Постанова

від 03.05.2022 по справі 591/8191/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 591/8191/14-ц

провадження № 61-18455св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сумська обласна державна телерадіокомпанія (правонаступник -акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, управління Державної казначейської служби України у м. Суми Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної державної телерадіокомпанії (правонаступник - акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, управління Державної казначейської служби України у м. Суми Сумської області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

04 жовтня 2021 року до Сумського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про виправлення описки в мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року.

У вказаній заяві ОСОБА_1 просила у мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року замість тексту абзацу з опискою:

«Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено позивачці в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 липня 2013 року по 13 березня 2014 року, то зазначені обставини повторно не підлягають доказуванню у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 »

зазначити:

«Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено позивачці в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 липня 2013 року по 13 березня 2014 року, то зазначені обставини повторно не підлягають доказуванню у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 ».

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в рішенні Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05 липня 2013 року по 13 березня 2014 року не є опискою в розумінні статті 269 ЦПК України, оскільки саме цей період позивач зазначила у позовній заяві і ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що тотожна вимога позивача вже була вирішена рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 14 березня 2014 року, яке має преюдиційне значення при вирішенні цього спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Зарічного районного суду міста Суми.

10 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 квітня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано та безпідставно відмовив заявнику у виправленні описки, допущеної судом апеляційної інстанції у повному тексті мотивувальної частини рішення Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року в цій справі.

Заявник звертає увагу, що аналогічна описка в мотивувальній частині ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року та Верховного Суду від 25 травня 2017 року у цій справі щодо періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку була виправлена Верховним Судом.

Також зазначає, що суддя-доповідач в апеляційному суді, враховуючи наявні в матеріалах справи докази щодо попередніх апеляційних проваджень, повинен був заявити собі самовідвід.

Доводи інших учасників справи

У січні 2022 року АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність.

Арифметична помилка - це помилка у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв`язку із використанням несправної техніки.

Не є арифметичними помилками, а отже, не можуть бути виправлені застосування неправильної методики підрахунку та неправильних вихідних даних для проведення арифметичних обчислень.

Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився. Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в наданих суду документах, вони судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваються шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності. Проте якщо неправильне визначення стягнутої суми було наслідком, наприклад, застосування закону, який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення арифметичних помилок немає.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 754/5790/20(провадження № 61-8348св21).

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року в справі № 300/765/15-ц (провадження № 61-7654св20) вказано, що судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу. Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення. Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Суд установив, що 04 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сумської обласної державної телерадіокомпанії, в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати при її звільненні з 05 липня 2013 року по день фактичного припинення правопорушення - 07 серпня 2014 року в розмірі 63 164,75 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн, як грошову компенсацію порушеного трудового права працівника.

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 16 березня 2015 року цей позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з відповідача на її користь 63 164,75 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою цього ж суду від 16 квітня 2015 року виправлено описки у вказаному рішенні, а саме зазначено, що необхідно вважати вірним в тексті описової та мотивувальної частини рішення: 1) дату ухвалення преюдиційного рішення Зарічного районного суду міста Суми «14 березня 2014 року»; 2) визначення моральної шкоди у розмірі «20 000,00 грн»; 3) формулу визначення розрахунку стягнення 275 робочих днів затримки виплати заробітної плати заявленої загальної суми у 63 164,75 грн - «275 робочих дні х 229,69 грн (середньоденна заробітна плата за останні 2 місяці) = 63 164,75 грн». Виключено з тексту описової та мотивувальної частини рішення - «з посади головного редактора ТВО телебачення».

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а Сумської обласної державної телерадіокомпанії задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 16 березня 2015 року змінено в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат. Стягнуто з Сумської обласної державної телерадіокомпанії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 22 509,62 грн за період з 14 березня 2014 року по 06 серпня 2014 року з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Ухвалюючи вказане рішення та змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за період з 05 липня 2013 року по 13 березня 2014 року вже була вирішена рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 14 березня 2014 року, яке має преюдиційне значення при вирішенні цього спору, а тому вказана обставина не підлягає доказуванню. Що стосується іншого періоду з 14 березня 2014 року по 07 серпня 2014 року невиплати позивачу заробітної плати у розмірі 124,80 грн за один робочий день 02 липня 2013 року, то є правові підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З таким висновками погодився і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишаючи без змін вказане рішення Апеляційного суду Сумської області.

Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду щодо відмови у задоволенні заяви про виправлення описки, оскільки період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05 липня 2013 року по 13 березня 2014 року не є опискою в розумінні статті 269 ЦПК України, тому що саме за такий період позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у позовній заяві (т. 1 а. с.11 -зворот).

Предметом спору у цій справі № 591/8191/14-ц є вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати з 05 липня 2013 року по 07 серпня 2014 року, а у справі № 591/7084/13-ц з 03 липня 2013 року по 14 березня 2014 року.

Отже, суд досліджував у цих двох справах факт порушення прав позивача у різні періоди, і спірний період, визначений ОСОБА_1 у позовній заяві в справі № 591/8191/14-ц, розпочався пізніше, ніж той, що був предметом дослідження суду у справі № 591/7084/13-ц.

Виправлення судом касаційної інстанції описок в судових рішеннях суду касаційної інстанції беззаперечно не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Висновок про відсутність підстав для виправлення описок в рішенні Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року у цій справі зроблено також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року.

Верховний Суд звертає увагу, що наведений у заяві ОСОБА_1 про виправлення описки від 04 жовтня 2021 року абзац, в якому на думку заявника наявна описка (т. 8 а. с. 197 - зворот), який розпочинається зі слів «Змінюючи рішення..» взагалі відсутній у рішенні Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року, а міститься в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 травня 2017 року (т. 8 а. с. 176 - зворот), описку в якій виправлено ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року.

Позивач вважає, що суддя-доповідач Кононенко О. Ю. зобов`язана була заявити самовідвід у справі, що переглядається, оскільки враховуючи наявні в матеріалах справи докази щодо попередніх апеляційних проваджень у даній справі вже була висловлена її правова позиція.

Відповідно до частини першої статті 39 ЦПК України суддя зобов`язаний заявити самовідвід із підстав, зазначених у статтях 36, 37 цього Кодексу.

ЄСПЛ вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України», № 33949/02, § 49 - 52, від 09 листопада 2006 року).

Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного. За об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Враховуючи вищезазначене, заявником не надано доказів щодо заінтересованості, необ`єктивності та упередженості судді.

Позивач під час розгляду апеляційним судом заяви про виправлення описки в рішенні апеляційного суду не заявляла відвід судді-доповідачу, а участь судді у розгляді процесуальних питань у цій цивільній справі не свідчить по порушення правил, встановлених статтею 37 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Враховуючи наведене, під час постановлення оскарженої ухвали від 13 жовтня 2021 року апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виправлення описки в мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Сумської області від 27 січня 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк