Рішення

від 10.05.2022 по справі 705/5032/21

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/5032/21

2/705/1059/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Єщенко О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Щербакової Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення позивач на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення позивача на роботі, в якому просив: визнати протиправним та скасувати Наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період відсторонення від роботи; стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем по даній справі.

В обґрунтування позову посилався на те, що 05.11.2021 ним, вчителем історії та правознавства Гереженівської філії Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області, було отримано наказ № 124/01-16 від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи». Вказаний наказ мотивований порушенням законодавства України про обов`язковість щеплень від коронавірусної хвороби COVID-19, ст. 46 КЗпПУ, ст. 11 «ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також тим, що йому необхідно здійснити в обов`язковому порядку щеплення від COVID-19 та надати роботодавцю документ, що підтверджує проходження такого щеплення. Тобто у листопаді 2021 позивач стикнувся із грубим порушенням його конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що у позивача незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмеженням права працівника щодо повноцінної роботи. Позивач вважає наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом з наступних підстав. Такої підстави відсторонення, як відмова працівником від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, нормами статті 46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за відмову працівником від щеплення, яке перебуває на стадії клінічних випробувань, відповідачем не зазначено. Відсутність у позивача щеплення не є порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою відсторонення від роботи і тим більше позбавлення заробітної плати. Окремо позивач зазначив, що постанова Кабміну № 1236 є тимчасовою, оскільки введена на певний проміжок часу, який Кабміном іменується як «карантин всієї території України». Вважає даний наказ незаконним та таким, що грубо порушує його право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України. Позивач вважає, що введення в Україні карантину є незаконним та таким, що суперечить Конституції України, і тому не підлягає виконанню. Станом на момент відсторонення позивача від роботи не було жодних випадків, передбачених Конституцією України, якими можна було б виправдати таке обмеження позивача права на працю. На час подання позову до суду в Україні не введено ані воєнний, ані надзвичайний стан. Відтак, будь-яке чинне обмеження права на працю, встановлене будь-якими нормативно-правовим актом Уряду, в умовах відсутності ВС чи НС, є таким, що прямо і безсумнівно суперечить Конституції України. Будь-яка людина повинна відмовитись від його виконання. Таким чином, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Крім того, на підставу свої позовних вимог позивач послався на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021, відповідно до якої зазначено, що вакцинація не є обов`язковою та ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншому тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі. У ст 7.3.2 цієї резолюції гарантовано, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію.

З урахуванням викладених позивачем положень трудового законодавства, а також ураховуючи ту обставину, що відсторонення від роботи позивача незаконне та необґрунтоване, позивач вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період відсторонення від роботи.

17.01.2022 від відповідача Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони заперечують проти задоволення позову. Вказують, що наказ № 124/01-16 від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи працівників» виданий відповідно дост. 46 КЗпП України, ч. 2ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Обов`язок відстороняти від роботи невакцинованих працівників покладено на керівників підприємств, установ, організацій, що потрапили до Переліку Наказу МОЗ № 2153. Тому за невиконання відповідних вимог керівнику як посадовій особі загрожує адміністративна відповідальність за ст. 44-3 КУпАП. Моніторинг вакцинації серед працівників закладу вимагався Управлінням освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації, відділом освіти, охорони здоров`я, культури, спорту та туризму Уманської районної державної адміністрації. ОСОБА_1 працює за сумісництвом у Гереженівськй філії Дмитрушківського ліцею (тижневе навантаження 6 годин), доїжджаючи до ЗЗСО з міста Умань громадським транспортом. Таким чином, педагог систематично контактує з великою кількістю людей, що підвищує ймовірність інфікування його та, як наслідок, загрозу інфікування учасників освітнього процесу. Крім того, ОСОБА_1 попереджено про можливе відсторонення від роботи та йому вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від 29.10.2021 № 192, зміст якого доведено під підпис. Також ОСОБА_1 вручено 04.11.2021 Наказ «Про попередження можливого відсторонення від роботи» від 02.10.2021 № 122/01-16 з 08.11.2021 та доведено його зміст під підпис. Позивач не надав документів щодо протипоказань до хвороби COVID-19 та був відсторонений від роботи, про що йому було вручено 05.11.2021 наказ «Про відсторонення від роботи» з 08.11.2021. Посилаючись на чинне законодавство України, просять суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

21.01.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на задоволенні поданого ним позову, вказує, що заперечення відповідача не заслуговують на увагу, адже не базуються на законі. Вказав, що Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом МАЗ України № 595 від 16.09.2011, як єдиний нормативно-правовий акт, який встановлює обов`язкові щеплення, серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачає щеплення від коронавірусної хвороби. Отже, на даний час відсутні належні правові підстави для відсторонення позивача, адже наказ, яким затверджено перелік професій і прийнято не відповідає вимогам «якості закону», оскільки будучи прийнятим з підстав епідеміологічних показників, прийнятий за відсутності на це повноважень, містить вимогу про проведення щеплення за відсутності даного виду щеплень в єдиному нормативно-правовому акті, який затверджує перелік обов`язкових щеплень, в тому числі, і за епідемічними показниками. Всі інші твердження відповідача щодо його позовних вимог не підтверджені жодним законом чи іншою нормою права, тому не заслуговують на увагу.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, 02.05.2022 подав до суду заяву, в якій просив: здійснити подання про відкриття Конституційного провадження за фактом незаконного відсторонення Наказом Дмитрушківського ліцею № 124/01-16 його від роботи без збереження заробітної плати; самостійно здійснити пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін і самостійно застосувати право до фактичних обставин спору; врахувати при розгляді справу згоду відповідача із аргументами позивача, викладеними у відповіді на відзив: подальший розгляд справи проводити за його відсутності за наявними у справі вчасно поданими документами у розумні законні строки і з врахуванням принципу «jura novit curia», відповідно до п.2 цього клопотання. Позивач зазначив, що з метою ефективного захисту його порушеного невизнаного права на працю і як наслідок порушеного права на достатній рівень життя, суд має самостійно оцінити пункт 41-6 Постанови № 1236 та Наказ Дмитрушківського ліцею № 124/01-16 на відповідність до ст. 3, ч. 2 ст. 22, ст. 43, ст. 64 Конституції України і навіть самостійно у встановленому законом порядку здійснити подання про відкриття Конституційного провадження за фактом незаконного відсторонення наказом Дмитрушківського ліцею № 124/01-16 його від роботи без збереження заробітної плати.

Представник відповідача Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області в судове засідання 11.05.2022 не з`явилась, в попередньому судовому засіданні зазначила, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Статтею 4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працював вчителем історії Гереженівської філії Дмитрушківського ліцею.

Як вбачається з документів, що були долучені до відзиву на позов, керівникам органів управління освітою територіальних громад надсилалися з Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації та з відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту та туризму Уманської районної держаної адміністрації запити про надання інформації щодо вакцинації працівників освіти.

02.11.2021 директором Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області був виданий наказ № 122/01-16 про попередження можливого відсторонення від роботи, в якому, в тому числі, було попереджено, що не вакциновані працівники закладу з 08.11.2021 на підставі законодавчих актів України будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на період, необхідний для вакцинування. Із зазначеним наказом позивач ОСОБА_1 був ознайомлений 04.11.2021 та на ньому зазначив, що з наказом не згоден та буде оскаржувати його в суді.

03.11.2021 за вих. № 2021 директором Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області в письмовому вигляді учителю історії Гереженівської філії Дмитрушківського ліцею ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

04.11.2021 ОСОБА_1 подано на ім`я директора Дмтирушківського ліцею Дмирушківської сільської ради Уманського району Черкаської області заперечення, в якому він зазначив обставини щодо незаконності його відсторонення та просив не відсторонювати його від роботи з вказаних у повідомленні № 201 від 03.11.2021 підстав.

ОСОБА_1 не надав відповідачу документів, які підтверджують саме абсолютні протипоказання до проведення йому профілактичних щеплень, а тому 05.11.2021 директором Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області був виданий наказ № 124/01-16 «Про відсторонення від роботи працівників», відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021. Строк відсторонення кількість днів, витрачених працівником для проведення вакцинації від COVID-19.

Стаття 46Кодексу законівпро працюУкраїни передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»тастаттею 27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності не має бути сумнівів, зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1Закону України«Про оплатупраці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3Кодексу Українипро адміністративніправопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 10 Постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації чинне законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15.11.2016, з додатковим посиланням)».

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

Верховний Суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 у справі №331/5291/19): «Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а тому вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене вище, суд також не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи.

На підставі вище наведеного та враховуючи лист Верховного Суду № 3223/0/208-21 від 24.12.2021 «Щодо правового регулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв`язку з відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Інші доводи позивача, наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив, висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Також позивач ОСОБА_1 05.05.2022 подав до суду клопотання, в якому просив здійснити подання про відкриття Конституційного провадження за фактом незаконного відсторонення Наказом Дмитрушківського ліцею № 124/801-16 його від роботи без збереження заробітної плати.

Відповідно доч.1-6ст.10ЦПК Українисуд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950року іпротоколи донеї,згоду наобов`язковість якихнадано ВерховноюРадою України,та практикуЄвропейського судуз правлюдини якджерело права. Судзастосовує нормиправа іншихдержав уразі,коли цепередбачено закономУкраїни чиміжнародним договором,згода наобов`язковість якогонадана ВерховноюРадою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечитьКонституції України,суд незастосовує такийзакон чиінший правовийакт,а застосовуєнорми КонституціїУкраїни якнорми прямоїдії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги висновки суду щодо правомірності відсторонення позивача від роботи, яке ґрунтується на вимогах чинного законодавства, суд не вбачає підстав для ініціювання конституційного подання.

Відповідно до положеньст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 81, 89, 141,258, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення позивача на роботі відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через Уманський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Дмитрушківський ліцей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області; 20332, Черкаська область, Уманський район, с. Дмитрушки, вул. Петропавлівська, 15, код ЄДРПОУ 24352198.

Повний текст рішення складено 16.05.2022.

Суддя О.І.Єщенко