Постанова

від 02.05.2022 по справі 607/1220/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 травня 2022 року

м. Київ

справа № 607/1220/19

провадження № 61-17351св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Корольова-5», ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року в складі судді Позняк В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Бершадської Г. В., Міцій О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Корольова-5» (далі - ОК «ЖБК «Корольова-5»), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про зобов`язання передати квартиру та документи згідно переліку.

Позовна заява мотивована тим, що вона має майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки повністю оплатила її будівництво. Кооператив ухиляється від прийняття її в свої члени та не повідомив суму, яку позивач зобов`язана була доплатити за фактичну площу квартири, яка є відмінною від планової. ОСОБА_1 оплатила вартість неоплачених квадратних метрів згідно ціни, визначеної в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі 607/11798/15-ц. Ці грошові кошти з незрозумілих причин кооператив їй повернув. Позивач вважає, що всі свої зобов`язання щодо інвестування квартири вона виконала, будинок введений в експлуатацію, однак відповідач не вирішує питання про прийняття її в члени кооперативу, не передає оплачену нею квартиру у власність та не надає необхідні документи для реєстрації права власності; вона не може реалізувати свої майнові права та отримати у власність квартиру. У зв`язку із цим просила суд зобов`язати відповідача передати їй у власність спірну квартиру, а також документи, які необхідні для державної реєстрації права власності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОК «ЖБК «Корольова-5» передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частину нерухомого майна - 77,19 % квартири АДРЕСА_2 ;

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОК «Житлово-будівельний кооператив «Корольова-5» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року - без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 липня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 майнові права на 51,64 кв. м спірної квартири, а тому остання набула право вимоги передачі їй проінвестованої (оплаченої) нею частки цього майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі він просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди своїми рішеннями втрутилися в договірні відносини між нею як інвестором та кооперативом як правонаступником забудовника за договором інвестування спірної квартири та фактично змінили умови договору. Заперечення відповідача проти визнання за позивачем права власності на квартиру у зв`язку з необхідністю здійснення нею доплати за квартиру, не може бути підставою для позбавлення її можливості здійснити реєстрацію права власності на квартиру та набути всі права власника нерухомого майна. Крім того, суди не врахували, що позивач доплатила кооперативу 74 439,00 грн, тобто повністю проінвестувала (оплатила) вартість побудованої квартири. Підставами касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року позивач вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу не надходив до суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 березня 2010 року між ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» (сторона-1) та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого сторона-1 приймала сторону-2 у пайове будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Планова вартість цільового об`єкта на момент укладення договору 262 768,00 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2011 року (яке набрало законної сили) у справі № 2-5390/11 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» про визнання майнових прав на частку в об`єкті незавершеного будівництва, визнано за ОСОБА_1 майнові права на 51,64 кв. м двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Для забезпечення завершення будівництва будинку на АДРЕСА_4 , пайовики ПП «Тернопільська фірма «Будівельник», які були інвесторами побудови квартир у цьому будинку створили ОК «ЖБК «Корольова-5».

ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» не завершила будівництво будинку та згідно договору від 11 серпня 2011 року передала ОК «ЖБК Корольова-5» у власність матеріали та обладнання, які були використанні у процесі будівництва (створення майна) за відповідними актами передачі. У договорі зазначалось, що вказані матеріали та обладнання придбано за кошти осіб, з якими було укладено договори будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_4 , в тому числі із ОСОБА_1 як інвестором квартири НОМЕР_1 . Останньою оплачено 199 999,00 грн із 254 222,00 грн вартості квартири, що становить 51,22 кв. м площі із 66,41 кв. м загальної площі квартири, тобто 78%.

Згідно із висновком ПП «Експертоцінка» про вартість майна від 21 жовтня 2011 року № 95, вартість переданого об`єкта станом на 13 жовтня 2011 року становить 33 117 440,00 грн.

09 січня 2013 року Інспекція ДАБК у Тернопільській області зареєструвала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ТП 14313000568 на ім`я замовника ОК «ЖБК «Корольова-5» групи зблокованих секційних житлових будинків з вбудованими стоянками для автомобілів на АДРЕСА_4 .

Відповідно до протоколу від 08 грудня 2013 року № 16 загальних зборів членів ОК «ЖБК Корольова-5» рішенням зборів затверджено вартість одного метра квадратного загальної площі квартири у розмірі 4 878,00 грн. Також, вирішено повторно підтвердити відчуження квартир та критих автостоянок в пайовиків, які не є членами кооперативу та неплатників пайових внесків, у тому числі і відчужити квартиру НОМЕР_1 ; затверджено список членів кооперативу, які виключені із нього та членів кооперативу, який передано до реєстраційного центру згідно додатків № 1 та № 2. За цим рішенням членом кооперативу стала власник квартири НОМЕР_1 - ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 26 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 607/11798/15-ц: визнано недійсним рішення правління ОК «ЖБК «Корольова-5» № 11 від 12 березня 2013 року в частині продажу квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним рішення загальних зборів ОК «ЖБК Корольова 5» № 13 від 21 квітня 2013 року та № 16 від 08 грудня 2013 року в частині продажу квартири НОМЕР_1 ; визнано недійсним договір про внесення пайового внеску від 10 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОК «ЖБК «Корольова-5»; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2013 року № 8761115; визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 06 грудня 2013 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до квитанції АТ «УкрСиббанк» від 07 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 перерахувала на розрахунковий рахунок ОК «ЖБК Корольова-5» грошові кошти у сумі 74 439,00 грн як внесок члена кооперативу, призначення платежу - оплата за 15,26 кв. м площі квартири АДРЕСА_1 .

ОК «ЖБК «Корольова-5» кошти в сумі 74 439,00 грн повернуті ОСОБА_1 як помилково зараховані, оскільки їх оплата не була узгоджена із кооперативом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи частково позовні вимоги про зобов`язання передати ОСОБА_1 частину нерухомого майна, а саме, 77,19% площі квартири АДРЕСА_1 , суди виходили з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 липня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за позивачем майнові права на 51,64 кв. м цієї двокімнатної квартири із 66,90 кв. м загальної площі квартири, а тому остання набула право вимоги передачі їй оплаченої (проінвестованої) нею відповідної частки майна.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є не споживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (частина перша статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (стаття 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України (частина 1 статті 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Статтею 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено права суб`єктів інвестиційної діяльності та установлено, що всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

За статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 цього Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (частина друга статті 16 ЦК України).

У статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 338 ЦК України).

За частиною третьою статті 355 ЦК України, право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Аналіз цієї статті свідчить що право спільної власності може виникати, в тому числі і в результаті спільного створення чи придбання майна.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦК України якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2011 року в справі № 2-5390/11, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 майнові права на 51,64 кв. м двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . В даний час будинок в якому розміщена квартира введений в експлуатацію, а тому вказана квартира стала нерухомим майном, а отже майнове право позивача трансформувалося в право вимоги передати у власність оплаченої (проінвестованої) ним частки майна.

ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» не завершила добудову будинку, в якому знаходиться спірна квартира, та згідно договору від 11 серпня 2011 року передала ОК «ЖБК «Корольова-5» у власність матеріали та обладнання, які були використанні у процесі будівництва (створення майна) з відповідними актами передачі. З метою завершення будівництва будинку на АДРЕСА_3 , пайовики (інвестори) створили ОК «ЖБК «Корольова-5». Однак позивач ОСОБА_1 не брала участі у вказаному кооперативі, не була його членом та не фінансувала завершення будівництва.

Інспекцією ДАБК у Тернопільській області 01 вересня 2013 року зареєструвала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ТП 14313000568 на ім`я замовника - ОК «ЖБК «Корольова-5» групи зблокованих секційних житлових будинків з вбудованими стоянками для автомобілів на АДРЕСА_3 .

Квартира НОМЕР_1 після закінчення будівництва має площу 66,90 кв. м. ОСОБА_1 оплатила 51,64 кв. м, що становить 77,19% від загальної площі квартири.

Тому, правильними є висновки судів, що позивач має право саме на таку частку у праві власності на квартиру.

За частиною першою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що кооперативу від попереднього власника перейшов обов`язок стосовно інвесторів будівництва, позивач проінвестувала тільки 77,19 % площі квартири АДРЕСА_1 , майнові права позивача не були припинені, тому, після завершення будівництва, майнові права позивача були трансформовані на частку у праві власності оплаченої (проінвестованої) нею квартири, її право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача передати частку у праві власності на цю квартири.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суд, встановивши належним чином всі обставини справи на підставі наданих доказів, дійшли правильних висновків про необхідність задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог в частині передачі їй оплаченої частки у праві власності на спірну квартиру.

Доводи касаційної скарги, що суди не взяв до уваги оплату позивачем відповідачу ОК «ЖБК Корольова-5» коштів у сумі 74 439,00 грн за решту частки у праві власності на квартиру (яку суди не передали позивачу), суд вважає необґрунтованими, ураховуючи таке.

Судами установлено, що після введення будинку в експлуатацію, 07 грудня 2018 року ОСОБА_1 перерахувала на розрахунковий рахунок кооперативу 74 439,00 грн в якості внесків члена кооперативу за недоплачені 15,26 кв. м по квартирі АДРЕСА_1 . Дана сума була вирахувана позивачем виходячи із вартості одного квадратного метра загальної площі квартири, яка встановлена рішенням загальних зборів кооперативу від 08 грудня 2013 року № 16 в розмірі 4 878,00 грн (ця обставина є встановленою у справі № 607/11798/15-ц), а іншу вартість неоплачених квадратних метрів кооператив не повідомляв.

Позивач не є членом кооперативу, а тому рішення кооперативу його не стосується. Крім того, на момент введення будинку в експлуатацію, тобто на момент створення майна та трансформації майнового права у нерухоме майно, позивачем оплачено (проінвестовано) 51,64 кв. м квартири НОМЕР_1 . Інша частина квартири, в силу статті 331 ЦК України, як особи, яка виготовила цю частину речі зі своїх матеріалів та за свій рахунок належить кооперативу. З часу закінчення будівництва будинку та введення його в експлуатацію в 2013 році, в ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Корольова-5», як осіб, які за спільні кошти створили майно, виникло право спільної часткової власності на спірну квартиру, та їх частини у праві власності на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 66,9 кв. м, з урахуванням вкладу кожного та встановлених судами обставин становлять: 77,19% - ОСОБА_1 , 22,81% - ОК «ЖБК «Корольова-5».

Здійснення спільної власності врегульовані статтями 365, 366 ЦК України, за якими договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Внесення ОСОБА_1 грошових коштів на рахунок відповідача як оплату вартості відповідної (неоплаченої) частки у праві власності на квартиру не може мати наслідком припинення права спільної часткової власності позивача та відповідача на це майно, оскільки це може відбуватися за згодою співвласників або в судовому порядку.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог позивача: про зобов`язання передати декларацію про готовність будинку до експлуатації, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна будинку адреси, акт приймання-передачі нерухомого майна (спірної квартири), довідку про відсутність заборгованості по сплаті вартості квартири, затверджений відповідачем перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися для будівництва будинку, враховуючи наступне.

За пунктами 77, 79 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553, далі - Порядок) державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб або у результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, проводиться за заявою власника такого майна або за умови уповноваження власником такого майна на підставі договору - за заявою особи, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, у порядку, передбаченому пунктами 30-34 цього Порядку. У разі коли державна реєстрація права власності здійснюється на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого завершено та який прийнято в експлуатацію після 01 січня 2013 року особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідним кооперативом з метою забезпечення державної реєстрації права власності кожного окремого власника нерухомого майна можуть бути подані для долучення до Державного реєстру прав: документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, а також випадків, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта); затверджений особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися для будівництва об`єкта нерухомого майна, або затверджений загальними зборами кооперативу список членів кооперативу; документи, подані особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідним кооперативом, сформовані державним реєстратором за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час розгляду заяви, зберігаються в електронній формі у цьому Реєстрі.

Для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, у порядку, передбаченому пунктами 30-34 цього Порядку, подаються: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); 3) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 4) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Пунктом 79 Порядку, передбачено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У разі коли державна реєстрація права власності здійснюється на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого завершено та який прийнято в експлуатацію після 1 січня 2013 р., також обов`язково зазначаються у відповідній заяві відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та подаються завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, копії: документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, а також випадків, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта); документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції, - у разі державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли законодавством не передбачено оформлення та видачу документа на такий об`єкт нерухомого майна).

Відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не зазначаються, а завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, копії документів, передбачені цим пунктом, не подаються у разі, коли такою особою відповідно до пункту 77 цього Порядку подано зазначені відомості та документи для долучення їх до Державного реєстру прав.

Тобто, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються тільки документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо), та технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо). Крім того, в заяві повинна міститися інформація, передбачена порядком. Інші документи подаються до органу реєстрації особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, а не власником окремого індивідуально визначеного нерухомого майна (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб.

Декларація про готовність будинку виготовляється тільки в одному примірнику, та належить особі, яка здійснила таке будівництво, а не власнику частини окремо взятої квартири в будинку. Документ про присвоєння об`єкту нерухомого майна може видаватися виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам апеляційної скарги позивача, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки достатньо аргументовані. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук