Постанова

від 21.07.2021 по справі 947/12689/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6431/21

Номер справи місцевого суду: 947/12689/20

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря: Хухрова С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кириленка А.В.,

представника Професійної спілки працівників КП МПРС - Дрозда А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу Казенного підприємства Морська пошуково-рятувальна служба на рішення Київського районного суду м.Одеси від 29 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства Морська пошуково-рятувальна служба , третя особа - Професійна спілка працівників Казенного підприємства Морська пошуково-рятувальна служба , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Директор казенного підприємства Морська пошуково-рятувальна служба Сударев Віктор Олексійович, про визнання незаконним та скасування наказу для звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

19.05.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Казенного підприємства Морська пошуково-рятувальна служба (далі - КП МПРС ) від 21.04.2020 року №229-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з організації закупівель КП МПРС ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з організації закупівель КП МПРС ;

- стягнути з КП МПРС на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.04.2020 року до дати винесення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 18.02.2020 року її було проінформовано, що відповідно до наказу КП МПРС від 17.02.2020 року №116-н Про внесення змін до штатного розпису КП МПРС посада начальника відділу з організації закупівель, яку займала позивач, виводиться зі штатного розпису КП МПРС і надано попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. 17.04.2020 року запропоновані вакантні посади та позивачем надано згоду на зайняття будь-якої з запропонованих посад. Однак 21.04.2020 року відповідач надав ОСОБА_1 на ознайомлення наказ про її звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників (т.1, а.с.1-5).

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 29 грудня 2020 року, із врахуванням ухвали того ж суду від 05.01.2021 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково (т.5, а.с. 16-26, 28-29).

Визнано незаконним та скасовано Наказ директора КП МПРС від 21.04.2020 року №229-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з організації закупівель КП МПРС .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з організації закупівель в КП МПРС з 21 квітня 2020 року.

Стягнуто з КП МПРС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 263 011,09 грн. (двісті шістдесят три тисячі одинадцять гривень 09 копійок).

Стягнуто з КП МПРС на користь держави судовий збір у розмірі 2630,11грн (дві тисячі шістсот тридцять гривень 11 копійок).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині: поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з організації закупівель в КП МПРС з 21 квітня 2020 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині: стягнення з КП МПРС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 26605,32 грн. (двадцять шість тисяч шістсот п`ять гривень 32 копійки).

В апеляційній скарзі КП МПРС , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м.Одеси від 29 грудня 2020 року та постановлення нового, яким повністю відмовити у задоволенні позову (т.5, а.с. 37-47).

Крім того, 21.07.2021 року, тобто в день розгляду справи, яка була призначена судом 30.06.2021 року, вже втретє (т.5, а.с.59-61, 150-152, т.6, а.с. 1-5), надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на те, що представник КП МПРС не має можливості забезпечити явку представника у судове засідання (т.6, а.с.8-9).

Враховуючи, що дана справа є трудовою, всі учасники належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, а також те, що дана справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції більше 4-х місяців (т.5, а.с.54), апеляційний суд вирішив слухати справу за участю осіб, які з`явились до суду апеляційної інстанції і на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач ОСОБА_1 відмовилась від переведення на іншу роботу. Навпаки, на списку запропонованих вакантних посад наявна згода позивачки на переведення на будь-яку з вказаних посад, що засвідчено її особистим приписом. При цьому вимог щодо того, що така згода повинна бути оформлена окремою заявою, діюче законодавство не містить .

Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що 18.02.2020 року її було проінформовано, що відповідно до наказу КП МПРС від 17.02.2020 року №116-н Про внесення змін до штатного розпису КП МПРС посада начальника відділу з організації закупівель, яку займала позивач, виводиться зі штатного розпису КП МПРС і надано попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (т.1, а.с.37-39, 40).

17.04.2020 року позивачці були запропоновані вакантні посади та нею було надано згоду на зайняття будь-якої з запропонованих посад. Однак 21.04.2020 року відповідач надав ОСОБА_1 на ознайомлення наказ про її звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників (т.1, а.с.41).

Однак, позивачка ОСОБА_1 вважала своє звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що при її звільненні відповідачем були здійсненні наступні порушення діючого трудового законодавства:

порушені ст. 49-4 КЗпП України та ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п.п. 5.2.1.6, 6.12 Статуту КП МПРС , оскільки роботодавець не звертався до профспілки щодо проведення консультацій з питань скорочення чисельності або штату працівників;

порушені вимоги ст. 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавець не попередив ОСОБА_1 про зміни в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяця та порушив норми матеріального права під час звільнення за підставою, яка не передбачена законодавством та з яким КЗпП України не пов`язує припинення трудових відносин згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому позивач зазначив, що у попередженні не визначено, з якої самої дати та з якого саме штатного розпису виведена посада та не зазначено дату наміченого вивільнення позивача;

всупереч відсутності змін в організації виробництва і праці у галузі публічних закупівель роботодавець штучно використав п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України для незаконного звільнення;

звільнення здійснено на підставі Наказу №116-н, який є незаконним, оскільки виданий на підставі документу, який оформлено за відсутності та з перевищенням повноважень Державною службою морського та річкового транспорту України. При цьому позивач вказує, що внесення змін до штатного розпису КП МПРС на виконання доручення Державної служби морського та річкового транспорту України є порушенням ст. ст. 6, 64 ГК України та п.п. 5.1.3, 5.4 Статуту КП МПРС . Звільнення на підставах незаконних дій підприємства та уповноваженого органу управління, є незаконним;

в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України, роботодавцем не було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві одночасно з попередженням у подальшому, а також в порушення ч. 2 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено, не зважаючи на можливість переведення за її згодою на іншу роботу;

в порушення вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України роботодавець не звертався з письмовим поданням до Профспілки працівників КП МПРС про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 та звільнив її за відсутності попередньої згоди Профспілки , членом якої вона була.

Заперечуючи проти позовних вимог і ухваленого судового рішення, заявник апеляційної скарги посилався на те, що існують проблеми фінансування, неможливе збільшення обсягу фінансування, необхідного для функціонування та розвитку Національної системи пошуку та рятування. При звільненні позивача ОСОБА_1 відповідачем було дотримано всіх вимог діючого законодавства, при цьому у відповідача мали місце зміни в організації виробництва зокрема скорочення штату працівників (Наказ №116-н від 17.02.2020 року), пов`язані з оптимізацією невиробничих, адміністративних та інших витрат з метою вжиття заходів щодо визначення та спрямування пріоритетних напрямків використання коштів підприємства на виконання міжнародних зобов`язань України (т.1, а.с.37-39).

Так, представник відповідача вказав, що позивачці було надано список вакантних посад КП МПРС про отримання якого нею поставлено особистий підпис.

Проте, позивачка на вказаному списку зазначила, що згодна на будь-яку із запропонованих вакансій без зазначення конкретної посади та протягом часу з 17.04.2020 року по 21.04.2020 року не подала жодної заяви про переведення її на конкретну посаду зі списку запропонованих вакантних посад (т.1, а.с.41).

Таким чином, представник відповідача виходив із того, що фактично позивачка відмовилась від переведення на одну з запропонованих їй посад. Також відповідач зазначив, що позивачка не мала переважного права на залишення на роботі, оскільки мало місце скорочення посади начальника відділу з організації закупівель, яка була єдиною на підприємстві. Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду. Позивачка попереджалась за два місяці про наступне вивільнення, що підтверджується попередженням від 18.02.2020 року та не заперечується позивачем.

Окрім того, відповідач вказав, що 13.02.2020 року ОСОБА_1 подала заяву про вибуття із членів Професійної спілки працівників КП МПРС (т.1, а.с.169) , проте на адресу КП МПРС у період з 13.02.2020 року по 21.04.2020 року не надходило жодного документа щодо членства ОСОБА_1 в інших профспілкових організаціях. Представник відповідача зазначив, що про існування так званої новоствореної Профспілки та членства в ній ОСОБА_1 , відповідач дізнався вже після 21.04.2020 року із матеріалів інших судових справ.

При цьому суд обгрунтовано вказав в оскаржуваному судовому рішенні, що посилання позивача на незаконність прийняття наказу КП МПРС від 17.02.2020 року №116-н, є безпідставним, оскільки прийняття рішення про внесення змін до штатного розпису є виключною компетенцією відповідача та є складовою права на управління діяльністю підприємством.

Разом з тим, позивачка ОСОБА_1 вказала, що виведення зі штатного розпису не є правовим терміном та не є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення трудових правовідносин за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Неправильно і незаконно прийнято рішення щодо виведення зі штатного розпису відділу організації закупівель та подальше звільнення працівників ставить під загрозу виконання покладених на КП завдань та функцій.

В порушення ст. 49-2 КЗпП України роботодавцем не було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві одночасно з попередженням та у подальшому незважаючи на те, що протягом періоду з 17.02.2020 року по 21.04.2020 року в КП МПРС існувало набагато більше вакантних посад (мінімум 36).

Таким чином, позивачку ОСОБА_1 було звільнено, незважаючи на можливість переведення за її згодою на іншу роботу. При цьому власноручний напис позивача на списку запропонованих вакансій Згоден на будь-яку з запропонованих посад означає, що ОСОБА_1 надала позитивну відповідь та дозвіл на переведення (т.1, а,с.41).

Складений 21.04.2020 року у кабінеті №4306 Акт, в якому розміщений відділ управління персоналом КП МПРС про те, що від ОСОБА_1 не надходило заяви про переведення на жодну з запропонованих посад, не має доказової сили, оскільки складено без участі позивача, та в акті йде мова про ненадходження від ОСОБА_1 будь-яких заяв про переведення на жодну з запропонованих посад, а не про відмову від переведення (т.1, а.с.172).

Також суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що відповідачем не враховано, що звільнення позивачки відбулось за відсутності попередньої згоди Профспілки , членом якої була ОСОБА_1 .

Лист КП МПРС від 10.10.2019 року №41/580/19 голові Професійної спілки працівників МПРС Афанасенку А.С. (т.1, а.с.171), на який посилається відповідач як повідомлення про заплановані заходи щодо скорочення та оптимізації невиробничих адміністративних та інших витрат, не відповідає дійсності, що підтверджується зокрема Актом Державної служби морського та річкового транспорту України від 28 січня 2020 року, згідно якого встановлені факти певних порушень трудового законодавства, у тому числі порушення ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , а саме відсутності погодження з боку КП МПРС з профспілковою організацією змін до штатного розпису, зміни до якого вносились у період з 02.05.2019 року по 10.01.2020 року (т.2, а.с.131-132). При цьому позивач також вказав, що в порушення ст. ст. 48, 50 Закону України Про зайнятість населення КП МПРС не надавало інформацію про заплановане масове вивільнення працівників.

Листом №38 від 04.02.2020 року Голова Професійної спілки працівників МПРС Дрозд А.О. на чисельні звернення працівників КП МПРС з питань можливих, запланованих або намічуваних звільнень на підприємстві повідомив, що станом на 31.01.2020 року будь-яких повідомлень від Адміністрації підприємства щодо намічуваних звільнень працівників КП МПРС з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства не надходило (т.1 а.с.43).

17.02.2020 року листом №1 директору КП МПРС Судареву В.О. від Професійної спілки працівників КП МПРС , головою якої є Дрозд А.О., доведено до відома, що на КП МПРС діє первинна профспілкова організація, до складу якої станом на 17.02.2020 року входить позивач ОСОБА_1 . Про цьому зазначені працівники є виключно членами Профспілки працівників КП МПРС та не входять до будь-яких інших профспілкових організацій (т.1, а.с.44-45).

Наказом від 17.02.2020 року №116-н Про внесення змін до штатного розпису КП МПРС на виконання листа Державної служби морського та річкового транспорту України від 10.01.2020 року № 207/07/15-20 з 17.04.2020 року виведено із штатного розпису КП МПРС зокрема посаду - начальника відділу з організації закупівель (т.1, а.с.37-39).

Судом досліджено датоване 18.02.2020 року попередження про те, що відповідно до Наказу КП МПРС від 17.02.2020 р. № 116-н Про внесення змін до штатного розпису КП МПРС посада начальника відділу з організації закупівель виводиться зі штатного розпису КП МПРС і тому на підставі вищевикладеного ОСОБА_1 підлягає вивільненню відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства України (т.1, а.с.40).

Листом №02 від 28.02.2020 року директору КП МПРС Судареву В.О. повідомлено, що до Професійної спілки працівників казенного підприємства Морська пошуково-рятувальна служба , головою якої є Дрозд А.О., будь-яких повідомлень, щодо запланованого вивільнення працівників не надходило (т.1, а.с.116-117).

Відповідно до заяви від 13.02.2020 року позивач ОСОБА_1 повідомила відповідача КП МПРС про вибуття із членів профспілки з 13.02.2020 року з проханням припинити відрахування членських внесків з її заробітної плати до Профспілки працівників морської пошуково-рятувальної служби (т.1, а.с.169).

Крім того, Одеський міський центр зайнятості надав відповідь №545/19/02 від 23.03.2020 року про те, що згідно бази даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості станом на 20.03.2020 рік інформація щодо подання звітності про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці КП МПРС відсутня (т.1, а.с.119).

Як було вказано вище, позивач ОСОБА_1 17.04.2020 року отримала список вакантних посад КП МПРС станом на 17.04.2020 року, що містить чотири вакантні посади, та зазначила, що згодна з будь-якою із запропонованих посад (т.1, а.с.41).

При цьому з матеріалів справи вбачається, що вказаний список вакантних посад пропонувався і іншим звільненим працівникам.

Відповідно до Акту від 21.04.2020 року, складеного провідним економістом з праці відділу управління персоналом Олійник О.М. , старшим інспектором відділу управління персоналом Монастирською Н.О., фахівцем відділу внутрішньої безпеки Воблий М.Ю., про те, що станом на 21.04.2020 року на кінець робочого дня, на 17.00 годину, від ОСОБА_1 , начальника відділу з організації закупівель КП МПРС не надходило заяви про її переведення на жодну із запропонованих їй посад (т.1, а.с.172).

Крім викладеного, слід зазначити, що листом за №16 від 21.04.2020 року директору КП МПРС Судареву В.О. повідомлено, що 17.04.2020 року Професійною спілкою працівників КП МПРТ прийнято рішення не надавати згоду на звільнення працівників, які є членами профспілки, в тому числі ОСОБА_1 (т.1, а.с.122).

Судом першої інстанції також досліджено Наказ №229-к від 21.04.2020 року Про звільнення , відповідно до якого начальника відділу з організації закупівель ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 21.04.2020 року, у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (т.1, а.с.42). Копія наказу має позначку, що ОСОБА_1 ознайомлена з наказом, та припис, яким позивач інформує, що не отримала інформацію та документ про скорочення відділу з організації закупівель з організаційної структури КП МПРС , та додатково інформує, що у разі введення посади щодо функцій якої належатиме забезпечення процесу публічних закупівель (а саме аналогічної кваліфікації), позивач має повне право на зайняття цієї посади. Проти виведення за штат та звільнення заперечує, вважає його незаконним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 06.05.2020 року зверталась до директора КП МПРС з заявою, в якій зазначила, що з метою реалізації її права, передбаченого ст. 42-1 КЗпП України, просить у випадку наявності в КП МПРС вакансії або введення в його штатний розпис посади, аналогічної її кваліфікації, повідомити про це її та прийняти після попередньої співбесіди (т.1, а.с.59).

Матеріали справи містять довідку за підписом Начальника відділу управління персоналом Терлецької С. щодо прийняття на роботу у КП МПРС за період з 17.02.2020 року по 21.04.2020 року всього 36 працівників (т.1, а.с.121).

Таким чином, прийняття рішення про внесення змін до штатного розпису є компетенцією відповідача та є складовою права на управління діяльністю підприємством.

При цьому, підстави, законність, передумови та правильність прийняття наказу КП МПРС від 17.02.2020 № 116-н Про внесення змін до штатного розпису КП МПРС не є предметом спору у справі і судом йому оцінка не надавалась.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6-1264цс17 однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про майбутнє звільнення.

Суд дійшов правильного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач ОСОБА_1 відмовилась від переведення на іншу роботу. Навпаки, на списку запропонованих вакантних посад наявна згода позивача на переведення на будь-яку з вказаних посад, що засвідчено її особистим приписом, про що вказано вище. При цьому вимог щодо того, що така згода повинна бути оформлена окремою заявою, діюче законодавство не містить. Тому не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивач ОСОБА_1 , яка не подала заяву про переведення на вакантну посаду, звільнено з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вжиття заходів для працевлаштування працівника, який погодився на запропоновані вакантні посади, є обов`язком роботодавця.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що звільнена особа підлягає поновленню на роботі, якщо звільнення відбулось без законної підстави або з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції достеменно встановлено факт порушення відповідачем КП МПРС встановленого законом порядку звільнення ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що Наказ від 21.04.2020 року №229-к є незаконним та підлягає скасуванню.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимог щодо визнання наказу незаконним та його скасування, а тому суд також дійшов правильного висновку про те, що вони підлягають задоволенню. При цьому суд обгрунтовано не погоджується з наведеним стороною позивача розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача.

Так, судом першої інстанції було досліджено довідку сторони відповідача КП МПРС , в якій середньоденна заробітна плата позивача за 2 місяці, що передували звільненню, становить 1520,30 грн. Судом досліджено наказ КП МПРС №280-н від 30.04.2020 року та штатний розпис з 01.05.2020 року, в якому дійсно відсутня посада, яку займала позивач ОСОБА_1 , тому в цій частині судом приймаються пояснення сторони відповідача, що вказані підвищення окладів не стосуються ОСОБА_1 .

З підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку, що вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, так як є обґрунтованими та доведеними.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Казенного підприємства Морська пошуково-рятувальна служба залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 29 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.08.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра