Постанова

від 15.02.2022 по справі 198/53/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 198/53/21

провадження № 61-18345св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення з житлового приміщення.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним їй на праві приватної власності нерухомими майном.

В обґрунтування позову зазначала, що їй на підставі договорів дарування від 11 грудня 2019 року належить житловий будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 1225980500:03:001:0355, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1225980500:03:001:0353, розташована в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 отримала вказані житловий будинок та земельні ділянки в дар від свого батька ОСОБА_3 , який до 2014 року проживав в житловому будинку та користувався земельними ділянками.

Позивач вказувала, що у зв`язку з хворобою батько переїхав на постійне місце проживання в інший населений пункт, а в 2016 році в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно без згоди колишнього власника та без реєстрації місця проживання вселився відповідач ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_3 та братом ОСОБА_1 .

Батько позивача ОСОБА_3 та сама позивач неодноразово вимагали від відповідача звільнити житловий будинок та земельні ділянки, однак в добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється виселитись, чим створює позивачу перешкоди у реалізації права власності на нерухоме майно.

Позивач просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві приватної власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із цього житлового будинку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки ОСОБА_1 , прийнявши будинок у дар, тобто безоплатно набувши у власність майно, знала про проживання в ньому з 2014 року відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, а тому її право на це майно не може бути захищено шляхом виселення ОСОБА_2 , адже таке не є співмірним та необхідним з урахуванням усіх обставин справи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві приватної власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із цього житлового будинку.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач, як особа, яка не має жодних прав щодо спірного будинку проживає в ньому і перешкоджає позивачу, як власнику будинку у здійсненні її правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження власним майном.

Крім того, ОСОБА_2 забезпечений житлом, оскільки він зареєстрований за іншою адресою, ніж фактично проживає, а саме: АДРЕСА_2 , де йому на праві власності належить 1/2 частина житлової нерухомості, а тому не можна вважати, що встановлення сервітуту на право користування спірним житловим будинком є єдиним можливим способом забезпечення його житлових потреб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області.

13 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 10 лютого 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 648/3192/17, від 24 березня 2021 року в справі № 310/2258/18-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 562/2533/19, від 20 січня 2021 року в справі № 214/3899/17, від 09 вересня 2021 року в справі № 596/1954/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник зазначає, що з 2014 року зі згоди попереднього власника - свого батька проживає у спірному житлі. Позивачеві ще до отримання житлового будинку в подарунок було відомо, що у ньому проживає відповідач.

Суд апеляційної інстанції не оцінив належним чином аргументи відповідача та баланс інтересів сторін, не дослідив питання виселення відповідача на предмет пропорційності переслідуваній меті, нагальності та необхідності такого втручання у право на житло.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що згідно з договором від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 прийняла в дар від свого батька ОСОБА_3 житловий будинок з відповідними будівлями та земельну ділянку (кадастровий номер земельної ділянки - 1225980500:03:001:0355) при цьому житловому будинку, площею 0,2500 га у межах згідно плану, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 12-14).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки ОСОБА_1 прийняла в дар від свого батька ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1282 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 1225980500:03:001:0353, розташовану за адресою: Варварівська сільська рада, с. Вербське, Юр`ївський район Дніпропетровської області. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 9-11).

У вказаному житловому будинку проживає ОСОБА_2 , який є рідним братом ОСОБА_1 (а. с. 19).

ОСОБА_1 з 2016 року фактично проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом з тим зареєстрована за адресою: житловий АДРЕСА_3 (а. с. 7, 20).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини констатував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Отже, для вирішення питання щодо виселення, необхідно встановити, чи проживає та користується відповідач спірним житлом, чи має він інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на будинок та правом користування цим будинком відповідачем.

Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 вселився в спірний житловий будинок з дозволу колишнього власника цього будинку ОСОБА_3 , як член його сім`ї.

Задовольняючі позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 забезпечений житлом, оскільки він зареєстрований за іншою адресою, ніж фактично проживає, а саме: АДРЕСА_2 , де йому на праві власності належить 1/2 частина житлової нерухомості.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначав, що на праві власності йому належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому вказував, що цей будинок перебуває в аварійному стані та непридатний для проживання (а. с. 47, 137).

У матеріалах справи відсутні письмові докази того, що ОСОБА_2 належить на праві власності чи іншому речовому праві придатне для проживання житло.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не дослідив питання виселення на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача на користування житловим приміщенням.

Ухвалення судового рішення за відсутності висновків щодо вищезазначених обставин суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Апеляційна інстанція переглядає рішення суду першої інстанції з питань факту та права, а касаційна - з питань права.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства щодо справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк