Ухвала

від 19.04.2022 по справі 477/2330/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

20 квітня2022 року

м. Київ

Справа № 477/2330/18

Провадження № 14-31цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про примусове припинення права власності на земельні ділянки

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.та

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просив примусово припинити права власності вказаних осіб на земельні ділянки з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 48233381700:13:000:0093, 482338170:13:000:0095, скасувати свідоцтва про право власності відповідачів на вищевказані земельні ділянки та зобов`язати їх повернути земельні ділянки у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі їх у власність.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 2014 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали суміжні земельні ділянки площею по 2 га кожний для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Вказував, що у квітні 2016 року виявлено нецільове використання вказаних земельних ділянок, а саме видобуток на них піску. На земельних ділянках вирито кар`єр глибиною близько 10 метрів на площі 0,7874 га, з яких на земельній ділянці ОСОБА_1 - 0,1330 га, ОСОБА_2 - 0,5921 га, ОСОБА_3 - 0,0623 га. Відповідно на земельній ділянці, зайнятій кар`єром, знято та перенесено родючий шар ґрунту. Факт нецільового використання спірних земельних ділянок встановлений прокуратурою при вивченні стану додержання вимог земельного законодавства та підтверджений протоколом огляду місця події від 07 грудня 2017 року й інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року. Інша частина землі, не зайнята кар`єром, засмічена, вкрита бур`яном та не містить слідів сільськогосподарського обробітку. Використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням спричинило шкоду в розмірі 32 138,93 грн.

Таким чином, оскільки відповідачі використовують надані їм у власність спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням, їх право власності може бути припинено на підставі статті 378 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту «а» частини першої статті 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Ураховуючи викладене, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській областіпросив суд позов задовольнити.

15 жовтня 2020 року рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області в задоволенні позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність кримінального провадження згідно із частиною першою статті 240 та статтею 254 Кримінального кодексу України ні прямо, ні опосередковано не впливає на реалізацію суб`єкта владних повноважень, що реалізує державний контроль за використанням та охороною земель, зокрема здійснення ним визначених законом повноважень щодо встановлення факту нецільового використання земельних ділянок з подальшими діями, які пов`язані з припиненням виявлених таких порушень.

Суд зазначив, що протокол огляду місця події, яким зафіксовано процесуальну дію в межах кримінального провадження, не може підмінити офіційних документів (актів, приписів тощо) уповноваженого суб`єкта владних повноважень, що повинні містити опис виявленого порушення земельного законодавства. При цьому суд указав, що нездійснення вирощування сільськогосподарської продукції (як зазначено в листі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року № 10-14-0.165-904/2-18) та наявність на спірних земельних ділянках транспортних засобів й обладнання (що зафіксованого в протоколі огляду місця події) не є беззаперечним підтвердженням факту нецільового використання спірних земельних ділянок.

Крім цього, твердження прокурора, що на спірних земельних ділянках ведеться видобуток піску, не підтверджене належними і допустимими доказами, оскільки для визначення типу ґрунту, його морфологічних ознак необхідні спеціальні знання в галузі ґрунтознавства, а матеріали справи не містять будь-яких висновків спеціалістів, експертів у галузі ґрунтознавства, у тому числі піщаних ґрунтів чи інших доказів наявності в межах території спірних земельних ділянок корисних копалин державного чи місцевого значення та здійснення їх видобутку. При цьому повідомлення Вітовської районної адміністрації Миколаївської області, Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про видобуток піску на спірних земельних ділянках без підтвердження належними і допустимими доказами є припущеннями.

Суд зазначив, що не може бути примусово припинено право власності на землю, оскільки ЗК України не містить такої прямої норми, а може бути примусового припинено лише право користування земельною ділянкою.

При цьому суд послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09.

19 січня 2021 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року скасовано.

Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено. Примусово припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090), що належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_4 .

Примусово припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 , виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 , видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_4 .

Примусово припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 , виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 , видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язано ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_3 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірні земельні ділянки використовувались відповідачами не за цільовим призначенням. При цьому, оскільки є порушення вимог земельного законодавства в частині цільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, немає потреби доводити саме видобуток піску чи будь-якої іншої гірської породи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з пунктом «а» частини першої статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. При цьому назва статті не містить вказівки на конкретну форму власності, будь-яких застережень із цього приводу в земельному законодавстві немає. Відтак поняття «право на земельну ділянку» включає в себе і право власності на земельну ділянку, тому суд першої інстанції помилкового виснував про те, що неможливо примусово припинити право власності на земельну ділянку у разі її нецільового використання, а можна припинити лише право користування нею.

Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16.

Крім того, суд зазначив, що Європейський суд з прав людини(далі - ЄСПЛ) вказав, що втручання держави в право власності особи у спірних правовідносинах є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого державам надається право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. При цьому володіння відповідача земельною ділянкою з порушенням норм земельного законодавства у зв`язку з використанням її не за цільовим призначенням порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення, що погіршує стан родючості ґрунтів та фактично призводить до знищення сільськогосподарських угідь, що суперечить державній політиці у сфері охорони земель.

Таким чином, оскільки відповідачі покладені на них земельним законодавством обов`язки не виконували, що фактично призвело до знищення сільськогосподарських угідь, чим завдано шкоди суспільним інтересам, тому апеляційний суд вважав, що є підстави для примусового припинення права власності на землю.

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно з`ясував фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, оскільки йому та іншим відповідачам у справі належать на праві власності спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а в матеріалах справи відсутні офіційні документи щодо факту нецільового використання зазначених земельних ділянок. Апеляційний суд помилково послався як на доказ на протокол огляду місця події від 07 грудня 2017 року, оскільки в ньому відсутні висновки або застереження щодо нецільового використання спірних земельних ділянок, тому зазначає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вказаний протокол огляду місця події, яким зафіксовано процесуальні дії в межах кримінального провадження, не може підмінити офіційних документів уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

ОСОБА_1 вказав, що висновок апеляційного суду про примусове припинення права власності на спірні земельні ділянки є незаконним, оскільки ЗК України не передбачено примусового припинення права власності на земельні ділянки, адже норми ЗК України дають право на примусове припинення права користування земельною ділянкою. При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в рішенні від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09, яку вірно застосував районний суд, зазначено, що порядок припинення права на землю регулюється главою 22 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою, тому зазначає, що суд апеляційної інстанції вказану правову позицію проігнорував і застосував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, провадження № 61-35160св18.

Таким чином, наявні дві рівнозначні, але взаємовиключні правові позиції, а тому відповідач вважав, що розглянути справу повинна Велика Палата Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, посилався на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та прецедентну практику ЄСПЛ щодо безпідставного втручання у право власності.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до переоцінки доказів, оскільки судом апеляційної інстанції на підставі наданих доказів правильно встановлено факт використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, а ОСОБА_1 жодних доказів протилежного не надано, тому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

15 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

07 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.

30 червня 2021 року ухвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

07 липня 2021 року ухвалоюВерховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

14 лютого 2022 року ухвалою об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Об`єднана палата вказала, що суди попередніх інстанцій установили такі обставини справи.

25 листопада 2014 року право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093 та із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства отримали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 18-21, 22-24, т. 2).

26 листопада 2014 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823381700:13:000:0095 та із цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства отримала ОСОБА_3 (а. с. 25-27, т. 2).

У грудні 2014 року ОСОБА_5 як директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Коларівський кар`єр» (далі - з ТОВ «Коларівський кар`єр») звернувся до Коларівської сільської ради із заявою про погодження на отримання спеціального дозволу на розвідку родовища піску на земельних ділянках у межах території Коларівської сільської ради загальною площею 16 га, яка належить на праві власності дев`ятьом засновникам ТОВ «Коларівський кар`єр», зокрема йому особисто, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 по 2 га кожному (а. с. 30, т. 3).

07 листопада 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінили прізвище на ОСОБА_7 (а. с. 96, 97, 99, 100, т. 2).

З протоколу огляду місця події від 07 грудня 2017 року, проведеного слідчим СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області за участю начальника відділу контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, головного державного інспектора вищевказаного відділу та техніка-землевпорядника ДП «ДЗК», в межах кримінального провадження № 12017150230001149 вбачається, що земельні ділянки за цільовим призначенням не використовуються (а. с. 103-116, т. 2).

У листі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року прокурору Вітовського району зазначено, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093, 4823381700:13:000:0095 вирощування сільськогосподарської продукції не здійснюється, а зняттям ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу державі заподіяно шкоду в розмірі 9 404,46 грн (площа 0, 9487 га), 12 028,43 грн (площа 1, 2134 га) та 10 706,04 грн (площа 1, 0800 га) (а. с. 133, т. 2).

Згідно з інформацією, наданою Коларівською сільською радою Вітовського району Миколаївської області від 11 вересня 2018 року № 691/04-04, Коларівська сільська рада відповідачам дозвіл на будівництво меліоративних систем та окремих об`єктів інженерної інфраструктури в межах території земельних ділянок відповідачів не надавала (а. с. 221, т. 2).

17 вересня 2018 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Рябий Є. І. повідомив Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про звернення до суду в інтересах держави про припинення права власності на спірні земельні ділянки, скасування свідоцтв про право власності на них та повернення земель у власність держави (а. с. 141-147, т. 2).

За повідомленням Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» від 16 листопада 2018 року, відсутня інформація щодо видачі фізичним особам - підприємцям ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спеціальних дозволів на користування надрами. Спеціальні дозволи на користування надрами в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093, 4823381700:13:000:0095 не видавались (а. с. 37, т. 3).

Згідно з інформацією, наданою Коларівською сільською радою Вітовського району Миколаївської області від 15 січня 2019 року № 58/04-04, будь-які правочини з відповідачами щодо скидання листя у вириті котловани на належних їм земельних ділянках, а також будь-які інші договори не укладались.

Пояснення свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні від 04 грудня 2019 року також підтверджують факт того, що на території зазначених земельних ділянок виритий котлован і вирощування сільськогосподарських культур не проводиться (а. с. 188, т. 3).

На виконання ухвали суду від 09 грудня 2019 року про огляд земельних ділянок 31 січня 2020 року земельні ділянки оглянуті головуючим суддею Глубоченком С. М. у присутності секретаря судових засідань Оселедченко Д. В., за участі прокурора Петрової Т. Л., спеціаліста Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Кушнєр Н. О., відповідача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_8 . Оглядом встановлено, що проведені роботи по будівництву ставонакопичувача (а. с. 201, т. 3).

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об`єднана палата керувалася такими міркуваннями.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19, пункт 101), від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19, пункт 7.28); у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 6/88-Б-05 зазначено, що, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Тобто у вказаних судових рішеннях Верховного Суду не розмежовано підстави й умови для примусового припинення права власності й права користування землею, пославшись, при різних підставах, на однакові норми земельного законодавства - статті 140-149 ЗК України. При цьому саме розмежування підстав та умов для примусового припинення права власності й права користування землею було причиною передачі справи на розгляд об`єднаної палати й запиту висновків Науково-консультативної ради при Верховному Суді.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення, які визначено у статті 346 ЦК України.

Наведений у частині першій статті 346 ЦК України перелік підстав припинення права власності не є вичерпним, оскільки в частині другій цієї статті зазначено, що право власності може бути припинене також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Порядок припинення права на землю регулюється главою 22 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При цьому статтею 141 ЗК України, яка визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, у пункті «ґ» передбачено використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Об`єднана палата вказала, що предметом спору в цій справі є примусове припинення права власності на землю, проте стаття 140 ЗК України не містить таких підстав, як нецільове призначення чи неусунення допущених порушень. Зазначені порушення відповідно до статті 141 ЗК України (пункт «ґ» частини першої) є підставами лише для припинення права користування земельною ділянкою, а фізичні особи в цій справі володіють спірною землею на підставі державного акта на право власності на землю.

Тобто використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та неусунення допущених порушень може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою.

Натомість стаття 143 ЗК України, пункт «а» частини першої якої застосував апеляційний суд з посиланням на висновок Верховного Суду, передбачає лише умови, за яких право власності та/чи право користування земельними ділянками припиняється примусово в судовому порядку, а не порядок припинення права на землю.

Такий висновок викладено в рішенні Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09, яку застосував районний суд.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що ЗК України як такий, що містить спеціальні норми, чітко закріплює підстави та порядок припинення права власності та права користування на земельну ділянку.

Так, не кожна підстава, яка передбачена статтею 143 ЗК України, може бути застосована для припинення одночасно обох видів прав (припинення права власності та припинення права користування).

На переконання об`єднаної палати, тлумачення наведених норм права дає підстави дійти висновку, що стаття 143 ЗК України є загальною нормою, а стаття 140 ЗК України є спеціальною нормою.

При цьому право власності на земельну ділянку не може бути припинене на підставі пунктів «а» і «б» статті 143 ЗК України, оскільки закон не містить чіткої вказівки, що із цих підстав може бути припинено саме право власності, адже цій підставі присвячено статтю 140 ЗК України. По-друге, закон (стаття 143 ЗК України) не встановлює процедуру припинення права власності. А тому, оскільки згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону і відповідно до статті 153 ЗК України, яка передбачає гарантії права власності на земельну ділянку, згідно з якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, то підстав для задоволення позову прокурора немає.

На думку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ця справа містить виключну правову проблему й передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду буде забезпечувати розвиток права й формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року, обґрунтованими. Колегією суддів дотримані умови, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений і в частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Тому справа підлягає прийняттю для продовження розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про примусове припинення права власності на земельні ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року.

Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження на 01 червня 2022 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

Д. А. Гудима К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко

І. В. Желєзний В. В. Пророк

О. С. Золотніков Л. І. Рогач

Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко

В. С. Князєв І. В. Ткач