Постанова

від 03.05.2022 по справі 947/12689/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 947/12689/20

провадження № 61-15532св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», директор казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» Сударев Віктор Олексійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Васильків О. В., від 29 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

Цюри Т. В., від 21 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «МПРС») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 18 лютого 2020 року її було проінформовано, що відповідно до наказу КП «МПРС» від 17 лютого

2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС» посада начальника відділу з організації закупівель, яку займала позивач, виводиться зі штатного розпису КП «МПРС» і надано попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

17 квітня 2020 року їй були запропоновані вакантні посади та вона надала згоду на зайняття будь-якої із запропонованих посад. Проте 21 квітня

2020 року відповідач видав наказ про її звільнення, у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Вважаючи своє звільнення протиправним, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ КП «МПРС» від 21 квітня 2020 року № 229-к про звільнення з посади начальника відділу з організації закупівель

КП «МПРС» та поновити її на вказаній посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу із 21 квітня 2020 року до дати винесення рішення у справі.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора КП «МПРС» від 21 квітня 2020 року № 229-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з організації закупівель в КП «МПРС» з 21 квітня 2020 року. Стягнуто з КП «МПРС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 263 011,09 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат та допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Суд першої інстанцій, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач ОСОБА_1 відмовилась від переведення на іншу роботу. Навпаки, на списку запропонованих вакантних посад наявна згода позивача на переведення на будь-яку із цих посад, що засвідчено її особистим приписом.

Наведене є підставою длявизнання наказу про звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлення незаконно звільненого працівника на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КП «МПРС», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 вересня 2021 року КП «МПРС» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення КП «МПРС» зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18, від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16,

від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення норм процесуального права, що виявилось у встановленні обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник зазначає, що запропоновані посади не відповідали кваліфікації ОСОБА_1 , а тому були відсутні підстави для її переведення на запропоновані посади, не дивлячись на те, що вона надала згоду стосовно її переведення на будь-яку із зазначених посад, оскільки бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації.

Вважає, що суди дійшли помилкового висновку, що протягом часу

із 17 лютого по 21 квітня 2020 року в КП «МПРС» існувало 36 вакантних посад та вони не були запропоновані ОСОБА_1 , оскільки ці посади не були вакантними або не відповідали кваліфікації, освіті та наявному досвіду роботи позивача.

Звертає увагу, що роботодавцю не було відомо про членство ОСОБА_1 у профспілці КП «МПРС», яка була зареєстрована після її звільнення, тоді як суди на підставі недопустимих доказів помилково встановили факт доведення до відома роботодавця інформації про членство позивача у профспілці.

При цьому надання або ненадання згоди профспілки на звільнення працівника не є безумовною підставою для поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Вважає посилання на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо мінімального конвенційного стандарту мотивування судових рішень очевидно нерелевантним з огляду на те, що встановлений

ЦПК України стандарт мотивування судових рішень є значно вищим (суворішим) за мінімальний конвенційний стандарт, визначений усталеною практикою ЄСПЛ. При цьому згідно рішень ЄСПЛ у справах «Руїз Торіха проти Іспанії», «Пронін проти України», «Суомінен проти Фінляндії», «Вєрєнцов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» суди зобов`язанні надавати відповідь доречним, важливим та вирішальним для справи аргументам.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вважає, що висновки Верховного Суду на які посилається заявник в касаційній скарзі, викладені у справах з іншими фактичними обставинами.

Зазначає, що їй було запропоновано чотири вакантні посади (програміст системний, моторист 1 класу - матрос 1 класу, моторист 1 класу, начальник МРПЦ у м. Бердянськ) та вона надала згоду на переведення на будь-яку із запропонованих посад. Водночас вважає, що її кваліфікація, освіта (диплом радіоінженера) та досвід роботи цілком відповідають посаді програміста системного. Стверджує, що могла бути переведена на посади моряків, які їй не були запропонованими та для зайняття яких необхідне проходження нетривалих (2-4 тижня) курсів.

Звертає увагу, що факт надання КП «МПРС» недостовірної інформації щодо інших посад, які також не були їй запропоновані, а саме: фахівця служби флоту, інспектора відділу документального забезпечення та контролю, начальника відділу внутрішньої безпеки, встановлено судовим рішенням у подібній справі № 947/14819/20, яке набрало законної сили.

Зазначає, що на посаду економіста 1 категорії відділу економічного планування та прогнозування у період вивільнення позивача було прийнято нового працівника (07 квітня 2020 року), тоді як позивач має диплом за спеціальністю «Фінанси та кредит», яка входить до напряму підготовки фахівців з вищою освітою «6.0501 Економіка», та відповідно до трудової книжки має досвід роботи економістом упродовж семи років.

Вважає, що має відповідну спеціальність та кваліфікацію (економіст та радіотехнік), досвід роботи у контролюючому органі, до якого віднесена сфера забезпечення безпеки - Державній податковій інспекції м. Одеси

(з 22 липня 1996 року - 28 липня 1999 року), загальний стаж роботи на керівних посадах - 15 років для переведення на вакантну посаду начальника відділу внутрішньої безпеки.

Стверджує, що КП «МПРС» не спростувало факту своєї обізнаності про її членство у профспілці, яка була створена до звільнення. Вказує на наявність у матеріалах справи двох повідомлень профспілки про відмову у наданні згоди на її звільнення.

Крім того, просить долучити до справи нові докази та закрити касаційне провадження, вважаючи, що касаційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати.

У листопаді 2021 року професійна спілка працівників КП «МПРС» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Звертає увагу на суперечливу поведінку КП «МПРС» у подібних справах, де товариство заперечувало проти відкриття касаційного провадження, посилаючись на відсутність для цього підстав.

Зазначає, що позивачу не були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві, а доводи касаційної скарги про відсутність досвіду, освіті та кваліфікації ОСОБА_1 на вакантні посади є необґрунтованими.

Наголошує, що тягар доведення законності звільнення працівника покладається на роботодавця, натомість КП «МПРС» не довів факт неотримання листів профспілки про членство ОСОБА_1 . Роботодавець не звертався до професійної спілки з проханням надати відповідну згоду.

Крім того, просить закрити касаційне провадження, вважаючи, що оскільки касаційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати, а крім того наявні підстави для закриття касаційного провадження, передбачені пунктами 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Також просить передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду або Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 2014 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до КП «МПРС» на посаду начальника відділу матеріально-технічного постачання та 10 травня 2016 року звільнена із займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

11 травня 2016 року ОСОБА_1 прийнята на посаду начальника відділу з організації закупівель КП «МПРС».

ОСОБА_1 має дипломи спеціаліста за спеціальностями: «фінанси та кредит» і «радіотехніка».

За час роботи в КП «МПРС» ОСОБА_1 неодноразово нагороджувалась грамотами та проходила курси підвищення кваліфікації.

Відповідно до пункту 2.1 Статуту КП «МПРС» підприємство створене з метою забезпечення сталого функціонування та подальшого розвитку національної системи пошуку і рятування на морі на виконання публічно-правових функцій держави Україна щодо здійснення операцій з пошуку і рятування людського життя на морі у відповідності з міжнародними договорами, стороною яких є Україна.

Відповідно до пункту 5.1.3 Статуту КП «МПРС» підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис на підставі фонду оплати праці, передбаченого фінансовим планом.

17 лютого 2020 року листом № 1 професійної спілки працівників КП «МПРС» доведено до відома КП «МПРС», що ОСОБА_1 є членом вказаної профспілки.

Наказом від 17 лютого 2020 року № 116-н про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС» на виконання листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 10 січня 2020 року № 207/07/15-20 з

17 квітня 2020 року виведено із штатного розпису КП «МПРС», зокрема і посаду начальника відділу з організації закупівель.

Судом досліджено датоване 18 лютого 2020 року попередження про те, що відповідно до наказу КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 116-н про внесення змін до штатного розпису КП «МПРС» посада начальника відділу з організації закупівель виводиться зі штатного розпису КП «МПРС» і тому на підставі вищевикладеного ОСОБА_1 підлягає вивільненню відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства України.

17 квітня 2020 року КП «МПРС» надало ОСОБА_1 список вакантних посад станом на 17 квітня 2020 року, що містив перелік із чотирьох посад, на якому позивач зазначила, що згодна з будь-якою із запропонованих посад.

Листом за № 16 від 21 квітня 2020 року профспілка працівників КП «МПРС» повідомила КП «МПРС», про не надання згоди на звільнення працівників, які є членами профспілки, в тому числі ОСОБА_1 .

Згідно акту від 21 квітня 2020 року, складеного провідним економістом з праці відділу управління персоналом ОСОБА_2 , старшим інспектором відділу управління персоналом ОСОБА_3, фахівцем відділу внутрішньої безпеки ОСОБА_4, станом 17.00 годину 21 квітня 2020 року від ОСОБА_1 не надходило заяви про переведення на жодну із запропонованих їй посад.

Наказом КП «МПРС» № 229-к від 21 квітня 2020 року ОСОБА_1 , начальника відділу з організації закупівель, звільнено із займаної посади

21 квітня 2020 року, у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

За період із 17 лютого 2020 року по 21 квітня 2020 року прийнято на роботу до КП «МПРС» 36 працівників.

За період із 01 лютого 2020 року по 30 квітня 2020 року за ініціативою роботодавця звільнено 25 працівників КП «МПРС».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за

пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 492 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 було звільнено за наявності її згоди на переведення на інші вакантні посаді, у тому числі запропоновані КП «МПРС», дійшли правильного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки роботодавець не вчинив фактичних дій щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_1 .

Доводи КП «МПРС» про те, що запропоновані посади не відповідали кваліфікації ОСОБА_1 недоведені та суперечать діям самого відповідача, який спочатку запропонував ОСОБА_1 лише чотири з усіх вакантних посад, а в подальшому склав акт від 21 квітня 2020 року про відсутність заяви ОСОБА_1 щодо переведення на запропоновані посади.

Таким чином, відповідач обґрунтовував звільнення позивача не відсутністю необхідної кваліфікації для зайняття вакантних посад, а тим, що ОСОБА_1 не подала заяву про переведення на вакантні посаді.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України при звільненні позивача, що є правовою підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності оскаржуваних судових рішень в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки при звільненні позивача не було дотримано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України, посилання заявника на помилкове встановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо обізнаності роботодавця про членство позивача в профспілці, підлягають відхиленню, як такі, що не впливають на правильність вирішення спору по суті.

З огляду на встановлені обставини, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду

від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18, від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16,

від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, на які заявник посилався в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотань ОСОБА_1 та профспілки працівників КП «МПРС» про закриття касаційного провадження, прийняття нових доказів та направлення справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Повноваження особи, яка підписала касаційну скаргу, перевірені на стадії відкриття касаційного провадження.

Так, на підтвердження повноважень ОСОБА_5, який підписав касаційну скаргу від 17 вересня 2021 року, було надано копію наказу № 293

від 03 вересня 2021 року про надання відпустки директору КП «МПРС» Судареву В. О. із 16 по 17 вересня 2021 року та покладання тимчасового виконання обов`язків директора КП «МПРС» на ОСОБА_5

Крім того, у матеріалах справи наявна довіреність КП «МПРС» від 04 січня 2021 року (а.с. 50, т. 5), яка підтверджує повноваження ОСОБА_5 на здійснення представництва КП «МПРС».

Колегією суддів не встановлено підстав, передбачених статтею 396

ЦПК України, для закриття касаційного провадження, про наявність яких стверджує професійна спілка працівників КП «МПРС».

За змістом статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду подання нових доказів не передбачено.

Колегією суддів також не встановлено підстав, передбачених статтею 403

ЦПК України, для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта