Постанова

від 20.07.2022 по справі 705/5032/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року

м. Черкаси

Справа № 705/5032/21Провадження № 22-ц/821/904/22Категорія: 311000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.

за участю секретаря: Захарченко А.Д.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Дмитрушківський ліцей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2022 року (ухваленогопід головуваннямсудді ЄщенкоО.І.в приміщенніУманськогоміськрайонного судуЧеркаської області,повний текстрішення складено16травня 2022року)у справі за позовом ОСОБА_1 до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення позивача на роботі, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонногосуду Черкаськоїобластііз позовомдо Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення позивача на роботі.

В обґрунтування позову зазначено, що 05 листопада 2021 року позивачем, вчителем історії та правознавства Гереженівської філії Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області було отримано наказ № 124/01-16 від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи».

Наказ мотивований порушенням законодавства України про обов`язковість щеплень від коронавірусної хвороби COVID-19, ст. 46 КЗпПУ, ст. 11 «ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також тим, що позивачеві необхідно здійснити в обов`язковому порядку щеплення від COVID-19 та надати роботодавцю документ, що підтверджує проходження такого щеплення.

ОСОБА_1 вказує, що в листопаді 2021 року він зіткнувся із грубим порушенням його конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що у нього незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмеженням права працівника щодо повноцінної роботи.

Позивач вважає наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню судом, оскільки такої підстави відсторонення, як відмова працівника від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, нормами статті 46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за відмову від щеплення, яке перебуває на стадії клінічних випробувань, відповідачем не зазначено. Позивач зазначає, що відсутність у нього щеплення не є порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою для відсторонення від роботи і тим більше позбавлення працівника заробітної плати.

Окремо позивач зазначив, що постанова Кабміну № 1236 є тимчасовою, оскільки введена на певний проміжок часу, який Кабміном іменується як «карантин всієї території України».

ОСОБА_1 вважає даний наказ незаконним та таким, що грубо порушує його право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України; введення в Україні карантину є незаконним та таким, що суперечить Конституції України, і тому не підлягає виконанню.

Станом на момент відсторонення позивача від роботи не було жодних випадків, передбачених Конституцією України, якими можна було б виправдати таке обмеження позивача права на працю. На час подання позову до суду в Україні не введено ані воєнний, ані надзвичайний стан. Відтак, будь-яке чинне обмеження права на працю, встановлене будь-якими нормативно-правовим актом Уряду, в умовах відсутності ВС чи НС, є таким, що прямо і безсумнівно суперечить Конституції України. Будь-яка людина повинна відмовитись від його виконання. Правові підстави у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби відсутні.

Крім того, як на підставу своїх позовних вимог позивач послався на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021, відповідно до якої зазначено, що вакцинація не є обов`язковою та ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншому тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі. У ст. 7.3.2 цієї резолюції гарантовано, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію.

ОСОБА_1 вважає, що з відповідача необхідно стягнути на його користь середній заробіток за весь період відсторонення його від роботи.

Зметою захисту своїх порушених прав, ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із даним позовом та просив постановити судове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період відсторонення від роботи та судові витрати, понесені позивачем по даній справі.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача про відсторонення його від роботи і поновити позивача на роботі. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямУманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2022 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення позивача на роботі - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Відтак, суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а тому вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене вище, суд також не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період відсторонення його від роботи.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі, поданій02 червня 2022року, ОСОБА_1 ,вважаючи оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, антигуманним, таким, що не відповідає нормам міжнародного, конституційного, цивільного та процесуального права, а також фактичним обставинам справи через поверхневе вивчення матеріалів справи та неповне дослідження наявних матеріалів справи, неправильну оцінку наданим доказам, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ним вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновлення його на роботі; стягнення з Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області на його користь середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи.

Доводи особи, яка подали апеляційні скарги

Апеляційна скарга, мотивована тими ж доводами, що і позовна заява. Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що з 08 листопада 2021 року він не отримує жодних прибутків, підданий дискримінації, перебуває у важкому майновому і моральному стані через протиправні дії відповідача і суду першої інстанції внаслідок його відмови брати участь у медичному експерименті, що є порушенням закону.

Скаржник вказує, що у судовому рішенні відсутні мотиви відхилення аргументів позивача попри його доводи незаконності наказу про відсторонення від роботи з огляду на норми Конституції України, законів України, постанов та Пленуму Верховного Суду України, рішень ЄСПЛ, міжнародних договорів, проте, суд керувався підзаконними актами, якими є постанови КМУ та накази міністерств.

Крім того, позивач посилається на безпідставність посилань у рішенні суду першої інстанції на рішення ЄСПЛ, оскільки воно стосується вакцинації дітей від 9 хвороб, проте щодо примушування до щеплення експериментальною вакциною проти COVID-19, що не пройшла клінічних випробувань, у даному рішенні не йдеться, та, на його думку, є ризикованою медичною процедурою.

Також ОСОБА_1 вказує, що відповідно з офіційними відомостями Центру громадського здоров`я МОЗ, штам вірусу «SARS-CoV-2» в Україні не виділений, а відтак, відсутні підстави вважати, що запропоноване відповідачем добровільно-примусове, обов`язкове щеплення від юридично невстановленої хвороби є медичним захистом, а не проведення за примусом відповідача небезпечних дослідів на працівниках. А відсторонення від роботи прямо вказує, що відповідач свідомо здійснює на нього тиск, впливає на нього шляхом шантажу з метою примусу до участі в клінічних випробуваннях вакцин від COVID-19 і тим самим спонукає на небезпеку отримати тяжкі наслідки для здоров`я позивача.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує, що профілактичні щеплення від COVID-19 не входять до вичерпного переліку обов`язкових щеплень, визначених законом, що було ним доведено суду першої інстанції, проте проігноровано при винесенні рішення.

ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду, що ухвалення оскаржуваного рішення порушує його права на життя і здоров`я, право на людську гідність, право на достатній рівень життя, право на працю, право на конфіденційність, свободу вільного вибору медичного втручання і добровільної участі в медичному експерименті, що може призвести до істотних негативних наслідків, аж до каліцтва чи смерті.

Як на один з доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що такої підстави відсторонення, як відмова працівником від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, нормами статті 46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за відмову від щеплення, яке перебуває на стадії клінічних випробувань, відповідачем не зазначено. Також зауважує, що фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 для певних професій, виробництв та організацій наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Вказує на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 про введення карантину є незаконною та КМУ неповноважний продовжувати дію карантину. Карантин введено з порушенням визначеного законом порядку.

Зважаючи на незаконне, необґрунтоване відсторонення від роботи, як вказує ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, вважає, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача середній заробіток за весь період його відсторонення від роботи.

Відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 04 липня 2022 року, Дмитрушківський ліцей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, як необґрунтовану, а рішення Уманського міськрайонного судуЧеркаської області від 11 травня 2022року залишити без змін.

В обґрунтування відзиву ліцей зазначає, що відсторонення позивача від роботи здійснено у відповідності та з дотриманням законодавства. Позивач не надав документів щодо протипоказань до вакцинації.

Твердження позивача, що з 08 листопада 2021 року він не отримує жодних прибутків, підданий дискримінації, перебуває у важкому майновому і моральному стані не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 працює за сумісництвом у Гереженівській філії Дмитрушківського ліцею з тижневим навантаженням 6 годин, його основне місце роботи Косенівський ліцей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаського району з повним навантаженням 18 годин.

Крім того, на спроби 01 березня 2022 року завідуючої Гереженівської філії Дмитрушківського ліцею довести до відома ОСОБА_1 зміст наказу №14/01-04 від 01 березня 2022 року «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» (повідомлення через електронну пошту, систему Viber, численні спроби зателефонувати) жодної реакції позивача не було. 03 березня 2022 року на адресу позивача, вказану у позові, було надіслано рекомендованим листом з врученням та повідомленням вказаний вище наказ, 27 квітня 2022 року лист повернувся. Повторно листа було направлено ОСОБА_1 03 травня 2022 року, якого він також не отримав.

Під час одного із судових засідань у присутності судді, секретаря суду, близької родички позивача, під відеоспостереженням було повідомлено ОСОБА_1 про видання наказу «Про допуск працівників, відсторонених від роботи», проте позивач на роботу не з`явився.

04 квітня 2022 року адміністрацією Дмитрушківського ліцею було здійснено чергову спробу повідомити позивача про вихід на роботу надіслано пакет документів (наказ №14/01-04 від 01 березня 2022 року «Про допуск працівників, відсторонених від роботи», наказ №42/01-04 від 03 травня 2022 року «Про можливе звільнення педагогічних працівників та зменшення педагогічного навантаження». Вказані документи надіслані рекомендованим листом з повідомлення на адресу, яку вказав позивач у особовій справі, проте педагог листа не отримав.

ОСОБА_1 свідомо уникає ознайомлення з наказом №14/01-04 від 01 березня 2022 року, відповідно до якого з 01 березня 2022 року повинен проводити уроки в дистанційному режимі. Своїми діями позивач створив обставини, за яких здобувачі освіти певний час не змогли отримати освітніх послуг з вивчення предметів, які він викладав, а адміністрація ліцею змушена була донавантажувати інших педагогів задля забезпечення якісного освітнього процесу.

Фактичні обставини справи

Судом першої інстанціївстановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до відомостей з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працює вчителем історії Гереженівської філії Дмитрушківського ліцею.

Наказом директора Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області від 02 жовтня 2021 № 122/01-16 про попередження можливого відсторонення від роботи, зокрема, педагогічним працівникам та працівникам з числа обслуговуючого технічного персоналу закладу освіти рекомендовано пройти вакцинацію від COVID-19 та надати адміністрації копії сертифікатів, або довідку про хід вакцинації. Особам, які мають відповідні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Попереджено, що невакциновані працівники закладу з 08 листопада 2022 року на підставі законодавчих актів України будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на період, необхідний для вакцинування (а.с.25). Позивач зазначив про свою незгоду та намір оскаржити його до суду власноруч 04 листопада 2021 року.

Листом директора Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області від 03 листопада 2021 № 201 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 позивача повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти також повідомлено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, якщо до вказаної дати не будуть надані відповідні документи. З даним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлений 04 листопада 2021 року (а.с.26).

Цього ж дня, 04 листопада 2021 року, ОСОБА_1 адресував директору Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області заперечення щодо незаконності відсторонення від роботи та просив не відсторонювати його від роботи з вказаних у повідомленні № 201 від 03.11.2021 підстав. (а.с.27).

Наказом директора Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області від 05 листопада 2021 № 124/01-16 про відсторонення від роботи працівників ОСОБА_1 , вчителя історії Гереженівськоої філії Дмитрушківського ліцею відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року. Строк відсторонення кількість днів, витрачених працівником на проведення вакцинації від COVID-19. Тимчасово припинено оплату праці відсторонених працівників з 08 листопада 2021 року на час, фактично витрачений на проходження вакцинування від хвороби COVID-19 (а.с.10).

Як вбачається із запитів, долучених до відзиву на позов, керівникам органів управління освітою територіальних громад надсилалися з Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації та з відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту та туризму Уманської районної держаної адміністрації запити про надання інформації щодо вакцинації працівників освіти (а.с.42-47).

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи,перевіривши законність і обґрунтованість рішення судупершої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення,виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначені хвороби, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Міністерство охорони здоров`я, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Це працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом. Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем.

З 08 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, внесені постановою КМУ від 20 жовтня 2021 р. № 1096. Зокрема, пункт 41-6 доповнено нормою щодо відсторонення працівників: «Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1 статті 94 КЗпП, частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» (мінімальна зарплата); відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили».

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі статтею 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівників, які підпадають під обов`язкове щеплення, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Наказ МОЗ №2153 від0 4 жовтня 2021 року визнав обов`язковим щеплення від COVID-19 для певних професій, зокрема і для професії позивача.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою від ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, ст. 26 Закону України «Про освіту» та ст. 46 КЗпП правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до ліквідації причин відсторонення.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Можливість відсторонення від роботи у зв`язку з непроходженням щеплення також підтверджується висновками ЄСПЛ у подібних справах, а саме у серпні 2021 року ЄСПЛ відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий 672 французькими пожежниками, щодо закону, який передбачає вимогу про обов`язкову вакцинацію для ряду професій, з подальшим відстороненням від роботи в разі її недотримання (Abgrall and 671 Others v. France, запит під заявою № 41950/21).

Також, у вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками, щодо їхнього обов`язку вакцинації проти Covid-19 для того, щоб мати змогу продовжувати працювати. Згідно з правилом № 39 Регламенту Суду медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження закону. Проте, ЄСПЛ відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди (Kakaletri and Others v. Greece, запит під заявою № 43375/21, Theofanopoulou and Others v. Greece, запит під заявою № 43910/21).

Крім того, у подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 року у справі № 337/3087/17 висловив позицію про те, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) батьків дитини відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відмовився від проходження щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надав.

Колегія суддів, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, провівши оцінку аргументів та доводів сторін дійшла висновку, що наказ Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області від 05 листопада 2021 року, прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 щодо відсторонення ОСОБА_1 , як працівника закладу освіти, з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати, до усунення причин, що зумовили відсторонення (надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання), не є протиправним та виданий відповідно до положень закону.

Отже, відсторонюючи позивача, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Таким чином, держава, встановивши правило про те, що працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх вихованців і працівників школи, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

Відтак доводи позивача про те, що наказ №124/01-16 від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 є незаконним, оскільки внаслідок його винесення порушено конституційне право позивача на працю, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, адже вимога про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто, в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

У даному випадку індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства.

Доводи апеляційної скарги вказані висновки суду першої інстанції не спростовують.

Вимога позивача про стягнення заробітної плати є похідною від первісної вимоги про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та його скасування, тому, відмовивши в задоволенні первісної вимоги, суд правомірно відмовив і в похідних від неї вимогах.

Стосовно доводів позивача щодо самої вакцини апеляційний суд погоджується з аргументами суду першої інстанції, викладеними з посиланням на практику ЄСПЛ, зокрема, «загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 має такий стан здоров`я, що є перешкодою для проведення вакцинування.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішеньлише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим позивачем доказам в їх сукупності, врахувавши наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міькрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дмитрушківського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення позивача на роботі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначенихЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді В.Г. Бородійчук

Л.І. Василенко