Постанова

від 08.02.2022 по справі 9901/775/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року

м. Київ

Справа № 9901/775/18

Провадження № 11-481заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє через представника Осколкова Івана Леонідовича , про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року (судді Бучик А. Ю., Берназюк Я. О., Желєзний І. В., Мороз Л. Л., Рибачук А. І.) у справі № 9901/775/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій та скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді Господарського суду Луганської області в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;

- зобов`язати ВККС здійснити повторне оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 02 серпня 2018 року № 1454/ко-18 (далі - Рішення № 1454/ко-18, спірне рішення) про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді Господарського суду Луганської області.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не оцінив у балах кожен окремо показник критеріїв компетентності ОСОБА_1 , а брак аргументів щодо аналізу всіх показників цих критеріїв свідчить про непрозорість та невмотивованість оскаржуваного рішення.

Зауважує, що в оскаржуваному рішенні відповідач критерії професійної етики та доброчесності оцінював на підставі одних і тих же обставин, хоч показники їхнього встановлення є різними.

Відзначає, що проведення «оцінювання невідповідності судді займаній посаді» відбувалося не на підставі закону, а проведення будь-якого оцінювання судді не на підставі закону з подальшим можливим його звільненням з посади не відповідає європейським стандартам, тому дії, вчинені суб`єктом владних повноважень на проведення такого оцінювання, є протиправними.

Надання необмежених дискреційних повноважень ВККС щодо можливості виставлення будь-яких оцінок за критеріями професійної етики та доброчесності без необхідності їх обґрунтування є порушенням принципу верховенства права, а відсутність у законі механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання свідчить про порушення права на захист.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 листопада 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив.

Своє рішення суд обґрунтував тим, що спірне рішення ВККС із висновком про рекомендування Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення позивачки з посади судді є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливили подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а стали підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить дочасно розглядати за правилами адміністративного судочинства. Мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.

3. Позивачка не погодилась із зазначеним рішенням і через свого представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зазначає, що суд першої інстанції не зважив на те, що оскаржуване рішення ВККС не може вважатися виключно рекомендацією, оскільки законом не передбачена можливість надання рекомендації, а лише зазначено, що це рішення як самостійний акт може бути підставою для внесення подання, яке, своєю чергою, є тим самим актом, що розглядається під час вирішення питання про звільнення судді з посади.

Вказує далі, що суд порушив право позивачки на судовий захист, позаяк розглянув справу без участі її представника - адвоката Осколкова І. Л., і не врахував того факту, що адвокат завчасно надав клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість в іншій справі та просив надалі розгляд справи здійснювати в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 грудня 2021 року відкрила провадження у справі, а ухвалою від 18 січня 2022 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

5. Обставини справи коротко можна викласти так.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 призначена на посаду судді Господарського суду Луганської області строком на п`ять років.

Рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання 1 790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, серед яких і суддю Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 .

Призначила також проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

ВККС 18 липня 2018 року ухвалила рішення № 174/зп-18, яким затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит», зокрема судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 , яка отримала за результатами складення анонімного письмового тестування 86,625 бала, а за виконання практичного завдання - 62,5 бала. На етапі складення іспиту позивачка загалом набрала 149,125 бала.

ОСОБА_1 допустили до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»; вона пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

02 серпня 2018 року з ОСОБА_1 була проведена співбесіда, за наслідками якої ВККС ухвалила рішення, за яким суддя Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 311,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв; суддя ОСОБА_1 визнана такою, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

Однією з підстав для винесення такого рішення стало те, що суддя в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015-2017 роки повинна була зазначити про наявність у її чоловіка ( ОСОБА_3 ) корпоративних прав на ТОВ «БІГМАР IHBECTMEHT ГРУП», TOB «СМАРТСТАРТ», TOB «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «УКРВІБРОБІТ», TOB «ПРОСВІТА СЕРВІС», ТОВ «ЮНІКОМ СОФТ», земельної ділянки загальною площею 2 га.

У поданій декларації за 2013 - 2017 роки позивачка вказувала про те, що проживає в житловому будинку в м. Харкові, який належить батькові чоловіка. Ці обставини були встановлені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Також встановлено, що в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 рік ОСОБА_1 вказала про наявність у неї автомобіля CHRYSLER SEBRING 2008 року випуску. У 2013 році позивачка не вказувала про наявність цього майна у своїй фінансовій звітності та не зазначала про його відчуження.

За схожих обставин ОСОБА_1 в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 - 2015 роки вказала про наявність у неї автомобіля LЕXUS LS 460L 2007 року випуску. Натомість у 2016 році при поданні декларації не зазначила про таке майно та/або отриманий дохід від продажу транспортного засобу.

На підставі декларацій судді за 2015-2017 роки ВККС встановила, що сукупний дохід її сім`ї становив 144 122 грн (2015 рік - 28 121 грн, 2016 рік - 47 542 грн, 2017 рік - 68 459 грн). Готівкових коштів, банківських вкладів, інших заощаджень у декларації суддя не зазначила. Натомість за даними Національного антикорупційного бюро України за означений період суддя здійснила 7 закордонних подорожей, її чоловік - 22. Через брак додаткових джерел доходів існування сім`ї із двома малолітніми дітьми, здійснення ними закордонних подорожей Комісія визнала об`єктивно сумнівним.

ВККС також зважила на пояснення ОСОБА_1 про надання коштів на утримання дітей та подорожі її батьками і родичами та встановила, що 18 вересня 2017 року батько судді (є пенсіонером) придбав квартиру в м. Харкові загальною площею 79,6 кв. м, яку за договором дарування від 29 жовтня 2017 року подарував позивачці.

Згідно з декларацією родинних зв`язків членами родини ОСОБА_1 є мати - ОСОБА_4 , яка з 2011 року по 2017 рік працювала в Апеляційному суді Харківської області, а її сестра - ОСОБА_5 з 2014 року є суддею Червонозаводського районного суду Харківської області. У 2014-2015 роках родина судді володіла автомобілем LЕXUS LS 460 L 2007 року випуску, a у 2016 році користувалася автомобілем МERCEDES-BENS C 180 2014 року випуску, що також потребувало витрат на обслуговування.

12 вересня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про скасування спірного рішення.

03 червня 2021 року ВРП ухвалила рішення № 1243/0/15-21, яким відмовила у задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Луганської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

6. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18?рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття«охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 83 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді <…> здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

За частиною третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

7. Якщо ще раз повернутись до змісту частини восьмої статті 101 цього Закону, то в ній йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкової умови - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією.

Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що на інші розуміння положень частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішення щодо надання рекомендації, як-от визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, відмова судді в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці висновки складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні оцінюватися та розглядатися разом з останнім рішенням, яке, власне, й було ухвалено на підставі таких висновків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).

Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

8. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Під час розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що ВРП 03 червня 2021 року прийняла рішення № 1243/0/15-21, яким відмовила у задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського районного суду Луганської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.

За цих обставин та наведеного правового регулювання суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

9. У контексті подібних (схожих) фактичних передумов Велика Палата Верховного Суду дійшла таких самих висновків, раніше викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 (провадження № 11-1344заі18), від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18 (провадження № 11-1213заі19), від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/810/18 (провадження № 11-202заі20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 9901/3/19 (провадження № 11-222заі20), від 03 лютого 2021 року у справі № 9901/850/18 (провадження № 11-1288заі19).

У цих постановах з покликанням на наведені норми законодавства зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

10. Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.

Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

Водночас за нормами Закону № 1402-VIII (стаття 88) рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.

При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.

Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

11. Інші доводи апеляційної скарги, зокрема і те, що позивачку обмежено в доступі до правосуддя, не знайшли свого підтвердження.

До початку першого судового засідання 17 травня 2019 року ОСОБА_1 просила відкласти розгляд справи через хворобу доньки - ОСОБА_6 . Із цих самих підстав позивачка просила відкласти розгляд справи, призначений на 15 липня 2019 року. У своїх заявах висловлювалась про бажання особисто бути присутньою в засіданні суду.

На засідання 05 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сташків К. І. не змогла прибути у зв`язку із перебуванням у щорічній відпустці у період з 29 липня по 09 серпня 2019 року. 30 вересня 2019 року за клопотанням представника позивачки - адвоката Сташків К. І. в судовому засіданні оголошено перерву для витребування доказів у справі.

В судовому засіданні 28 жовтня 2019 року суд відмовив у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та її представника - адвоката Сташків К. І. про зупинення провадження у справі. Розгляд справи призначено на 25 листопада 2019 року.

Судове засідання 25 листопада 2019 року було відкладено через хворобу адвоката Сташків К. І. Позивачка в засідання не з`явилась, просила розгляд справи відкласти з урахуванням перебування нею у щорічній відпустці з 23 грудня 2019 року по 06 січня 2020 року.

Через неврегульованість на законодавчому рівні питання представництва органів державної влади в судах розгляд справи 20 січня 2020 року було відкладено. В судовому засіданні 02 березня 2020 року позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, розгляд справи призначено на 25 травня 2020 року, який не відбувся у зв`язку із неповним складом суду.

17 вересня 2020 року представник позивачки - адвокат Сташків К. І. просила відкласти розгляд справи, призначений на 21 вересня 2020 року, у зв`язку із виявленням у неї респіраторної хвороби COVID-19. Наявність підтверджуючих документів зобов`язувалась надати в наступне судове засідання, яке було призначено на 26 жовтня 2020 року.

У своєму клопотанні від 23 жовтня 2020 року позивачка ОСОБА_1 повідомила, що з`явитися в судове засідання 26 жовтня 2020 року не зможе у зв`язку із перенесенням респіраторної хвороби COVID-19 та складною епідеміологічною обстановкою в місті її проживання (червоний рівень епідеміологічної небезпеки в м. Харкові). Зі змісту копії медичних документів убачається, що у ОСОБА_1 25 вересня 2020 року виявлено респіраторну хворобу COVID-19. Суд вкотре відклав розгляд справи на 16 листопада 2020 року.

В судове засідання 16 листопада 2020 року позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, розгляд справи призначено на 25 січня 2021 року, який не відбувся у зв`язку із неповним складом суду.

26 квітня 2021 року представник позивачки - адвокат Сташків К. І. у своїй заяві зазначила, що в останні дні контактувала з особою, яка захворіла на коронавірусну інфекцію COVID-19. Відповідно до рекомендацій постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» перебуває на самоізоляції, тому з поважних причин не може прибути в судове засідання. Розгляд справи відкладено на 14 червня 2021 року.

14 червня 2021 року розгляд справи не відбувся через перебування головуючої судді у відпустці. 10 вересня 2021 року від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Осколкова І. Л. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість в іншій справі, призначеній також на 13 вересня 2021 року. Сторін у справі повідомлено про наступне судове засідання, яке призначено на 08 листопада 2021 року.

05 листопада 2021 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Осколков І. Л. надіслав до суду клопотання з проханням знову відкласти розгляд справи у зв`язку із тим, що він бере участь у кримінальній справі в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська. Позивачка ОСОБА_1 до суду не з`явилась, будь-яких підтверджуючих даних про поважність причин неявки не надала.

Суд першої інстанції, коли вирішив розглядати справу у письмовому провадженні, зважив на неодноразовість відкладення розгляду справи, тривалість неявки судді ОСОБА_1 та її представників в судове засідання, множинність причин відкладення засідання з ініціативи сторін.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені обставини не дають можливості визнати, що суд протиправно обмежив право судді на участь у судовому засіданні чи не бажав її почути або заслухати її пояснення чи пояснення її представників.

Зі змісту наведених обставин випливає, що суддя ОСОБА_1, хоча, не проявляла наміру скористатися своїм правом на участь у судовому засіданні й за бажання, могла скористатися дозволеними й доступними засобами для реалізації свого права на участь як особисто, так і через свого представника з числа адвокатів адвокатського об`єднання «АВЕР ЛЄКС», з яким у неї укладений договір про надання правової допомоги.

12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

В. В. Британчук К. М. Пільков

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

І. В. Григор`єва В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач

В. С. Князєв С. П. Штелик

Г. Р. Крет