Рішення

від 18.05.2022 по справі 127/34803/21

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/34803/21

Провадження № 2/127/5719/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2022 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Дернової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» Богар Наталії Василівни, Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів директора Комунального закладу «Навчально виховного комплексу ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназії № 23 Вінницької міської ради» Богар Наталії Василівни, Комунального закладу «Навчально виховного комплексу ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназії №23 Вінницької міської ради» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просила визнати протиправним і скасувати наказ директора Комунального закладу «Навчально виховного комплексу ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназії № 23 Вінницької міської ради» Богар Наталії Василівни № 258-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; зобов`язати Комунальний заклад «Навчально виховний комплекс ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназія № 23 Вінницької міської ради» поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом її допуску до роботи на посаді вчителя географії у Комунальному закладі «Навчально виховному комплексі ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназії № 23 Вінницької міської ради»; стягнути з Комунального закладу «Навчально виховного комплексу ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназії № 23 Вінницької міської ради» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; вирішити питання про розподіл судових витрат, мотивуючи позовні вимоги тим, що роботодавцем порушено гарантії, передбачені ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод, ст. 43 Конституції України (право на працю), ст. 286 ЦК України (право на таємницю про стан свого здоров`я), а також вимоги ст. 46 КЗпП України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я».

Відповідно до рішення Вінницької міської ради 16 сесії 8 скликання від 24.12.2021 року № 742 було змінено повне найменування Комунального закладу з «Навчально виховний комплекс ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназія № 23 Вінницької міської ради» на «Вінницький ліцей № 23».

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.12.2021року було залишено позов ОСОБА_1 до директора Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» Богар Наталії Василівни, Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.01.2022 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб.

28.01.2022 року відповідачем - Комунальним закладом «Вінницький ліцей № 23» - було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

15.02.2022 року позивачем було подано до суду відповідь на відзив.

23.02.2022 року відповідачем було подано до суду заперечення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом установлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Ст. 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ч. 1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 1512 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При визначенні поняття «законодавство» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третійстатті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким нормативним документом є, зокрема, Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Так, згідно зі ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень; працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб; у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт; перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року № 521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року продовжено на території України карантин, встановленийпостановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п. 41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому, відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я», громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Вказані нормативні акти неконституційними, протиправними або нечинними на час вирішення спору у передбаченому законодавством порядку не визнавалися, і у даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

ОСОБА_1 працює викладачем Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23», що підтверджується копією Трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 10-12), а тому належить до кола працівників, які підлягають обов`язковому щепленню.

02 листопада 2021 року за вих. № 02-18/224 ОСОБА_1 було адресоване Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 № 236 з роз`ясненнями надання документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення, або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведених профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595, та роз`яснено наслідки їх ненадання.

ОСОБА_1 не було надано Комунальному закладу «Вінницький ліцей № 23» документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення, або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведених профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Наказом Комунального закладу «Навчально виховний комплекс ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназія № 23 Вінницької міської ради» (нинішня назва - Комунальний заклад «Вінницький ліцей № 23») від 8 листопада 2021 року № 258-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , вчителя географії, було відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 13).

Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено обов`язкової вакцинації від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є, у тому числі, гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Щодо посилання позивача на те, що КЗпП Українине передбачає відсторонення від роботи у разі відсутності вакцинації від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, то суд зазначає, що ст. 46 КЗпП Українипередбачає можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством, про що було зазначено вище.

При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство України не містить норм щодо примусової вакцинації, а тому у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Дійсно, обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод, проте за певних умов воно є допустимим.

ЄСПЛ дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У рішенні Європейського суду з прав людини, ухваленому 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), зазначено що «суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».

Отже, ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі (таким законом в Україні є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»), а тому порушення ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод відсутнє.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів такі аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення; це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб;ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

Щодо питання необхідності у демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації ЄСПЛ наводить таке (п. 285): «Хоча система обов`язкових вакцинаційне єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб; усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу; в контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я; коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань; у переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень; ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом; таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що держава, передбачивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей; втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Щодо надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, то суд зазначає таке.

Право на таємницю про стан здоров`я закріплене устатті 286 ЦК України та в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 286 ЦК України, фізична особамає правона таємницюпро стансвого здоров`я,факт зверненняза медичноюдопомогою,діагноз,а такожпро відомості,одержані приїї медичномуобстеженні; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Разом з тим, інформація щодо щеплення не є інформацією про діагноз чи методи лікування, не передбачає розкриття відомостей про стан здоров`я та не порушує таємницю про стан здоров`я.

Також, на переконання суду, не можуть бути взяті до уваги і посилання позивача на ті обставини, що лікарські засоби від короноварісної хвороби COVID-19 перебувають на стадії клінічних досліджень.

Згідно з ч. 1 ст.9, ч. 1,6ст.9-2 Закону України «Про лікарські засоби»,постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2021 року № 95та наказів МОЗ від 22 лютого 2021 року № 308, від 09 березня 2021 року №419, від 02 липня 2021 року № 1325 було зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України ряд вакцин від COVID-19, а щеплення зареєстрованою у встановленому законом порядку вакциною відповідає законодавству України в сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Разом з тим, згідно зіст. 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Верховний Суду постановівід 10березня 2021року усправі №331/5291/19 зазначив, що «згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честьі гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні; отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3та53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту».

Отже, саме життя, здоров`я і безпека людини, а не право на працю, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату працівником заробітної плати, однак це є прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку (щеплення), метою якого є захист здоров`я.

Також суд бере до уваги, що Наказом МОЗ України від 25.02.2022 року № 380 було зупинено дію наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153».

Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, гарантованогост. 43 Конституції України, оскільки за ОСОБА_1 збереглося робоче місце, трудовий договір з нею не припинений.

Отже, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до директора Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» Богар Наталії Василівни, Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 13, 81, 141, 263-265, 259, 268, 273 ЦПК України, на підставі ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод, ст. 3, 43, 1512 Конституції України, ст. 286 ЦК України, ст. 3, 4, 21, 46 КЗпП України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я», постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096, наказу МОЗ від 5 лютого 2020 року № 521, наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до директора Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» Богар Наталії Василівни, Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Апеляційна скаргана рішеннясуду подаєтьсяпротягом тридцятиднів здня йогоскладення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішеннясуду набираєзаконної силипісля закінченнястроку поданняапеляційної скаргивсіма учасникамисправи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

Комунальний заклад «Вінницький ліцей № 23» (м. Вінниця, вул. Космонавтів, буд. 32; код ЄДРПОУ 20090689)

Директор Комунального закладу «Вінницький ліцей № 23» Богар Наталія Василівна (м. Вінниця,

вул. Космонавтів, буд. 32; код ЄДРПОУ 20090689)

Суддя