Постанова

від 29.07.2021 по справі 569/10287/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/10287/17

Провадження № 22-ц/4815/632/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Рівненська міська рада, підприємство об`єднання громадян Перелесник міської громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок , яке змінило назву на підприємство об`єднання громадян Ринок Володимирський громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок ,

третя особа - Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Підприємства об`єднання громадян "Ринок Володимирський" громадської організації "Рівненський Ювілейний Ринок" на рішення Рівненського міського суду від 27 серпня 2019 року , ухвалене в складі судді Кучиної Н.Г., повний текст якого складено 04.09.2019 року, у справі № 569/10287/17,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Рівненської міської ради, підприємства об`єднання громадян Перелесник міської громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок (найменування було змінено на підприємство об`єднання громадян Ринок Володимирський громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок ) та просила визнати незаконним і скасувати рішення Рівненської міської ради від 15 червня 2017 року № 2887 Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 Підприємству об`єднання громадян Перелесник міської громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок та зобов`язати Рівненську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 щодо проведення аукціону з передачі в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог позовної заяви посилалася на те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування прийняте з порушенням вимог законодавства та процедури його попереднього оприлюднення.

Вважала, що у Рівненської міської ради не було правових підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки з ПОГ Перелесник , оскільки орендар неналежним чином здійснював власні обов`язки, передбачені договором.

Зазначала, що незаконне поновлення договору оренди, укладеного між відповідачами, порушує її права, оскільки вона мала намір отримати відповідну земельну ділянку в оренду, про що подала заяву до Рівненської міської ради, однак така заява з огляду на оскаржуване позивачем рішення розглянута не була.

Рішенням Рівненського міського суду від 27 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, підприємства об`єднання громадян Перелесник міської громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано рішення Рівненської міської ради № 2887 від 15 червня 2017 року Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Рівненську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 щодо проведення аукціону з передачі в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Рівненської міської ради та Підприємства об`єднання громадян "Перелесник" міської громадської організації "Рівненський Ювілейний Ринок" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 640 грн. з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Рівненської міської ради від 15 червня 2017 року № 2887 суперечить актам цивільного законодавства й порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , яка до прийняття оскаржуваного рішення зверталася до відповідача з заявою про проведення аукціону щодо спірної земельної ділянки. Однак, Рівненська міська рада не розглянула звернення ОСОБА_1 про прийняття рішення Рівненською міською радою про проведення аукціона щодо надання права оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 в строк та в порядку, встановленому нормами ЗК України у місячний строк та не прийняла відповідного рішення. У зв`язку із чим суд дійшов висновку, що міська рада допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення про проведення аукціона щодо надання права оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 на території міста Рівного за заявою особи.

Не погодившись з рішенням суду, Підприємство об`єднання громадян Ринок Володимирський громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд при розгляді справи не врахував вимог процесуального законодавства, позицій Верховного Суду щодо підсудності даного спору. Позивачем заявлено цивільний позов, який стосується вчинення дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень і даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду в порядку ст. ст. 104-109 КАС України.

Суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства зверталась до суд з даним позовом і ухвалою суду від 30 червня 2017 року у справі № 569/10074/19 їй відмовлено у відкриття провадження з тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Однак, 3 липня 2017 року ОСОБА_2 знову звернулась до суду з цим позовом у цивільному порядку і ухвалою суду від 07.07.2017 року у даний справі відкрито провадження та розглянуто справу по суті. Також апелянт зазначає, що з аналогічним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку адміністративного судочинства, провадження у якій за № 569/10730/17 відкрито ухвалою від 11.07.2017 року і розгляд триває по даний час.

Вказує, що суд допустив порушення норм матеріального права, а саме ст. ст. 4, 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , не врахував обставин, встановлених рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі № 1740/2352/18, яке набрало законної сили. Суд в оскаржуваному рішенні свої висновки обґрунтував на показаннях свідків, при цьому не взяв до уваги належних доказів.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові, судові витрати просить покласти на позивача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу підприємства об`єднання громадян Ринок Володимирський громадської організації Рівненський Ювілейний Ринок задоволено частково: рішення Рівненського міського суду від 27 серпня 2019 року скасовано, провадження в даній справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.

Встановлено, що 15 червня 2017 року Рівненською міською радою було прийнято рішення №2887 Про поновлення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 , згідно з яким Рівненська міська рада вирішила:

1. Поновити Підприємству об`єднання громадян "Перелесник" міської громадської організації "Рівненський Ювілейний Ринок" договір оренди земельної ділянки загальною площею 942 м2 на АДРЕСА_1 з числа земель, які надані йому в оренду (договір оренди землі від 4 червня 2007 року № 040758300098), в тому числі:

- земельної ділянки площею 869 м2 (кадастровий номер земельної ділянки - 5610100000:01:001:0057);

- земельної ділянки площею 73 м2 (кадастровий номер земельної ділянки - 5610100000:01:001:0056).

Договір оренди земельної ділянки поновити на один рік для будівництва та обслуговування ринку.

2. Додатковий договір про поновлення договору оренди землі укласти відповідно до вимог чинного законодавства та Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на території міста Рівного та за його межами - за земельні ділянки, що є власністю територіальної громади міста, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18 серпня 2011 року № 1104 (зі змінами, внесеними згідно з рішенням Рівненської міської ради від 3 лютого 2014 року № 3723).

3. Підприємству об`єднання громадян "Перелесник" міської громадської організації "Рівненський Ювілейний Ринок" завершити реконструкцію ринку, яку воно зобов`язувалося провести, і відзвітувати про це через рік. ( а.с. 20 том 1)

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

У постанові від 05 червня 2018 року, прийнятій у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає, зокрема, незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом врахований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 756/5080/14-ц (провадження № 14-277цс19), згідно з яким рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.06.2020 у справі № 816/1279/18 (предмет спору - визнання незаконним і скасування рішення міської ради) наведено таку правові позицію:

"59. Водночас, скаржник не наводить аргументів протиправності змісту оспорюваного рішення, а лише наводить аргументи порушення процедури оприлюднення проекту рішення, вважаючи, що порушення процедури прийняття рішення органом місцевого самоврядування є безумовною підставою для його скасування.

63. В будь-якому випадку, приймаючи до уваги той факт, що дане рішення як акт індивідуальної дії виконано, у зв`язку з чим вичерпало свою дію, то процедурне порушення у вигляді несвоєчасного опублікування проекту рішення та відсутність обговорення під час його прийняття не може слугувати самостійною підставою для скасування такого рішення".

Позивач обґрунтовує поданий позов тим, що рішення відповідача про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 , не було прийнято на підставі і в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки відповідач не розглянув заяву позивача про отримання в оренду цієї земельної ділянки, чим позбавив його права прийняти участь в аукціоні, що є порушенням ст.ст. 134, 135 ЗК України.

Апеляційним судом встановлено, що будь-які докази щодо порушення прав позивача на час прийняття рішення Рівненською міською радою №2887 Про поновлення договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 " міської громадської організації "Рівненський Ювілейний Ринок" відсутні.

Вимоги позивача зводяться до порушення його теоретичних, а не практичних та ефективних прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги.

13 червня 2017 року позивач звернулася із заявою на адресу Міського голови м. Рівного, в якій заявила, що "очікує на прийняття рішення Рівненською міською радою про проведення аукціону щодо надання права оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2 та заявляє про свою участь в аукціоні. Необхідні документи зобов`язується надати у визначений рішенням міської ради термін." (а.с. 14 т.1)

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України Про звернення громадян від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Порядок розгляду звернень визначено ст. 15 Закону № 393/96-ВР, відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань , за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині зобов`язати Рівненську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 щодо проведення аукціону, оскільки звернення ОСОБА_1 від 13 червня 2017 року було адресовано саме міському голові як окремому суб`єкту місцевого самоврядування, а на розгляд ради як представницького органу місцевого самоврядування передана не була . Окрім того , заява ОСОБА_3 від 13 червня 2017 року не містить будь яких клопотань щодо вчинення/не вчинення міською радою дій, а також проблемних питань які необхідно вирішити. Відтак, така заява не потребувала надання відповіді.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної справах Класс та інші проти Німеччини від 6 вересня 1978 року, Фадєєва проти Росії від09 червня 2005 року, Кумпене і Мазере проти Румунії від 17 грудня 2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Суди не можуть підміняти собою органи владних повноважень, приймати замість них рішення, давати вказівки щодо вирішення питань, які належать до компетенції суб`єкта владних повноважень.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та його застосування уваги не звернув, у зв`язку з чим допустив порушення норм матеріального права. За наведеного апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.

У відповідності до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову - на позивача.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

На підтвердження факту надання професійної правничої допомоги представником Рівненської міської ради - Терещенко О.М. надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 21 жовтня 2019 року, акт здачі-приймання наданих послуг від 26 листопада 2019 року, платіжне доручення від 25 листопада 2019 року на суму 15000 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, які поніс відповідач 1 Рівненська міська рада у зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді, суд, з урахуванням положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, а також поданих на підтвердження цих витрат доказів, дійшов висновку про стягнення з позивачки на користь відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 тис. грн.

При цьому, апеляційним судом надано оцінку наданим на підтвердження відповідних витрат доказів, враховано складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт; обсяг наданих адвокатом послуг та результат розгляду справи.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Підприємства об`єднання громадян "Ринок Володимирський" громадської організації "Рівненський Ювілейний Ринок" задовольнити частково .

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2019 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, Підприємства об`єднання громадян "Ринок Володимирський" громадської організації "Рівненський Ювілейний Ринок", третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненської міської ради 1920 грн . (одна тисяча дев`ятсот двадцять гривень) витрат по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 29 липня 2021 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.