Рішення

від 03.02.2022 по справі 160/22384/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року Справа № 160/22384/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОНАФТА до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 04.11.2021 року № 317079,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОНАФТА до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 04.11.2021 року № 317079.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у заявах по суті Підприємство посилалось на протиправність оскаржених постанов зазначаючи, що не суб`єктом відповідальності за нею, адже не володіє статусом автомобільного перевізника.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.02.2020 року зупинено стягнення за постановою Державної служби України з безпеки на транспорті відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області від 04.11.2021 року № 317079 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 160/22384/21.

Відповідач наданим правом не скористався, будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог на адресу суду не надсилав.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що начальником Управління Укртрансбезпеки прийнято постанову від 04.11.2021 року № 317079 про застосування до Підприємства адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34 000,00 грн. за порушення правил Закону України «Про автомобільний транспорт».

При вирішені спору суд виходить із того, що засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон N 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 48 Закону N 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08 вересня 2005 року № 2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила N 30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

За пунктом 4 Правил № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Як передбачено статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі -Порядок № 879) вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Згідно з пунктами 3, 4, 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Відповідно до пунктів 15-18, 20 Порядку № 879 контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють відповідні підрозділи МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль.

У разі коли за допомогою автоматичних зважувальних пунктів виявлено факт перевищення встановлених габаритно-вагових параметрів, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу здійснюється на найближчому стаціонарному та/або пересувному пункті габаритно-вагового контролю.

За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення.

За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Згідно з пунктом 3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10 грудня 2013 року № 1007/1207 (далі Порядок № 1007/1207) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться посадовими особами Укртрансінспекції та працівниками відповідних підрозділів МВС.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1007/1207 посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: 1) визначають місця проведення габаритно-вагового контролю за погодженням з відповідним підрозділом МВС відповідно до вимог Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; 2) розробляють та погоджують з відповідними підрозділами МВС, службами автомобільних доріг графіки роботи пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт зі зважування транспортних засобів; 3) здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 422; 4) видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю (додаток 1); 5) складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 31 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; 6) у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансінспекції щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; 7) у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю (додаток 2); 8) реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів (додаток 3); 9) при здійсненні габаритно-вагового контролю перевіряють у водіїв великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів наявність дозволів на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформлених та виданих в установленому законодавством порядку; 10) у разі відсутності документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовують до автомобільних перевізників адміністративно-господарські штрафи, визначені статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, наведеними правовими нормами визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок та здійснення такого контролю.

У разі встановлення порушень, автомобільні перевізники несуть відповідальність, передбачену наведеними нормами.

За визначенням, що наведено у статті 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

У той же час, встановлені у цій справі обставини справи свідчать про те, що позивач у розумінні вимог чинного законодавства України не є автомобільним перевізником. Відповідно, на нього не розповсюджується відповідальність, передбачена Законом № 2344-ІІІ, що свідчить про протиправність оскарженої постанови та наявності підстав для її скасування.

З підстав викладеного суд доходить висновку про обгрнутованість позовних вимог та наявності підстав для задоволення позову.

Розглядаючи заяву представника позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу суд виходить із того, що відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду.

Відповідно до частин другої - сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ч. 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно зі ч. 3, 4 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Тобто, законодавцем чітко визначено умови та проміжок часу для подання заяви та відповідних доказів, що підтверджують розмір понесених стороною судових витрат, які вона сплатила, а саме: така заява повинна подаватися:

- до закінчення судових дебатів;

- або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови надання стороною відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Судом встановлено, що прохальна частина позовної заяви містила вимогу про відшкодування сплати судового збору на правничу допомогу.

Так, надання представником позивача АО «МИДЖИН ГАЛИНИ» адвокатських послуг у суді першої інстанції при розгляді цієї справи підтверджується ордером на надання правової допомоги, договором про надання правової допомоги, актом прийому-передачі наданих послуг, детальним описом робіт.

Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу та саме при розгляді вказаної справи. Усі копії документів завірено підписом та печаткою представника позивача.

Судом встановлено, що загальний розмір понесених витрат складає 7 000,00 грн., який складається з надання правової консультації та складання позовної заяви.

Розглядуючи заяву представника позивача суд ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц щодо виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Тобто, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.

У той же час, відповідач на час ухвалення цього рішення наданим правом не скористався, будь-яких заперечень з приводу заявленої до відшкодування суми правничої допомоги на адресу суду не надсилав.

За викладених обставин суд не застосовує принцип неспівмірності витрат заявлених за складання позову у розмірі 6000 грн., адже ці дії безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції.

Згідно із ч. 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом з цим, попри відсутність відповідних заперечень з боку відповідача суд не вбачає підстав для стягнення з останнього на користь позивача витрат, пов`язаних з правовою консультацією, адже безпосередньо ці дії фактично охоплюються такими послугами як підготовка та подання позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а тому є необґрунтованими. Зазначення вказаних вище послуг як окремих і самостійних не є підставою для відшкодування їх вартості відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання шляхом присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОНАФТА задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 04.11.2021 року № 317079.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОНАФТА судовий збір у розмірі 2270,00 грн., а також витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна