Рішення

від 17.05.2022 по справі 320/11806/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2022 року Київ№ 320/11806/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у встановлені статусу інваліда війни ІІ групи та видачі посвідчення інваліда війни;

- зобов`язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видати йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- здійснити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 20.05.1986 по 20.06.1986 брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням ним обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС отримав ІІ групу інвалідності. Звернувшись до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення отримав відмову, оформлену листом від 14.09.2021 за № 1318. Вважаючи, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення, звернувся за захистом до суду.

Відповідно до ухвал від 28.09.2021 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія ухвали суду отримана відповідачем 08.10.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штриховий кодовий ідентифікатор 0113301224078).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .

Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 01.04.2019 позивач є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи, загальне захворювання, довічно.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 20.06.1991, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-І № 038177 від 18.07.1996, позивачеві з 17.07.1996 довічно встановлено ІІ групу інвалідності, захворювання пов`язане із впливом аварії на Чорнобильській АЕС, підстава: акт огляду МСЕК № 2655.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до Бородянського відділу Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області із заявою від 07.09.2021, в якій просив встановити статус інваліда війни ІІ групи та видати відповідне посвідчення.

Листом від 14.09.2021 № 1318 позивачеві відмовлено у встановлені статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення. Спірна відмова мотивована тим, що у поданій позивачем довідці МСЕК про групу та причину інвалідності відсутня інформація про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись із відмовою відповідача у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII).

Стаття 4 Закону № 3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України від 28.09.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі Положення № 302).

Згідно з пунктом 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни».

Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З матеріалів справи встановлено, що позивач працював, зокрема, у період з 20.05.1986 по 20.06.1986 в Пересувній механізованій колоні-6 тресту «Поліськсільбуд», де приймав участь в роботах, пов`язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Цей факт підтверджений записом у трудовій книжці позивача від 29.07.1970, копія якої наявна в матеріалах справи та досліджена судом.

Судом також встановлено, що відповідно до довідки ПрАТ «Пересувна механізована колона-6 «Поліськсільбуд» № 98 від 27.05.2021, у зв`язку із аварією на Чорнобильській АЕС, яка сталась у 1986 році працівники підприємства у травні-червні 1986 року брали активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На час зазначених подій підприємство мало назву Пересувна механізована колона-6 тресту «Поліськсільбуд».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

При цьому суд зауважує, що вказані обставини відповідачем жодним чином не спростовані.

Тобто, формування Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Крім того, згідно з наявною в матеріалах справи копією довідки Департаменту з питань цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації від 21.05.2021 № 01.1-15/868, вимога органів соціального захисту населення щодо надання довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони, займану посаду та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є необґрунтованою.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Суд враховує, що позивач став особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними у справі доказами.

Так, як вже встановлено судом, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_3 від 20.06.1991.

Згідно з даними довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-І № 038177 позивачеві з 17.07.1996 встановлено другу групу інвалідності довічно у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами та відповідачем не заперечується.

Досліджені судом документи підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею відповідного посвідчення.

При цьому, посилання відповідача у листі № 1318 від 14.09.2021 як на підставу для відмови у встановленні позивачеві статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на відсутність підтверджуючої у довідці до акта огляду МСЕК інформації про залучення особи до складу формувань Цивільної оборони, не ґрунтуються на вимогах закону та спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

За вказаних обставин, суд доходить висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачеві статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача встановити позивачеві статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видати йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, суд зазначає таке.

Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, у той час як право на отримання такого статусу підтверджується документально, суд уважає, що у цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про наявність в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства під час прийняття рішень щодо відмови у встановленні позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення.

Відтак, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в частині зобов`язання Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом із тим, позивач про необхідність встановлення судового контролю взагалі не зазначає про причини такої необхідності чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у цій справі не буде виконано відповідачем.

Відтак, підстав для зобов`язання встановити судовий контроль суд не вбачає.

Щодо розподілу судових витрат суд виходив із того, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 01.04.2019, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановлені статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ: 44370884; місцезнаходження: 08292, Київська обл., м. Буча, вул. Енергетиків, буд. 1-А) встановити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.