Ухвала

від 30.06.2021 по справі 477/2330/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 477/2330/18

провадження № 61-3684 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів : Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій просив примусово припинити права власності вказаних осіб на земельні ділянки з кадастровими номерами: 4823381700:13:000:0090, 48233381700:13:000:0093, 482338170:13:000:0095, скасувати свідоцтва про право власності відповідачів щодо вищевказаних земельних ділянок та зобов`язати їх повернути вказані земельні ділянки у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі їх у власність.

В обґрунтування позовних вимог зазначав , що у 2014 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали суміжні земельні ділянки площею

по 2 га кожний для ведення особистого селянського господарства з земель сільськогосподарського призначення в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Вказував, що у квітні 2016 року виявлено нецільове використання вказаних земельних ділянок, а саме - видобуток на них піску. На земельних ділянках вирито кар`єр глибиною близько 10 метрів, на площі 0,7874 га, з яких на земельній ділянці ОСОБА_1 - 0,1330 га, ОСОБА_2 - 0,5921 га, ОСОБА_3 - 0,0623 га. Відповідно, на земельній ділянці, зайнятій кар`єром, знято та перенесено родючий шар ґрунту. Факт нецільового використання спірних земельних ділянок встановлений прокуратурою та підтверджений протоколом огляду місця події від 07 грудня 2017 року й інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року. Інша частина землі, не зайнята кар`єром, засмічена, вкрита бур`яном та не містить слідів сільськогосподарського обробітку. Використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням спричинило шкоду в розмірі 32 138,93 грн.

Таким чином, оскільки відповідачі використовують надані їм у власність спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням, їх право власності може бути припинено на підставі статті 378 ЦК України та пункту а частини першої статті 143 ЗК України.

Ураховуючи викладене, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року у складі судді Глубоченка С. М. у задоволенні позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру

у Миколаївській області відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада

2018 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим , що наявність кримінального провадження за частиною першою статті 240 та статтею 254 КК України ні прямо, ні опосередковано не впливає на реалізацію суб`єкта владних повноважень, що реалізує державний контроль за використанням та охороною земель, зокрема здійснення ним визначених законом повноважень щодо встановлення факту нецільового використання земельних ділянок з подальшими діями, які пов`язані з припиненням виявлених таких порушень.

Суд зазначив, що протокол огляду місця події, яким зафіксовано процесуальну дію в межах кримінального провадження, не може підмінити офіційних документів (актів, приписів тощо) уповноваженого суб`єкта владних повноважень, що повинні містити опис виявленого порушення земельного законодавства. При цьому, суд указав, що нездійснення вирощування сільськогосподарської продукції (як зазначено в листі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року №10-14-0.165-904/2-18) та наявність на спірних земельних ділянках транспортних засобів й обладнання (що зафіксованого в протоколі огляду місця події) не є беззаперечним підтвердженням факту нецільового використання спірних земельних ділянок.

Крім цього, позиція прокурора, що на спірних земельних ділянках ведеться видобуток піску не підтверджена належними і допустимими доказами, оскільки для визначення типу ґрунту, його морфологічних ознак необхідні спеціальні знання в галузі ґрунтознавства, а матеріали справи не містять будь-яких висновків спеціалістів, експертів у галузі ґрунтознавства, у тому числі піщаних ґрунтів чи інших доказів наявності в межах території спірних земельних ділянок корисних копалин державного чи місцевого значення та здійснення їх видобутку. При цьому, повідомлення Вітовської районної адміністрації Миколаївської області, Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про видобуток піску на спірних земельних ділянках без підтвердження належними і допустимими доказами є припущеннями.

Суд зазначив, що не може бути примусово припинено право власності на землю, оскільки ЗК України не містить такої прямої норми, а може бути примусового припинено лише право користування земельною ділянкою. При цьому, суд послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895 св 09.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року скасовано. Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено.

Примусово припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства

в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090),

що належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 29988594 , виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29988594 , видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства

в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_4 .

Примусово припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства

в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно

№ 29995273 , виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29995273 , видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області

ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства

в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_4 .

Примусово припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 30025268 , виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 30025268 , видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Зобов`язано ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_3 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до наданих доказів та пояснень учасників справи судом установлено, що спірні земельні ділянки використовувались відповідачами не за цільовим призначенням. При цьому, оскільки є порушення вимог земельного законодавства в частині цільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, немає потреби доводити саме видобуток піску чи будь-якої іншої гірської породи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з пунктом а частини першої статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. При цьому, назва статті не містить вказівки на конкретну форму власності, будь-яких застережень з цього приводу в земельному законодавстві немає. Відтак, поняття право на земельну ділянку включає в себе і право власності на земельну ділянку, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що неможливо примусово припинити право власності на земельну ділянку у разі її нецільового використання, а можно припинити лише право користування нею. Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду, викладену у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16.

Крім того, суд зазначив, що Європейський Суд з прав людинивказав, що втручання держави в право власності особи у спірних правовідносинах є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого державам надається право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. При цьому, володіння відповідача земельною ділянкою з порушенням норм земельного законодавства у зв`язку з використанням її не за цільовим призначенням, порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення, що погіршує стан родючості ґрунтів та фактично призводить до знищення сільськогосподарських угідь, що суперечить державній політиці у сфері охорони земель.

Таким чином, оскільки відповідачі покладені на них земельним законодавством обов`язки не виконували, що фактично призвело до знищення сільськогосподарських угідь і завдали шкоду суспільним інтересам, тому суд вважав, що є підстави для примусового припинення права власності на землю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду

із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду

від 19 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи судові рішення в касаційному порядку не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 22 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику сплатити й надати суду доказидоплати судового збору. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

На виконання вимог зазначеної вище ухвали Верховного Суду від 22 березня 2021 року заявником надіслано докази доплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 477/2330/18 із Жовтневого районного суду Миколаївської області, клопотання

ОСОБА_1 про зупинення виконання судового рішення суду апеляційної інстанції задоволено, зупинено виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу .

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно з`ясував фактичні обставини справи, так як йому та іншим відповідачам у справі належать на праві власності спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а в матеріалах справи відсутні офіційні документи щодо факту нецільового використання зазначених земельних ділянок. Апеляційний суд помилково послався як на доказ на протокол огляду місця події від 07 грудня 2017 року, оскільки у ньому відсутні висновки або застереження щодо нецільового використання спірних земельних ділянок, тому зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний протокол огляду місця події, яким зафіксовано процесуальну дії в межах кримінального провадження, не може підмінити офіційних документів уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

Вказує, що висновок апеляційного суду про примусове припинення права власності на спірні земельні ділянки є незаконним, оскільки ЗК України не передбачено примусового припинення права власності на земельні ділянки, так як норми ЗК України дають право на примусове припинення права користування земельною ділянкою. При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18 серпня 2010 року

у справі № 6-21895св09, зазначено, що порядок припинення права на землю регулюється Главою 22 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою, тому зазначає, що суд апеляційної інстанції указану правову позицію проігнорував і застосував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 серпня 2020 року у справі

№ 287/587/16-ц, провадження № 61-35160 св 18. Таким чином, наявні дві рівнозначні але взаємовиключні правові позиції, а тому вважає, що розглянути справу повинна Велика Палата Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, посилається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та судову практику Європейського Суду з прав людини щодо безпідставного втручання у право власності.

Доводи особи, яка подала відзив на на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до переоцінки доказів, оскільки судом апеляційної інстанції на підставі наданих доказів правильно встановлено факт використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, а ОСОБА_1 жодних доказів протилежного не надано, тому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 листопада 2014 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823381700:13:000:0090 та 4823381700:13:000:0093 отримали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з цільовим призначенням земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства

(а. с. 18-21, 22-24, т. 2).

26 листопада 2014 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823381700:13:000:0095 отримала ОСОБА_3 з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (а. с. 25-27, т. 2).

У грудні 2014 року ОСОБА_5 , як директор ТОВ Коларівський кар`єр звернувся до Коларівської сільської ради із заявою про погодження на отримання спеціального дозволу на розвідку родовища піску на земельних ділянках в межах території Коларівської сільської ради загальною площею 16 га, яка належить на праві власності дев`ятьом засновникам

ТОВ Коларівський кар`єр , зокрема йому особисто, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 по 2 га кожному (а. с. 30, т. 3).

07 листопада 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінили прізвище на ОСОБА_1 (а. с. 96-97, 99-100, т. 2).

З протоколу огляду місця події від 07 грудня 2017 року, проведеного слідчим СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області за участю начальника відділу контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в області, головного державного інспектора вищевказаного відділу та техніка-землевпорядника ДП ДЗК в межах кримінального провадження №12017150230001149 вбачається,

що земельні ділянки за цільовим призначенням не використовуються

(а. с. 103-116, т. 2).

У листі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року прокурору Вітовського району зазначено, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093, 4823381700:13:000:0095 вирощування сільськогосподарської продукції не здійснюється, а зняттям ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу державі заподіяно шкоду у розмірі 9 404,46 грн. (площа 0, 9487 га), 12 028,43 грн (площа 1, 2134 га) та 10 706,04 грн (площа 1, 0800 га) (а. с. 133, т. 2).

Згідно інформації, наданої Коларівською сільською радою Вітовського району Миколаївської області від 11 вересня 2018 року № 691/04-04, Коларівська сільська рада відповідачам дозвіл на будівництво меліоративних систем та окремих об`єктів інженерної інфраструктури в межах території земельних ділянок відповідачів, не надавала (а. с. 221, т. 2).

17 вересня 2018 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2

Рябий Є. І. повідомив Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру про звернення до суду в інтересах держави про припинення права власності на спірні земельні ділянки та скасування свідоцтв про право власності на них та повернення земель у власність держави (а. с. 141-147, т. 2).

За повідомленням Державного науково-виробничого підприємства Державний інформаційний геологічний фонд України від 16 листопада

2018 року відсутня інформація щодо видачі фізичним особам-підприємцям ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спеціальних дозволів на користування надрами. Спеціальні дозволи на користування надрами в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093, 4823381700:13:000:0095 не видавались (а. с. 37, т. 3).

Згідно інформації, наданої Коларівською сільською радою Вітовського району Миколаївської області від 15 січня 2019 року № 58/04-04, будь-які правочини з відповідачами щодо скидання листя у вириті котловани на належних їм земельних ділянках, а також будь-які інші договори не укладались.

Пояснення свідка ОСОБА_9 в судовому засіданні від 04 грудня 2019 року

також підтверджують факт того, що на території зазначених земельних ділянок виритий котлован і вирощування сільськогосподарських культур не проводиться (а. с. 188, т. 3).

На виконання ухвали суду від 09 грудня 2019 року про огляд земельних ділянок, 31 січня 2020 року земельні ділянки оглянуті головуючим суддею Глубоченком С. М. у присутності секретаря судових засідань

Оселедченко Д. В., за участі прокурора Петрової Т. Л., спеціаліста

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області Кушнєр Н. О., відповідача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_9 . Оглядом встановлено, що проведені роботи по будівництву ставонакопичувача (а. с. 201, т. 3).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів ( BRUMARESCU v. ROMANIA , № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи ( LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA , № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними ( S.W . v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі Чепмен проти Сполученого Королівства ( Chapman v. the United Kingdom ), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок.

Колегія суддів вважає, що необхідно відступити (конкретизувати) висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, провадження № 61-35160св18, на який послався апеляційний суд .

У зазначеній постанові Верховного Суду зазначено наступне: Використання переданої у власність земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою наслідки, передбачені статями 141, 143 ЗК України, що полягають у припиненні права користування земельною ділянкою, або ж примусовому припиненні прав на землю (у цьому випадку може йтися і про право власності) (пункт ґ частини першої статті 141, пункт а частини першої статті 143 ЗК України) .

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд: у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 287/584/16-ц, провадження № 61-39748св18; у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 287/576/16-ц,

провадження № 61-39112св18; у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 287/581/6-ц, провадження № 61-39746св18; у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 287/589/16-ц, провадження № 61-39745св18; у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, провадження № 61-29527св18.

Колегія суддів вважає, що необхідно відступити (конкретизувати) від речення у цьому випадку може йтися і про право власності) (пункт ґ частини першої статті 141, пункт а частини першої статті 143 ЗК України) у наведених вище постановах Верховного Суду й конкретизувати умови й порядок припинення права на землю, з огляду на таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення, які визначено у статті 346 ЦК України.

Наведений у частині першій статті 346 ЦК України перелік підстав припинення права власності не є вичерпним, так як у частині другій цієї статті зазначено, що право власності може бути припинене також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Порядок припинення права на землю регулюється Главою 22 ЗК України , яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою.

Предметом спору в цій справі є примусове припинення права власності на землю, проте стаття 140 ЗК України не містить таких підстав, як нецільове призначення чи неусунення допущених порушень. Ці порушення відповідно до статті 141 ЗК України (пункт а частини першої) є підставами лише для припинення права користування земельною ділянкою , а фізичні особи у цій справі володіють спірною землею на підставі державного акта на право власності на землю.

Тобто, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та не усунення допущених порушень може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою.

Натомість, стаття 143 ЗК України, пункт а частини першої якої застосував апеляційний суд з посиланням на висновок Верховного Суду, передбачає лише умови, за яких право вланості та/чи право користування земельними ділянками припиняється примусово у судовому порядку, а не порядок припинення права на зеллю.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини тлумачить поняття якість закону так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C .G. та інші проти Болгарії ( C. G . аnd Others v. Bulgaria ) від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, пункт 39, Олександр Волков проти України від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від судової практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції ( Cantoni v. France ) від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, пункти 31-32, Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, пункт 65).

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 403, 404, ЦПК України , Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду справу № 477/2330/18 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець