Постанова

від 11.05.2022 по справі 369/9512/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 369/9512/17-ц

провадження № 61-11207св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко О. О., про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації договорів.

Позовну заяву мотивовано тим, що йому на праві власності належить квартира у м. Києві, житловий будинок та земельна ділянка у с. Хотів Київської області.

ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зазначав, що вказане майно за договорами було подаровано відповідачу.

Вважав, що оспорювані договори укладені внаслідок обману, оскільки він не мав наміру дарувати своє майно будь-кому, відповідач стороння для нього людина. Крім того, внаслідок укладення договорів він нічого не отримував.

Позивач зазначав, що він людина похилого віку, часто хворів та потребував сторонньої допомоги.

Влітку 2016 року його сусід ОСОБА_4 запропонував йому довічне утримання, натомість відповідач повинен був отримати у власність будинок та земельну ділянку у с. Хотів Київської області, уклавши договір саме довічного утримання. Жодних розмов про інше майно або про інші договори між ними не було.

Позивач зазначав, що організацію підписання договорів брав на себе відповідач. У нотаріуса йому ніхто не зачитував зміст договорів. І нотаріус, і відповідач запевняли його про те, що всі обов`язки за договором довічного утримання будуть прописані в окремому договорі.

Вважав, що ОСОБА_4 та нотаріус знаходилися у злочинній змові. При посвідченні правочинів, нотаріусом було порушено порядок нотаріальних дій, не перевірено волевиявлення сторін. Договори укладені внаслідок обману, помилки та з метою приховання іншого правочину - договору довічного утримання.

Зазначав, що лише у липні 2017 року йому стало відомо про справжній зміст укладених договорів. З часу укладення договорів він не отримував кошти від відповідача, або будь якої допомоги. На своє утримання та утримання майна він витрачав власні кошти.

Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просив суд: визнати недійсним договір дарування, укладений 06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О.;

визнати недійсним договір дарування, укладений 06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , будинку АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О.;

визнати недійсним договір дарування, укладений 06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О.;

скасувати державну реєстрації договорів дарування;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Пінкевич Н. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони при укладенні спірних договорів попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, не визнані недієздатними, діяли добровільно, без будь-якого фізичного та психічного тиску, розуміли значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задоволено частково. Визнано недійсними:

договір дарування квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О., зареєстрований у реєстрі № 1501;

договір дарування житлового будинку загальною площею 95,2 кв. м, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О., зареєстрований у реєстрі № 1502;

договір дарування земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222487201:01:005:5046, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О., зареєстрований у реєстрі № 1503.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивач як людина похилого віку, за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодився на передачу всього майна, яке йому належить на праві власності. Натомість позивач продовжував проживати у квартирі після укладення договорів дарування. Лише за умови довічного утримання укладав спірні договори, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, підписання ним договорів дарування є помилкою щодо правової пригоди правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після їх укладення між ним і відповідачем. У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування у порядку статті 229 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

На думку ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19).

Також заявник вважає, що позивачем не доведено, що при укладенні та підписанні оспорюваних договорів останній не прочитав та/або не почув їх тексти та не зрозумів які саме договори він укладав. Відсутні належні та допустимі докази того, що позивач вчиняв правочини під впливом помилки чи обману.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 369/9512/17-ц із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення касаційного провадження у справі задоволено. Касаційне провадження у справі № 369/9512/17 зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 369/9512/17. Залучено до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як правонаступників ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є людиною похилого віку, 1942 року народження, особою з 1 групою інвалідності по зору безтерміново.

ОСОБА_1 на праві власності належали квартира АДРЕСА_3 , а також житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 40-45, т. 1).

06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О.

06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування житлового будинку загальною площею 95,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О.

06 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,1500га, кадастровий номер 3222487201:01:005:5046, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О.(а. с. 8-10, т. 1).

04 вересня 2013 року та 04 листопада 2014 року ОСОБА_1 складав заповіти на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Вказані заповіти були посвідчені нотаріусом із залученням свідків, оскільки ОСОБА_1 мав вади зору і не міг сам прочитати текст заповіту (а. с. 65, 66, т. 1).

Згідно висновку КЗКОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 17 липня 2019 року № 159/К ОСОБА_1 не може прочитати текст договору від 06 серпня 2016 року. При наявних у ОСОБА_1 захворюваннях очей станом на 06 серпня 2016 року гострота його зору не могла бути кращою ніж 29 вересня 2014 року, тобто у вказаний день (06 серпня 2016 року ) він не міг прочитати текст заповіту від 06 серпня 2016 року (а. с. 221-233, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Визнання правочину недійсним з огляду на його вчинення всупереч вільному волевиявленню особи передбачено, зокрема, положеннями статей 229-233 ЦК України.

Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц зробив висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказав, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-202цс15 та від 03 лютого 2016 року в справі № 6-1364цс15, а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц (провадження № 61-13652св18), від 03 травня 2018 року у справі № 465/826/13-ц (провадження № 61-745св17) та від 07 червня 2018 року у справі № 569/16624/15-ц (провадження № 61-2785св18), які враховано судами під час розгляду справи.

У вказаних висновках визначено, що саме є помилкою достатньою для визнання договору дарування недійсним. Верховній Суд зазначив, що нотаріальне посвідчення, прочитання та роз`яснення нотаріусом тексту договору дарування сторонам є недостатнім для правильного сприйняття особою фактичних обставин правочину на момент його підписання. Необхідно враховувати вік цієї особи, його стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Все це вплинуло на волевиявлення особи, тому допущена ним помилка при підписанні договору дарування має істотне значення, що створює підстави для визнання його недійсним.

Окрім цього за своєю правовою природою договір дарування не повинен містити обов`язків для обдарованого і будь-який правочин, який встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є договором дарування.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що позивач продовжував проживати після укладення оспорюваних договорів дарування та ураховуючи стан здоров`я позивача, його вік (74 роки на момент укладення оспорюваних договорів дарування), інвалідність першої групи по зору, а також висновки експертизи КЗКОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 17 липня 2019 року № 159/К, обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 потребував сторонньої допомоги і намагався її отримати при укладенні спірних правочинів.

Із урахуванням встановлених обставин цієї справи суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час укладення оспорюваних договорів волевиявлення позивача не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Укладаючи договори дарування, позивач вважав, що укладає договір довічного утримання, помилявся щодо правової природи правочину.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович