Постанова

від 27.04.2022 по справі 910/17376/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/17376/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 (колегія суддів у складі: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Кропивна Л.В., Хрипун О.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 (суддя Бойко Р.В.) та

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 (колегія суддів у складі: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Куксов В.В., Яковлєв М.Л.)

та окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 (суддя Бойко Р.В.)

у справі № 910/17376/19

за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Одеської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта"

до Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Одеської міської ради

про стягнення шкоди у розмірі 123531,42 грн,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Одеської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - АТ "Укрпошта") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" (далі - АТ "Концерн Галнафтогаз") про стягнення шкоди у розмірі 123531,42 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 28.09.2019 представниками відповідача було здійснене захоплення частини території та ємностей і виробничих приміщень Цеху перевезення пошти Одеської дирекції АТ "Укрпошта", розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, які в подальшому були знищені, у зв`язку з чим позивачу завдано матеріальну шкоду в розмірі 123531,43 грн.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 позов задоволено. Стягнуто з АТ "Концерн Галнафтогаз" на користь АТ "Укрпошта" шкоду у розмірі 123531,42 та судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 залишено без змін.

5. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що в цьому випадку з урахуванням приписів ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за завдану внаслідок проведення підготовчих робіт шляхом демонтажу існуючих будівель та споруд на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, шкоду відповідає саме АТ "Концерн Галнафтогаз", адже такі дії вчинялися за його вказівкою на підставі договору підряду № КУНТ/125-08-19 від 20.08.2019.

6. Суди зазначили, що рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі № 16/5-08-35, яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2009 залишено без змін, встановлено, що нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, які складаються з будівель під літ "А" площею 995,7 кв.м, літ. "В" площею 52,5 кв.м, літ. "Г" площею 409,5 кв.м, літ. "Д" площею 108,4 кв.м, літ. "Е" площею 110,2 кв.м, літ. "Ж" площею 1456,0 кв.м, літ. "З" площею 22,3 кв.м, літ. "И" площею 14,6 кв.м, літ. "К" площею 93,2 кв.м, літ. "Б" - навіс, літ. "Л" - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за № № 1-8 - огорожа, за № 1 - мостіння, як і земельна ділянка, на якій вони розташовані, є власністю Держави в особі Міністерства транспорту та зв`язку України; також встановлено відсутність у вказаної нерухомості (в т.ч. земельної ділянки) статусу комунального майна в силу приналежності її до державної власності.

7. У зв`язку з викладеним, суди дійшли висновку, що досліджені в своїй сукупності обставини справи дають обґрунтовані підстави для висновку, що ініційована Одеською міською радою протиправна ланка перебігу прав власності на спірне майно мала цілеспрямованість вказаних порушень з метою незаконного заволодіння спірним нерухомим майном задля послідуючого виділення земельної ділянки, на якій воно розміщувалося.

8. Суди також виходили з того, що у цьому випадку спірна нерухомість вибула за відсутності волі її дійсного власника - держави, з порушенням публічного порядку, що в силу приписів ст.ст. 330, 388 ЦК України виключає наявність правових підстав для визнання АТ "Концерн Галнафтогаз" добросовісним набувачем права власності на спірну нерухомість.

9. Суди вказали, що за будь-яких обставин перебігу прав власності на спірне нерухоме майно відповідач, встановивши перебування його у користуванні інших осіб та будучи добросовісним власником, в силу положень ст.ст. 3, 12, 13 ЦК України першочергово був зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на виселення таких осіб в порядку, визначеному законом (звернутися до поліції, ініціювати судовий спір тощо), а не здійснювати подальший демонтаж відповідного майна, створюючи загрозу завдання шкоди життю та майну інших осіб, однак, доказів вчинення дій, спрямованих на це матеріали справи не містять, що і вказує на наявність протиправної поведінки відповідача.

10. Суди встановили, що посилання відповідача на здійснення огляду спірного майна при його набутті у власність не підтверджується матеріалами справи, тоді як обставинами справи та наявними в ній доказами підтверджується наявність всіх складових цивільного правопорушення в діях АТ "Концерн Галнафтогаз", необхідних для покладення на нього обов`язку з відшкодування завданих встановленими протиправними діями збитків АТ "Укрпошта", що свідчить про правомірність та обґрунтованість заявлених ним вимог про стягнення збитків у розмірі 123531,43 грн.

Стислий виклад окремої ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Окремою ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021, повідомлено Національне антикорупційне бюро України про виявлення в діях посадових осіб Одеської міської ради та інших осіб можливих ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191, 364 Кримінального кодексу України, що мали своїм наслідком незаконне заволодіння державним майном у вигляді нежитлових будівель та права користування землею, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, буд. 2, орієнтовною вартістю 11520000,00 грн. Встановлено Національному антикорупційному бюро України строк для надання відповіді про вжиті ним заходи за наслідками розгляду даної окремої ухвали - один місяць з моменту одержання даної окремої ухвали.

12. Судові рішення мотивовані тим, що ініційованими Одеською міською радою діями, враховуючи приписи ст.ст. 1, 4, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ст.ст. 181, 182, 316, 317, 334 Цивільного кодексу України, з 25.10.2010 фактично було створено нелегітимну ланку перебігу прав власності та користування на нерухомість (земельна ділянка, будівлі, споруди), розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2.

13. Такі дії за висновком господарських судів попередніх інстанцій було вчинено всупереч рішенню Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2009, тобто, такого, що набрало законної сили та статусу остаточного, про що Одеській міській раді було достеменно відомо як стороні у судовій справі № 16/5-08-35. Зазначені дії, порушують фундаментальні положення Конституції України (ст.ст. 8, 19, 41, 1291) та ЦК України (ст.ст. 182, 316, 317, 321, 326, 328, 334), адже має місце фактичне заволодіння державним майном за відсутності правових підстав для цього, розпорядження ним за відсутності волі власника - держави, та послідуюче його знищення.

14. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини перебігу такої нелегітимної ланки прав власності та користування на нерухомість, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, не викликають жодних сумнівів у тому, що Одеська міська рада, реєструючи за територіальною громадою міста Одеси права власності на спірну земельну ділянку та розташоване на ній майно і вчиняючи в подальшому правочини, на підставі яких відбувся перехід права власності та права користування на спірну нерухомість, що на той час належала державі, мала намір незаконно заволодіти нею, свідомо нехтуючи імперативними приписами Конституції України та ЦК України (зокрема, в частині обов`язковості остаточного судового рішення та непорушності прав власності).

15. При цьому, вартість майна, що було знищено за наявними в матеріалах справи документами, становить близько 11520000,00 грн (остання відома ринкова вартість), не враховуючи вартість права користування земельною ділянкою, ціною за останньою грошовою оцінкою у розмірі 13036745,70 грн. Тобто, викладені у даній ухвалі обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що дії посадових осіб Одеської міської ради та/або інших осіб (наразі невідомих) можуть містити ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191, 364 Кримінального кодексу України.

16. Такі обставини вибуття із власності держави зазначеного майна, на переконання господарських судів попередніх інстанцій, можуть містити ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191, 364 Кримінального кодексу України, в діях посадових осіб Одеської міської ради та інших осіб, що в силу приписів ч.1 ст. 246 ГПК України є підставою для постановлення окремої ухвали, незалежно від того чи є юридичні особи, державні чи інші органи, або інші особи учасниками судового процесу.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

17. АТ "Концерн Галнафтогаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 та рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2021, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю; постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 та окрему ухвалу Господарського суду м. Києва від 11.06.2021 скасувати.

18. Касатор зазначає, що вказана справа була віднесена до малозначних помилково, оскільки у судових рішеннях є висновки про те, що "в дійсності розмір збитків становить щонайменше 11520000,00 грн", що на думку скаржника, виключало можливість розгляду справи судом у порядку спрощеного позовного провадження. До того ж, оскаржуваними рішенням та постановою встановлено нікчемність, зокрема, рішення Одеської міської ради про приватизацію комунального майна, що відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 247 ГПК України також виключає можливість розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

19. Як підставу для касаційного оскарження судових рішень у справі касатор визначив пункти 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та абзац 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України. При цьому касатор стверджує, що оскаржувані рішення винесені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20, від 02.11.2021 у справі № 918/1131/20, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 15.06.2021 у справі № 918/864/20, від 18.05.2021 у справі № 925/1328/19, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 22.12.2020 у справі № 909/260/19, від 08.12.2020 у справі № 922/1633/18, від 21.05.2020 у справі № 925/142/18, від 05.02.2020 у справі № 925/533/18, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 18.06.2020 у справі № 915/940/18, від 23.06.2020 у справі № 922/3459/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 14.07.2021 у справі № 907/456/20, від 02.08.2021 у справі № 914/1027/19, від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018у справі № 902/1592/15, від 18.11.2021 у справі № 824/30/21, від 31.03.2021 у справі № 390/2220/17, від 12.02.2021 у справі № 390/1485/18, від 08.02.2021 у справі № 727/10189/17, від 03.02.2021 у справі № 390/199/18, від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18, від 20.08.2020 у справі № 910/9817/19, від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 20.02.2020 у справі № 925/510/15, від 05.12.2019 у справі № 922/668/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 17.11.2021 у справі № 910/22113/17, від 07.07.2021 у справі № 40/5005/7101/2011, від 30.06.2021 у справі № 910/3140/19, від 23.06.2021 у справі № 913/344/20, від 03.08.2020 у справі № 286/798/19, від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, від 13.01.2021 у справі № 640/21456/18, від 08.07.2020 у справі № 200/5153/15-ц, від 03.06.2020 у справі № 160/224/18, від 22.03.2019 у справі № 445/595/16-ц, від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19; від 22.06.2021 у справі № 915/1912/19, від 03.04.2019 у справі № 372/4581/14-ц, від 05.03.2020 у справі № 924/233/17, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 03.12.2019 у справі № 911/3396/14, від 01.08.2019 у справі № 911/956/17, від 19.06.2019 у справі № 911/4000/15, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 04.09.2019 у справі № 905/1717/18, від 27.06.2018 у справі № 910/4198/16, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15-ц; постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15.

20. Зокрема касатор вважає, що судами попередніх інстанцій:

- неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 202 та ст. 228 ЦК України в контексті встановлення судами нікчемності рішень Одеської міської ради та її виконавчого комітету, а також свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та автозаправну станцію, з урахуванням того, що вони не є правочинами, відповідно не можуть бути визнані нікчемними, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах відсутній;

- не застосовано ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 11.02.2010) щодо визнання дійсними прав на нерухоме майно у разі відсутності їх державної реєстрації в сукупності, що підлягала застосуванню, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній.

21. Крім того касатор зазначає про порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема ст.ст. 7, 73, 76, 79, 86, 236, 237, 238 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не дослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

22. Поряд із цим касатор стверджує, що дана справа має виняткове значення для нього, оскільки оскаржуваними судовими рішеннями порушено гарантоване Конституцією України право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, а також право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж, касатор зауважує на тому, що ця справа стосується питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях вийшли за межі позовних вимог, порушивши ст. 14, ч. 2 ст. 237 ГПК України, що в результаті призвело до неправильного застосування норм матеріального права (зокрема, ст. 1166 та ст. 1192 ЦК України) та ст. 228 ЦК України.

23. Касатор не погоджується з висновками господарських судів згідно з якими законність ухвалення оскаржуваної ухвали обґрунтовано наявністю "нелегітимної ланки перебігу права власності та користування на нерухомість (земельна ділянка, будівлі, споруди), розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2". Оскаржувані окрема ухвала та постанова від 13.10.2021 на думку касатора підлягають скасуванню, оскільки винесені з порушенням норм процесуального права, а саме: ч.ч. 5,11 ст. 246 ГПК України.

24. Зокрема касатор звертає увагу на те, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.05.2019 у справі № 914/2/18, виходячи зі змісту ч. 11 ст. 246 ГПК України, постановляючи окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, суд повинен вказати які саме ознаки та якого конкретно кримінального правопорушення ним виявлено при вирішенні спору. Оскаржувана окрема ухвала постановлена судом першої інстанції та залишена без змін судом апеляційної інстанції у зв`язку з виявленням в діях посадових осіб Одеської міської ради та інших осіб можливих ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191, 364 Кримінального кодексу України.

25. Відповідно до ч. 5 ст. 246 ГПК України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Однак, за ствердженням касатора всупереч вимог ч. 11 ст. 246 ГПК України, господарські суди попередніх інстанцій не вказали, які саме ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191 та 364 Кримінального кодексу України, а також які конкретно кримінальні правопорушення ним виявлено при вирішенні спору.

26. Зокрема за твердженням касатора в окремій ухвалі та постанові від 13.10.2021 не обґрунтовано, в яких діях чи бездіяльності посадових осіб Одеської міської ради та інших осіб виразилась об`єктивна сторона злочину, передбаченого відповідними частинами статей 191 та 364 Кримінального кодексу України, враховуючи, що зі змісту оскаржуваних ухвали та постанови вбачається, що, на думку судів, саме Одеська міська рада ініціювала створення "нелегітимної ланки перебігу прав власності та користування на нерухомість (земельна ділянка, будівлі, споруди)" та "мала намір незаконно заволодіти нерухомістю". Касатор також звертає увагу на те, що суб`єкт злочину за ст. 191 та 364 КК України є спеціальним (з огляду на предмет спору в даній справі - орган місцевого самоврядування), а тому безпідставним та незаконним є постановлення судом оскаржуваної ухвали щодо "інших осіб".

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

27. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021, рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 та окрему ухвалу Господарського суду м. Києва від 11.06.2021 без змін, а касаційну скаргу AT "Концерн Галнафтогаз" - без задоволення.

28. Позивач зауважує на тому, що ним до позовної заяви додана довідка про вартість знищеного майна, яка в сумі складає 125531,43 грн, тобто суму на яку заявлений позов. З цього випливає, що висновок суду про вартість знищеного майна ґрунтується на матеріалах справи. Положення ст. 1192 ЦК України щодо відшкодування завданих збитків судом дотримано. Крім цього позивач зазначає, що відповідач не заперечував проти заявленої у позові суми заподіяної шкоди та, в свою чергу, не зазначив іншої суми, враховуючи те, що руйнування споруд фактично підтверджено документами, наданими відповідачем.

29. На думку позивача, договори укладені між Одеською міською радою та ПП "ВИРА", між ПП "ВИРА" та ТОВ "Арес-ІВ", між ТОВ "Арес-ІВ" та відповідачем є такими, що порушують публічний порядок, оскільки були спрямовані на заволодіння державним майном. Відповідач, стверджуючи про проведення ним огляду нерухомого майна тим самим підтверджує власну обізнаність стосовно належності цього майна позивачеві.

30. Позивач вважає, що недійсність зазначених правочинів прямо встановлена законом, внаслідок чого вони є нікчемними та, відповідно визнання їх судом незаконними, законом не вимагається. Враховуючи наведене посилання відповідача на ч. 3 ст. 237 ГПК України є хибним.

31. АТ "Укрпошта" також зазначило, що наведена норма стосується визнання недійсним правочину, в той час як інші акти дії, визнані нікчемними (зокрема, рішення Одеської міської ради) взагалі не є правочинами.

32. Позивач вважає, що вина Одеської міської ради знайшла свій вираз у використанні державної власності всупереч закону - спочатку у віднесенні її до переліку об`єктів комунальної власності (що само по собі було незаконним), що підлягають відчуженню та, в подальшому, у відчуженні на користь третьої особи. Зазначені дії прямо підпадають під визначення порушення публічного порядку, що міститься у ст. 228 ЦК України: незаконне заволодіння майном фізичної чи юридичної особи, держави. У цьому випадку порушення були скоєні органом місцевого самоврядування, тобто суб`єктом владних повноважень. До того ж Одеською міською радою (яка є третьою особою на стороні Відповідача по цій справі) не надано суду жодного документу, який був підставою для прийняття рішення № 4961-V від 22.01.2010 (тобто підставою для визнання нерухомого майна комунальною власністю).

33. Позивач заперечує проти твердження касатора про порушення господарськими судами попередніх інстанцій вимог ч. 11 ст. 246 ГПК України оскільки на його думку окрема ухвала постановлена у зв`язку з виявленням в діях посадових осіб Одеської міської ради та інших осіб можливих ознак кримінальних правопорушень. Отже, ухвала стосується посадових осіб Одеської міської ради, та інших осіб (зокрема, КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" та інших), які не були учасниками цієї справи, що цілком відповідає як вимогам ст. 246 ГПК України, так і правовій позиції що міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2019 у справі № 914/2/18, згідно з п. 3.1 якої, відповідно до положень ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

34. Відзив від Одеської міської ради до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

35. Рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих № 71 від 02.02.1953, затвердженим рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 209 від 21.02.1953, Одеському обласному управлінню Міністерства зв`язку відведено вільну земельну ділянку площею до 1 га в районі Слобідки за дитячою лікарнею під будівництво автогаражу.

36. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 402 від 21.05.1959 Транспортній конторі Одеського обласного управління зв`язку відведено додаткову земельну ділянку площею 0,51 га, в районі Червоної Слобідки за радіостанцією, по межі земельної ділянки відведеної Транспортній конторі Управління зв`язку; зобов`язано керівника Транспортної контори обласного управління зв`язку: скласти проект забудови ділянки на підставі Архітектурно-планувального завдання Управління Головного архітектора міста; погодити генплан ділянки, проект будівель і благоустрою із зацікавленими відомствами у встановленому порядку; надати на погодження технічну документацію: почати будівництво в ІІІ-му кварталі 1959 року, закінчити будівництво у встановлені строки; здійснити будівництво міських підземних та надземних інженерних мереж у відповідності до технічних вимог, які будуть видані Управлінням Головного архітектора міста.

37. На підставі вказаного рішення Управлінням Головного архітектора міста було здійснено відведення відповідної земельної ділянки Транспортній конторі Одеського обласного управління зв`язку, про що складено акт від 18.07.1959.

38. Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2008, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2009, у справі № 16/5-08-35 за позовом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" в особі Одеської дирекції до Одеської міської ради про визнання права власності та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства транспорту та зв`язку України до Одеської міської ради про визнання права власності, зокрема, задоволено позов Міністерства транспорту та зв`язку України і визнано право власності за Державою в особі Міністерства транспорту та зв`язку України на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, які складаються з будівель під літ "А" площею 995,7 кв.м, літ. "В" площею 52,5 кв.м, літ. "Г" площею 409,5 кв.м, літ. "Д" площею 108,4 кв.м, літ. "Е" площею 110,2 кв.м, літ. "Ж" площею 1456,0 кв.м, літ. "З" площею 22,3 кв.м, літ. "И" площею 14,6 кв.м, літ. "К" площею 93,2 кв.м, літ. "Б" - навіс, літ. "Л" - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за № 1 - мостіння.

39. Листом від 14.12.2009 ПП "ВИРА" звернулося до начальника представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради з проханням розпочати оформлення документації, необхідної для викупу ПП "ВИРА" у територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради індивідуально визначеного нерухомого майна, що перебуває в комунальній власності, а саме: нежитлових будівель загальною площею 218,6 кв.м та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2.

40. Рішенням Одеської міської ради № 4961-V від 22.01.2010 "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішення Одеської міської ради" внесено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, зокрема, нежитлові будівлі загальною площею 218,6 кв.м та споруди, вул. Пестеля, 2, з визначенням способу та умов продажу - викуп ПП "ВИРА" за грошові кошти.

41. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 474 від 24.09.2010 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" затверджено перелік об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, згідно якого за № 21 було визначено будівлі, загальною площею 218,6 кв.м, та споруди, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2.

42. На підставі вказаного рішення 25.10.2010 Одеською міською радою було видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію, відповідно до якого посвідчено, що об`єкт, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, який складається з будівель літ. "Д" - котельної, літ. "Е" - боксу, загальною площею 218,6 кв.м, ІІ - авто-заправної станції, відображених у технічному паспорті від 18.11.2009, в цілому, дійсно належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

43. 25.10.2010 згідно з вказаним свідоцтвом Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" здійснено реєстрацію прав власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові будівлі та автозаправну станцію за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, про що здійснено запис № 2544 в книзі: 12ог-35.

44. 02.11.2010 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та ПП "ВИРА" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П. за реєстраційним № 706, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлових будівель та авто-заправної станції, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, та в цілому складаються з будівель літ. "Д" - котельної, літ. "Е" - боксу, загальною площею 218,6 кв.м, основною площею 196,2 кв.м, ІІ - автозаправної станції, №№ 1, 2, 8 - огорожа, відображених у технічному паспорті від 18.11.2009, та розташовані на земельній ділянці, площею 5112 кв.м, яка знаходиться у фактичному користуванні та належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, документи на яку не оформлені, сформовано кадастровий номер 5110137300:07:003:0030.

45. Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу № 706 об`єкт купівлі-продажу відчужено за ціною у розмірі 868028,40 грн.

46. 08.11.2010 між ПП "ВИРА" (продавець) та ТОВ "АРЕС-ІВ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстраційним № 4918, відповідно до якого продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі та автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, та в цілому складаються з будівель літ. "Д" - котельної, літ. "Е" - боксу, загальною площею 218,6 кв.м, основною площею 196,2 кв.м, ІІ - авто-заправної станції, №№ 1, 2, 8 - огорожа, та розташовані на земельній ділянці, площею 5112 кв.м, яка знаходиться у фактичному користуванні ПП "ВИРА" та належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, документи на яку не оформлені, сформовано кадастровий номер 5110137300:07:003:0030.

47. Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу № 4918 об`єкт купівлі-продажу відчужено за ціною у розмірі 920000,00 грн.

48. 18.11.2010 між ТОВ "АРЕС-ІВ" (продавець) та ПАТ "Концерн Галнафтогаз" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель та автозаправної станції, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В. за реєстраційним № 9658, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові будівлі та автозаправну станцію, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, буд. 2, загальною площею 218,6 кв.м, до складу яких входять: котельня, позначена за планом земельної ділянки - «Д», площею 108,4 кв.м; бокс, позначений за планом земельної ділянки - "Е", площею 110,2 кв.м; автозаправна станція, позначена за планом земельної ділянки - "ІІ"; огорожа, позначена за планом земельної ділянки - "№№ 1, 2, 8", та знаходяться на земельній ділянці площею 5112 кв.м, якій присвоєно кадастровий номер 5110137300:07:003:0030.

49. Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу № 9658 об`єкт купівлі-продажу відчужено за ціною у розмірі 11520000,00 грн.

50. 03.07.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області проведено реєстрацію права власності Держави в особі Міністерства транспорту та зв`язку України на об`єкт нерухомого майна - автобаза зв`язку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 682448351101, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, що складаються з: літ "А" площею 995,7 кв.м, літ. "В" площею 52,5 кв.м, літ. "Г" площею 409,5 кв.м, літ. "Д" площею 108,4 кв.м, літ. "Е" площею 110,2 кв.м, літ. "Ж" площею 1456,0 кв.м, літ. "З" площею 22,3 кв.м, літ. "И" площею 14,6 кв.м, літ. "К" площею 93,2 кв.м, літ. "Б" - навіс, літ. "Л" - навіс.

51. Рішенням Одеської міської ради від 10.09.2015 № 7057-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,5112 га, за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та авто-заправної станції та надання її в оренду публічному акціонерному товариству "Концерн Галнафтогаз" вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:07:003:0033), площею 0,5112 га, за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2; надати ПАТ "Концерн Галнафтогаз" вказану земельну ділянку в оренду терміном на 10 років.

52. 21.10.2015 державним реєстратором Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012, здійснено реєстрацію комунальної власності територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, земельна ділянка 2.

53. 01.04.2016 між Одеською міською радою (орендодавець) та ПАТ "Концерн Галнафтогаз" (орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 709, відповідно до якого передано в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2.

54. 12.06.2018 державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості", на підставі наказів Міністерства інфраструктури України №56 від 16.02.2017 "Про припинення УДППЗ "Укрпошта" в результаті його перетворення у ПАТ "Укрпошта" та створення ПАТ "Укрпошта" та № 240 від 05.07.2017 "Про затвердження Акта передавання майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", проведено реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "Укрпошта" на об`єкт нерухомого майна - автобаза зв`язку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 682448351101, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, що складаються з: літ. "А" площею 995,7 кв.м, літ. "В" площею 52,5 кв.м, літ. "Г" площею 409,5 кв.м, літ. "Д" площею 108,4 кв.м, літ. "Е" площею 110,2 кв.м, літ. "Ж" площею 1456,0 кв.м, літ. "З" площею 22,3 кв.м, літ. "И" площею 14,6 кв.м, літ. "К" площею 93,2 кв.м, літ. "Б" - навіс, літ. "Л" - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за № 1 - мостіння.

55. 20.08.2019 між ПАТ "Концерн Галнафтогаз" (замовник) та ТОВ "Креатив-Інжиніринг" (підрядник) було укладено договір підряду № КГНГ/125-08-19, згідно з умовами якого підрядник зобов`язався на свій ризик виконати увесь комплекс підготовчих робіт (демонтаж існуючих будівель та споруд) для спорудження АЗК з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів, автомийкою самообслуговування та АГЗП за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2.

56. 28.09.2019 за заявою директора Центра управління нерухомістю та інфраструктурою Одеської дирекції АТ "Укрпошта" про те, що невстановлені особи самовільно демонтують огорожу та нежилі споруди на території, яка розташована на вул. Пестеля, 2 в м. Одесі, було внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення за № 12019161470001310.

57. 30.09.2019 за № 20-173/19 директор Одеської дирекції АТ "Укрпошта" звернувся до Хмільницького відділення поліції Малиновського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 194, 1971, 2062 ККК України, відповідно до якої повідомив про те, що 28.09.2019 біля 8 години ранку групою невідомих осіб було здійснене захоплення частини території та двох виробничих приміщень (літери Д та Е) Цеху перевезення пошти Одеської дирекції АТ "Укрпошта" (автобаза зв`язку) за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, При цьому було зруйновано огорожу території та об`єкти під літерами Д та Е.

58. Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій АТ "Концерн Галфантогаз" було знищено належне йому майно, яке перебувало на балансі Цеху перевезення пошти Одеської дирекції АТ "Укрпошта", розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, а тому просить суд стягнути вартість знищеного майна як відшкодування збитків.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо оскарження рішення господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, якими розглянуто спір по суті

59. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 123531,42 грн на підставі ст.ст. 16, 1166, 1172, 1192 ЦК України.

60. Відповідно до змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача вартість такого зруйнованого майна: ємності, інвентарний номер 1089912; ємності, інвентарний номер 1089913; ємності, інвентарний номер 1089911; ємності, інвентарний номер 1089910; складу пального, літера "Б", інвентарний номер 1020102; майстерні № 2, літера "Е", інвентарний номер 1020025; котельні, літера "Д", інвентарний номер 1030901.

61. Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача, що внаслідок протиправних дій АТ "Концерн Галфантогаз" було знищено належне йому майно, яке перебувало на балансі Цеху перевезення пошти Одеської дирекції АТ "Укрпошта", розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, а тому просить суд стягнути вартість знищеного майна як відшкодування збитків.

62. Позивач вважає, що в цьому випадку за завдану внаслідок проведення підготовчих робіт шляхом демонтажу існуючих будівель та споруд на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, шкоду відповідає саме АТ "Концерн Галнафтогаз", адже такі дії вчинялися за його вказівкою на підставі договору підряду № КУНТ/125-08-19 від 20.08.2019.

63. Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог вказує на те, що проведення за його вказівкою відповідних робіт (демонтажу) було виключно реалізацією наявних у АТ "Концерн Галнафтогаз" прав користування відповідною земельною ділянкою, наданою йому в оренду Одеською міською радою, та прав власності на нерухомість, яка була демонтована, на підтвердження чого посилається на договір оренди землі та договір купівлі-продажу № 9658, з посиланням на те, що останні є чинними та не оскаржувалися в судовому порядку.

64. Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

65. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

66. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 909/260/19, від 08.12.2020 у справі № 922/1633/18, від 21.05.2020 у справі № 925/142/18, від 05.02.2020 у справі № 925/533/18).

67. Частиною 2 ст. 1166 ЦК України встановлено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

68. Згідно з ч. 2 ст. 1172 ЦК України замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

69. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- неправомірність (протиправність) поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;

- вину заподіювана шкоди як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

70. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 03.11.2021 № 922/1705/20, від 02.11.2021 № 918/1131/20, від 28.10.2021 № 910/9851/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 15.06.2021 у справі № 918/864/20, від 18.05.2021 у справі № 925/1328/19, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19).

71. Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

72. Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Господарський суд визначає предмет доказування, виходячи з вимог і заперечень сторін, керуючись нормами матеріального права, які повинні бути застосовані у такому випадку (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/11621/16, від 04.12.2019 у справі № 917/1487/18, від 25.03.2019 у справі № 904/2050/18, від 05.12.2018 у справі № 916/270/18, від 21.05.2018 у справі № 904/6803/17).

73. Предметом доказування у цій справі є, зокрема, зазначені чотири елементи цивільно-правової відповідальності, що підлягали дослідженню судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень.

74. Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

75. Враховуючи викладене, позивач зокрема має надати належні докази на підтвердження права власності на зруйновані (захоплені) об`єкти, довести факт наявності завдання шкоди майну, про яке він зазначає в позовній заяві, докази щодо руйнування (захоплення) об`єктів, про які йдеться в позові, та обставин такого руйнування (захоплення), а також довести на підставі належних, достовірних, допустимих та вірогідних доказів розмір заподіяної шкоди, так само як і довести протиправну поведінку відповідача стосовно скоєння руйнування (захоплення), причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача. При цьому під час встановлення цих обставин, зокрема, щодо причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, необхідно брати до уваги пояснення як позивача, який вважає, що відповідні об`єкти, яким завдано руйнування (захоплення) належать йому на праві власності, так і твердження відповідача про те, що він вважає себе власником цих об`єктів та на підтвердження цих обставин подає відповідні докази.

76. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого відповідно до приписів ст. 13 ГПК України полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

77. Згідно з ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

78. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

79. Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

80. Частиною 3 ст. 237 ГПК України визначено, що ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

81. Отже, визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

82. Імперативною нормою ч. 2 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

83. Зміст зазначених норм вказує на те, що предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог (відповідно до правової позиції, викладеної в п. 5.39 постанови Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19).

84. На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення зокрема у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15).

85. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

86. Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

87. Верховний Суд дійшов висновку про те, що під час розгляду та встановлення відповідних обставин справи, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права (ст. 14, ч. 2 ст. 237 ГПК України) в частині заборони суду виходити за межі позовних вимог, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (ст. 1166 та ст. 1192 ЦК України) з огляду на таке.

88. Зокрема господарські суди попередніх інстанцій, мотивуючи відповідні оскаржувані судові рішення, самостійно встановили нікчемність рішення Одеської міської ради № 4961-V від 22.01.2010, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 474 від 24.09.2010, свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію серії САС № 914510, реєстрації 25.10.2010, договору купівлі-продажу № 706, договору купівлі-продажу № 4918, договору купівлі-продажу № 9658, вчинених на їх підставі записів в державних реєстрах, рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 № 7057-VI, реєстрації 21.10.2015, договору оренди землі, реєстрації 01.04.2016.

89. Однак позивач не обґрунтовував позовні вимоги щодо стягнення шкоди незаконністю або нікчемністю будь-яких рішень Одеської міської ради чи будь-яких правочинів та/або будь-яких правовстановлюючих документів на майно відповідача, або незаконністю набуття Одеською міською радою та в подальшому відповідачем права власності на нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, взагалі не зазначаючи про обставини набуття міською радою та/або AT "Концерн Галнафтогаз" таких прав. Також позивачем не заявлені вимоги про визнання недійсними/протиправними/незаконними та/або про скасування будь-яких рішень Одеської міської ради або її виконавчого комітету, а також правочинів, зокрема тих, які укладені на виконання рішень Одеської міської ради або її виконавчого комітету, та/або реєстраційних дій а також про застосування наслідків недійсності правочинів та скасування державної реєстрації прав.

90. Господарські суди попередніх інстанцій дослідили обставини, які не входять до предмета доказування у цій справі, а також зробили висновки про нікчемність ряду рішень Одеської міської ради, її виконавчого органу. При цьому не було враховано, що положеннями чинного законодавства не передбачено можливість суду встановлювати нікчемність рішень органів місцевого самоврядування, які є правовими актами індивідуальної дії, виданими органом місцевого самоврядування. Такі акти не мають ознак правочину в розумінні ст. 202 ЦК України, відповідно не можуть бути визнані нікчемними.

91. Так згідно з ч. 4 ст. 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування. Отже, рішення цих органів можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

92. Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

93. Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

94. Підставами для визнання акта незаконним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

95. Вказаний висновок неодноразово надавався Верховним Судом у справах, предметом позову у яких була вимога про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування (зокрема, у постановах від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 у справі № 927/580/19, від 12.12.2019 у справі № 924/817/16 (та інших).

96. Крім того, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про визнання нікчемним свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію, виданого 25.10.2010 виконавчим комітетом Одеської міської ради, з огляду на таке.

97. Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної зокрема в постановах від 29.11.2021 у справі № 646/6350/16-ц, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 08.09.2020 у справі № 915/844/18, від 03.06.2020 у справі № 922/1593/16 від 15.10.2019 у справі № 916/780/18, від 10.04.2018 у справі № 927/849/17, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

98. В будь-якому випадку встановлення нікчемності зазначених рішень органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності, навіть з огляду на можливість застосування судом наслідків недійсного правочину, є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки рішення Одеської міської ради та її виконавчого комітету прийняті в 2010 році до укладення зазначених вище договорів купівлі-продажу нерухомого майна та договору оренди землі. Отже, вони є не наслідками, а передумовами (підставами) для укладення таких договорів, відповідно могли б бути визнані незаконними та скасованими виключно в судовому порядку в результаті подачі заінтересованою стороною відповідного позову.

99. За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та багатьох інших.

100. Якщо ж позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні свідоцтва про право власності або підписаного попередньо договору купівлі-продажу цього майна.

101. В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди; зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової, та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

102. Отже, дійшовши висновку про нікчемність свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та автозаправну станцію, виданого 25.10.2010 виконавчим комітетом Одеської міської ради, а також ряду рішень Одеської міської ради та її виконавчого органу, суди, вийшовши за межі підстав позову, порушили норми матеріального права, оскільки визнання нікчемним свідоцтва про право власності та відповідних рішень не є належним способом захисту інтересів позивача.

103. Відповідно до змісту ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

104. При ухвалені оскаржуваних судових рішень господарськими судами попередніх інстанцій не враховано те, що за наявності неспростованих у передбаченому законом порядку рішень органу місцевого самоврядування наявні угоди щодо відчуження майна, вартість якого є предметом позову, можуть підпадати під ознаки як нікчемного так і оспорюваного правочинів. У разі наявності ознак оспорюваного правочину ці вимоги мають розглядатися з належним обґрунтуванням, відповідним визначенням предмета і підстав позову, тобто з дотриманням принципу змагальності сторін і диспозитивності, зокрема для можливості іншої сторони (до якої заявлені такі вимоги) належного реагування, зокрема подання відповідних заперечень, доказів на спростування тих чи інших обставин.

105. За таких обставин у господарських судів попередніх інстанцій під час розгляду даної справи були відсутні правові підстави для надання оцінки правомірності зазначених рішень Одеської міської ради та її виконавчого комітету.

106. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 236 ГПК кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

107. Згідно з пунктами 2-5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

108. Отже процесуальне законодавство визначає чіткі стандарти мотивування судових рішень. Зокрема, пункти 4 та 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України імперативно зобов`язують суд господарської юрисдикції надати в мотивувальній частині судового рішення мотивовану оцінку кожному наявному в матеріалах справи доказу щодо обставин, які є предметом доказування у справі, з урахуванням правил вірогідності доказів та кожному наведеному учасниками справи аргументу щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

109. Однак оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону до судового рішення не відповідають. Висновки господарських судів зроблені також всупереч процесуальних обмежень, встановлених частинами 2 та 3 ст. 237 ГПК України процесуального права.

110. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

111. Проте, судами попередніх інстанцій не було взято до уваги зазначене вище, всупереч вимог норм процесуального права не було повно і всебічно з`ясовано обставини, які входили до предмета доказування у цій справі, не проаналізовано аргументи обох сторін, зокрема: аргументи відповідача про те, що позивачем не доведено позовні вимоги в частині його порушеного права на майно, як і не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, не надано належну правову оцінку доказам, наданим позивачем, та доводам відповідача на їх спростування з урахуванням предмета та підстав судового розгляду, а також судами першої та апеляційної інстанцій здійснено вихід за межі позовних вимог, оскільки самостійно змінено підстави позову та зібрано докази з власної ініціативи в порушення принципів диспозитивності та змагальності.

112. Зокрема суди попередніх інстанцій не дослідили обставини, що стосуються твердження відповідача щодо тотожності (ідентичності) нерухомого майна та наявного рухомого майна на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2.

113. Відповідні висновки господарських судів зроблені всупереч процесуальних вимог, встановлених ч. 1 ст. 73, ст. 74, ч. 2 ст. 76, ст.ст. 77-79 ГПК України.

114. Допущене судом першої інстанції та підтримане судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права (cт. 13, ст. 14, ч. 1 ст. 73, ст. 74, ч. 2 ст. 76, ст.ст. 77-79, ч.ч. 2 та 3 ст. 237 ГПК України) в результаті призвело до неправильного застосування норм матеріального права (зокрема, ст. 1166 та ст. 1192 ПК України) та відповідно і до нез`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме: обставин наявності шкоди, її розміру; протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також форми вини заподіювача шкоди.

Щодо оскарження окремої ухвали господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

115. Відповідно до положень ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

116. Згідно з ч. 11 ст. 246 ГПК України окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

117. Виходячи зі змісту ч. 11 ст. 246 ГПК України, постановляючи окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, суд має відповідно вказати які саме ознаки та якого конкретно кримінального правопорушення ним виявлено при вирішенні спору.

118. Оскаржуючи окрему ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, якою цю ухвалу залишено без змін, скаржник зауважив на тому, що у мотивувальній частині окремої ухвали зазначено про виявлення в діях інших осіб можливих ознак кримінальних правопорушень, у зв`язку з чим ця ухвала в тому числі спливає на його права, оскільки таке обґрунтування окремої ухвали стосується невизначеного кола осіб. Суди попередніх інстанцій обґрунтовують законність ухвалення оскаржуваної ухвали наявністю "нелегітимної ланки перебігу права власності та користування на нерухомість (земельна ділянка, будівлі, споруди), розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2". В тому числі суди виходили з того, що під час вирішення спору встановлено, що відповідач є недобросовісним набувачем права власності на нерухоме майно, у зв`язку з чим відповідач вважає, що зазначеною окремою ухвалою порушено його права.

119. Водночас, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що господарським судам попередніх інстанцій необхідно було навести конкретний перелік таких осіб та винести щодо кожної такої особи відповідну ухвалу, оскільки ч. 1 ст. 246 ГПК України суду надано право постановити окрему ухвалу іншим особам, яких суд виявив під час вирішення спору та які не є учасниками судового процесу, а не зазначити про інших "невідомих" осіб.

120. Верховний Суд вважає, що в цьому випадку постановлення судом окремої ухвали є похідним судовим рішенням від первісного судового акта (вирішення спору по суті).

121. Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021, це є самостійною підставою для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 та окремої ухвали Господарського суду м. Києва від 11.06.2021, оскільки в цьому випадку по суті ці судові рішення є похідними від вирішення справи по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

122. Відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

123. Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа направляється на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

124. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, в частині розгляду позовних вимог по суті - скасуванню з направленням справи на новий розгляд; судові рішення в частині постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 та окремої ухвали Господарського суду м. Києва від 11.06.2021 підлягають скасуванню.

125. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, дослідити сукупність обставин, на які посилається позивач та відповідачі і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Судові витрати

126. Відповідно до ст. 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

127. Частиною 14 ст. 129 ГПК України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

128. Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 та рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2021 у справі № 910/17376/19 скасувати.

3. Справу № 910/17376/19 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 та окрему ухвалу Господарського суду м. Києва від 11.06.2021 скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков