Рішення

від 17.04.2022 по справі 308/4640/19

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

308/4640/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.04.2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Бедьо В.І.,

за участю секретаря судових засідань Пазяк С.М

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" 18557866, 48 грн. заборгованості по простроченому грошовому зобов`язанню, в тому числі 5274 717,74 грн. заборгованість по кредитному договору № 17/4-06 від 06.06.2006 року, 3252666, 01 грн. по кредитному договору № 04/4-07 від 13.03.2007 року та 10030482, 73 грн. по кредитному договору 1/4-08 від 12.02.2008 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі укладених в подальшому договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 від 16 червня 2016 року; договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 29-16062016 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 30-16062016 від 16 червня 2016 року до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитними договорами № 17/4-06 від 06.06.2006 року, № 04/4-07 від 13.03.2007 року та 1/4-08 від 12.02.2008 року, укладеними між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО".

В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що договори, на які вона посилається є дійсними, не є нікчемними, станом на дату подання даного позову ТОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" не погасило заборгованості за своїми зобов`язаннями за кредитними договорами, а відтак вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.

Разом із позовом позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія" «СІКО», у розмірі 18 567 855,68 грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.04.2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Експедиційно- транспортна компанія «Сіко» про стягнення заборгованості частково задоволено, а саме: накладено арешт на рахунки, рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «Експедиційно- транспортна компанія «Сіко» в межах ціни позову, а саме 10380274, 68 грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.05.2019 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити судовий розгляд за загальними правилами позовного провадження.

22.05.2019 року представник ТОВ «ЕТК «Сіко» подав відзив на позов, у якому просить позовні вимоги залишити без розгляду в поному обсязі з підстав, викладених у його змісті. Зокрема свою правову позицію обґрунтовує тим, що в порушення вимог ЦПК позивач умисно неправомірно збільшила розмір позовних вимог. Також сторона відповідача акцентує увагу на тому, що в даному випадку має місце сплив позовної давності за основними та додатковими вимогами позивачки, внаслідок чого позивач втратила право вимагати задоволення цих вимог шляхом звренення до суду. Крім того представник відповідача зазначає, що підстави набуття позивачкою ОСОБА_1 вимог у сумі 6679 953, 70 грн. 27.07.2018 року оскаржені до суду.

22.05.2019 року відповідач ТОВ «ЕТК «Сіко» подав до суду зустрічну позову заяву до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт», треті особи що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про визнання недійсними з моменту укладення таких правочинів: договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/2 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/3 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 29-16062016 від 16 червня 2016 року. Зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" обґрунтовує тим, що оскаржувані договори за своєю природою є договорами факторингу, які ОСОБА_1 , як фізична особа, не мала права укладати. Також ТзОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" вказало, що в іншому провадженні вже розглядається його позов до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт» про визнання частини договорів, на які посилається позивач за первісним позовом, недійсними. ТзОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" також послалося на сплив позовної давності щодо вимог, заявлених у первісному позові.

Ухвалою від 31 травня 2019 року суд відмовив у прийнятті зустрічного позову до провадження разом з первісним позовом.

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду від 14.08.2019 року ухвалу від 31 травня 2019 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 19.12. 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» до ОСОБА_1 , ТзоВ «Фактор Стандарт», з третіми особами, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» про стягнення заборгованості.

28.12. 2019 року відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 подала до суду відзив на зустрічний позов, у якому просить повністю відмовити у вимогах зустрічного позову. Свою правову позицію обґрунтовує тим, що оскаржувані договори за своєю юридичною природою є договорами про відступлення права вимоги, відповідають положенням чинного законодавства. Також зазначає, що спірні договори є оплатними договорами відступлення права вимоги, а не договорами факторингу, оскільки за укладеними договорами жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату на певний час, а також спірні договори не є договорами про надання фінансової послуги в розумінні ЗУ «Про фінасові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того звертає увагу на те, що строк дії оскаржуваних договорів закінчився після перерахування ОСОБА_1 відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором та предачі їй всіх прав вимоги, що також спростовує твердження позивача про те, що дані договори є договорами факторингу. Тому на переконання відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 доводи позивача про відсутність у неї ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями не можуть бути підставою для задоволення вимог зустрічного позову, оскільки відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02. 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» свідчить, право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до іншої особи за договором відступлення таких прав, не є валютною операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії і така ліцензія потрібна при укладенні кредитного валютного договору, а не договорів відступлення прав вимоги за кредитним і іпотечним договорами, які оспорюються позивачем. Таким чином на думку ОСОБА_1 звертаючись до суду ТОВ «ЕТК «СІКО» не довело факт порушення, невизнання або оспорювання будь-якиї їх майнових прав та інтересів внаслідок укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Фактор Стандарт» договорів відступлення права вимоги за № 28-16062016, № 28-16072016/2, № 29-16062016. Крім того звертає увагу ну те, що на даний час ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» не виконало в повному обсязі обов`язки за кредитними зобов`язаннями, а тому є боржником перед ОСОБА_1 , тому розцінює звернення товариства до суду з даним позовом як спосіб уникнення обов`язку по сплаті боргу.

23.01.2020 року ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» подало відповідь на відзив, в якому звертає увагу на те, що в даному конкретному випадку оскаржувані договори відступлення права вимоги укладені всупереч нормам цивільного законодавства між юридичною особою ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_1 фізичною особою, яка не може мати статус фінансової установи в розумінні закону ЗУ «Про фінасові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу. Також позивач за зустрічним позовом вказує на те, що предметом зустрічного позову є вимога про визнання недійсними саме договорів відступлення права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Акцентує увагу на тому, що відступлення права вомоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор банк або інша фінансова установа. Таким чином позивач вважає, що уклавши оспорювані договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами ТОВ «Фактор Стандарт» отримав фінансування в розмірі 243000 грн. та 151000 грн. відповідно, а фізична особа без статусу суб`єкта господарювання ОСОБА_1 в свою чергу набула право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги ( вимога за договором № 28-16062016 складає 3512779,12 грн., а за договором № 29-16062016 2166 162,78 грн. відповідно), що на думку позивача за зустрічним позовом свідчить про те, що оспорюваня договори за своєю юридичною природою ( незважаючи на їх назву як договори про відступлення права вимоги) є договорами факторингу.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» про стягнення заборгованості та зустрічною позовною заявою ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» до ОСОБА_1 , ТзоВ «Фактор Стандарт», з третіми особами, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги до судового розгляду по суті.

10.03.2022 року представник відповідача за зустрічним позовом ТЗОВ «Фактор Стандарт» Жмарьова О.М. подала до суду клопотання (заяву) , у якій повністю визнає зустрічний позов. Свою правову позицію обґрунтовує тим, що оскаржувані позивачем за зустрічним позовом договори є за своєю правовою природою договорами факторингу і оскільки ОСОБА_1 не включена до фінансових установ у розумінні ЗУ «Про фінасові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і не може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, і тому оскаржувані договори підлягають визнанню недійсними.

15.03.2022 року представник відповідача за зустрічним позовом ТЗОВ «Фактор Стандарт» Жмарьова О.М. подала до суду клопотання (заяву) , у якому просить проводити судовий розгляд справи без їх участі, заяву про визнання зустрічного позову підтримує.

01.04.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" подало заяву про доручення до матеріалів справи доказів, що мають приюдиційне значення у справі № 308/4640/19. Так, позивач за зустрічним позовом повідомляє суд про прийняття остаточного рішення у іншій цивільній справі № 308/8326/18, що розглянута Ужгородським міськрайонним судом, надавши суду його належним чином завірену копію, в якій судом встановлені фактичні обставини щодо правовідносин, з якими позивач за первісним позовом ОСОБА_1 пов`язує частину вимог у даній справі, а щодо правовідносин , з якими позивач за первісним позовом пов`язує решту вимог, такі є цілком аналогічними за змістом та суб`єктним складом з тими, щодо яких у іншій справі встановлені фактичні обставини. ТОВ «ЕТК «СІКО» вважає, що у даному провадженні слід врахувати судове рішення у справі № 308/8326/18 про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги № 30-16062016 за кредитним договором від 16.06.2016 року та договору відступлення права вимоги № 30-16072016/2 за договором застави від 16.06.2016 року, оскільки це рішення створює правову внаслідки у вигляді недійсності зобов`язань за вказаним договором відступлення права вимоги за кредитним договором та похідним від нього забезпечувальним договором іпотеки.

18.04.2022 року в судове засідання учасники судового розгляду не з`явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи.

Суд констатує, що 15.04.2022 року позивач за первісними позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 подала до суду заяву про залишення первісного та зустрічного позовів без розгляду та повернути ОСОБА_1 сплачений позивачем аз подання первісного позову судовий збір. Так, ОСОБА_1 вважає, що враховуючи вимоги зустрічного позову такий взаємопов`язаний з первісними позовом, такі виникають з одних правовідносин, тому якщо суд залишить первісний позов без розгляду, то і зустрічний позові підлягає залишенню без розгляду.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ТОВ «ЕТК «СІКО» подало суду заяву, в якій просить залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 про залишення зустрічного позову без розгляду, підтримує зустрічний позов та просить суд задовольнити наступні вимоги: визнати недійсними з моменту їх укладення договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 від 16 червня 2016 року, договір відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/2 від 16 червня 2016 року, договір відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/3 від 16 червня 2016 року, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 29-16062016 від 16 червня 2016 року. Крім того ТОВ «ЕТК «СІКО» подало до суду заяву про розгляд справи без їх участі за наявними у справі письмовими матеріалами.

18.04.2022рокупредставник відповідача за зустрічним позовом ТзОВ «Фактор Стандарт» Жмарьова О.М. подала до суду клопотання (заяву), у якому повністю визнає зустрічний позов, просить його задовольнити, вимогу ОСОБА_1 про залишення зустрічного позову без розгляду залишити без задоволення, здійснити розподіл судових витрат з урахуванням заяви про визнання зустрічного позову, що подана ТзОВ «ФакторСтандарт» .

Треті особи,що незаявляють самостійнихвимог настороні відповідачівПриватний нотаріусКиївського міськогонотаріального округуДанич Оксаната Відділ державноїреєстрації речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень Виконавчогокомітету Ужгородськоїміської радизаяв про відкладення судового засідання та пояснень по суті первісного та зустрічного позовів до суду не подали.

З огляду на те, що сторони подали до суду заяви про можливість судового розгляду справи без їх участі, висловили свою правову позицію по суті спірних правовідносин, подали до суду письмові докази на обгрунтоування своїх позовних вимог, суд приходить до переконання про можливість розгляду справи без участі сторін на підставі наявних у справі письмових матеріалів.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247ЦПКУкраїни фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст.12 ЦПК України та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд встановив наступні фактичні обставини справи та правовідносини.

Відповідно до умов Кредитного договору № 17/4-06 від 06.06.2006 року, що забезпечений Іпотечним договором № 73/23-2006 від 10.06.2006 року, Договором застави № 242/44-2006 від 22.08.2006 року та Договором застави № 66/44-2009 від 30.09.2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" отримало від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» (далі - Банк) банківський кредит у сумі 538 000 євро з кінцевим строком погашення 31 травня 2010 року.

26.11.2010 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» відступив право вимоги за кредитним (основним), додатковими та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" (надалі - ТОВ "КУА "Ізі Лайф") основної заборгованості у розмірі 3 531 461,65 грн. (три мільйони п`ятсот тридцять одна тисяча чотириста шістдесят одна гривня 65 копійок), в тому числі за кредитом у сумі 3 130 242,03 грн., процентів за користування кредитом у сумі 401 219,62 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.09.2012 року у справі № 5008/582/2012 було задоволено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" на користь ТОВ "КУА "Ізі Лайф" заборгованості у розмірі 3 531 461,65 грн. у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що ході виконавчого провадження рішення суду не було виконано у зв`язку з відмовою ТОВ "КУА "Ізі Лайф" авансувати витрати виконавчого провадження.

13.06.2016 року ТОВ "КУА "Ізі Лайф" відступило право вимоги за основним, додатковими та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт» (надалі - ТОВ "Фактор Стандарт") у сумі 3 512 779,12 грн.

16.06.2016 року ТОВ "Фактор Стандарт" та позивачка ОСОБА_1 уклали Договір відступлення права вимоги № 28-16062016.( а.с. 29- 32). За умовами вказаного договору до позивачки перейшло право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" належного на реального виконання наступних обов`язків: повернення грошових коштів за Кредитним договором № 17/4-06 від 06.06.2006 року в розмірі 3 512 779,12 грн.

За умовами вказаного договору одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором було здійснено відступлення права вимоги за договорами, що забезпечують виконання зобов`язань за кредитним договором: Іпотечним договором № 73/23-2006 від 10.06.2006, за Договором застави № 66/44-2009 від 30.09.2009, за Договором застави № 242/44-2006 від 22.08.2006, що укладений між ТОВ "Фактор Стандарт" та ОСОБА_1 16.06.2016 року за № 28-16072016/3.

П. 2.1.1. вказаного договору сторони визначили, що «новий кредитор» зобов`язаний перерахувати «Первісному кредитору» відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 у сумі 3 512 779,12 грн. в день підписання цього договору.

16 червня 2016 р. між ТОВ "Фактор Стандарт" та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги № 28-16072016/2, згідно якого Товариство відступало ОСОБА_1 право вимоги за Договором застави № 66/44-2009 від 30.09.2009 р. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. (третя особа 1 у даній справі), р. № 1837.

16 червня 2016 р. між ТОВ "Фактор Стандарт" та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги № 28-16072016/3, згідно якого Товариство відступало ОСОБА_1 право вимоги за Договором застави № 242/44-2006 від 22.08.2006 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. (третя особа 1 у даній справі), р. № 1838.

Відповідно до умов Кредитного договору № 04/4-07 від 13 березня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" отримало від Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку кредит у сумі 351 200 євро з кінцевим строком погашення 25 березня 2012 року.

Зобов`язання за кредитним договором забезпечено іпотечним договором № 58/23-2007 від 22.03.2007 року, Договором застави № 187/44-2007 від 31.05.2007 року, Договором застави № 88/44-2007 від 22.03.2007 року та Договором застави № 90/44-2007 від 22 березня 2007 року.

26.11.2010 року Банк відступив право вимоги за основним, додатковими та забезпечувальними договорами ТОВ «КУА «Ізі Лайф» у розмірі 2 631 631,50 грн. (два мільйони шістсот тридцять одна тисяча шістсот тридцять одна гривня 50 копійок), в тому числі основної заборгованості за кредитом у сумі 2 343 017,89 грн., процентів за користування кредитом у сумі 288 613,61 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.09.2012 року у справі № 5008/584/2012 було задоволено позов про стягнення з Товариства на користь ТОВ "КУА "Ізі Лайф" заборгованості у розмірі 2 631 631,50 грн.

Згідно матеріалів справи рішення суду було виконано частково, при цьому залишок заборгованості за кредитним договором складає 2 166 162,78 грн.

13.06.2016 року ТОВ "КУА "Ізі Лайф" відступило право вимоги за основним, додатковими та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт» у сумі 2 166 162,78 грн.

16.06.2016 року ТОВ "Фактор Стандарт" та ОСОБА_1 уклали Договір відступлення права вимоги № 29-16062016 (а.с. 53- 56). Відповідно до умов вказаного договору до ОСОБА_1 перейшло право вимагати від ТОВ «ЕТК «СІКО» повернення грошових коштів за Кредитним договором № 04/4-07 від 13.03.2007 в розмірі 2 166 162,78 грн.

П. 2.1.1. вказаного договору сторони визначили, що «новий кредитор» зобов`язаний перерахувати «Первісному кредитору» відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором у сумі 151000, 00 грн. в день підписання цього договору.

Відповідно до умов Кредитного договору №1 /4 -08 від 12.02. 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" отримало від Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку кредитні кошти у сумі 849300,00 євро з кінцевим терміного погашення 17.04. 2013 року.

26.11.2010 року Банк відступив право вимоги за основним, додатковими та забезпечувальними договорами ТОВ «КУА «Ізі Лайф» у розмірі 849300,00 євро.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 року у справі № 5008/579/2012 було задоволено позов про стягнення з Товариства на користь ТОВ "КУА "Ізі Лайф" заборгованості у розмірі 7739093, 85 грн.

13.06.2016 року ТОВ "КУА "Ізі Лайф" відступило право вимоги за основним, додатковими та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт» у сумі 6679953, 70 грн.

16.06.2016 року ТОВ "Фактор Стандарт" та ОСОБА_1 уклали Договір відступлення права вимоги № 30-16062016 (а.с. 92- 95). Відповідно до умов вказаного договору до ОСОБА_1 перейшло право вимагати від ТОВ «ЕТК «СІКО» повернення грошових коштів за Кредитним договором № 1/4-08 від 12.02.2008 в розмірі 6679953, 70 грн.

П. 2.1.1. вказаного договору сторони визначили, що «новий кредитор» зобов`язаний перерахувати «Первісному кредитору» відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором у сумі 461000, 00 грн. в день підписання цього договору.

Як вбачається зі змісту первісного позову ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" 18557866, 48 грн. заборгованості по простроченому грошовому зобов`язанню, в тому числі 5274 717,74 грн. заборгованість по кредитному договору № 17/4-06 від 06.06.2006 року, 3252666, 01 грн. по кредитному договору № 04/4-07 від 13.03.2007 року та 10030482, 73 грн. по кредитному договору 1/4-08 від 12.02.2008 року з тих підстав, що на підставі укладених в подальшому договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 від 16 червня 2016 року; договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 29-16062016 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 30-16062016 від 16 червня 2016 року до неї перейшло право вимоги за кредитними договорами № 17/4-06 від 06.06.2006 року, № 04/4-07 від 13.03.2007 року та 1/4-08 від 12.02.2008 року, укладеними між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" і на дату подання даного позову ТОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" не погасило заборгованості за своїми зобов`язаннями за кредитними договорами.

Разом з тим суд констатує, що 15.04.2022 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про залишення позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" про стягнення заборгованості без розгляду та повернення ОСОБА_1 сплаченого позивачем за подання позову судового збору.

Вивчивши зміст вказаної заяви суд виходить із наступного.

Виходячи з основного принципу цивільного судочинствадиспозитивності, закріпленого уст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 257 ЦПК Українисуд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Відтак, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" про стягнення заборгованості слід залишити без розгляду.

Відповідно достатті 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарг; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заявиабо скаргибез розгляду (крім випадків, якщо такізаяви абоскарги залишенібез розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних матеріалів, або зайого заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки підстави для повернення ОСОБА_1 , передбаченістаттею 7 Закону України «Про судовий збір», відсутні, у задоволенні клопотання про повернення сплаченого позивачем за подання позову судового збору необхідно відмовити.

На противагу доводам ОСОБА_1 щодо наявності у неї права вимоги за кредитними договорами № 17/4-06 від 06.06.2006 року, № 04/4-07 від 13.03.2007 року та 1/4-08 від 12.02.2008 року, укладеними між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" на підставі укладених договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 від 16 червня 2016 року; договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 29-16062016 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 30-16062016 від 16 червня 2016 року ТОВ «ЕТК «Сіко» вказані вище договори відступлення права вимоги вважає таким що укладені всупереч вимог чинного законодавства.

У зв`язку з цим ТОВ «ЕТК «Сіко» подав до суду зустрічну позову заяву до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт», треті особи що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в яких ставить вимоги про визнання недійсними з моменту укладення таких правочинів: договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/2 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/3 від 16 червня 2016 року, договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 29-16062016 від 16 червня 2016 року.

Зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" обґрунтовує тим, що оскаржувані договори за своєю природою є договорами факторингу, які ОСОБА_1 , як фізична особа, не мала права укладати.

ОСОБА_1 повністю заперечила вимоги зустрічного позову обґрунтовуючи свою правову позицію тим, що оскаржувані договори за своєю юридичною природою є договорами про відступлення права вимоги, відповідають положенням чинного законодавства, є оплатними договорами відступлення права вимоги, а не договорами факторингу, оскільки за укладеними договорами жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату на певний час, а також спірні договори не є договорами про надання фінансової послуги в розумінні ЗУ «Про фінасові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того ОСОБА_1 вважає, що зустрічна позовна заява також підлягає залишенню без розгляду з тих підстав, що первісний позов залишено без розгляду, і вказані позови є взаємопов`язані.

Надавши правову оцінку доводам ОСОБА_1 щодо залишення зустрічного позову без розгляду, суд приходить до переконання, що такі не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать положенням ст. 257 ЦПК, в якій чітко регламентована можливість залишення справи без розгляду тільки за заявою позивача по справі і така не передбачає право відповідача звертатись до суду із заявою про залишення позову без розгляду.

Судом також встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.06.2021 року задоволено позовну заяву ТзОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" до ТОВ "Фактор Стандарт", ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, а саме : визнано недійсними Договір відступлення права вимоги № 30-16062016 від 16.06.2016 р. укладений між ТОВ «Факторинг Стандарт» та ОСОБА_1 , предметом якого було відступлення права вимоги за Кредитним договором від 12.02.2008 р. № 1/4-08 з урахуванням внесених до нього в 2008 р. змін, які є його невід`ємними частинами та Договір відступлення права вимоги № 30-16062016/2 від 16.06.2016 р.,укладений між ТОВ «Факторинг Стандарт» та ОСОБА_1 , предметом якого було відступлення права вимоги за Договором застави № 149/44-2008 від 22.05.2008 р. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. № 1836.

ТзОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" вважає, що вказане судове рішення має приюдиційне значення у даній справі, оскільки оскаржувані у зустрічному позові договори, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Фактор Стандарт» є ідентичні за своїм змістом, умовами та складом сторін ( правонаступників)

Як вбачається з поданої відповідачем за зустрічним позовом ТОВ "Фактор Стандарт" заяви такі повністю визнали вимоги ТзОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО".

Суд, надавши правову оцінку доводам учасників судового процесу щодо правової природи оскаржуваних ТзОВ "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" договорів, виходить із наступного.

З доданих до справи письмових доказів судом встановлено, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №5008/579/2012 надано правову оцінку

договору відступлення права вимоги № 30-16062016 від 16.06.2016 між ТОВ "Фактор Стандарт" (первісним кредитором) і ОСОБА_1 (новим кредитором), за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за кредитним договором № 1/4-08 від 12.02.2008, укладеним між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Експедиційно - транспортна компанія "Сіко" (боржником), разом із договорами про внесення змін до кредитного договору № 1 від 15.05.2008, № 2 від 14.11.2008.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Як вбачається зі змісту вказаної вище постанови касаційної інстанції, предметому розгляду суду було питання щодо заміни сторони виконавчого провадження № 50314743, а саме стягувача - ТОВ "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" на ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. ст.512,514 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься уст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Уст. 350 ГК Українифакторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Уст. 1077 ЦК Українивизначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, уЦивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізустатей 512-518 ЦК Україниможна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно достатті 2 цього Кодексуучасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із ч. 1ст. 1077 ЦК України,ст. 350 ГК Українита ч. 5ст. 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність"вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3ст. 1079 ЦК України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Уст. 350 ГК Українивизначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у п. 1 ч. 1ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України).

Згідно з п. 5 ч. 1ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За п. 11 ч. 1ст. 4 цього Законуфакторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з ч. 1ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність"кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені уст. 6 ЗаконуУкраїни"Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Надавши оцінку оскаржуваним ТОВ "Експедиційно - транспортна компанія "Сіко" договорів, виходячи з характеристики та розмежувань договорів факторингу та цесії, суд приходить до наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 17/4-06від 06.06.2006року ТОВ "Фактор Стандарт" отримало фінансування у розмірі 241911,12 грн, а ОСОБА_1 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набула право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

Отже, ТОВ "Фактор Стандарт" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ТОВ "Експедиційно - транспортна компанія "Сіко" (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 243000, 00 грн, які ОСОБА_1 (новий кредитор) зобов`язалася сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Також судом встановлено, що уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 04/4-07від 13.03.2007 року ТОВ "Фактор Стандарт" отримало фінансування у розмірі 149173,79 грн, а ОСОБА_1 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набула право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

Отже, ТОВ "Фактор Стандарт" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ТОВ "Експедиційно - транспортна компанія "Сіко" (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 149173,79 грн, які ОСОБА_1 (новий кредитор) зобов`язалася сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Крім того судом встановлено, що уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором №1 /4 -08 від 12.02. 2008 року ТОВ "Фактор Стандарт" отримало фінансування у розмірі 461 00, 00 грн, а ОСОБА_1 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набула право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

Отже, ТОВ "Фактор Стандарт" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ТОВ "Експедиційно - транспортна компанія "Сіко" (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 461 00, 00 грн, які ОСОБА_1 (новий кредитор) зобов`язалася сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Таким чином, узагальнюючи вищезазначене суд встановив, що укладені між ТОВ "Фактор Стандарт" і ОСОБА_1 договори відступлення права вимоги за № 28-16062016, № 28-16072016/2, №28-16072016/3, № 29-16062016 за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договорами факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва договорів у цій справі не змінює його правової природи.

В даному випадку з укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором № 28-16062016 від 16 червня 2016 року, договором відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/2 від 16 червня 2016 року, договором відступлення права вимоги за договором застави № 28-16072016/3 від 16 червня 2016 року, договором відступлення права вимоги за кредитним договором № 29-16062016 від 16 червня 2016 року, фактично відбулася заміна кредитора (яким в силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України може бути банк або інша фінансова установа) - на фізичну особу - ОСОБА_1 , яке не може мати статус фінансових установ у розумінні Закону України"Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

Враховуючи наведене суд вважає, що оспорювані договори відступлення прав вимоги від 16.06.2016 року укладені з порушенням частини третьої статті512, статті1054, частини третьої статті1079, частини другої статті1083 ЦК України,статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому підлягають визнанню недійсними.

Як вбачається із наведеного, в результаті укладення ряду правочинів було здійснено перехід права на вимогу тобто в черговий раз відбулася заміна кредитодавцяна фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, було задіяно спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.

Аналогічна правова позиція висвітлена також Верховним Судом у постанові від 15 листопада 2018 року у справі № 5008/579/2012.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Як зазначено Великою Палатою у постанові у справі № 638/22396/14-ц від 10 листопада 2020 року, підстави для відступу від цього висновку про застосування норм права відсутні.

Велика Палата наголосила також, що наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Відповідно до ч. 1 cт. 24Закону України «Про іпотеку»відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Із наведеної норми закону випливає, що відступлення права за іпотечним договором здійснюється за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, за таких обставин, укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до ч. 2 cт. 548ЦК України, недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 203ЦКУкраїни зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215ЦКУкраїни встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За визначенням частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

В силу частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене суд вважає, що оспорювані договори відступлення прав вимоги від 16.06.2016 року укладені з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому підлягають визнанню недійсними.

В силу частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд залишив без розгляду первісний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір за подання первісного позову покладається на ОСОБА_1 .

За приписами частини першої статті 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на те, що позовні вимоги за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт» задоволені у повному обсязі, а ТОВ «Фактор Стандарт» визнало позов шляхом подання відповідної заяви, судовий збір за подання зустрічного позову та судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у прийнятті до розгляду зустрічної позовної заяви згідно вимог статті 141 ЦПК України покладається на ОСОБА_1 у розмірі 50% від сплачених сум та стягується на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО», згідно вимог статті 142 ЦПК України покладається на ТОВ «Фактор Стандарт» у розмірі 25% від сплачених сум і стягується на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» та повертається з бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» у розмірі 25% від сплачених сум.

Керуючись ст. ст.4,13,76,80,81,89,223,258,259,263-265,289,354,355,430 ЦПК України, ст. ст. ст.203,215,512,514,1077,1078,1079ЦКУкраїни , суд,-

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експедиційно-транспортна компанія "СІКО" про стягнення заборгованості залишити без розгляду.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги - задовольнити.

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги № 28-16062016 від 16.06.2016, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт».

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги № 28-16072016/2 від 16 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт».

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги № 28-16072016/3 від 16 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт».

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги № 29-16062016 від 16.06.2016, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» 50% судового збору за подання зустрічної позовної заяви у розмірі 4876 грн., 50% судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви у розмірі 960,50 грн. та за подання апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення первісного позову у розмірі 1921 грн., усього 7760,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Стандарт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» 25% судового збору за подання зустрічної позовної заяви у розмірі 2438 грн. та 25% судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви у розмірі 480,25 грн., усього 2918,25 грн.

Повернути з Державного бюджету України на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» 25% судового збору за подання зустрічної позовної заяви у розмірі 2438 грн. та 25% судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви у розмірі 480,25 грн., усього 2918,25 грн.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом Товариствоз обмеженоювідповідальністю "Експедиційно-транспортнакомпанія "СІКО", адреса: вул. Коритнянська, 25, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 30506880.

Відповідач за зустрічним позовом ТОВ "Фактор Стандарт", адреса: вул. Старокиївська, 10, м. Київ, 04116, код 38806726.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 2: Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Виконавчого комітету Ужгородської міської ради , адреса: пл. Жупанатська, буд.3, м. Ужгород, 88000.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК Українив редакціїЗакону України від 03.10.2017 року № 2147-VIIIдо дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.І. Бедьо