Постанова

від 08.09.2021 по справі 372/4140/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 372/4140/19

провадження № 22-ц/824/7287/2021

08 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г. М.,

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

при секретарі Гайворонському В. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Райффайзен Банк , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та припинення дії, яка порушує право, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Райффайзен Банк - адвоката Войтенко Катерини Віталіївни на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року у складі судді Кравченка М. В.,

встановив:

18.11.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , назву якого змінено на Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" (далі - АТ Райффайзен Банк"), ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та припинення дії, яка порушує право.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року (справа №372/1457/14-ц) визнано недійсним договір купівлі-продажу від 21.03.2007, щодо придбання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Визнано недійсними та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га у АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 , виданий на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2007 земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,12 га у АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Витребувано із незаконного володіння у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Вказувала, що її право власності на вказану земельну ділянку підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 149394221 від 13.12.2018.

Зазначає, що їй стало відомо про укладення між ОСОБА_2 та АТ Райффайзен Банк Аваль іпотечного договору від 21.03.2017 року, серія та номер: 2094, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур О. І., зареєстрований в реєстрі за № 2094, предметом якого є, зокрема, земельна ділянка для будівництва індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

25.09.2018 року вона направила на адресу АТ Райффайзен Банк Аваль заяву з проханням припинити іпотеку та обтяження на земельну ділянку у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027, однак заява задоволена не була.

Оскільки накладене обтяження у вигляді іпотеки виникло неправомірно та порушує її право у вільному користуванні, володінні та розпорядженні своїм майном, просила суд визнати договір іпотеки, укладений 21.03.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ Райффайзен Банк Аваль , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур О. І. та зареєстрований в реєстрі за №2091, недійсним в частині предмету якого є земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки під номером запису про іпотеку №4674829 та запис про заборону відчуження, обтяження №26914189 від 21.03.2007 року, запис про іпотеку №26914240 від 21.03.2007 року в частині об`єкту обтяження - земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки від 21.03.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та AT Райффайзен Банк Аваль , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2091 в частині предмету іпотеки - земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Скасовано запис про державну реєстрацію іпотеки під номером запису про іпотеку № 4674829 та запис про заборону відчуження, обтяження № 26914189 від 21.03.2007 року, запис про іпотеку № 26914240 від 21.03.2007 року в частині об`єкту обтяження - земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

В апеляційній скарзі представник AT Райффайзен Банк - адвокат Войтенко К. В. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та покласти на позивача понесені судові витрати.

Вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, порушив норми процесуального права та невірно застосував норми матеріального права.

Свої доводи мотивує тим, що дізнавшись про наявність рішень Обухівського районного суду Київської області у справі №372/1902/13 про визнання незаконним та скасування акту на право власності на земельну ділянку та у справі №372/1457/14 про визнання незаконним та скасування державного акту та договору купівлі-продажу земельної ділянки, AT "Райффайзен Банк" подав на них касаційні скарги.

Маючи підстави для зупинення провадження в даній справі до вирішення спору у справах №372/1902/13 та №372/1457/14, суд першої інстанції відмовив у задоволенні відповідного клопотання банку, порушивши при цьому норми процесуального права.

Оскільки АТ "Райффайзен Банк" не було залучено до участі в справах №372/1902/13, №372/1457/14, відповідні рішення не мають преюдиційного характеру в даному спорі.

Зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази щодо прийняття рішення про безоплатну передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

З відповіді Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 15.01.2013 №29 вбачається, що 2005 році земельна ділянка ОСОБА_1 попала в список земель, що не використовуються, на підставі чого було проведено перерозподіл такої ділянки та передачею у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки із зміною місцезнаходження на вільних землях Підгірцівської сільської ради.

Вважає, що обраний спосіб захисту ОСОБА_3 не відповідає вимогам закону , оскільки право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. 215, 216 ЦК України.

Ухвалене по справі рішення порушує інтереси банку, який, як добросовісний іпотекодержатель, поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_2 була одноособовим власником земельної ділянки № 3223186802:10:002:0027, і тому уклав договір іпотеки. У разі не спростування презумпції правомірності договору у справі, що переглядається, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами факт недійсності договору іпотеки на підставі визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Зважаючи про наявність ухвалених рішень у 2013 та 2014 роках, позивачка могла дізнатись про наявність обтяжень спірної земельною ділянкою іпотекою, проте з позовом до суду звернулась лише у 2019 році. Позивачем не надано суду доказів щодо поважності причин пропуску строку для звернення до суду.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 просили відмовити в задоволенні поданої апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.

Представник АТ "Райффайзен Банк" та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання втретє не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року (справа № 372/1902/13-ц) позов ОСОБА_1 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, треті особи: Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 23, 28 сесії 4 скликання від 13.11.2006 року, про надання у приватну власність земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_4 у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності серії ЯГ №206439 на земельну ділянку площею 0,12 га у АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_4 на підставі Рішення Підгірцівської сільської ради № 23, 28 сесії 4 скликання від 13.11.2006 року про надання у приватну власність земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_4 у АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 3223186802:10:003:0027.

Заочним рішенням Обухівського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року (справа №382/1457/14-ц) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 21.03.2007 року щодо придбання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Визнано недійсними та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , виданий на підставі договору купівлі - продажу від 21.03.2007 року земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,12 га у АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Витребувано із незаконного володіння у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 07.12.2018 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027 (а.с. 12 - 16 т.1).

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ВАТ Райффайзен Банк Аваль 21.03.2017 було укладено іпотечний договір, предметом якого є чотири земельні ділянки, в тому числі належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 3223186802:10:003:0027.

Згідно відповіді АТ Райффайзен Банк Аваль на звернення ОСОБА_1 від 25.09.2018 стосовно зняття обтяження з земельної ділянки у с. Креничі, з метою врегулювання порушеного нею питання порекомендовано їй з наявними рішеннями Обухівського районного суду Київської області самостійно звернутись до нотаріуса/суду для зняття обтяження ( а.с. 20 т.1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок визнання недійним договору купівлі-продажу від 21.03.2017, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на спірне нерухоме майно, остання не набувала права на передачу його в іпотеку банку, тому не мала законних правомочностей власника майна щодо розпорядження майном, що належало позивачу. При цьому не може бути застосовано положення ст.23 Закону України Про іпотеку , згідно з яким у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навість у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки на момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не пропустила строк звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За змістом статті 5 Закону України Про іпотеку предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (редакція чинна на момент укладення оспорюваного договору).

Ураховуючи зазначене, належність на праві власності предмету іпотеки іпотекодавцю на момент укладення договору іпотеки є обов`язковою умовою.

Судом встановлено, що право власності іпотекодавця ОСОБА_2 на предмет іпотеки підтверджувалось договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.03.2007 року (а.с.245 т.1).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статі 17 Закону України Про іпотеку іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Суд першої інстанції, встановивши, що заочним рішенням Обухівського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року (справа №382/1457/14-ц) договір купівлі-продажу від 21.03.2007 року щодо придбання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186802:10:003:0027, визнано недійсним, дійшов правильного висновку про те, що передаючи в іпотеку ВАТ Райффайзен Банк Аваль , нова назва - АТ Райффайзен Банк , ОСОБА_2 не набула на неї права власності в установленому законом порядку та не мало права на розпорядження спірним нерухомим майном, а тому оспорений іпотечний договір суперечить ЦК України та Закону України Про іпотеку .

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом ухвалено оскаржуване рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц колегія суддів доходить наступних висновків.

В указаній постанові Об`єднана палата Верховного Суду зробила такі висновки. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті З Закону України Про іпотеку ). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України Про іпотеку ). Оскільки Законом України Про іпотеку не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.

У справі, яка є предметом апеляційного розгляду, позивач звернулася з позовом, серед вимог якого просила саме визнати недійсним договір іпотеки від 21 березня 2007 року, а не припинити іпотеку, а тому вказаний довід апеляційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки позовні вимоги не є тотожними.

Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови суду першої інстанції у зупиненні провадження до вирішення спору у справах №372/1902/13 та №372/1457/14.

Судом встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ Райффайзен Банк Аваль на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року закрито з підстав, передбачених п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ Райффайзен Банк Аваль на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року закрито з підстав, передбачених п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У цьому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.1, ч. 2 ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень в іншій справі, оскільки рішення суду вже набрало законної сили.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи і такі критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені у справах №372/1902/13 та №372/1457/14, а саме незаконність рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 23, 28 сесії 4 скликання від 13.11.2006 року про надання у приватну власність земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_4 у АДРЕСА_1 , площею 0,12 га та скасування державного акту на право власності серії ЯГ №206439 на земельну ділянку , виданого на ім`я ОСОБА_4 на підставі цього рішення, недійсність договору купівлі-продажу від 21.03.2007 року щодо придбання ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , виданого на підставі договору купівлі - продажу від 21.03.2007 року, визнання дійсною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , кадастровий номер 3223186802:10:003:0027, та витребування її з незаконного володіння у ОСОБА_2 , є преюдиційними для цієї справи, оскільки такі обставини встановлені щодо ОСОБА_2 , яка брала участь у зазначених справах, та не спростовані нею під час розгляду цієї справи.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Суд першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи та застосувавши правила про перебіг позовної давності, дійшов правильного висновку, що позовна давність до заявлених позовних вимог не спливла.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду про задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Розподіл судових витрат між сторонами врегульовано статтею 141 ЦПК України. Відповідно до положень частини першої зазначеної статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує.

Керуючись статтями 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Райффайзен Банк - адвоката Войтенко Катерини Віталіївни залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 вересня 2021 року.

Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк