Постанова

від 27.04.2022 по справі 447/2728/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/2728/17 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.

Провадження № 22-ц/811/2337/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,

з участю апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Безушко О.І., позивача ОСОБА_2 та її представника адвоката Галича О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 березня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області про усунення перешкод у здійсненні права власності щодо будинку, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Держівської сільська рада Миколаївського району Львівської області про визнання частково недійсними свідоцтв, визнання незаконним Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності щодо будинку. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є власником будинковолодіння в складі двох житлових будинків разом з господарськими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 . Зазначає, що будинковолодіння було нею успадковане після смерті її батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім того, їй на праві власності належить земельна ділянка, на якій розташоване це будинковолодіння. На даний час вона проживає разом з чоловіком, матір`ю та дитиною у житловому будинку загальною площею 42,6 кв.м., що складається з кухні та двох житлових кімнат площею 35, 7 кв.м., зазначеному в поверховому плані під літерою «Б-1». У спірному житловому будинку, загальною площею 144, 3 кв.м., що складається з кухні та трьох житлових кімнат, площею 54, 9 кв.м., зазначеному на поверховому плані в технічному паспорті під літерою «А-1», на даний час проживають та зареєстровані відповідачі. Вона, як власник, не може потрапити у спірний будинок, оскільки в ньому проживають відповідачі, які чинять їй перешкоди у доступі. Зазначає, що будинок необхідний для проживання її сім`ї. Вважає, що відповідачі втратили право на користування будинком, так як вони не є членами її сім`ї. На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування вказаним житловим будинком, виселити відповідачів із спірного будинку та зобов`язати не чинити їй перешкод у користуванні будинком.

У лютому 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Держівської сільської ради Миколаївського району Львівської області, про визнання частково недійсними свідоцтв, визнання незаконним витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24845225 від 18 грудня 2009 року та визнання права власності. Свої позовні вимоги мотивує тим, що спірний будинок будувала вона разом зі своїм чоловіком, який помер у 1987 році. Вказує, що в цей будинок вона та члени її сім`ї вселилися у 1986 році. Зазначає, що ОСОБА_2 в цьому житлі ніколи не проживала, оскільки має власний будинок. Враховуючи вказане, ОСОБА_1 просила визнати частково незаконним свідоцтво про право особистої власності на будинковолодіння в складі двох житлових будинків, видане 11.02.1996 року на ім`я ОСОБА_6 , які знаходяться у АДРЕСА_2 , визнавши за ОСОБА_6 право власності на один житловий будинок АДРЕСА_2 1953 року побудови; визнати частково незаконним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстровий № 3545 від 27.11.2009 року на два житлові будинки у АДРЕСА_2 , видане на ім`я ОСОБА_2 ; визнати незаконним Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24845225 від 18.12.2009 року на ім`я ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 10 березня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком загальною площею 144, 3 кв.м, що складається з однієї кухні та трьох житлових кімнат площею 54, 9 кв.м, зазначеним у технічному паспорті під літерою «А-1», що знаходиться на АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області оскаржила ОСОБА_1 , подавши в квітні 2020 року апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 березня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відтак, на даний час колегією суддів розглядається апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 березня 2020 року.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на те, що вважає рішення незаконним і необґрунтованим, таким що порушує її законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду, справу направити для розгляду до іншого суду за встановленою підсудністю, посилаючись на доводи своєї позовної заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позовів, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

За приписами частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що рішення Виконавчого комітету Держівської сільської Ради народних депутатів № 9 від 23 квітня 1980 року (архівна копія) № 96 від 4 вересня 1997 року ОСОБА_6 дозволено провести будівництво нового житлового будинку у селі Держів, на старому місці між сусідами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Зобов`язано ОСОБА_6 після закінчення будівництва нового будинку старий будинок знести.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської районної Ради народних депутатів № 117 від 15 травня 1980 року надано дозвіл вести будівництво житлового будинку та затверджено відвід земельних ділянок ОСОБА_6 0, 08 га на старому місці. Відповідно до п. 2 цього рішення, після завершення будівництва нового будинку ОСОБА_6 необхідно знести старий будинок.

На підставі свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння в складі 2 житлових будинків від 11 лютого 1997 року, виданого Держівською сільською Радою народних депутатів, ОСОБА_6 належить будинковолодіння в складі 2 житлових будинків на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2009 року спадкоємцем майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка - ОСОБА_2 .

Спадкове майно складається із будинковолодіння в складі двох житлових будинків разом із господарськими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2009 року спадкоємцем майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка - ОСОБА_2 .

Спадкове майно складається із земельної ділянки площею 0, 203 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованої на території Держівської сільської ради, що знаходиться на АДРЕСА_2 .

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП ЛОР «Стрийське МБТІ» № 24845225 вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинковолодіння у АДРЕСА_2 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що «Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. […] Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. […] Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Право володіння (possessio) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно). У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення».

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачкою ОСОБА_1 , зокрема, у зустрічному позові та апеляційній скарзі, обставини щодо перешкоджання позивачці у користуванні будинковолодінням не заперечуються, оскільки вона вважає себе одноосібним власником такого будинковолодіння, адже таке збудована за їх спільні з покійним чоловіком кошти, а позивачка за первісним позовом ніколи там не проживала і не проживає на час розгляду справи (оскільки має власний будинок), на відміну від неї та членів її сімї, які проживають у ньому та зареєстровані за його адресою. Нею здійснювався його поточний ремонт, проведено роботи по газифікації та електрофікації.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про часткове задоволення первісного позову. Рішення суду першої інстанції в частині вимог первісного позову у задоволенні яких відмовлено, позивачкою ОСОБА_2 , в апеляційному порядку не оскаржується.

В частині вирішення зустрічного позову, суд першої інстанції встановивши, що позивачкою ОСОБА_1 не надано доказів про те, що при оформленні права власності ОСОБА_6 на спірне будинковолодіння, а також при оформленні на нього права власності за позивачкою ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом, який є дійсним та не оспорювався, порушено вимоги законодавства та передбачену процедуру, обґрунтовано відмовив у задоволенні такого.

Колегія суддів, у цьому зв`язку звертає увагу, що позивачкою за зустрічним позовом взагалі не надано доказів щодо недійсності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій побудовано спірне будинковолодіння.

В той же час колегія суддів звертає увагу і на те, що згідно частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову, посилання в оскаржуваному рішенні на пропуск позивачем строку позовної давності є помилковим, і такі слід виключити з мотивувальної частини рішення.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини 2 статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що помилкове посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на позовну давність не потягло неправильного вирішення спору в частині зустрічного позову, оскільки суд навів докази та мотиви щодо недоведеності пред`явленого зустрічного позову, які відповідають встановленим обставинам та ґрунтуються на законі, колегія суддів при ходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на позовну давність. В решті ж рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 березня 2020 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на позовну давність.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 квітня 2022 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич