Постанова

від 18.05.2022 по справі 569/10287/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 травня 2022 року

м. Київ

справа № 569/10287/17

провадження № 61-15473св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Рівненська міська рада, Підприємство об`єднання громадян «Перелесник» Міської громадської організації «Рівненський ювілейний Ринок», яке змінило назву на Підприємство об`єднання громадян «Ринок Володимирський» Громадської організації «Рівненський Ювілейний Ринок»,

третя особа - Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, Підприємства об`єднання громадян «Перелесник» Міської громадської організації «Рівненський ювілейний Ринок», яке змінило назву на Підприємство об`єднання громадян «Ринок Володимирський» Громадської організації «Рівненський Ювілейний Ринок», третя особа - Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2017 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення Рівненської міської ради від 15 червня 2017 року № 2887 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 Підприємству об`єднання громадян «Перелесник» Міської громадської організації «Рівненський Ювілейний Ринок» (далі - ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок») та зобов`язати Рівненську міську раду розглянути її заяву щодо проведення аукціону з передачі в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивувала тим, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування прийняте з порушенням вимог законодавства та процедури його попереднього оприлюднення.

Вважала, що у Рівненської міської ради не було правових підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки з ПОГ «Перелесник»ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок», оскільки орендар неналежним чином здійснював взяті на себе зобов`язання, передбачені договором.

Зазначала, що незаконне поновлення договору оренди, укладеного між відповідачами, порушує її права, оскільки вона мала намір отримати відповідну земельну ділянку в оренду, про що подала заяву до Рівненської міської ради, однак така заява з огляду на оскаржуване позивачем рішення розглянута не була.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 27 серпня 2019 року позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував рішення Рівненської міської ради № 2887 від 15 червня 2017 року «Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок».

Зобов`язав Рівненську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 щодо проведення аукціону з передачі в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Стягнув з Рівненської міської ради та ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 640 грн з кожного.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що рішення Рівненської міської ради від 15 червня 2017 року № 2887 суперечить актам цивільного законодавства та порушує законні права і інтереси ОСОБА_1 , яка до прийняття оскаржуваного рішення зверталася до відповідача із заявою про проведення аукціону щодо спірної земельної ділянки.

Рівненський апеляційний суд ухвалою від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ПОГ«Ринок Володимирський» ГО «Рівненський Ювілейний Ринок» задовольнив частково. Рішення Рівненського міського суду від 27 серпня 2019 року скасував, провадження у цій справі закрив.

Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що цей спір підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції, оскільки є публічно-правовим та стосується оскарження рішення органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд постановою від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що позивач оскаржує ненормативний правовий акт органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію після його реалізації, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про непідвідомчість даного спору судам цивільної юрисдикції та не врахував, що відносини між сторонами, у тому числі щодо оспорювання правомірності набуття ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок» права користування (оренди) земельною ділянкою, є цивільно-правовими.

Апеляційний суд, закриваючи провадження в справі, також помилково послався на звернення ОСОБА_1 до суду з аналогічними позовами, за якими було відмовлено у відкритті провадження, оскільки відповідні обставини в силу положень частини першої статті 255 ЦПК України не є підставою для закриття провадження справі.

Рівненський апеляційний суд постановою від 29 липня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 04 серпня 2021 року, апеляційну скаргу ПОГ «Ринок Володимирський» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок» задовольнив частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2019 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що будь-які докази щодо порушення прав позивача на час прийняття рішення Рівненською міською радою № 2887 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок» відсутні.

Вимоги позивача зводяться до порушення його теоретичних, а не практичних та ефективних прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Звернення ОСОБА_1 від 13 червня 2017 року було адресовано саме міському голові як окремому суб`єкту місцевого самоврядування, а на розгляд ради як представницького органу місцевого самоврядування передана не була. Окрім того, заява ОСОБА_2 від 13 червня 2017 року не містить будь яких клопотань щодо вчинення/невчинення міською радою дій, а також проблемних питань які необхідно вирішити, тому вона не потребувала надання відповіді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у вересні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок»до заяви від 29 березня 2017 року № 43244 про поновлення договору оренди земельної ділянки, поданої до Рівненської міської ради через Управління забезпечення надання адміністративних послуг місто Рівне не додав проект додаткової угоди.

Апеляційний суд, розглядаючи цей спір, проігнорував правовий висновок щодо порядку застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо поновлення договору оренди на підставі оскаржуваного рішення Рівненської міської ради від 15 червня 2017 року № 2887, що міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 та у справі № 313/350/16-ц.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачами вимог Міської санітарно-епідеміологічної станції від 13 вересня 2005 року № 4864, що міститься в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вулиці Ювілейній ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок».

Вважає, що відповідач втратив переважне право на поновлення договору оренди землі відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки не виконав належно обов`язки за умовами договору.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів (правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 923/782/19). Однак, зазначений висновок також залишився поза увагою апеляційного суду.

Вона має право на оскарження рішення органу місцевого самоврядування, оскільки внаслідок його прийняття була позбавлена права та можливості взяти участь в торгах з передачі в оренду спірної земельної ділянки, за відсутності будь-яких підстав для непроведення аукціону з передачі такої ділянки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ПОГ «Ринок Володимирський» ГО «Рівненський Ювілейний Ринок» у грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у правовідносинах стосовно оренди земельної ділянки щодо якої вирішувалося питання продовження строку оренди, ОСОБА_1 не є стороною договору, вона належним чином не обґрунтувала в чому полягає порушення її права та законного інтересу.

Крім того, рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2020 року у справі № 918/238/20 визнано недійсним з часу прийняття рішення Рівненської міської ради від 15 червня 2017 року № 2887 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок». Визнано поновленим договір оренди землі, зареєстрований в Рівненській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 04 червня 2007 року за № 040758300098, укладений 24 квітня 2007 року між Рівненською міською радою та ПОГ «Ринок Володимирський» ГО «Рівненський Ювілейний Ринок».

Позивач не обґрунтувала нормами чинного законодавства посилання на те, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо введення ринку в експлуатацію та якими нормами врегульоване введення таких об`єктів у експлуатацію

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 листопада 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Рівненського міського суду Рівненської області.

Справа № 569/10287/17 надійшла до Верховного Суду 01 грудня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рівненською міською радою 15 червня 2017 року було прийнято рішення № 2887 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок», згідно з яким Рівненська міська рада вирішила:

1. поновити ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок» договір оренди земельної ділянки загальною площею 942 кв. м на АДРЕСА_1 з числа земель, які надані йому в оренду (договір оренди землі від 04 червня 2007 року № 040758300098), в тому числі:

- земельної ділянки площею 869 кв. м (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:001:0057);

- земельної ділянки площею 73 кв. м (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:001:0056).

Договір оренди земельної ділянки поновити на один рік для будівництва та обслуговування ринку.

2. додатковий договір про поновлення договору оренди землі укласти відповідно до вимог чинного законодавства та Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на території міста Рівного та за його межами за земельні ділянки, що є власністю територіальної громади міста, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18 серпня 2011 року № 1104 (зі змінами, внесеними згідно з рішенням Рівненської міської ради від 03 лютого 2014 року № 3723).

3. ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок» завершити реконструкцію ринку, яку воно зобов`язувалося провести, і відзвітувати про це через рік.

Також апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 13 червня 2017 року звернулася із заявою на адресу міського голови міста Рівного, в якій заявила, що «очікує на прийняття рішення Рівненською міською радою про проведення аукціону щодо надання права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 та заявляє про свою участь в аукціоні. Необхідні документи зобов`язується надати у визначений рішенням міської ради термін».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України слідує що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає, зокрема незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) Верховний Суд зробив висновок, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 756/5080/14-ц (провадження № 14-277цс19) зробила правовий висновок …[рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.]

Верховним Судом у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 816/1279/18 висловлено таку правову позицію […Водночас, скаржник не наводить аргументів протиправності змісту оспорюваного рішення, а лише наводить аргументи порушення процедури оприлюднення проекту рішення, вважаючи, що порушення процедури прийняття рішення органом місцевого самоврядування є безумовною підставою для його скасування. У будь-якому випадку, приймаючи до уваги той факт, що дане рішення як акт індивідуальної дії виконано, у зв`язку з чим вичерпало свою дію, то процедурне порушення у вигляді несвоєчасного опублікування проекту рішення та відсутність обговорення під час його прийняття не може слугувати самостійною підставою для скасування такого рішення.]

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржуване рішення було прийняте з порушенням вимог Конституції України та законів України, оскільки відповідач не розглянув її заяву про отримання в оренду спірної земельної ділянки, чим позбавив її права прийняти участь в аукціоні.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Встановивши обставини справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем порушення її прав на час прийняття рішення Рівненською міською радою № 2887 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 ПОГ «Перелесник» МГО «Рівненський Ювілейний Ринок».

Крім того, статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Порядок розгляду звернень визначено статтею 15 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Встановивши, що звернення ОСОБА_1 від 13 червня 2017 року було адресоване саме міському голові як окремому суб`єкту місцевого самоврядування, а на розгляд ради як представницького органу місцевого самоврядування передана не була, зазначене звернення не містить будь-яких клопотань щодо вчинення/невчинення міською радою дій, а також проблемних питань, які необхідно вирішити, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що така заява не потребувала відповіді, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання Рівненської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 щодо проведення аукціону є безпідставними.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ПОГ «Ринок Володимирський» ГО «Рівненський Ювілейний Ринок» витрати на правничу допомогу, апеляційний суд надав оцінку понесених витрат, врахував складність справи, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та результат розгляду справи.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 та у справі № 313/350/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 923/782/19, не заслуговують на увагу, оскільки на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров