Постанова

від 10.12.2020 по справі 447/2728/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/2728/17 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.

Провадження № 22-ц/811/1497/20 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м.Львів

Справа № 447/2728/17

Провадження № 22ц/811/1497/20

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Савуляка Р.В., Шандри М.М.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Миколаївського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Миколаєві 10 березня 2020 року у складі судді Бачуна О.І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з участю третьої особи: Служби у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності щодо будинку; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи: Держівської сільської ради Миколаївського району Львівської області про визнання частково недійсними свідоцтв, визнання незаконним Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №24845225 від 18 грудня 2009 року та визнання права власності,-

встановив:

13 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності щодо будинку. В обгрунтування позову посилається на те, що вона є власником будинковолодіння в складі двох житлових будинків разом з господарськими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 . Будинковолодіння належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Стверджує, що будинковолодіння було успадковане після смерті її батька - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що їй ( ОСОБА_1 ) також на праві власності належить земельна ділянка, на якій розташоване це будинковолодіння. Вказує, що на даний час вона (позивач) проживає разом з чоловіком, мамою та дитиною у житловому будинку загальною площею 42,6 кв.м, що складається з кухні та двох житлових кімнат площею 35,7 кв.м, зазначеному в поверховому плані під літерою Б-1 . Стверджує, що у спірному житловому будинку, загальною площею 144,3 кв.м, що складається з кухні та трьох житлових кімнат, площею 54,9 кв.м, зазначеному на поверховому плані в технічному паспорті під літерою А-1 , на даний час проживають та зареєстровані відповідачі. Стверджує, що вона ( ОСОБА_1 ) як власник, не може потрапити у спірний будинок, оскільки в ньому проживають відповідачі, які чинять їй перешкоди у доступі. Відповідачами змінено замки. Зазначає, що будинок необхідний для проживання її сім`ї. Вважає, що відповідачі втратили право на користування будинком, так як вони не є членами її сім`ї. Просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним житловим будинком, виселити їх із спірного будинку та зобов`язати не чинити їй перешкод у користуванні таким.

19 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , з участю третьої особи: Держівської сільської ради Миколаївського району Львівської області про визнання частково недійсними свідоцтв, визнання незаконним витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №24845225 від 18 грудня 2009 року та визнання права власності на новозбудований житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначає, що спірний будинок будувала вона ( ОСОБА_3 ) разом зі своїм чоловіком, який помер у 1987 році. Вказує, що в цей будинок вона вселилася у 1986 році. Стверджує, що ОСОБА_1 в згаданому житлі ніколи не проживала, оскільки має власний будинок. Документи на газифікацію та електрифікацію на будинок виготовлені на її ( ОСОБА_3 ) ім`я. Стверджує, що жодних перешкод у користуванні будинком вона не чинить. Просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком загальною площею 144,3 кв.м, що складається з однієї кухні та трьох житлових кімнат площею 54,9 кв.м, зазначеним у технічному паспорті під літерою А-1 , що знаходиться на АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Рішення суду оскаржує ОСОБА_3 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права.Просить скасувати рішення суду, справу направити для розгляду до іншого суду за встановленою підсудністю, посилаючись на доводи своєї позовної заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наступним.

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом Серії ВМО №677548 від 27 листопада 2009 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно реєстраційний номер 16947898 вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинковолодіння на АДРЕСА_1 .

Згідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 392 цього Кодексу власник, права якого не визнаються чи оспорюються, вправі вимагати їх визнання через суд.

ОСОБА_1 у позовній заяви посилається на те, що відповідачі чинять перешкоди їй у володінні, користуванні та розпорядженні належним їй майном, відповідачі змінили замки, не впускають її до будинку.

Встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована у спірному будинку. Вважає себе власником цього житла, оскільки займалася його будівництвом.

Встановлено, що ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житлом.

ОСОБА_1 не надано доказів того, що інші відповідачі ( ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ) чинять їй перешкоди у користуванні будинком.

З довідки Держівської сільської ради №538 від 23 червня 2017 року вбачається, що в будинку на АДРЕСА_2 , зареєстровані відповідачі.

Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із ст. 158 ЖК України інша особа (не власник і не член його сім`ї) може користуватися жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянину на підставі права приватної власності, лише у разі укладення договору найму житлового приміщення.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_7 відсутні без поважних причин у спірному будинку понад один рік.

З довідки №6-08/70 від 16 листопада 2018 року виданої дирекцією ОНЗ Більченського НВК вбачається, що ОСОБА_6 навчалася у Болонській ЗОШ з 1 вересня 2013 року по 26 травня 2017 року.

Згідно довідки ОНЗ Більченського НВК №6-08/69 від 12 листопада 2018 року, ОСОБА_6 навчається у ОНЗ Більченського НВК з 1 вересня 2017 року.

З акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 16 листопада 2018 року вбачається, що малолітня ОСОБА_6 проживає без реєстрації разом із матір`ю ОСОБА_8 у АДРЕСА_3 .

Згідно із ч. ч.1, 2 та 3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, у якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України Про охорону дитинства , діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Встановлено, що малолітня ОСОБА_6 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання в спірному будинку, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом.

Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_6 набула права власності або права постійного користування іншим житлом.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Відповідно до ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

ОСОБА_1 не надано доказів для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком та їх виселення із будинку у АДРЕСА_2 .

Рішення Виконавчого комітету Держівської сільської Ради народних депутатів №9 від 23 квітня 1980 року ( архівна копія) №96 від 4 вересня 1997 року ОСОБА_7 дозволено провести будівництво нового житлового будинку у селі Держів, на старому місці між сусідами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Зобов`язано ОСОБА_7 після закінчення будівництва нового будинку старий будинок знести.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської районної Ради народних депутатів №117 від 15 травня 1980 року надано дозвіл вести будівництво житлового будинку та затверджено відвід земельних ділянок ОСОБА_7 - 0,08 га на старому місці. Відповідно до п.2 цього рішення, після завершення будівництва нового будинку ОСОБА_7 необхідно знести старий будинок.

На підставі свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння в складі 2 житлових будинків від 11 лютого 1997 року, виданого Держівською сільською Радою народних депутатів, ОСОБА_7 належить будинковолодіння в складі 2 житлових будинків на АДРЕСА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2009 року спадкоємцем майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка - ОСОБА_1 .

Спадкове майно складається із будинковолодіння в складі двох житлових будинків разом із господарськими будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2009 року спадкоємцем майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка - ОСОБА_1 .

Спадкове майно складається із земельної ділянки площею 0,203 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованої на території Держівської сільської ради, що знаходиться у АДРЕСА_4 .

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП ЛОР Стрийське МБТІ №24845225 вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинковолодіння у АДРЕСА_4 .

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що подані ОСОБА_3 квитанції, розрахункові накладні та прибуткові касові ордери про придбання будівельних матеріалів, договори про постачання газу та електроенергії, у яких зазначений ОСОБА_11 , не дають підстав для визнання ОСОБА_11 власником спірного будинку.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 займався будівництвом нового житлового будинку у АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 не надано доказів про те, що при оформленні права власності ОСОБА_7 порушив вимоги законодавства та передбачену процедуру.

Суд не вправі визнавати право власності на будинок 1953 року побудови за померлим ОСОБА_7 , оскільки він є власником будинковолодіння до складу якого вже входить такий будинок.

У зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 припинилася його цивільна правоздатність.

Також не надано доказів про те, що при оформлені спадкових справ ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 при отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом було допущено порушення прав інших спадкоємців.

Встановлено, що ОСОБА_3 при зверненні з позовом пропустила передбачений ст.257 ЦК України строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України тривалість загальної позовної давності встановлюється у три роки. Статтею 267 ЦК України передбачено наслідки спливу позовноїе давності. Так, частинами 3 та 4 вказаної статті передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставокю для відмови у позові.

З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення .

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено і підписано 14 грудня 2020 року.

Головуючий

Судді