Постанова

від 08.11.2022 по справі 198/53/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4468/22 Справа № 198/53/21 Головуючий упершій інстанції: Гайдар І. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу поапеляційній скарзі ОСОБА_1 нарішення Юр`ївськогорайонного судуДніпропетровської областівід 07травня 2021року посправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усуненняперешкод уздійсненні правакористування тарозпорядження нерухомиммайном,шляхом виселенняз житловогоприміщення,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що їй на підставі договорів дарування від 11.12.2019 належить житловий будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 1225980500:03:001:0355, розташовані за адресою по АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1225980500:03:001:0353. ОСОБА_1 отримала вказані житловий будинок та земельні ділянки в дар від свого батька ОСОБА_3 , який до 2014 року проживав в житловому будинку та користувався земельними ділянками. У зв`язку з хворобою батько переїхав на постійне місце проживання в інший населений пункт, а в 2016 році в житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 самовільно без згоди колишнього власника та без реєстрації місця проживання вселився відповідач ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_3 та братом ОСОБА_1 . Батько позивачки ОСОБА_3 та сама позивачка неодноразово вимагали від відповідача звільнити житловий будинок та земельні ділянки, однак в добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється виселитись, чим створює позивачці перешкоди у реалізації права власності на нерухоме майно. Тому позивачка просила усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою з кадастровим номером 1225980500:03:001:0353, шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку за адресою по АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 1225980500:03:001:0353.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення її позовних вимог.

Постановою Дніпровськогоапеляційного судувід 03листопада 2021року задоволеноапеляційну скаргу ОСОБА_1 .Рішення Юр`ївськогорайонного судуДніпропетровської областівід 07травня 2021року скасовано,ухвалено новерішення,яким позовзадоволено.Вирішено усунутиОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві приватної власності житловим будинком, що розташований за адресою по АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із цього житлового будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_3 , батьку сторін у справі, на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 43,0 кв.м., на підставі Свідоцтва про право особистої приватної власності, виданого виконавчим комітетом Павлоградської районної ради Дніпропетровської області 17.08.1988 року, зареєстрованого в реєстрі за №46 (а.с. 12-13 т.1).

Відповідач ОСОБА_2 у 2016 році вселився та почав постійно проживати у будинку батька по АДРЕСА_1 ; дані обставини підтверджуються письмовими матеріалами справи та визнані відповідачкою, що підтверджується поясненнями у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно до акту обстеження фактичного проживання №154, складеного 08.02.2021 року комісією виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, у вказаному вище житловому будинку орієнтовно з 2016 року проживає без реєстрації відповідач ОСОБА_2 (а. с. 19, 31 т.1).

Місце проживання відповідача зареєстроване за адресою по АДРЕСА_2 , що підтверджується листом виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області від 22.02.2021 року №287/0/2-21 (а.с. 26 т.1).

В подальшому, згідно з договором дарування від 11 грудня 2019 року, посвідченим нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим №731, ОСОБА_1 прийняла в дар від свого батька ОСОБА_3 житловий будинок з відповідними будівлями та земельну ділянку (кадастровий номер земельної ділянки 1225980500:03:001:0355) при цьому житловому будинку, площею 0,2500 га у межах згідно плану, які знаходяться за адресою по АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 12-13, 14 т.1).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 11 грудня 2019 року, посвідченого нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим №733, ОСОБА_1 прийняла в дар від свого батька ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1282 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1225980500:03:001:0353, розташовану за адресою: Варварівська сільська рада, с. Вербське, Юр`ївський район Дніпропетровської області. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 9-10, 11 т.1).

Згідно акту обстеження фактичного проживання №158, складеного 09.02.2021 року комісією виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, позивачка з 2016 року фактично проживає в житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1 (а. с. 20 т.1).

Місце проживання позивачки ОСОБА_1 з 12.04.1982 року зареєстроване на житловому АДРЕСА_3 , що підтверджується копією її паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 26.01.2005 року (а.с. 5-6 т.1).

Вказана вищеквартира,загальною площею46,4кв.м.,належить позивачціна правіспільної частковоївласності урозмірі 1/3частки,на підставісвідоцтва проправо власності,виданого 27.04.2007року Управліннямжитлового господарстваДніпропетровської міськоїради,що підтверджуєтьсякопією вказаногосвідоцтва такопією витягупро реєстраціюправа власностіна нерухомемайно №15518989,виданого 08.08.2007року КПДМБТІ.

Як встановлено судом під час судового розгляду та підтверджується письмовими матеріалами справи, поясненнями учасників справи, між сторонами, які є рідними сестрою і братом, починаючи з 2016-2017 років склались неприязні стосунки.

Листом Юр`ївського відділення поліції Павлоградського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області від 11.06.2020 року №51.4-2731, зокрема, повідомлено позивачці, що її заява, яка надійшла через Павлоградську місцеву Прокуратуру в Дніпропетровській області з приводу самоуправного зайняття гр. ОСОБА_2 земельної ділянки та будинку АДРЕСА_4 , розглянута керівництвом Юрі`вського ВП; позивачці роз`яснено, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням та примусове виселення шляхом звернення до суду є належним способом захисту її порушених прав; також зазначено, що поліція не здійснює виселення або примусове виселення з приміщення або земельної ділянки осіб, виселення здійснюється за вмотивованим рішенням суду через Державну виконавчу службу України (а.с. 15-16 т.1).

Відповідно до листа Павлоградського районного ВП ГУ НП в Дніпропетровській області від 28.10.2022 року №48-13123 стосовно надання інформації щодо звернень гр. ОСОБА_1 до Павлоградського РВП з письмовими заявами або через лінію «102», відносно незаконного вселення та проживання гр. ОСОБА_2 у буд. АДРЕСА_1 , - 23.12.2021 року гр. ОСОБА_1 зверталася на лінію «102» з повідомленням з первинною кваліфікацією «Хуліганство», яке зареєстроване до єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події з використанням інформаційно-телемунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» за №31173 від 23.12.2021 Павлоградського РВП ГУНП; дане звернення згідно із ЗУ «Про звернення громадян» після проведеної відповідної перевірки списано до справи Павлоградського РВП (том №388 ст. 138-142) про результати розгляду якого заявницю було сповіщено поштовим зв`язком (вих. №48-7262 від 31.12.2021); відповідно до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» гр. ОСОБА_1 зверталася до Юр`ївського відділення поліції Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області в період часу з 2018 по 2020 рік; результатами розгляду цих звернень сектор моніторингу Павлоградського РВП не володіє.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини констатував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі №6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі №753/481/15-ц (провадження №6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц, (провадження №61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі №523/12186/13-ц (провадження №61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Вирішуючи спір, суд має з урахуванням встановлених обставин справи за допомогою «трискладового тесту» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами власника будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який проживає у ньому.

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 19 січня 2022 року року у справі №577/2727/20-ц.

Судом встановлено, що відповідач не пізніше 2016 року вселився у спірний житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 , який на той час належав його батькові ОСОБА_3 ; до цього часу відповідач постійно проживає у вказаному будинку, що визнано сторонами.

Суду надана заява ОСОБА_3 від 22.08.2018 року, яка адресована Юрївському райвідділу Національної поліції України в Дніпропетровській області, відповідно до якої відповідач проживає у будинку по АДРЕСА_1 без згоди власника, будинок та подвіря перебувають у занедбаному стані (а.с. 18 т.1).

Свідок ОСОБА_4 суду першої інстанції пояснив, що є старшим братом учасників справи; в 2012 році, в зв`язку з необхідністю лікування, їх батько ОСОБА_3 тимчасово переїхав на проживання до нього, а в спірному житловому будинку ніхто не проживав. В 2014 році ОСОБА_2 без згоди батька зайняв житло та відмовлявся його покинути навіть на вимогу колишнього власника. Свідок разом з ОСОБА_1 та батьком намагались потрапити до житлового будинку, однак ОСОБА_2 перешкоджав у доступі.

ОСОБА_5 у якості свідка суду показала, що є сусідкою, а в період з 2016 по 2018 роки співмешканкою відповідача; в 2014 році вона була присутня під час розмови ОСОБА_2 з його батьком ОСОБА_3 , який надав відповідачу згоду на проживання в житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1 .

Суд не приймає до уваги покази вказаних свідків, оскільки свідок ОСОБА_4 повідомив суду, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 тривалий час існують неприязні відносини (а.с. 84), а свідок ОСОБА_5 була співмешканкою відповідача; наведені факти свідчать про упередженість та необєктивність свідків.

Враховуючи викладене, встановивши факт вселення відповідача не пізніше 2016 року у будинок по АДРЕСА_1 та постійне проживання відповідача у вказаному житлі до цього часу;встановивши,що тривалийчас,близько двохроків, батько сторін,який натой часбув власникомбудинку,з приводунеправомірності вселення відповідачау будинок доправоохоронних органівне звертався;встановивши,що ОСОБА_3 ,який буввласником спірногобудинку начас вселеннявідповідача у2016році, звимогами провиселення відповідачадо суду не звертався,-колегія дійшлависновку,що неспростовані доводивідповідача про йоговселення увказаний будинокза згодивласника ОСОБА_3 .

Факт постійного проживання відповідача у спірному будинку з 2016 року визнано позивачкою у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. На час набуття 11 грудня 2019 року у дар будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою позивачка була обізнана про факт постійного проживання у спірному будинку її брата відповідача ОСОБА_2 ; вказані обставини визнані позивачкою, що підтверджується її поясненнями у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд, зокрема, зазначив, що у матеріалах справи відсутні письмові докази того, що ОСОБА_2 належить на праві власності чи іншому речовому праві придатне для проживання житло, а суд апеляційної інстанції не дослідив питання виселення на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача на користування житловим приміщенням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира по АДРЕСА_2 , в якій зареєстроване місце проживання відповідача, належала йому на праві власності та ОСОБА_6 по 1/2 частці кожному на підставі свідоцтва про право власності, виданого Юр`ївською райдержадміністрацією 11.01.2007 року, що підтверджується листом КП Павлоградське МБТІ від 05.10.20222 року №51.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №307584686 від 17.08.2022 року, з 16.08.2022 року вказана вище квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_7 на підставі договору дарування №513 від 16.08.2022 року, посвідченого Другою павлоградською державною нотаріальною конторою.

Відповідачем представлено акт обстеження дійсності непроживання, складений 28.06.2022 року комісією в складі депутата та двох сусідів, затверджений Юр`ївською селищною радою Павлоградського району Дніпропетровської області, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2 дійсно не мешкає у квартирі АДРЕСА_5 з 2009 року (а.с. 18 т.2).

Згідно пояснень відповідача, у квартирі АДРЕСА_5 він не живе з 2009 року у звязку із припиненням сімейних відносин із дружиною; у квартирі проживає колишня дружина і син.

Також встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку, загальною площею 33,8 кв.м., житловою площею 13,7 кв.м., по знаходиться по АДРЕСА_1 , згідно до копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.03.2001 року, посвідченого державним нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори за реєстровим №297 (а.с. 16-17 т.2).

Відповідно до акту обстеження фактичного непроживання №398, складеного 29.06.2022 року комісією виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, в будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_2 не проживає; згідно технічного паспорту на вказаний житловий будинок від 01.11.2000 року, даний будинок 1938 року забудови, фундамент відсутній, стіни з саману, дах шиферний (а.с. 19 т.2).

Листом виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 07.07.20222 року №750/0/2-22 повідомлено, зокрема, що відомості про визнання у встановленому Законом порядку аварійним (непридатним до проживання) житлового будинку АДРЕСА_6 відсутні (а.с. 4 т.2).

Окрім того, 15 серпня 2022 року в будівлі приватного домоволодіння за адресою по АДРЕСА_6 15.08.2022 року відбулась пожежа; ймовірна причина пожежі - необережне поводження з вогнем невстановленою особою. Вказане підтверджується довідкою Павлоградського районного управління ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області від 17.08.2022 року №1465/02-22 (а.с. 20 т. 2).

Доказів наявності у власності чи володінні відповідача іншого житлового нерухомого майна суду не надано, що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.08.2022 року №307587512 про відсутність у вказаних реєстрах зареєстрованого права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно (а.с. 15 т.2).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши факт постійного проживання відповідача у домоволодінні по АДРЕСА_1 з 2016 року; приймаючи до уваги, що позивач отримала у дар вказаний будинок в грудні 2019 року, про факт постійного проживання у будинку відповідача була обізнана; враховуючи, що позивачка має у власності інше житло (1/3 частку в праві власності на двокімнатну квартиру у м. Дніпрі загальною площею 46,4 кв.м.); встановивши, що на час розгляду справи відповідач має у власності житловий будинок 1938 року забудови, без фундаменту, стіни виготовлені з саману (суміші глини, соломи та піску), у якому сталась пожежа та який перебуває у вкрай незадовільному стані; приймаючи до уваги недоведеність позивачкою у даній справі систематичного порушення відповідачем правил спільного проживання, що робить неможливим для позивачки проживання з відповідачем в одному будинку; враховуючи баланс між захистом права власності позивачки, яка у спірному будинку не проживає, має інше придатне для проживання житлове приміщення, та захистом права відповідача на житло, який тривалий час, з 2016 року, постійно проживає у спірному будинку та іншого житла, у задовільному для проживання стані, не має, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та виселення ОСОБА_2 з будинку по АДРЕСА_1 .

Підстави для виселення відповідача із земельної ділянки з кадастровим номером 1225980500:03:001:0353 по АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, адже таке нерухоме майно не є об`єктом житлової нерухомості. Крім того, вказана позовна вимога не підлягає задоволенню у звязку з наявністю підстав для відмови у задоволенні позову про виселення відповідача із житлового будинку за відповідною адресою.

Колегія звертає увагу, що позивачкою у судовому засіданні суду апеляційної інстанції визнано факт перебування будинку по АДРЕСА_6 , який належить відповідачу, у вкрай незадовільному стані.

Крім того, згідно особистих пояснень позивачки у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вона користується житловим будинком по АДРЕСА_6 , право власності на який зареєстроване за її чоловіком ОСОБА_8 (помер у 2003 році) на підставі договору купівлі-продажу від 12.12.2000 року, укладеного на Павлоградській товарній біржі; копія вказаного договору долучена до матеріалів даної справи.

Колегія звертає увагу, що позивачкою не доведено систематичного порушення ОСОБА_2 правил спільного проживання, що робить неможливим для позивачки проживання з ним в одному будинку, враховуючи також, що вони є рідними братом та сестрою.

В матеріалах справи наявні докази звернення позивачки до правоохоронних органів у грудні 2021 року на лінію 102 з повідомленням за первинною кваліфікацією хуліганство; до кримінальної, адміністративної відповідальності відповідач принягнутий не був.

Інше звернення ОСОБА_1 до поліції у липні-червні 2020 року було з приводу заняття відповідачем житлового будинку та земельної ділянки (а.с. 15-16 т.1), що вирішується у порядку цивільного судочинства. Тобто, вказане звернення не було пов`язане, зокрема, з агресивними, недобросусідськими, хуліганськими діями відповідача, тощо.

У долученому до матеріалів справи листі Юр`ївського відділення поліції Павлоградського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області від 16.04.2020 року №51.4.-1817 зазначено, що було розглянуто звернення позивачки та встановлено відсутність ознак кримінального чи адміністративного правопорушення, вбачаються цивільно-правові відносини (а.с. 17 т.1). Обставини та дата звернення позивачки у листі не вказані.

З урахуванням викладених вище обставин, колегія враховує доводи відповідача, що спірний будинок є житлом, його, відповідача, постійним місцем проживання протягом тривалого часу.

Колегія звертає увагу, що самий лише факт проживання відповідача у належному позивачці житловому будинку по АДРЕСА_1 не позбавляє її права користування, володіння та розпорядження цим майном, а лише частково обмежує позивачку у праві користування будинком, враховуючи фактичне проживання відповідача.

Суд,встановивши фактичніобставини справи,надавши належноїоцінки представлениму справідоказам,дійшов висновку, що задоволенняпозову призведедо порушення принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою в демократичному суспільстві; позов ОСОБА_1 про позбавлення її брата ОСОБА_2 права проживання у батьківському будинку, який належить їй, позивачці, на праві приватної власності, - є необгрунтованим та порушує основоположне право відповідача на житло.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що могли призвести до ухвалення незаконного рішення, а лише зводяться до переоцінки доказів. Рішення місцевого суду є законним та справедливим, тому підлягає залишенню без змін.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Колегія звертає увагу, що позивач, за наявності підстав, у подальшому не позбавлена можливості, на захист своїх прав та законних інтересів, звернутись до суду з іншим позовом, за іншого обґрунтування.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від07травня 2021року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова