Постанова

від 19.04.2022 по справі 560/12697/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/12697/21 Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

20 квітня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Залімського І. Г. Ватаманюка Р.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Лунь Т. С.,

представника позивача - Янчук С.В.

представника відповідача - Казарець О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10 вересня 2021 року № 10226/2201 - 0701;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10 вересня 2021 року №10227/2201- 0701;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10 вересня 2021 року №10228/2201- 0701;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10 вересня 2021 року №10230/2201- 0701;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" сплачений судовий збір у розмірі 49 940,00 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року позов задоволено в повному обсязі.

А саме, судом визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області №10226/2201-0701 від 10.09.2021 р., №10227/2201-0701 від 10.09.2021 р., №10228/2201-0701 від 10.09.2021 р. та №10230/2201-0701 від 10.09.2021 р.

Також, судом стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" 49940 грн. судових витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, сторона відзначила про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, допустивши при цьому не повне з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів відповідача та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі і за обставин, викладених в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено наступні обставини справи.

Посадовими особами Головного управління ДПС у Хмельницькій області в період з 24.06.2021 року по 27.07.2021 року, з урахуванням продовження термінів проведення перевірки, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Престиж-Авто" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2018 по 31.03.2021 року, валютного законодавства - за період з 01.07.2018 по 31.03.2021 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01.07.2018 по 31.03.2021 року.

За результатами перевірки складено Акт №5360/22-01-07-01/38954865 від 03.08.2021 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто", код ЄДРПОУ 32954865".

В розділі IV. "Висновок" Акту перевірки зазначено наступне: "Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Престиж-Авто" :

1. п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, п.п.138.3.1., п.138.3.3. п.138.3 ст.138, п.п.140.4.4, п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 2755-VI (в редакції чинній станом на 01.01.2021), п.5 п. 7. П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, п.5 П(С)БО 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, в результаті чого:

- занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 5 443 174 гривень, в т.ч. за: 2019 рік в сумі 1 698 481 гривень, 2020 рік в сумі 3 744 693 гривень, 1 квартал 2021 року в сумі 6 111 грн.

- завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 1 квартал 2021 рік в сумі 3 390 779 гривень.

2. п.44.1, ст.44, п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого:

- занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 6 458 904 гривень., в т.ч: за вересень 2019 року -208 601 гривень, за жовтень 2019 року - 308 536 гривень, за листопад 2019 року в сумі 536 640 гривень, за грудень 2019 року в сумі 21 080 гривень, за січень 2020 року - 1 408 199 гривень, за лютий 2020 року - 43 164 гривень, за березень 2020 року - 28112 гривень, за квітень 2020 року - 10 641 гривень, за червень 2020 року - 29 310 гривень, за листопад 2020 року - 575 352 гривень, за грудень 2020 року - 3 212 083 гривень, за січень 2021 року - 71186 гривень, завищено від`ємне значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) декларації з ПДВ за березень 2021 року на суму 179 809 гривень".

На підставі Акту перевірки, Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області стосовно ТОВ "Престиж-Авто" прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення: №10226/2201-0701 від 10.09.2021, №10227/2201-0701 від 10.09.2021, №10228/2201-0701 від 10.09.2021, №10230/2201-0701 від 10.09.2021.

Податковим повідомленням-рішенням №10226/2201-0701 від 10.09.2021 встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44. п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п.п.138.2, п.п.138.3.1, п.138.3.3 п.138.3 ст.138, п.п. 140.4.4 п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, (в редакції чинній станом на 01.01.2021). п.5 п.7 П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 29.11.1999 №290, п.5 П(С)БО 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV, в результаті чого відповідачем зменшено позивачу суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 3 390 779 грн. за III квартал 2021 року.

Податковим повідомленням-рішенням №10227/2201-0701 від 10.09.2021 встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого відповідачем зменшено позивачу розмір від`ємного значення суми ПДВ за III квартал 2021 року у розмірі 179 809 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №10228/2201-0701 від 10.09.2021 встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44., п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 138.2, п.п.138.3.1 п.138.3.3 п. 138.3 ст.138, п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст.140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 2755-VІ, (в редакції чинній станом на 01.01.2021), п.5 п.7 П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 29.11.1999 №9290, п.5 П(С)БО 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, в результаті чого відповідачем збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 5 867 794 грн., з них: 5 443 174 грн. - за податковими зобов`язаннями; 424 620 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податковим повідомленням-рішенням №10230/2201-0701 від 10.09.2021 встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого відповідачем збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 8 073 630 грн., з них: 6 458 904 грн. - за податковими зобов`язаннями; 1 614 726 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, не погоджуючись із висновками відповідача викладеними у актах перевірки та податковими повідомленнями-рішеннями, які винесені відповідачем на їх підставі, звернувся до суду про їх скасування.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав доказів, які безумовно та беззаперечно доводять нереальність проведених ТОВ "Престиж-Авто" господарських операцій, що об`єктивно підтверджується матеріалами справи та зібраними у ході судового розгляду доказами.

Колегія суддів, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до приписів ст. 308 КАС України, відзначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює та визначає ПК України.

Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно пп.14.1.181п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Відтак, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як встановлено з матеріалів справи за висновками податкового органу, проведеною перевіркою встановлено ряд обставин, які свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій з придбання позивачем соєвої гідратованої олії у ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" та ФГ "Зерносвіт +".

Тобто, в даному випадку, предметом розгляду даної справи є правильність та законність податкового обліку позивачем господарських операцій з придбання товарів у ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" та ФГ "Зерносвіт +", а також амортизації окремих основних засобів.

Надаючи правову оцінку питанню нереальності господарських операцій з ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД", судова колегія відзначає наступне.

Між позивачем та ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" було укладено договори поставки №68-09/2019-ГП від 18.09.2019 та №10-11/2020-ГП від 09.11.2020.

Предметом обох договорів є сира гідратована соєва олія, яка придбавалась позивачем.

Протягом вересня, жовтня та грудня 2019 року, на виконання договору купівлі - продажу №68-09/2019-ГП від 18.09.2019, відбувались періодичні поставки сирої гідратованої соєвої олії від ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" для позивача. За вказаний період, по договору №68-09/2019-ГП було поставлено товару в загальній кількості 842,06 тон на суму з ПДВ 15 565 691,76 грн.

Всі поставки оформлені відповідними первинними документами, які були досліджені під час перевірки податковим органом, та є в наявності в матеріалах справи.

В листопаді та грудні 2020 року, на виконання договору поставки №10-11/2020-ГП від 09.11.2020, відбулись поставки сирої гідратованої соєвої олії від ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" до позивача в загальній кількості 748,54 тон на суму з ПДВ 22 846 167,12 грн.

Поставки оформлені відповідними первинними документами, які досліджувались під час перевірки податковим органом та є в наявності в матеріалах справи.

При цьому, вказані обставини відповідачем не заперечувались.

Як засвідчується матеріалами справи, позивач в повному обсязі здійснив оплату за отриману сиру гідратовану соєву олію на користь ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" згідно обох договорів, що підтверджується платіжними документами, які наявні в матеріалах справи.

В подальшому, по вищезазначених поставках товару ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких позивач включив відповідні суми до податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що вищезазначені господарській операції по придбанню товару у ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином.

В подальшому, увесь обсяг придбаної у ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» сирої гідратованої соєвої олії був реалізований позивачем на експорт згідно укладених зовнішньоекономічних контрактів, що сторонами не заперечується та які недійсними в судовому порядку не визнавалися.

Покупці-нерезиденти в повному обсязі здійснили оплату позивачу за увесь експортований товар, що підтверджується відповідними платіжними документами доданими до позовної заяви.

По вищезазначених експортних поставках товару позивачем було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних за "нульовою ставкою" в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вищезазначені господарські операції з експорту товару нерезидентам у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином, що засвідчується матеріалами справи та не спростовано податковим органом.

При цьому, доказів в спростування вказаних фактів відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

Стосовно нереальності господарських операцій з ФГ "Зерносвіт+", судова колегія встановила наступне.

Між позивачем та ФГ "Зерносвіт+" укладено договір поставки товару №46-10/2020-GP від 30.10.2020.

Предметом вказаного договору є сира гідратована соєва олія, яка придбавалась позивачем.

У листопаді 2020 року, на виконання договору поставки № 46-10/2020-GP від 30.10.2020, відбувалися поставки товару від ФГ "Зерносвіт+" до позивача, в загальній кількості 49,86 тон на суму з ПДВ 1 420 411,68 грн.

Всі поставки оформлені відповідними первинними документами, які були досліджені під час перевірки податковим органом, та є в наявності в матеріалах справи.

Як засвідчується матеріалами справи, позивач в повному обсязі здійснив оплату за отриману сиру гідратовану соєву олію на користь ФГ "Зерносвіт+", що підтверджується відповідними платіжними документами.

В подальшому, по вищезазначених поставках товару ФГ "Зерносвіт+" було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких позивач включив відповідні суми до податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що всі господарські операції по придбанню товару у ФГ "Зерносвіт+" позивачем були відображені у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства належним чином.

В подальшому, увесь обсяг придбаної у ФГ "Зерносвіт+" сирої гідратованої соєвої олії був реалізований позивачем на експорт згідно укладеного зовнішньоекономічного контракту №07-11/2020-GP від 05.11.2020, укладеного з компанією BALTICA Oil Karolina Wieteska, який сторонами не заперечується та недійсним в судовому порядку не визнавався.

При цьому, вказана поставка оформлена і підтверджена митними деклараціями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Покупець-нерезидент в повному обсязі здійснив оплату позивачу за увесь експортований товар, що підтверджується платіжними документами.

Вищезазначені господарській операції з експорту товару нерезиденту у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином, що засвідчується матеріалами справи та не спростовано податковим органом.

При цьому, доказів в спростування вказаних фактів відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

Стосовно відзначення в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях про порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, то судова колегія вказане відхиляє, позаяк проведеною податковою перевіркою не встановлено фактів ведення позивачем бухгалтерського обліку або формування показників податкової звітності без наявності документів, ведення яких передбачено законодавством, фактів віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених у зв`язку із здійсненням операцій, відмінних від визначених п. 198.1 ст.198 ПК України, фактів віднесення позивачем суми ПДВ до податкового кредиту без наявності події, передбаченої п.198.2 ст.198 ПК України, фактів визначення податкового кредитку будь-якого звітного періоду не на основі договірної вартості та/або не за встановленою ставкою та/або не у зв`язку із цілями, визначеними п.198.3 ст.198 ПК України.

Окрім того, всі податкові накладні зареєстровані постачальниками позивача, а саме ТОВ "Прайм Карго ЛТД" та ФГ "Зерносівт+", в Єдиному реєстрі податкових накладних, що на підставі п.198.3 ст.198 ПК України є для позивача законною підставою для віднесення відповідних сум до податкового кредиту.

Факту відсутності реєстрації в ЄРПН хоча б одної податкової накладної перевіркою не встановлено.

В оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях в частині податку на прибуток підприємств відповідачем вказується про порушення наступних норм податкового законодавства: п.44.1 ст.44. п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134, п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст.140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, (в редакції чинній станом на 01.01.2021), п.5 п.7 П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 29.11.1999 №9290, п.5 П(С)БО 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV.

Разом з тим, з Акту перевірки та змісту податкових повідомлень-рішень незрозуміло в чому полягає порушення позивачем п.44.1, п.44.2 ст.44 ПК України.

Стосовно зазначення відповідачем порушення п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України судова колегія відзначає, що це загальна норма, яка визначає умови визначення прибутку шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності. Проте, перевіркою на доведено обгрунтованих підстав для здійснення коригувань, які позивачем були б нездійснені.

Стосовно порушення п.140.4.4 п.140.4 ст.140 ПК України, як про це зазначає відповідач, він же апелянт по справі, колегія суддів зазначає про недоведеність випадків безпідставного, необгрунтованого зменшення фінансового результату до оподаткування за рахунок від`ємного значення минулих періодів.

Щодо порушення позивачем п 5. та п.7. П(С)БО 15 "Дохід" та п.5 П(С)БО 11 "Зобов`язання", то відповідачем не встановлено жодних конкретних фактів та не надано жодних конкретних доказів на підтвердження зазначених обставин, чим порушено вимоги п.п.58.1.2. п.58.1 ст.58 ПК України.

Вказані обставини у своїй сукупності належним чином досліджені судом першої інстанції та спростовують висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та сум податкового кредиту при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

За змістом статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за укладеними договорами позивачем було надано достатню кількість первинних документів, які передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які спростовують висновки, викладені в акті перевірки щодо вчинених позивачем порушень та підтверджують реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Посилання відповідача на нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини, а тому не можуть спростувати фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами.

Окрім, належного документального оформлення, чинне законодавство не встановлює обов`язок платника податку доводити фактичне здійснення господарської операції.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 25.02.2021 року у справі №640/3515/19 зазначив, що ступінь деталізації опису господарської діяльності у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість з наявних документів зробити висновок, що витрати фактично понесені.

В даному випадку, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що доказом реальності господарських операцій по придбанню позивачем товарів у ТОВ "Прайм Карго ЛТД" та ФГ "Зерносвіт+" є факт подальшої реалізації таких товарів на експорт, що підтверджується відповідними документами, в тому числі митними деклараціями.

В Акті перевірки відповідачем підтверджується факт реалізації за межі митної території України товару, придбаного у ТОВ «Прайм Карго ЛТД» та ФГ "Зерносвіт+".

Чистий Дохід від операцій з придбання товару у ТОВ "Прайм Карго Лтд" та його подальшої реалізації на експорт склав 950 032,58 грн. Чистий Дохід від операцій з придбання товару у ТОВ "Зерносвіт+" та його подальшої реалізації на експорт склав 36 877,70 грн.

Визначення відповідачем доходу від операцій з придбання товару та його подальшої реалізації на експорт є підтвердженням відповідачем фактичного здійснення вказаних господарських операцій, оскільки відповідач підтверджує, що мав місце фактичний рух активів, зміни у власному капіталі та зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю, що спростовує доводи апелянта в цій частині вимог.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року в справі № 820/10024/13-а.

При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

В даному випадку, контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Стосовно відзначення відповідачем в Акті перевірки про відсутність документів стосовно якості товару, то судова колегія відзначає, що підставою для правомірного відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, включення відповідної суми до податкового кредиту є наявність первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції та відповідна податкова накладна, зареєстрована в ЄРПН.

Щодо доводів апелянта про відсутність документів, які б засвідчували транспортування товару, при його придбанні у ТОВ "Прайм Каргно ЛТД" та ФГ "Зерносвіт +", судова колегія відзначає наступне.

Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечувалось сторонами, поставка товару для ТОВ "Престиж-Авто" здійснювалася на умовах поставки товару згідно "Інкотермс -2010": EXW, вул. Кармалюка, 5, смт. Дунаївці, Дунаєвецький район, Хмельницька обл., Україна.

Передача товару від постачальників позивачу відбувалася згідно актів приймання- передачі у смт. Дунаївці.

Згідно умов експортних договорів на реалізацію позивачем даного товару, зобов`язання по транспортуванню товару з смт. Дунаївці були взяті на себе контрагентами-покупцями.

Тобто, комерційні умови придбання товару та його подальшої реалізації не вимагали від позивача здійснювати транспортування товару.

Вказана обставина апелянтом в ході апеляційного перегляду справи не спростована.

Судова колегія зауважує, що відсутність доказів транспортування товару від ТОВ "Прайм Каргно ЛТД" та ФГ "Зерносвіт +", з урахуванням умов поставки EXW (Інкотермс -2010), не є свідченням відсутності реальності здійснення господарських операцій, а надані позивачем копії актів приймання - передачі є належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №815/2767/15 та від 27.04.2021 справі №460/3510/20.

Окрім того, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

При цьому, відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 вересня 2018 року у справі №820/477/18, від 11 вересня 2018 року у справі №815/6105/17.

Щодо доводів апелянта про відсутність типових форм з обліку сировини та матеріалів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 21.06.1993 М.193, М-1 "Журнал обліку вантажів, що надійшли", М-7 "Акт про приймання матеріалів", М-11 "Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів", М-12 "Картка складського обліку матеріалів", яких відображено операції з отримання соєвої олії", судова колегія відзначає наступне.

Як було відзначено вище, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

На разі, позивачем були надані всі первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліках, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, а тому запитувані податковим органом документи такі як типові форми з обліку сировини та матеріалів, затверджені наказом Міністерства статистики України від 21.06.1993 М.193, М-1 "Журнал обліку вантажів, що надійшли", М-7 "Акт про приймання матеріалів", М-11 "Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів", М-12 "Картка складського обліку матеріалів", не є первинними бухгалтерськими документами у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у зв`язку з чим, віднесення цих документів відповідачем до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.

Щодо доводів апелянта про порушення позивачем амортизаційних відрахувань, судова колегія відзначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, спірна ситуація стосується амортизації наступних основних засобів: автомобільний салон; СТО №2; СТО №3; павільйон-магазин; автомобіль VW Caddy4 Kombi кyз. НОМЕР_1 ; автомобіль Amarok DoubleCab куз. НОМЕР_2 ; автомобіль VW Touareg R-Line куз. НОМЕР_3 ; автомобіль VW Jetta куз. НОМЕР_4 .

Так, у Акті перевірки відповідачем зроблено висновок про проведення позивачем нарахувань амортизації по спірних основних засобах без дотримання допустимих строків амортизацій встановлених п.п.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України.

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об`єкта оподаткування встановлено п.138.3 ст.138 Кодексу.

Підпунктом 138.3.1 п.138.3 ст.138 ПКУ встановлено, що розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених п.п.14.1.138 п.14.1 ст.14 розд. І ПКУ, п.п.138.3.2 - 138.3.4 п.138.3 ст.138 ПКУ. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.

Відповідно до вимог п.п. 138.3.2 п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування. Термін "невиробничі основні засоби" означає основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. Тобто для цілей оподаткування амортизація основних засобів нараховується у разі їх експлуатації при здійсненні господарської діяльності платника податку.

Разом з цим, у п.п. 138.3.3 п. 138.3 ст. 138 ПКУ визначені групи основних засобів та інших необоротних активів, мінімально допустимі строки їх амортизації, а також обумовлені особливості щодо врахування при розрахунку амортизації строків корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку.

Відповідно до п. 14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Згідно з п.23 П(С)БО 7 "Основні засоби" нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні його активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його: -реконструкції; -модернізації; -добудови; -дообладнання; -консервації.

Відповідно до п. 29 П(С)БО 7, нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об`єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об`єкта основних засобів.

Згідно з п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Кодексу, об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток" Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації, формуються відповідно до вимог ст.138 Кодексу.

На разі, у Акті перевірки відповідач зробив висновок, що позивачем проводилось нарахування амортизації по спірних основних засобах без дотримання допустимих строків амортизацій встановлених п.п.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем надано бухгалтерські довідки стосовно розрахунку амортизаційних відрахувань за перевіряємий період по спірних основних засобах, дослідивши які судом встановлено, що при розрахунку амортизації спірних основних засобів позивачем застосовувались строки, які не є меншими 20 років для будівель та не меншими 5 років для автомобілів.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що відповідач, навівши в додатку №17 до Акту перевірки, власні розрахунки амортизаційних відрахувань по спірних основних засобах за перевіряємий період, жодних обгрунтувань та пояснень в підтвердження останніх не надав, хоча застосував довші строки амортизації кожного із основних засобів.

Вказана обставина не була виправлена відповідачем і в ході апеляційного перегляду справи.

Таким чином, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, який заперечив висновки податкового органу, врахувавши при цьому, що відповідачем не вказані будь-які арифметичні, методологічні помилки та/або інші неточності в розрахунках амортизаційних відрахувань позивача.

В розрізі встановлених обставин, судова колегія відхиляє доводи податкового органу, апелянта по справі, стосовно здійснення позивачем амортизації основних засобів з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки останні не відповідають фактичним обставинам справи, здійснені без належного обґрунтування та не доведені і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами в розумінні КАС України.

Щодо доводів апелянта про наявність кримінальних проваджень по ланцюгу постачання в межах якого фігурують деякі постачальники контрагентів позивача, то судова колегія зауважує, що будь-яка інформація оперативних підрозділів ДПС, інших правоохоронних органів, як і відомості про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є беззаперечним та достатнім фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених відповідними контрагентами, які фігурують у такій інформації. Такі висновки неодноразово були підтримані Верховним Судом у постановах від 09.03.2021 року у справі №826/7270/18; від 16.06.2021 у справі №520/2700/19; від 20.05.2021 у справі №826/17615/15; від 02.04.2019 у справі №826/6245/18; від 12.07.2019 у справі №808/109/18.

Відповідно, до винесення вироку в рамках кримінального провадження матеріали, зібрані в рамках вказаних кримінальних проваджень, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі згідно ст. 78 КАС України може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Окрім того, платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами контрагента вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків від можливої неправомірної їх діяльності.

Судова колегія вкотре повторює, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальниками товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Крім того, безпідставним є й посилання контролюючого органу на інформаційно - аналітичну базу відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 №816/809/17 (К/9901/1349/17, від 18.12.2019 у справі N 825/3891/14, від 22.11.2019 у справі N 817/2887/14).

Як вбачається з матеріалів даної справи, судова колегія доходить до переконання, що вся інформація, яка була використана податковим органом під час проведення перевірки позивача та стала підставою для прийняття оскаржуваних в межах даної справи податкових повідомлень - рішень, а згодом стала основою для доводів апеляційної скарги, є податковою інформацією, яка була отримана від інших податкових органів стосовно юридичних осіб - контрагентів позивача, а також контрагентів цих юридичних осіб.

Суд апеляційної інстанції заперечує достатність та належність вказаних доказів.

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх податкових обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку.

Водночас, податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Така правова позиція підтверджується висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 04.06.2020 року у справі №340/422/19 та від 26.05.2021 року у справі №380/2404/20.

Процес аналізу інформаційних баз даних ДФС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

В даному випадку до перевірки, рівно як і до матеріалів справи, надано необхідний перелік документів первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність вчинення господарських операцій між сторонами договорів та про настання змін в майновому стані позивача, що само по собі спростовує висновки контролюючого органу про фіктивність таких операцій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 грудня 2019 у справі N 814/1439/17.

Натомість, відповідачем не доведено будь-яких фактів, що підтверджують злагодженість дій позивача та його контрагентів, спрямованих на формальне документування здійснених між ними господарських операцій з метою отримання податкової вигоди.

Згідно із п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

Водночас, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентом, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Доказів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог КАС України надано не було.

З огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагентів у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманих податкових накладних після отримання придбаних товарів (послуг).

На момент здійснення господарських операцій як позивач так і його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались, жодні вироки суду про причетність цих осіб до протиправної діяльності також відсутні і доказів про їх наявність відповідач не надав.

Статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковим органом таких доказів не наведено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано.

Окрім того, судова колегія надає оцінку висновкам суду першої інстанції, які стосуються вирішення питання про відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору.

Так, відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Порядок сплати судового збору регулюється Законом України "Про судовий збір".

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який на перше січня 2021 року становить 2270,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов подано у 2021 році юридичною особою. Предметом позову є вимога майнового характеру.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру суб`єктом владних повноважень або юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, при зверненні до суду першої інстанції позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі, що не перевищує 22700,00 грн.

Натомість, позивачем при зверненні до суду з позовною заявою було сплачено 49 940 грн. судового збору, що засвідчується платіжними дорученнями від 24.09.2021 року №2641 та від 27.09.2021 року №2649.

В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в повному обсязі, в порушення вищенаведених вимог КАС України, помилково стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого товариством судового збору в повному обсязі, а саме 49940 грн., тоді як повинен був стягнути 22700 грн.

Щодо переплаченої суми судового збору в розмірі 27240,00 грн., суд повинен був роз`яснити позивачу його право на звернення до суду першої інстанції із заявою про повернення надмірно сплаченої суми судового збору на підставі ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність зменшення суми стягнення витрат зі сплати судового збору до 22700,00 грн.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, однак, не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення суми судових витрат зі сплати судового збору, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

При цьому, вказана обставина, не може бути підставою для встановлення помилковості висновків суду першої інстанції, оскільки протиправність дій відповідача та відповідно правомірність доводів позивача засвідчується сукупністю фактів, встановлених в ході розгляду справи.

У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного судового рішення в частині визначення суми судових витрат, які підлягають до відшкодування на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень змінити в частині розподілу судових витрат, стягнувши на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" 22700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 09 травня 2022 року в зв`язку з перебуванням суддів Білої Л.М. у період з 26.04.2022 року по 06.05.2022 року та Ватаманюка Р.В у період з 25.04.2022 року по 06.05.2022 року у відпустці.

Головуючий Біла Л.М. Судді Залімський І. Г. Ватаманюк Р.В.