Постанова

від 26.04.2022 по справі 372/4140/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 372/4140/19

провадження № 61-16151св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року в складі судді Кравченка М. В. та на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та припинення дії, яка порушує право.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що є власником земельної ділянки площею 0,12 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3223186802:10:003:0027, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 149394221 від 13 грудня 2018 року. Попереднім власником земельної ділянки значилася ОСОБА_2 , однак рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року в справі № 372/1457/14-ц визнано недійсними підстави набуття ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку та витребувано її з незаконного володіння відповідачки. Вказувала, що їй стало відомо про укладення між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» іпотечного договору від 21 березня 2007 року, предметом якого є, зокрема, земельна ділянка площею 0,12 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3223186802:10:003:0027. У вересні 2018 року позивачка направила на адресу АТ «Райффайзен Банк Аваль» заяву з проханням припинити іпотеку та обтяження на вказану земельну ділянку, яка банком задоволена не була.

Оскільки накладене обтяження у вигляді іпотеки виникло неправомірно та порушує її право у вільному користуванні, володінні та розпорядженні своїм майном, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:

визнати договір іпотеки, укладений 21 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», недійсним у частині передання в іпотеку земельної ділянки площею 0,12 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3223186802:10:003:0027;

скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки (номер запису № 4674829) та запис про заборону відчуження (обтяження №26914189) від 21 березня 2007 року, запис про іпотеку № 26914240 від 21 березня 2007 року в частині об`єкту обтяження - земельної ділянки площею 0,12 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3223186802:10:003:0027.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, позов задоволено:

визнано недійсним договір іпотеки від 21 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та AT «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2091, в частині предмету іпотеки - земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223186802:10:003:0027;

скасовано запис про державну реєстрацію іпотеки під номером запису про іпотеку № 4674829 та запис про заборону відчуження, обтяження № 26914189 від 21 березня 2007 року, запис про іпотеку № 26914240 від 21 березня 2007 року в частині об`єкту обтяження - земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Судові рішення мотивовані тим, що преюдиційним для розгляду цієї справи заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року в справі №382/1457/14-ц визнано недійсними документи, на підставі яких за відповідачкою було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а тому ОСОБА_2 не вважається такою, що набула права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку, та не мала права на розпорядження спірним нерухомим майном, зокрема, шляхом передачі його в іпотеку, що свідчить про невідповідність оспорюваного договору іпотеки положенням ЦК України та Закону України «Про іпотеку». Суди також уважали, що позивачка не пропустила строк на звернення до суду за захистом порушеного права.

Аргументи учасників справи

01 жовтня 2021 року АТ «Райффайзен Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивачка не довела, що оспорюваний договір іпотеки не відповідав положенням актів цивільного законодавства саме на момент його укладення в 2007 році;

ОСОБА_1 не надала доказів завершення нею процедури приватизації та отримання рішення про безоплатну передачу у власність спірної земельної ділянки, а надане позивачкою рішення Підгірцівської сільської ради від 14 листопада 1994 року містить посилання на Декрет КМУ № 2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року та статті 81, 118, 121 ЗК України, які набули чинності через 7 років після прийняття вказаного рішення сільської ради, що викликає сумнів у його достовірності;

суди помилково уважали преюдиційними факти та обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 372/1457/14-ц, оскільки АТ «Райффайзен Банк» не було залучено до участі в указаній справі;

оскаржені судові рішення порушують права банку як добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані, наявні у відповідних державних реєстрах, про те, що саме ОСОБА_2 була зареєстрованим власником спірної земельної ділянки на момент укладення іпотечного договору;

права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого у статтях 215, 216 ЦК України;

ОСОБА_1 оспорювала право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку ще в 2013-2014 роках, що свідчить про об`єктивну можливість позивача дізнатися про передачу спірного нерухомого майна в іпотеку банку, а тому суди зробили помилковий висновок про те, що пред`явивши цей позов до суду в 2019 році, ОСОБА_1 не пропустила позовну давність.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі та відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року в справі № 5225/25151/14, від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17, від 09 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, від 11 листопада 2019 року в справі № 756/15538/15, від 05 грудня 2018 року в справі № 761/1159/13, від 11 листопада 2019 року в справі № 756/15538/15, від 16 травня 2018 року в справі № 449/1154/14.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року в справі № 372/1902/13-ц позов ОСОБА_1 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту задоволено:

визнано незаконним та скасовано рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 23, 28 сесії 4 скликання від 13 листопада 2006 року про надання у приватну власність земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , площею 0,12 га;

визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності серії ЯГ №206439 на земельну ділянку площею 0,12 га по АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Обухівського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року в справі №382/1457/14-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 :

визнано недійсним договір купівлі-продажу від 21 березня 2007 року щодо придбання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027;

визнано недійсними та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 ;

визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 ;

витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 07 грудня 2018 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186802:10:003:0027.

21 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено іпотечний договір, предметом якого є 4 земельні ділянки, в тому числі належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 3223186802:10:003:0027.

Згідно відповіді АТ «Райффайзен Банк Аваль» на звернення ОСОБА_1 від 25 вересня 2018 року стосовно зняття обтяження з належної їй земельної ділянки у с. Креничі з метою врегулювання порушеного нею питання порекомендовано їй з наявними рішеннями Обухівського районного суду Київської області самостійно звернутись до нотаріуса/суду для зняття обтяження.

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) зроблено висновок, що: «для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18) зазначено, що: «на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_9 був власником житлового будинку переданого в іпотеку, була згода його дружини на укладення цього договору, інших зареєстрованих співвласників на той час не існувало. Право власності на 1/2 будинку за його батьком не було зареєстроване. І лише рішенням Перемишлянського районного суду 27 квітня 2015 року було визнано право власності на частки в цьому будинку як за спадкоємцями ОСОБА_9 (який помер у 2006 році) так і спадкоємцями ОСОБА_12 - батька іпотекодавця НОМЕР_1 (який помер в 2008 році). Банк, як добросовісний іпотекодержатель, який поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_9 був одноособовим власником житлового будинку, і тому уклав договір іпотеки. В такій ситуації відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя».

У справі, що переглядається, суди встановили, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки (21 березня 2007 року) право власності на спірну земельну ділянку, яка є предметом іпотеки, було зареєстровано за іпотекодавцем ОСОБА_2 , а документи, на підставі яких відповідачка набула право власності на нерухоме майно, були чинними, на що обґрунтовано покладався іпотекодержатель при укладенні оспорюваного договору іпотеки. Лише рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року відповідні документи були визнані недійсними, а нерухоме майно витребувано з володіння ОСОБА_2 . При цьому обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди в цій справі не встановили.

З огляду на викладене відсутні підстави для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним. Позовні вимоги про скасування реєстраційних записів задоволенню також не підлягають як такі, що є похідними від вирішення позовної вимоги про визнання договору іпотеки недійсним.

Суди першої та апеляційної інстанції помилково вважали, що обставини та факти, встановлені рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року в справі № 372/1457/14-ц, є преюдиційними при розгляді цієї справи.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року в справі №761/29966/16-ц (провадження №61-5327св19) зроблено висновок, що: «преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені».

Оскільки АТ «Райффайзен Банк» не було залучено до участі в справі № 372/1457/14-ц, встановлені в ній обставини не можуть вважатися преюдиційними при розгляді справи, що переглядається.

З урахуванням установлення підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосування норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року в справі №761/29966/16-ц (провадження №61-5327св19) та постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги зі ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» у порядку статті 141 ЦПК України підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 5 378,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та припинення дії, яка порушує право.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк» судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 5 378,80 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук