Постанова

від 04.05.2022 по справі 640/6855/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2022 року

м. Київ

справа № 640/6855/19

адміністративне провадження № К/9901/32889/20 К/9901/32825/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Черповоди» до Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерське господарство «Хорста», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання протиправним та скасування наказу за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та Фермерського господарства «Хорста» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шейко Т.І. від 6 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кобаля М.І. від 29 жовтня 2020 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Черповоди» (далі - ТОВ «Черповоди», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач), треті особи: Фермерське господарство «Хорста» (далі - ФГ «Хорста», третя особа 1), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (далі - треті особи), в якому просило визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 96/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Мін`юсту, прийнятому на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі також - Комісія) від 9 січня 2019 року, безпідставно у повному обсязі задоволено скаргу адвоката Стамбули В.М. в інтересах ОСОБА_2 та інших третіх осіб від 17 грудня 2018 року та скасовано низку рішень про державну реєстрацію права оренди за сільськогосподарським виробничим кооперативом «Черповоди» (далі також - СВК «Черповоди»), прийнятих приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Шелудько В.П. (далі також - приватний нотаріус Шелудько В.П.).

3. Позивач також стверджує про необґрунтованість висновків Комісії, зазначаючи, що ТОВ «Черповоди» та СВК «Черповоди» є пов`язаними особами, здійснюють господарську діяльність на суміжних земельних ділянках на засадах партнерства та добросусідства, мають спільні господарські інтереси. При цьому не всі оскаржувані рішення приватного нотаріуса, про які йшлося в скарзі адвоката Стамбули В.М., стосуються державної реєстрації права оренди на відповідні земельні ділянки за СВК «Черповоди», оскільки два з них, а саме - рішення від 5 січня 2017 року № 33349366 та № 33349368, стосуються державної реєстрації права оренди на земельні ділянки за ТОВ «Черповоди», яке набуто на законних підставах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 96/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень»; визнано протиправним і скасовано пункт 2 наказу Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 96/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень» в частині, яка стосується скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 січня 2017 № 33349366 та № 33349368, прийнятих приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального управління Черкаської області Шелудько В.П.

5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Комісія, розглянувши скаргу адвоката Стамбули В.М., зокрема у частині, що стосується рішення приватного нотаріуса Шелудько В.П. від 5 січня 2017 року № 33349366 та № 33349368 про державну реєстрацію за ТОВ «Черповоди» права оренди земельної ділянки, без участі вказаного товариства, порушила гарантоване законодавством право позивача взяти участь у цьому засіданні, з тим, щоб його пояснення щодо оскаржуваних рішень, які стосуються його прав та інтересів, були прийняті до уваги та враховані.

6. Суди також зазначили, що позбавлення позивача можливості взяти участь у розгляді скарги, яка стосується його прав та інтересів, є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України в частині, що стосується скасування рішень приватного нотаріуса Шелудько В.П. від 5 січня 2017 року № 33349366 та № 33349368, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Мін`юст та ФГ «Хорста» звернулися із касаційними скаргами до Верховного Суду, в якій просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження в адміністративній справі.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. У касаційній скарзі скаржники вказують на те, що суди попередніх інстанцій порушили правила предметної підсудності та необґрунтовано розглянули цю справу в порядку адміністративного судочинства. Водночас скаржники вважають, що характер спірних правовідносин та зміст позовних вимог свідчать про наявність між сторонами приватно-правового спору, оскільки позивачем стверджується порушення його майнових прав, а саме - права на користування земельними ділянками.

9. На підтвердження своїх доводів скаржники наводять судову практику Великої Палати Верховного Суду, сформовану, зокрема у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17, від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18, від 30 січня 2020 року у справі № 826/5968/17, в яких, на думку скаржників, в подібних спірних правовідносинах Суд дійшов висновку про те, що цю категорію справ слід розглядати у порядку цивільного судочинства.

10. Крім того, Мін`юст у касаційній скарзі стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 9 та 10 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128), зокрема без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 804/2296/17 та від 31 травня 2019 року у справі 810/328/18 (про те, що оголошення, висвітлене на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України, є належним повідомленням зацікавлених осіб та виконанням вимог пунктів 9 та 10 Порядку № 1128).

11. Від ТОВ «Черповоди» надійшли відзиви на касаційні скарги Мін`юсту та ФГ «Хорста», в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки питання щодо правильності розгляду цієї справи у порядку адміністративного судочинства вже вирішувалось судом апеляційної інстанції, зокрема постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Черповоди» задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

12. Позивач наголошує, що у цій постанові Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

13. Також ТОВ «Черповоди» не погоджується з доводами касаційної скарги Мін`юсту про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування пунктів 9 та 10 Порядку № 1128 та посилається на правову позицію Верховного Суду, що міститься у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17, відповідно до якої одне лише розміщення оголошення на офіційному вебсайті Мін`юсту не відповідає мінімальним вимогам належного повідомлення сторін.

14. З огляду на вищезазначене, ТОВ «Черповоди» просить залишити касаційні скарги Мін`юсту та ФГ «Хорста» без задоволення, а судові рішення без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

15. Касаційні скарги подано до суду 1 та 2 грудня 2020 року.

16. Ухвалами Верховного Суду від 21 січня та 17 лютого 2021 року відкриті касаційні провадження у справі № 640/6855/19, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційні скарги Мін`юсту та ФГ «Хорста».

17. Від представника ФГ «Хорста» надійшло клопотання про участь у розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 4 травня 2022 року

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 та ОСОБА_10 є власниками земельних ділянок, кадастрові номери яких зазначено нижче.

19. В інтересах указаних громадян адвокат Стамбуло В.М. звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою від 17 грудня 2018 року, в якій просив провести перевірку правомірності рішень, прийнятих приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. стосовно державної реєстрації за СВК «Черповоди» права оренди належних їм земельних ділянок та скасувати ці рішення, а саме - з кадастровими номерами:

1) 7124389200:02:000:2201, власник: ОСОБА_2 , номер та дата державної реєстрації: 32141532 від 1 листопада 2016 року;

2) 7124389200:02:000:2202, власник: ОСОБА_3 , номер та дата державної реєстрації: 32420014 від 18 листопада 2016 року;

3) 7124389200:03:000:0125, власник: ОСОБА_4 , номер та дата державної реєстрації: 33752588 від 8 лютого 2017 року;

4) 7124389200:03:000:0124, власник: ОСОБА_11 , номер та дата державної реєстрації: 33752593 від 8 лютого 2017 року;

5) 7124389200:02:000:0452, власник: ОСОБА_5 , номер та дата державної реєстрації: 32141590 від 1 листопада 2016 року;

6) 7124389200:02:000:0532 та 7124389200:02:000:0533, власник: ОСОБА_1 , номер та дата державної реєстрації: 33349366 та 33349368 від 5 січня 2017 року;

7) 7124389200:03:000:0515 та 7124389200:02:000:0510, власник: ОСОБА_6 , номер та дата державної реєстрації: 33752603 та 33752606 від 8 лютого 2017 року;

8) 7124389200:02:000:0199, власник: ОСОБА_7 , номер та дата державної реєстрації: 31549913 від 24 вересня 2016 року;

9) 7124389200:02:000:1476, власник: ОСОБА_12 , номер та дата державної реєстрації: 33332333 від 4 січня 2017 року;

10) 7124389200:02:000:0373 та 7124389200:02:000:0385, власник: ОСОБА_8 , номер та дата державної реєстрації: 32141570 та 32141521 від 1 листопада 2016 року;

11) 7124389200:03:000:0185, власник: ОСОБА_9 , номер та дата державної реєстрації: 33113303 від 23 грудня 2016 року;

12) 124389200:03:000:0097 (1/2) та 124389200:03:000:0098 (1/2), власник: ОСОБА_13 , номер та дата державної реєстрації: 32544619 від 25 листопада 2016 року та 34693129 від 10 квітня 2017 року;

13) 124389200:03:000:0098 (1/2), власник: ОСОБА_10 , номер та дата державної реєстрації: 32544617 від 25 листопада 2016 року.

20. Викладені у скарзі вимоги адвокат Стамбули В.М. обґрунтував тим, що скаржники жодних договорів щодо оренди належних їм земельних ділянок не укладали. З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вони дізналися, що протягом 2016-2017 років приватний нотаріус Шелудько В.П. оскаржуваними рішеннями здійснила державну реєстрацію за СВК «Черповоди» права оренди належних їм земельних ділянок.

21. Скаргу зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 року за № 40426-33-18 та передано на розгляд до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

22. За результатами розгляду скарги адвоката Стамбули В.М. Комісія склала висновок від 9 січня 2019 року, яким рекомендувала Міністерству юстиції України задовольнити вищевказану скаргу в повному обсязі та скасувати оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті приватним нотаріусом Шелудько В.П., а також тимчасово заблокувати доступ вказаного приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.

23. На підставі вказаного висновку Міністерство юстиції України видало наказ від 11 січня 2019 року № 96/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень», яким, поміж іншого:

1) задовольнило скаргу адвоката Стамбули В.М. в інтересах ОСОБА_2 та інших від 17 грудня 2018 року у повному обсязі;

2) скасувало рішення приватного нотаріуса Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 8 лютого 2017 року № 33752588, від 8 лютого 2017 року № 33752593, від 1 листопада 2016 року № 32141570, від 1 листопада 2016 року № 32141521, від 24 вересня 2016 року № 31549913, від 5 січня 2017 року № 33349366, від 5 січня 2017 року № 33349368, від 23 грудня 2016 року № 33113303, від 1 листопада 2016 року № 32141532, від 1 листопада 2016 року № 32141590, від 18 листопада 2016 року № 32420014, від 4 січня 2017 року № 33332333, від 25 листопада 2016 року № 32544619, від 10 квітня 2017 року № 34693129, від 25 листопада 2016 року № 32544617, від 8 лютого 2017 року № 33752603 та від 8 лютого 2017 року № 33752606.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

25. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

26. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

27. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

28. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

29. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

31. Одним з доводів касаційних скарг є те, що суди помилково розглянули цю справу у порядку адміністративного судочинства, оскільки, на думку скаржників, характер спірних правовідносин свідчить про наявність між сторонами приватно-правового спору.

32. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

33. Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 3 липня 2019 року, повертаючи справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначив, що предметом розгляду у цій справі є наказ Мін`юсту, який оскаржується з мотивів порушення процедури його прийняття, а тому спір, що виник між сторонами належить до публічно-правового та його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

34. Однак, колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції неправильними, з огляду на наступне.

35. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

36. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

37. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

38. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

39. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

40. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

41. Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність конкретно визначеного майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

42. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а також вимог процесуального закону.

43. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

44. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

45. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

46. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право майнового або особистого характеру на конкретний об`єкт цивільних правовідносин, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

47. Таким чином, суду необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

48. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ТОВ «Черповоди» з наказом Міністерства юстиції України від № 96/5 від 11 січня 2019 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким фактично скасовано реєстрацію права оренди земельних ділянок, що належать на праві власності фізичним особам (третім особам у цій справі), за позивачем.

49. Зазначений наказ Мін`юсту було прийнято за результатом розгляду скарги адвоката Стамбули В.М. в інтересах власників відповідних земельних ділянок.

50. Колегія суддів зазначає, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувала справа № 826/9341/17, обставини та підстави позову в якій є подібними до справи, що розглядається. Вирішуючи зазначений спір Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року дійшла наступного правового висновку.

51. Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Мін`юсту «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

52. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

53. Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

54. Отже, спірні правовідносини у справі, що розглядається, пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

55. З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із відносин власності.

56. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

57. Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

58. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

59. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди на земельні ділянки внаслідок реєстрації скасування державної реєстрації цього права.

60. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи на конкретний об`єкт цивільних правовідносин та безпосередньо зачіпають інтереси третіх осіб, то вирішення такого спору є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

61. Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

62. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17, від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18, від 30 січня 2020 року у справі № 826/5968/17, під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

У подальшому зазначений підхід до визначення судової юрисдикції у подібних спірних правовідносинах застосований також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24 лютого 2021 року у справі № 823/2166/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 826/10530/18, від 22 липня 2021 року у справі № 640/3624/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 815/5368/13-a та від 9 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц.

63. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

64. Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду уповноважена вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

65. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного права оренди позивача на об`єкт нерухомого майна - земельні ділянки, що належать на праві власності фізичних особам, тобто правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.

66. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у цій справі той факт, що відповідачем є Міністерство юстиції України, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

67. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що цей спір не є публічно-правовим та має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

68. Зазначене також підтверджується підходами застосованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18 щодо оскарження наказу Мінюсту, в якій Суд зробив наступний висновок: «спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та Державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними в порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру».

69. Крім того, у цій справі колегія суддів враховую позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 25 жовтня 2019 року у справі №826/7258/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №826/9700/17 та від 15 листопада 2019 року у справі №826/19611/16, при вирішенні питань щодо віднесення подібних спорів до юрисдикції певного суду.

70. Так, Верховний Суд зазначив таке: «у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

71. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

72. Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

73. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

74. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

75. На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

76. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист».

77. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

78. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

79. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

80. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, пункт 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06, пункт 230).

81. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

82. Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі («Dobbertin v. France», заява № 13089/87).

83. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права («Bellet v. France», заява № 23805/94, пункт 36, «Церква села Сосулівка проти України», заява № 37878/02, пункт 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

84. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає помилковим розгляд судами попередніх інстанцій цієї справи у порядку адміністративного судочинства.

85. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо права власності на об`єкт нерухомого майна та користування земельною ділянкою і можуть впливати на майнові права та інтереси позивача та третьої особи, Суд, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

86. Цей спір не може бути вирішено у межах розгляду адміністративної справи, оскільки потребує оцінки правомірності не лише оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури його прийняття, але й правомірності набуття права оренди на об`єкт нерухомого майна, користування земельною ділянкою та відповідних реєстраційних дій на предмет їх відповідності нормам матеріального права.

87. За таких обставин, розгляд адміністративної справи окремо щодо лише наказу Міністерства юстиції, яким скасовано реєстраційні дії, може призвести до ситуації, коли реєстраційні записи у Єдиному державному реєстрі не будуть співпадати юридичними фактами, на підставі яких вони вчинені, а отже й не будуть відображати реальний правовий стан. Це може поставити під сумнів офіційність та достовірність відомостей реєстру, а отже підірвати довіру до нього та держави, яка забезпечує ведення реєстру.

88. Зважаючи на суттєвість цього ризику, Суд вважає, що спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою права власності.

89. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

90. Відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

91. Зважаючи на вищенаведене, позивачу слід роз`яснити право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі неподання такої заяви, справу буде повернуто до суду першої інстанції.

92. Стосовно доводів ТОВ «Черповоди» про те, що питання щодо правильності розгляду цієї справи у порядку адміністративного судочинства вже вирішувалось судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

93. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року, якою було скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, не оскаржувалась у касаційному порядку, а тому питання про дотримання судами правил адміністративної юрисдикції не перевірялись судом касаційної інстанції.

94. Водночас, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях, суд касаційної інстанції зобов`язаний надати оцінку всім основним доводам касаційної скарги, одним з яких є довід про порушення судами правил юрисдикції; враховуючи, що цей довід знайшов своє підтвердження, зокрема, з урахуванням сталої судової практики, колегія суддів Верховного Суду на підставі частини першої статті 354 КАС України скасовує судові рішення, прийняті з порушенням правил адміністративної юрисдикції та закриває провадження у справі.

95. Інші доводи та мотиви касаційних скарг та відзивів на касаційні скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки порушення правил юрисдикції адміністративних судів є безумовною підставою для скасування судових рішень та закриття провадження в адміністративній справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційні скарги Мін`юсту та ФГ «Хорста» слід задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити; роз`яснити позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Міністерства юстиції України та Фермерського господарства «Хорста» задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року скасувати.

Провадження у справі позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Черповоди» до Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерське господарство «Хорста», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання протиправним та скасування наказу закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду та що він управі протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскарженою.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець