Ухвала

від 10.05.2022 по справі 802/199/17-а

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 802/199/17-а

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Баранця О. М.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Павлюк І. Ю., Демидюк О. О., Савченко Г. І.

від 01.02.2022

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1. Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

2. Хмільницького райкому профспілки працівників АПК;

3. Первинної профспілкової організації Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Поділля»;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: Голови комісії з припинення первинної профспілкової організації Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Поділля» Марчука Леоніда Антоновича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Поділля»

про скасування запису в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та про зміну відомостей про юридичну особу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28.02.2022 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 (повний текст складено 07.02.2022) у справі № 802/199/17-а.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2021.

Перевіривши матеріали касаційної скарги судом встановлено, що вона подана без дотримання вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Зміст касаційної скарги хоча і містить посилання на постанови Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте в порушення вищенаведених процесуальних вимог, скаржник у поданій касаційній скарзі не зазначає яку саме норму права застосував суд попередньої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування та який саме правовий висновок Верховного Суду не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні із конкретизацією подібних правовідносин, у яких ця норма права застосована. Отже, окремі посилання скаржника на постанови Верховного Суду не формують чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.

Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд з цим, скаржник також у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1, 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо збереження членства у профспілці у разі звільнення працівника із підприємства, на якому діє первинна профспілкова організація та збереження членства у цій профспілці, у разі вступу такого працівника до іншої профспілки, яка є новоствореною профспілкою на даному підприємстві.

Однак, в цій частині у поданій касаційній скарзі не зазначено не обґрунтовано необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Скаржником чітко не вказано, як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися та не визначено відповідної підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме частиною 2 цієї статті.

Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Отже, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України враховуючи вищевикладені недоліки.

Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та усунути недоліки касаційної скарги у спосіб, визначений судом, а саме протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду касаційну скаргу в новій редакції.

При цьому, касаційну скаргу в новій редакції слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії касаційної скарги в новій редакції іншим учасникам справи (описи вкладення у поштові відправлення та чеки).

Наслідком неусунення названих недоліків протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Усунувши недоліки касаційної скарги, скаржнику необхідно подати суду докази про дату вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, для визначення дотримання заявником касаційної скарги строку на усунення недоліків касаційної скарги, встановленого частиною 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 (повний текст складено 07.02.2022) у справі № 802/199/17-а залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. ОСОБА_1 усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі, у такий спосіб:

- надати уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

4. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга буде вважатись неподаною та буде повернута скаржнику.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач О. Баранець