Постанова

від 18.05.2022 по справі 913/214/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 913/214/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 (головуючий - Плахов О. В., судді Геза Т. Д., Лакіза В. В.) у справі

за позовом керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області

до Селянського (фермерського) господарства "Родничок"

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2019 року керівник Старобільської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Луганській області, Управління, позивач) до Селянського (фермерського) господарства "Родничок" (далі - СФГ "Родничок", Господарство, відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 39,207 га, яку було надано у постійне користування ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) на підставі державного акта на право постійного користування землею від 14.09.2001 серії ЛГ № 2100000084, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 153, з посиланням на положення статей 92, 116, 122, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 317, 319, 387, 407, 1212, 1218, 1225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 19, 20, 33 Закону України "Про фермерське господарство" та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що Старобільською місцевою прокуратурою за результатами вивчення стану законності у сфері земельних відносин виявлено факт незаконного (без відповідної правової підстави) використання СФГ "Родничок" земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 39,207 га. Зокрема, рішенням виконавчого комітету Пісківської сільської ради Новопсковського району Луганської області від 11.05.1993 № 21 громадянину ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 45,76 га для створення селянського (фермерського) господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 45,7600 га серії ЛГ № 210000084, а згідно з рішенням Новопсковської районної ради Луганської області від 25.02.2000 № 10/13-А припинено право на земельну ділянку площею 6,5530 га, у зв`язку з чим внесено запис до зазначеного державного акта на право постійного користування землею. Прокурор вважає, що СФГ "Родничок" після смерті ОСОБА_2 продовжує утримувати та без відповідних правових підстав використовувати земельну ділянку площею 39,207 га для вирощування сільськогосподарських культур (далі - спірна земельна ділянка), оскільки у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 право постійного користування вказаною земельною ділянкою припинилося.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Луганської області від 25.09.2019 (суддя Смола С. В.) позов задоволено повністю.

4. Рішення аргументоване обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що: 1) спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування ОСОБА_2 як громадянину, а не СФГ "Родничок" як юридичній особі. Крім того, вказана земельна ділянка не належала на праві приватної власності ОСОБА_2 як члену Господарства, отже не входила до складу майна фермерського господарства та не могла використовуватися після смерті Засновника, адже будь-які права приватних осіб щодо спірної земельної ділянки припинилися зі смертю належного користувача; 2) ані ОСОБА_2 за життя, ані СФГ "Родничок" не зверталися до уповноважених органів з клопотанням про переоформлення права на спірну земельну ділянку та не реєстрували у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно своє право користування нею в порядку, передбаченому статтями 123, 125 ЗК України; 3) між власником (розпорядником) спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (ГУ Держгеокадастру у Луганській області) та головою СФГ "Родничок" не укладалися договори, умовами яких передбачалася би можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), у зв`язку з чим, у СФГ "Родничок" відсутнє право користуватися спірною земельною ділянкою, оскільки таке право припинилося у зв`язку зі смертю належного користувача.

5. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник, апелянт) на рішення Господарського суду Луганської області від 25.09.2019 у справі № 913/214/19.

6. Ухвала мотивована посиланням на положення статей 1296, 1297 ЦК України та статей 4, 17, 254, 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про те, що, вирішуючи спір про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння СФГ "Родничок", суд першої інстанції не вирішував питань про будь-які права, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 , позаяк мотивувальна та резолютивна частини рішення від 25.09.2019 не містять жодних суджень чи висновків суду саме про права, інтереси та/або обов`язки скаржника.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про доведеність факту спадкування ним права на постійне користування спірною земельною ділянкою долученим до апеляційної скарги договором про розподіл спадкового майна від 27.07.2017, оскільки за змістом частини 1 статті 1297 ЦК України вказане речове право має бути підтверджено відповідним свідоцтвом про право на спадщину, яке (свідоцтво) ОСОБА_1 не додав до апеляційної скарги та не надав до суду, тоді як ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 27.08.2020 у справі № 942/55/20 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 про скасування постанови державного нотаріуса Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальова А. О. від 07.01.2020, якою було відмовлено в оформленні права на спадщину після смерті померлого ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 39,207 га, розташовану на території Пісківської сільської ради Новопсковського району Луганської області та надану для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЛГ № 2100000084, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 153.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить зазначену ухвалу скасувати та направити справу до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме статей 1218, 1225, 1268, 1296, 1297 ЦК України, статей 13, 14, 73, 75 ГПК України, наголошуючи, що: 1) відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє заявника права на спадщину, в тому числі права постійного користування спірною земельною ділянкою, прав засновника, учасника (члена) та голови СФГ "Родничок"; 2) апеляційний суд не врахував встановлені постановою Луганського апеляційного суду від 29.01.2019 у цивільній справі № 420/860/18 обставини прийняття ОСОБА_1 спадщини, до складу якої входить право постійного користування спірною земельною ділянкою, за договором про розподіл спадкового майна від 27.07.2017, які (обставини), на думку скаржника, мають преюдиціальне значення для цієї господарської справи, а тому оскаржуване апелянтом рішення від 25.09.2019 безпосередньо стосується успадкованих ним прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. 12.04.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких керівник Старобільської окружної прокуратури Луганської області та ГУ Держгеокадастру у Луганській області просять залишити вказану скаргу без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній ухвалі.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 у справі № 913/214/19 та призначено здійснювати розгляд цієї справи у порядку письмового провадження.

Справа розглядається судом касаційної інстанції в розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та Указів Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11. Рішенням виконавчого комітету Пісківської сільської ради Новопсковського району Луганської області від 11.05.1993 № 21 громадянину ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 45,76 га із земель запасу сільської ради для створення селянського (фермерського) господарства.

12. 14.05.1993 ОСОБА_2 зареєстровано СФГ "Родничок" як юридичну особу.

13. У подальшому ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЛГ № 210000084 на право постійного користування земельною ділянкою площею 45,76 га для ведення селянського (фермерського) господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 153.

14. Згідно з рішенням Новопсковської районної ради Луганської області від 25.02.2000 № 10/13-А припинено право на земельну ділянку площею 6,5530 га, у зв`язку з чим внесено запис до зазначеного державного акта на право постійного користування землею.

15. З інформації ГУ Дергеокадастру у Луганській області від 13.03.2018 № 10-12-0.31-2078/2-19 вбачається, що спірна земельна ділянка загальною площею 39,207 га сформована та зареєстрована в Національній кадастровій системі (НКС) за кадастровим номером 4423385900:11:003:0050, її нормативна грошова оцінка становить 1051902,71 грн.

16. Спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення та в силу вимог статті 122 ЗК України і Положення про ГУ Держгеокадастру у Луганській області Управління виконує повноваження власника щодо розпорядження нею.

17. Відповідно до актового запису про смерть від 28.10.2015 № 27 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з часу смерті ОСОБА_2 СФГ "Родничок" продовжує утримувати та використовувати спірну земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур.

Позиція Верховного Суду

18. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилався на те, що: 1) оскаржуване рішення місцевого господарського суду порушує його право власника, голови та члена СФГ "Родничок" на постійне користування земельною ділянкою площею 39,207 га та пов`язані з цим правом інтереси скаржника щодо майна, яке було успадковане від його батька - ОСОБА_2 як засновника Господарства; 2) місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосував положення частини 1 статті 1216, частини 1 статті 1218, частини 1 статті 1219 ЦК України, оскільки вичерпний перелік прав та обов`язків, що не входять до складу спадщини, визначається частиною 1 статті 1219 цього Кодексу, відповідно до якої право користування земельною ділянкою, яке виникло у фізичної особи на підставі державного акта, в зазначеному переліку відсутнє. Таким чином, право на постійне користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини та перейшло до апелянта.

На підтвердження факту спадкування права на постійне користування земельною ділянкою площею 39,207 га, яку було надано ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ЛГ № 210000084, апелянтом було додано до апеляційної скарги договір про розподіл спадкового майна від 27.07.2017.

20. Частиною 1 статті 254 ГПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги по суті.

21. Водночас судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

22. Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, за змістом якого таке порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

23. Разом з тим згідно з пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

При цьому у разі застосування наведеної правової норми за вимогами статті 234 цього Кодексу в мотивувальній частині ухвали про закриття апеляційного провадження повинні бути зазначені, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновків, постановляючи ухвалу.

24. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

25. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушено та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № /1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 15.01.2019 у справі № 7/74, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 03.06.2019 у справі №910/6767/17, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 22.07.2019 у справі № 911/2635/17, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 25.10.2019 у справі № 910/16430/14, від 05.05.2020 у справі №910/9254/18).

26. Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.09.2020 у справі № 910/13119/17).

27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 сформульовано висновок про те, що у разі якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

28. Ураховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про недоведеність ухвалення місцевим господарським судом у цій справі рішення, яке би якимось чином порушувало чи обмежувало права та обов`язки ОСОБА_1 як користувача спірної земельної ділянки, з огляду на таке.

29. Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

30. Дійсно, відповідно до частини 1, 3 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Водночас частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до переліку похідних від права власності речових прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, включено право постійного користування земельною ділянкою.

31. Таким чином, на спадкоємця, який прийняв спадщину, законом покладається обов`язок звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину, до якої входять речові права на нерухоме майно (в тому числі й на земельну ділянку), і саме вказане свідоцтво є належним правовстановлюючим документом, який підтверджує право спадкоємця на користування земельною ділянкою, чим спростовується твердження скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 1296 ЦК України, згідно з якою відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє заявника права на спадщину, в тому числі права постійного користування спірною земельною ділянкою.

32. Оскільки скаржник не надав до суду свідоцтва про право на спадщину, суд апеляційної інстанції цілком правомірно відхилив доводи апелянта про доведеність факту спадкування ним права на постійне користування спірною земельною ділянкою лише договором про розподіл спадкового майна від 27.07.2017, долученим до апеляційної скарги, з тих мотивів, що за змістом частини 1 статті 1297 ЦК України вказане речове право має бути підтверджено відповідним свідоцтвом про право на спадщину, яке (свідоцтво) ОСОБА_1 не додав до апеляційної скарги та не надав до суду, тоді як ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 27.08.2020 у справі № 942/55/20 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 про скасування постанови державного нотаріуса Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальова А. О. від 07.01.2020, якою було відмовлено в оформленні права на спадщину після смерті померлого ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 39,207 га, розташовану на території Пісківської сільської ради Новопсковського району Луганської області та надану для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЛГ № 2100000084, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 153.

33. Отже, всупереч вимог статей 74, 86, 254 ГПК України ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами ухвалення місцевим господарськими судом рішення про права або інтереси скаржника як постійного землекористувача.

34. Згідно з частиною 6 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

35. У зв`язку з цим колегія суддів не бере до уваги безпідставні доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом встановлених постановою Луганського апеляційного суду від 29.01.2019 у цивільній справі № 420/860/18 обставин прийняття ОСОБА_1 спадщини, до складу якої входить право постійного користування спірною земельною ділянкою, за договором про розподіл спадкового майна від 27.07.2017, які (обставини), на думку скаржника, мають преюдиціальне значення для цієї господарської справи, а тому оскаржуване апелянтом рішення від 25.09.2019 безпосередньо стосується успадкованих ним прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки, оскільки, в дійсності, у вказаній постанові в цивільній справі, якою на підставі частини 6 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України залишено без розгляду заяву Прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Луганській області про встановлення факту припинення права постійного користування земельною ділянкою (цю заяву подано Прокурором саме в порядку окремого провадження), констатовано, що 27.07.2017 між спадкоємцями померлого ОСОБА_2 було укладено посвідчений державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори договір про розподіл спадкового майна, згідно з яким право користування земельною ділянкою площею 45,76 га перейшло до ОСОБА_1 . Тобто цієї постановою цивільний спір по суті не вирішено, а залишення без розгляду цієї заяви Луганський апеляційний суд обґрунтував існуванням спору про право фізичної особи на спадкове майно.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що скаржник помилково ототожнює обставини, які мають преюдиціальне значення (частина 4 статті 75 ГПК України), з правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, яка (правова оцінка) в силу вимог частини 7 статті 75 цього Кодексу не є обов`язковою для господарського суду. Крім того, предметом віндикаційного спору в цій справі є земельна ділянка площею 39,207 га, тоді як умовами договору про розподіл спадкового майна від 27.07.2017, долученого до апеляційної скарги, передбачено перехід до ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою значно більшою площею (45,76 га), яка вочевидь не є спірною земельною ділянкою.

36. Крім того, касаційна інстанція відхиляє помилкові доводи скаржника про перехід до нього права на постійне користування спірною земельною ділянкою як такого (права), що увійшло до складу спадщини, з огляду на таке.

37. У пунктах 60- 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/13-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі висновки:

"За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі".

38. У свою чергу, в пунктах 61, 72, 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/13-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі висновки:

"Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, згідно із якими право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цієї правової позиції та зазначити, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства".

39. Таким чином, зміст зазначених правових висновків свідчить про чітке розмежування Великою Палатою Верховного Суду можливості спадкування спадкоємцем саме прав померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (тобто власне корпоративних прав на підприємство), а не права постійного користування земельною ділянкою, оскільки остання перебуває в законному користуванні такого господарства, за винятком випадку, коли засновник до своєї смерті не зміг створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство (тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець).

40. Натомість доводи ОСОБА_1 в поданих апеляційній та касаційній скаргах зводяться передусім до безпідставного ототожнення ним корпоративних прав (засновника, учасника, члена СФГ "Родничок"), які можуть переходити в порядку спадкування, та права постійного користування спірною земельною ділянкою, яке не входить до складу спадщини, оскільки належить СФГ "Родничок" як юридичній особі.

При цьому колегія суддів зауважує, що предметом позову в цій справі є виключно витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 39,207 га, тобто в межах цієї справи спір щодо корпоративних прав ОСОБА_1 на СФГ "Родничок" не розглядався та не вирішувався.

41. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі, відкритого за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яким належними та допустимим доказами не доведено порушення або обмеження його майнових прав спадкоємця на предмет спору - земельну ділянку площею 39,207 га, що виключає існування правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі.

42. У свою чергу, колегія суддів погоджується з викладеними у відзивах на касаційну скаргу доводами прокуратури та позивача, обґрунтованість та відповідність яких підтверджується наведеними раніше висновками.

43. Отже, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про наявність передбачених пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Луганської області від 25.09.2019, оскільки місцевим господарським судом не вирішувалося питання про права, інтереси та обов`язки скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Згідно з частиною 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

46. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

47. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо недоведеності ухвалення судом першої інстанції рішення про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 86, 236, 254, 264 ГПК України, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали, яку постановлено без порушень норм процесуального закону.

48. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

49. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 у справі № 913/214/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай