Постанова

від 25.01.2022 по справі 381/4440/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 381/4440/19

головуючий у суді І інстанції Ковалевська Л.М.

провадження № 22-ц/824/1460/2022

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 січня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Сушко Л.П.,

за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гірченка Олександра Анатолійовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , Фастівська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про захист цивільних прав та інтересів, усунення перешкод у користуванні майном, дотримання правил добросусідства шляхом зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , Фастівська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у якому просив суд, з метою відновлення межі власника прибудинкової земельної ділянки АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за їх рахунок:

- демонтувати установлений ними паркан між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди при встановленні ОСОБА_1 нового паркану згідно з межею, визначеною державним актом права власності на її земельну ділянку площею 0,0536 га серія ЯЗ № 346541 від 14 листопада 2009 року та зведеного плану земельної ділянки і абрису;

- демонтувати встановлений навіс над парканом, висотою 2,70 м та довжиною 6,5 м над самою межею позивача ОСОБА_1 ;

- демонтувати прокладений підземний електричний кабель, довжиною понад 15 м та встановлений бетонний стовп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є власниками житлового будинку та прибудинкової земельної ділянки АДРЕСА_1 та їм належить: ОСОБА_1 - 2/5 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2007 року за № 2-805, та після узаконених добудов, проведених ОСОБА_1 , її частка з даному будинку становить 17/20 частини цього будинку; ОСОБА_4 3/5 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2007 року за № 2-803, але після узаконених добудов, проведених ОСОБА_1 , його частка в зазначеному будинку становить 3/20 частини. Загальна площа будинку разом із узаконеними добудовами становить 115,1 кв.м, житлова площа 63,9 кв.м.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 також належить прибудинкова земельна ділянка на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, площею 0,0536 га серія ЯЗ №346541 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0099 та державного акта про право власності на земельну ділянку, площею 0,0537 га серія ЯЗ №346547 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0100, відповідно.

Житловий будинок позивачів, знаходиться зі сторони розмежування земельної ділянки із сусідами, а саме будинку АДРЕСА_2 , що є власності у ОСОБА_5 (5/54 частини), ОСОБА_2 (5/54 частини), ОСОБА_6 (7/27 частини), ОСОБА_8 (8/27 частини), та ОСОБА_7 (7/27 частини та 2/9 частини).

Загальна площа будинку становить 239 кв.м, житлова площа - 165,4 кв.м. Загальна площа збільшена за рахунок самовільно побудованої власником ОСОБА_5 веранди, площею 7,8 кв.м за планом «а11».

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , як співвласники частини будинку АДРЕСА_2 , за відсутності своїх сусідів та позивачів у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як власників будинку та прибудинкової земельної ділянки АДРЕСА_1 самовільно переустановили паркан між зазначеними земельними ділянками та змінили їх межі. Внаслідок чого площа земельної ділянки АДРЕСА_1 , що є у власності у ОСОБА_1 зменшена на 0,0030 га, тобто майже на 30 кв.м згідно з абрису, наданого землевпорядною організацією.

Потім, вони, на самовільно захопленій частині зазначеної земельної ділянки, вздовж всієї межі ОСОБА_1 проклали підземний електричний кабель, довжиною понад 15 м, який за твердженням представника РЕС ОСОБА_9 не є підключений, але проект на прокладення електрокабеля або інші дозвільні документи РЕС ОСОБА_5 не були пред`явлені. Так само, як не було пред`явлено дозволу на встановлення бетонного стовпа, з метою підведення даного кабелю. Внаслідок чого, фасадна частина земельної ділянки (по АДРЕСА_2 ), що є у власності у ОСОБА_1 була додатково зменшена, внаслідок чого вона позбавлена можливості ставити на даній частині ділянки автомобіль.

Співвідповідач ОСОБА_2 до своєї частини будинку добудувала прибудову на 2 поверхи, що призвело до повної десолярізації земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , а співвідповідач ОСОБА_5 до своєї частини будинку самовільно добудував веранду, площею 7,8 кв.м за планом «а11».

Зазначені добудови зроблені із порушенням норм архітектурно-будівельного контролю, відповідно до пункту 3.25а*ДБН 360-92** «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень» та норм пожежної безпеки, відповідно до пункту 11.1 та пункту 11.5 Наказу МВС України «Про затвердження Правил пожежної безпеки в Україні».

Позивачі вважають, що відповідачами їм були спричинені незручності та ускладнення у користуванні їх будинком та прибудинковою земельною ділянкою.

Також, відповідачі створюють конфліктні ситуації, пов`язані із установленням металевого паркану ОСОБА_1 на відновленій межі та на протязі тривалого часу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , як співвласники частини будинку АДРЕСА_2 , порушують права та охоронювані законом цивільні інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Крім, самочинно побудованої веранди, відповідачами, як співвласниками частини будинку АДРЕСА_2 був установлений навіс над парканом для свого автомобіля, висотою більш, як на 2,70 м та довжиною 6,5 м над самою межею позивача ОСОБА_1 та перед її будинком.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що встановлений спеціалістом факт невідповідності координат (з бази Державного земельного кадастру) належної ОСОБА_1 земельної ділянки її фактичним координатам в натурі (на місцевості) мають місце, проте такі могли статись внаслідок помилок спеціалістів при виготовленні технічної документації та внесенні цих земельних ділянок до кадастрової карти, але, ці суто технічні питання вирішуються в позасудовому порядку за заявами суміжних співвласників шляхом виправлення помилки в кадастровій карті.

Заміна аварійної дерев`яної електроопори на залізобетонну, питання про демонтаж якого порушується у позовній заяві, проведена у 2019 році спеціалістами РП ПрАТ «Київобленерго» за заявою замовника ОСОБА_2 , яка не встановлювала цю опору самостійно. Залізобетонна електрична опора встановлена за межами подвір`я ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 за проектом ППВ. Самостійне демонтування електроопори або електрокабелів є порушенням закону.

Позивачем не доведено порушення відповідачами її цивільних прав та інтересів, створення їй будь-яких перешкод у користуванні нею майном, порушення відповідачами правил добросусідства.

Позивач набула право власності на своє домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вже після встановлення порядку користування, під час успадкування свого домоволодіння ніяких претензій ОСОБА_2 або ОСОБА_5 не пред`являла, а станом на теперішній час не вбачається, яким саме чином відповідачі порушили права позивача на користування її будинком та земельною ділянкою, оскільки відповідних доказів суду не надано.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Гірченко О.А. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідачем ОСОБА_2 до суду наданий висновок землеміра ФОП ОСОБА_10 , яке прийняте судом, однак у судовому засіданні оголошене не було. Про існування цього документу позивач дізналася лише 28 липня 2020 року, у зв`язку з цим подані нею у судовому засіданні 03 серпня 2020 року докази не долучені судом з посиланням на порушення строку їх подачі. Указаний висновок ФОП ОСОБА_10 , на думку апелянта, спростовується первинною проектною документацією щодо земельної ділянки та виписками із інвентаризаційних справ.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відносно надання ОСОБА_2 аналогічного повного пакету технічної документації щодо приватизації її земельної ділянки АДРЕСА_2 .

Також судом першої інстанції безпідставно прийнято як належний доказ акт погодження ОСОБА_1 меж ділянки ОСОБА_2 , оскільки акт складався лише на підставі зведеного плану земельних ділянок на момент приватизації та абрису земельної ділянки, яка погоджується, та які мають бути завірені підписом та печаткою виконавця відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій».

Акт погодження від 2014 року № 11 не може вважатися дійсним, оскільки усі межові знаки між ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на момент судового розгляду відповідачами знищені.

Обидва висновки сертифікованих землемірів чітко визначають координати приватизованої ділянки позивача як такі, що станом на 2019-2020 роки розташовані за теперішнім парканом. Дані про сертифікацію землемірів знаходяться у відкритій базі даних.

Судом першої інстанції не досліджено зібрані позивачем докази, що спростовують доводи ОСОБА_2 , а саме: фото докази, на яких зафіксовано, що межові знаки ОСОБА_2 знищені, у 1998 та 2000 роках були встановлені різні навіси, а відстань між будинком АДРЕСА_2 та парканом з ділянкою АДРЕСА_1 становить 1,3 м.

Суд першої інстанції безпідставно припускає, що невідповідність координат виникла внаслідок помилок спеціалістів при виготовленні технічної документації та виправляється у позасудовому порядку, оскільки виправлення будь-яких помилок у досудовому порядку можливе за умови відсутності спору щодо межі ділянки та відсутності самозахоплення землі.

Відповідно до протоколу судового засідання від 23 грудня 2020 року о 12:31:21 суддею закінчено вивчення письмових матеріалів, у цей же час представником відповідача подано додаткові письмові пояснення та суд видаляється до нарадчої кімнати, чим позбавив позивача права ознайомитися з поясненнями та заслухати їх, як це передбачено статтею 241 ЦПК України.

Одночасно апелянтом заявлене клопотання про долучення до матеріалів справи технічної документації із землеустрою, на підставі якої землевпорядником ОСОБА_11 відновлено межові знаки з боку ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , про що складено акт приймання-передачі на зберігання межових знаків від 09 липня 2020 року.

Клопотання мотивоване тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції у судовому засіданні 03 серпня 2020 року позивачу відмовлено у долучені до матеріалів цих документів, хоча такі були подані через канцелярію суду.

Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що така розглядалася у спрощеному позовному провадженні з викликом учасників.

Відповідно до частин 2, 4, 5 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Позивач звернулася до суду із позовною заявою 16 грудня 2019 року.

Провадження у справі відкрито 27 січня 2020 року.

03 серпня 2020 року від позивача до суду першої інстанції надійшло клопотання про долучення документів (копій первинної технічної документації із землеустрою, акту приймання-передачі на зберігання межових знаків, копій витягів з інвентаризаційної справи). У вказаному клопотанні позивач зазначила про те, що необхідність у долученні нею указаних доказів виникла у зв`язку із наданням представником відповідача ОСОБА_2 03 червня 2020 року висновку ФОП ОСОБА_12 , про що позивачу стало відомо лише 28 липня 2020 року під час ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 165-167 т. 2).

У зв`язку з порушенням позивачем строку на подачу доказів, судом першої інстанції у судовому засіданні 03 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача та повернуто два пакети документів (а.с. 172 т. 2).

При цьому, апеляційний суд зауважує, що дата ознайомлення позивача з матеріалами справи у такому випадку не є суттєвою для вирішення питання про долучення наданих позивачем доказів, оскільки такі, відповідно до вимог статті 83 ЦПК України, мали бути нею подані разом з поданням позовної заяви.

Під час подання позивачем до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення указаних доказів нею не порушується питання про поновлення процесуального строку на подачу доказів, а також не надано доказів неможливості подання таких до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, у зв`язку з чим апеляційним судом такі не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків, відповідно до статей 126, 127 ЦПК України.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, у яких вона просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

У письмових поясненнях ОСОБА_3 посилається на те, що у 2007 році, коли позивач отримала у власність разом із ОСОБА_4 земельну ділянку, під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 14 січня 2009 року , під час складення акта встановлення у натурі та погодження зовнішньої межі земельної ділянки - паркан продовжував стояти на місці та його розташування не змінювалося.

Навіс над земельної ділянкою ОСОБА_2 встановлено ще в 1988 році. Для його встановлення жодних дозволів архітектора чи спеціаліста з містобудування не потрібно. Чим саме навіс порушує права позивача, і які саме права із позовної заяви та пояснень позивача незрозуміло.

Також від ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції за її відсутності.

Від третьої особи ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення, у яких він просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Письмові пояснення мотивовані тим, що паркан, питання про демонтаж якого порушується у позовній заяві, встановлений ОСОБА_5 у 1987 році зі згоди власника будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_13 , яка є матір`ю позивача. ОСОБА_3 не має ані права ані можливості демонтувати електричний кабель та електроопору.

Також від ОСОБА_5 надійшло клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції за його відсутності.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, у яких вона просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що паркан із залізної решітки на металевих стовпчиках установлений у 1987 році зі згоди власника будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_13 та за її участі і такий паркан стоїть і по теперішній час. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року частину земельної ділянки у вигляді проходу від вул. Унавської до сараю Ж у наявних межах залишено у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, дійшла висновку про таке.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку та прибудинкової земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником 2/5 частини на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2007 року за № 2-805 та після добудов, проведених ОСОБА_1 , її частка з цьому будинку становить 17/20 частин будинку (а.с. 15 т. 1).

ОСОБА_4 є власником 3/5 частин на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори від 10 жовтня 2007 року за № 2-803, але після добудов, проведених ОСОБА_1 , його частка у зазначеному будинку становить 3/20 частини.

Позивач ОСОБА_1 є власником прибудинкової земельної ділянки площею 0,0536 га на підставі державного акта на право права власності на земельну ділянку, серія ЯЗ №346541 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0099.

Третя особа ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0537 га згідно державного акту на прав власності на земельну ділянку, серія ЯЗ №346547 від 14 листопада 2009 року, кадастровий номер 3211200000:09:011:0100.

18 серпня 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 придбали 5/27 частини житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 148?152 т.1).

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2012 року у справі № 2-670/11 затверджено мирову угоду сторін, відповідно до якої

визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/54 частини будинку АДРЕСА_2 ;

визнано за ОСОБА_5 право власності на 5/54 частини будинку АДРЕСА_2

вимощення, трубопровід та огорожу залишено в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_5

частину земельної ділянки у вигляді проходу від АДРЕСА_4 » в наявних межах залишено у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 178-179 т. 1).

Указана ухвала набрала законної сили 27 травня 2012 року.

01 серпня 2014 року складено акт про встановлення у натурі (на місцевості) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, та передачу на зберігання межових знаків, відповідно до якого встановлено у натурі та погоджено межу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Також в акті зазначено, що ніяких претензій щодо меж з боку суміжників при встановленні у натурі зовнішньої межі земельної ділянки не заявлено, межі погоджені і не викликають спірних питань.

Указаний акт підписаний суміжними землекористувачами, зокрема ОСОБА_1 (а.с. 188 т. 1).

Також у матеріалах справи наявні фото таблиці, зроблені у 1998 році та у подальшому у 2020 році, надані відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження того, що місце розташування паркану, стовпа електроопори та навісу для автомобіля за цей період не змінилося (а.с. 154-162).

Обґрунтовуючи даний позов, позивач посилається на акт комісійного обстеження земельних ділянок № № НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 від 02 грудня 2019 року (а.с. 51-52 т. 1) та на висновок спеціаліста сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_11 (а.с. 44-46 т. 1).

Відповідно до акта комісійного обстеження земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 02 грудня 2019 року, складеного Виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області, комісійно встановлено таке:

- підземні електричні кабелі від стовпа до домоволодіння АДРЕСА_2 не проходять по території домоволодіння ОСОБА_1 , але згідно з фактично встановленого паркану, кабелі проходять по двору будинку АДРЕСА_2 . Кабель до електричної мережі не під`єднаний;

- жодних порушень чинного законодавства та правил добросусідства зі сторони відповідачів, комісією не виявлено.

Також в акті викладені висновки комісії про те, що громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 встановити паркан, що розмежовує домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 згідно з межовими знаками винесеним в натурі на місцевість відповідно до документації із землеустрою, яка була підставою для передачі земельних ділянок у власність. Громадянці ОСОБА_2 використовувати земельну ділянку у визначених документацією із землеустрою межах та роз`яснено статті 103 та частини 2 статті 158 ЗК України (а.с. 51-52 т. 1).

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.

Таким чином, підставою негаторного позову мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника небхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Тобто саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення її прав, яке, на її думку, полягає у позбавленні її частини земельної ділянки внаслідок дій відповідача щодо переміщення паркану з порушенням межі між належними сторонам земельними ділянками.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Апеляційний суд враховує, що наданим позивачем висновком спеціаліста інженера-землевпорядника ОСОБА_11 та пояснювальною запискою встановлена невідповідність фактичних координат поворотних точок земельної ділянки (по фактично встановленій огорожу) із їх значеннями за даними Державного земельного кадастру, що викликало зменшення площі фактичного домоволодіння на 0,0030 га (а.с. 44-46 т. 1).

Відомості про ФОП ОСОБА_11 як про спеціаліста інженера-землевпорядника внесені до Реєстру інженерів-землевпорядників ( https://land.gov.ua/reyestr_inzheneriv_zemlevporyadnykiv/ ), що є загальнодоступною інформацією.

Відповідно до наданого відповідачем ОСОБА_2 висновку спеціаліста інженера-землевпорядника ОСОБА_12 за результатами кадастрової зйомки складені кадастровий та зведені плани № 1 та № 2. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 складається з приватизованих земельних ділянок (кадастрові номери 3211200000:09:011:0186, 3211200000:09:011:0187 та 3211200000:09:1011.0217) та земельної ділянки яка використовується як прохід загального користування, право власності на яку не оформлене.

Також у висновку зазначено про виявлення невідповідності координат (з бази Державного земельного кадастру) сусідньої земельної ділянки (кадастровий номер 3211200000:09:011:0099) її фактичним координатам в натурі (на місцевості). Внаслідок чого виникло зміщення її (на 0,75 м по фасаду в бік земельної ділянки по АДРЕСА_2 ) та перетин із земельною ділянкою, яка використовується як прохід загального користування ( АДРЕСА_2 ).

На зведеному плані № 1 земельні ділянки розміщенні згідно з координатами бази даних Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки загального користування). На зведеному плані № 2 земельні ділянки 1 та 2 (що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) розміщені згідно з фактичним їх розташуванням з прив`язкою до фасадного паркану та межових стовбів, які чітко представлені в натурі. Довжина фасадного паркану (який нерозділений в натурі) і земельних ділянок 1 та АДРЕСА_5 (що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) становить 21 м (8,50 м +12,50), що відповідає розмірам земельних ділянок які внесені до бази даних Державного земельного кадастру. Зміщення на 0,75 м в бік земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , призведе до збільшення довжини фасадного паркану (який нерозділений в натурі) земельних ділянок 1 та 2 і буде становити 21,75 м (8,50 м +12,50 м +0,75 м), що не відповідає розмірам земельних ділянок згідно з правовстановлюючими документами на землю та які внесені до бази даних Державного земельного кадастру (а.с. 72 т. 2).

Враховуючи предмет і підстави заявленого позову, з метою з`ясування питання відповідності фактичного розташування паркану межам земельних ділянок, відповідності відповідають фактичних координат у натурі (на місцевості) земельної ділянки № 9 координатам, що містяться в базі Державного земельного кадастру, а також того, чи може бути причиною невідповідності координат (з бази даних Державного земельного кадастру) фактичним координатам в натурі (на місцевості) земельної ділянки № 9 технічна помилка при виготовленні землевпорядною організацією технічної документації, за клопотанням позивача, ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року призначено судову комплексну земельно-технічну експертизу.

Проведення експертизи доручено Київському науково-дослідницькому інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Витрати по оплаті за проведення експертизи по першому питання покладено на позивача - ОСОБА_1 , по другому та третьому питаннях - відповідача ОСОБА_2 .

Однак, Київський науково-дослідницький інститут судових експертиз Міністерства юстиції України року повернув матеріали цієї справи без виконання ухвали про призначення експертизи, оскільки оплата рахунку за проведення експертизи не проведена (а.с. 41-42 т. 4).

У матеріалах справи наявний лист ОСОБА_1 , у якому вона зазначила про те, що вважає оплату її частини вартості експертизи, без здійснення оплати вартості відповідачами, неможливою та недоцільною (а.с. 56 т. 4).

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З обох висновків спеціалістів інженерів-землевпорядників, які наявні у матеріалах справи, вбачається невідповідність координат земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Однак позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги та порушення своїх прав відповідачами щодо позбавлення її частини земельної ділянки саме діями відповідачів щодо переміщення паркану з порушенням межі між указаними земельними ділянками (підстава позовних вимог), а не внаслідок технічної помилки при виготовленні технічної документації.

Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення її прав внаслідок переміщення відповідачами паркану з порушенням межі між указаними земельними ділянками.

Питання щодо причин такої невідповідності координат ставилося судом на вирішення експерта, але ухвалу про призначення експертиза повернуто без виконання.

Також, колегія апеляційного суду встановивши, що заміна аварійної дерев`яної електроопори на залізобетонну проведена у 2019 році спеціалістами РП ПрАТ «Київобленерго» за заявою замовника ОСОБА_2 за проектом ППВ, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що самостійне демонтування електроопори або електрокабелів є порушенням закону, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у витребуванні доказів за клопотанням представника позивача, апеляційний суд враховує таке.

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2020 року від представника позивача - ОСОБА_14 надійшло клопотання про витребування у відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 документів щодо їх земельної ділянки (а.с. 27-28 т. 2).

Відповідно до частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Тобто умовою для витребування судом доказів за клопотанням учасника справи є неможливість учасника надати такі докази самостійно.

У судовому засіданні судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні цього клопотання у зв`язку з ненаданням доказів неможливості отримати такі самостійно. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гірченка Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді О.Ф. Лапчевська

Л.П. Сушко