Рішення

від 18.05.2022 по справі 754/19235/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2394/22

Справа №754/19235/21

РІШЕННЯ

Іменем України

19 травня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Гринчак О.І.

за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

20 грудня 2021 року ОСОБА_2 , через представника - адвоката Роспотнюка В.О., звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва, в якому просить:

- наказ № 160-к «Про відсторонення від роботи психолога ОСОБА_2 » від 08.11.2021, прийнятий Гімназією «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва, визнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Гімназію «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва виплатити ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до копії довідки від 13.12.2021 позивачка, ОСОБА_2 , на підставі наказу № 6-к від 25.02.2014 прийнята на роботу на посаду практичного психолога до Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва. Згідно з копією особистої медичної книжки серії ААВ № 985080, позивачка пройшла черговий медичний огляд та наступний черговий медичний огляд призначено на 17.10.2022. Відповідно до наказу від 08.11.2021 № 160-к практичного психолога ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач вважає оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_2 № 160-к від 08.11.2021 незаконним та таким, що прийнятий із грубим порушенням норм законодавства про працю України. Статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу законів про працю України, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 за статтею 12 вказаного Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом. Ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань. Позивачка зазначає, що відсторонення її від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» і наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Також позивачка вказує, що оскаржуваний наказ фактично містить вимогу відсторонення від роботи до часу розкриття медичної таємниці позивачкою про свій стан здоров`я, однак вимога відповідача до позивача щодо надання конфіденційної інформації є незаконною.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28.12.2021 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 22.02.2022.

У судове засідання 22.02.2022 з`явилися позивач та представник позивача. Представник відповідача до суду не з`явився, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 13.04.2022.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2022 у зв`язку з неявкою учасників розгляд справи відкладено на 19.05.2022.

У судове засідання 19.05.2022 з`явився представник позивача. Представник відповідача до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема, шляхом направлення судових повісток на адресу його місцезнаходження, проте судові повістки повернулись до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що на поштових повідомленнях проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за адресою місцезнаходження відповідача, в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що повістку вручено відповідачеві та він є повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, судова повістка направлялася на електронну пошту відповідача та згідно з довідкою є доставленою відповідачеві.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_2 на підставі наказу № 6-к від 25.02.2014 зарахована на посаду практичного психолога до Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва.

Згідно з копією особистої медичної книжки серії ААВ № 985080, позивачка пройшла черговий медичний огляд та наступний черговий медичний огляд призначено на 17.10.2022.

Відповідно до наказу Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва «Про відсторонення від роботи психолога ОСОБА_2 » від 08.11.2021 № 160-к практичного психолога ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Вважаючи вищевказаний наказ таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до положень частин першої, шостої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, виходячи з вищенаведених конституційних приписів право на працю належить до конституційних прав, яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено значення термінів:

інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;

небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров`я;

особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення;

календар профілактичних щеплень (далі - календар щеплень) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення;

контактні особи - особи, які перебували в контакті з джерелом інфекції, внаслідок чого вони вважаються зараженими інфекційною хворобою;

карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб;

протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій;

профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб;

поствакцинальні ускладнення - важкі та (або) стійкі розлади здоров`я, викликані застосуванням медичних імунобіологічних препаратів.

Стаття 3 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює повноваження Кабінету Міністрів України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Так, Кабінет Міністрів України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб:

розробляє і здійснює відповідні державні цільові програми;

забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров`я, органів державної санітарно-епідеміологічної служби, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів і робіт, пов`язаних з ліквідацією епідемій, координує проведення цих заходів і робіт;

координує та спрямовує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

укладає міжурядові договори;

розробляє та затверджує перелік товарів протиепідемічного призначення, що необхідні для запобігання поширенню епідемій, пандемій, у тому числі поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019);

розробляє та затверджує перелік товарів, що мають істотну соціальну значущість;

встановлює граничні ціни для оптової та роздрібної торгівлі товарами протиепідемічного призначення, що необхідні для запобігання поширенню епідемій, пандемій, у тому числі поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або товарами, що мають істотну соціальну значущість, з урахуванням постачальницько-збутової надбавки та граничної торговельної (роздрібної) надбавки;

встановлює під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, заборону скуповування та перепродажу за цінами, що перевищують встановлені граничні ціни для оптової та роздрібної торгівлі, з урахуванням постачальницько-збутової надбавки та граничної торговельної (роздрібної) надбавки товарів протиепідемічного призначення, що необхідні для запобігання поширенню епідемій, пандемій, та/або товарів, що мають істотну соціальну значущість;

вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень (ч. 1).

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 2).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (ч. 3).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (ч. 4).

Медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов`язані надати об`єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення (ч. 5).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п`ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації та за згодою об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (ч. 6).

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 7).

Отже, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 за статтею 12 вказаного Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції чинній на час спірних правовідносин - 08.11.2021) постановлено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за № 1306/36928, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).

Відповідно до Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Отже, відсторонення працівників від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичних щеплень проти COVID-19 запроваджено постановою Кабінету Міністрів України, тобто підзаконним нормативно-правовим актом.

Статтею 151-2 Конституції України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

В абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 встановлено, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відсторонення від роботи є втручанням у конституційне право людини на працю шляхом його обмеження, а тому таке обмеження конституційного права дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства охорони здоров`я України.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки наказ про відсторонення позивача прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд доходить висновку про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19.

За таких обставин, позовна вимога про визнання незаконним і скасування наказу Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва «Про відсторонення від роботи психолога ОСОБА_2 » від 08.11.2021 № 160-к є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У позовній заяві зазначається також, що з метою ефективного захисту порушених прав позивачки ОСОБА_2 , виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, сторона позивача вважає за необхідне заявити про вимогу як зобов`язання відповідача на користь позивачки виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на зазначене, позовна вимога про зобов`язання Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи є також обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, представник позивача - адвокат Роспотнюк В.О. просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу, до яких належать 1364,55 грн. за складання позовної заяви, та 744,30 грн. за кожне судове засідання, оскільки відбулося два судових засідання, тому такі витрати становлять 744,30*2 = 1488,60 грн. На підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката представник позивачки надав копію договору про надання правничої допомоги від 15.12.2021, платіжні доручення від 15.12.2021 та від 23.02.2022.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правову допомогу відповідають критеріям реальності, розумності та справедливості, та підлягають стягненню у загальному розмірі 2853,15 грн. (1364,55 грн. + 744,30 грн. +744,30 грн. = 2853,15 грн.).

Керуючись ст. 12, 76-81, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати задовольнити.

Наказ Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва «Про відсторонення від роботи психолога ОСОБА_2 » від 08.11.2021 № 160-к визнати незаконним та скасувати.

Зобов`язати Гімназію «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Стягнути з Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу у сумі 2853,15 грн. (дві тисячі вісімсот п`ятдесят три гривні 15 коп.).

Стягнути з Гімназії «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва на користь держави судовий збір у сумі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_2 , код РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Гімназія «Троєщина» ІІ-ІІІ ступенів Деснянського району міста Києва, код ЄДРПОУ: 22906267, місце знаходження: м. Київ, вул. М. Цвєтаєвої, 14-В.

Суддя Деснянського

районного суду міста Києва Оксана ГРИНЧАК