Рішення

від 17.05.2022 по справі 918/32/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/32/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Рижій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Р-Сервіс" (33008, м. Рівне, вул. Богоявленська, 41, оф. 11, код ЄДРПОУ 38945730) до Фізичної особи - підприємця Сумко Тетяни Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення в сумі 73 561 грн 18 коп.

у судове засідання з`явилися:

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

17.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "В-Р-Сервіс" (далі - ТОВ "В-Р-Сервіс", позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Сумко Тетяни Сергіївни (далі - ФОП Сумко Т.С.), у якому, посилаючись на ст. ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 625, 626, 629, 759, 762, Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 283, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 13, 20, 161-164, 173 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить суд стягнути з відповідача 73 561 грн 18 коп. (з яких - 43 208 грн 00 коп. - основний борг, 23 535 грн 40 коп. - інфляційні втрати, 6 817 грн 78 коп. - 3 % річних).

В обгрунування позовних вимог позивач вказує на невиконання відповідачем Договору оренди нежитлового приміщення № 31/12/73, укладеного 31.12.2015 року між позивачем (орендодавець), відповідачем (орендар) та Приватним підприємством "Регіональна компанія "Лідер-М" (обслуговуюча компанія), в частині повного та своєчасного виконання зобов`язань у вигляді сплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість, на яку позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 24.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначити на 15.02.2022 року, запропоновано відповідачу у строк протягом 15-ти днів з дня отримання даної ухвали подати до суду відзив на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України, запропоновано відповідачу у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, запропоновано учасникам справи подати суду: оригінали документів, доданих до позовної заяви (для огляду в судовому засіданні).

14.02.2022 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області (далі - відділ канцелярії) надійшла заява про те, що оскільки на поштову адресу ФОП Сумко Т.С. не надійшло жодного документа (доказу) від позивача по цій справі та копії позовної заяви і ухвали суду про відкриття провадження у справі, - відтак відповідач просить суд надіслати всі документи по справі на електронну пошту, надати можливість ознайомитися із матеріалами справи та судове засідання 15.02.2022 року відкласти на іншу дату.

15.02.2022 року господарський суд направив на електронну пошту ФОП Сумко Т.С. ІНФОРМАЦІЯ_1, вказану відповідачем у заяві від 14.02.2022 року, копію позовної заяви та доданих до неї документів.

Ухвалою суду від 15.02.2022 року розгляд справи відкладено на 10.03.2022 року.

28.02.2022 року на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява про зупинення або перенесення розгляду справи № 918/32/22 до закінчення воєнного стану у зв`язку із виїздом ФОП Сумко Т.С. із м. Рівне до безпечного місця перебування. У даній заяві відповідач повідомила, що станом на 25.02.2022 року ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримала, із позовом не згідна, а Договір не підписувала.

10.03.2022 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою суду від 28.04.2022 року судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.05.2022 року, запропоновано відповідачу у строк протягом 15-ти днів з дня отримання даної ухвали подати до суду відзив на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.

09.05.2022 року від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи. У даній заяві ФОП Сумко Т.С. звертає увагу на рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, опубліковані Радою суддів України 02.03.2022 року, та просить суд перенести розгляд справи на день, коли буде закінчено воєнний стан чи можливості безпечного повернення за відсутності військової агресії, адже суди мають здійснювати правосуддя в безперебійному режимі лише в умовах відсутності загрози життю та здоров`ю учасників справи.

При цьому відповідач вказує, що на даний час перебуває за кордоном, в статусі біженця, під тимчасовим прихистком. ФОП Сумко Т.С. висловлює побоювання що якщо покине територію іноземної держави, то втратить цей статус та соціальне забезпечення, чим наразиться на небезпеку, оскільки в Україні ще триває воєнний стан, постійно лунають повітряні тривоги.

У даній заяві відповідач повідомила, що станом на 06.05.2022 року ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримала, із позовом не згідна, а Договір не підписувала.

ФОП Сумко Т.С. заявляє, що зацікавлена особисто бути присутньою під час розгляду справи, щоб дати пояснення та мати змогу подавати заяви, клопотання і докази і просить суд за її відсутності справу не розглядати.

18.05.2022 року судом встановлено, що учасники справи не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання з розгляду справи по суті, належним чином повідомлені про час, дату та місце його проведення.

18.05.2022 року через відділ канцелярії від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання з розгляду справи по суті за його відсутності, у якій адвокат Мартинов О.Ю. вказує, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Із адреси відповідача повернувся конверт із ухвалою суду від 28.04.2022 року за трек-кодом 330131200999 із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом встановлено, що у заяві від 14.02.2022 року ФОП Сумко Т.С. просила суд надсилати їй документи за місцем реєстрації на адресу: АДРЕСА_1 та на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом направлено на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1. відповідача ухвали від 24.01.2022 року, від 15.02.2022 року та від 28.04.2022 року.

Крім того, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень:

- https://reestr.court.gov.ua/Review/102733403 ухвалу суду від 24.01.2022 року надіслано судом до реєстру: 24.01.2022. Зареєстровано: 25.01.2022. Оприлюднено: 26.01.2022.;

- https://reestr.court.gov.ua/Review/103325045 ухвалу суду від 15.02.2022 року надіслано судом до реєстру:16.02.2022. Зареєстровано: 17.02.2022. Оприлюднено: 18.02.2022.;

- https://reestr.court.gov.ua/Review/104115107 ухвалу суду від 28.04.2022 року надіслано судом до реєстру 28.04.2022. Зареєстровано: 29.04.2022. Оприлюднено: 02.05.2022.

Додатково відповідача повідомлена про час, дату та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 18.05.2022 року в телефонному режимі, про що підтверджує самостійно у своїй заяві про відкладення від 06.05.2022 року.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання 18.05.2022 року, відповідно до ч. 1 ст. 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 28.04.2022 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 202 ГПК України).

Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання 18.05.2022 року з розгляду справи по суті без участі представників позивача та відповідача.

Щодо заяви відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України "2102-ІХ від 24.02.2022 року.

Воєнний стан в Україні введено з 5:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Дію воєнного стану продовжено до 25 травня 2022 року.

Ухвалою суду від 15.02.2022 року розгляд справи відкладено на 10.03.2022 року з метою надання можливості відповідачу ознайомитися з матеріалами справи та реалізувати свої процесуальні права.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки відповідач та його представник не забезпечили явку у судове засідання 15.02.2022 року, відтак неявка ФОП Сумко Т.С. та її представника у судове засідання з розгляду справи по суті 18.05.2022 року є повторною, а тому клопотання про відкладення не підлягає до задоволення.

Перебування відповідача за кордоном при повторній неявці не є поважною причиною для відкладення розгляду справи, також зокрема з тих підстав, що ст. 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у справі направлено на адресу відповідача копію позовної заяви із додатками.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Додатково, окрім направлення засобами поштового зв`язку, на вимогу відповідача господарський суд направив її на електронну пошту копію позовної заяви з додатками та ухвали суду від 24.01.2022 року, від 15.02.2022 року та від 28.04.2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі відкрите 24.01.2022 року, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження (процесуальний строк якого триває 60 календарних днів), відповідач мав достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді та ознайомлення з матеріалами справи, зокрема, із можливим залученням представника для представлення власних інтересів у даній справі.

Крім того, відповідач наділений процесуальним правом на участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак не скористався таким.

Відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву із запереченнями проти задоволення позовних вимог, не подав суду заяву про продовження процесуального строку на подання відзиву.

Також відповідач не скористався процесуальним правом на подання заяви про перехід до розгляду даної справи у порядку за правилами загального позовного провадження.

Положеннями ГПК України, зокрема ст. ст. 7, 13 визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи.

Основоположними елементами права на справедливий суд є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Право на суд поширюється на здійснення окремих судових процедур.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами

Згідно з ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Також суд зазначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, визначених ГПК України.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, а неможливість вирішення справи (клопотань по справі) у відповідному судовому засіданні.

Крім того, суд зазначає, що відповідач не обмежений певним колом представників та міг би направити в судове засідання 18.05.2022 року свого представника.

За змістом ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд приймає до уваги прецедентні рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28.10.98 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду справи за межами строків, встановлених ГПК України є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених ч. 1 ст. 2 ГПК України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому господарський суд наголошує на тому, що в силу дії ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в господарському судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників господарського процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Судом також враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу.

Зважаючи на викладене у сукупності, зокрема, на обмеженість процесуального строку розгляду спору за правилами спрощеного позовного провадження, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану. Судом вчинено всі можливі дії для надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами та містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані учасниками судового розгляду документи і матеріали справи в сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

31.12.2015 року між ТОВ "В-Р-Сервіс" (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Сухомлин Тетяною Сергіївною РНОКПП НОМЕР_1 (орендар) та Приватним підприємством "Регіональна компанія "Лідер-М" (обслуговуюча компанія) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 31/12/73 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 2.1 Договору орендодавець зобов'1язується передати орендарю в тимчасове платне користування приміщення у будівлі Торгового центру, а орендар зобов`язується прийняти його, сплачувати орендну плату та інші встановлені Договором платежі, а також виконувати інші встановлені цим Договором зобов`язання, і повернути приміщення Орендодавцю на умовах, визначених Договором.

Згідно з п. 3.3. Договору базова площа приміщення становить 55,6 м. кв.

У відповідності до п. 5.1. Договору орендодавець зобов`язаний передати приміщення Орендарю, а Орендар зобов`язаний прийняти приміщення в оренду в день підписання цього Договору, про що сторони складають Акт приймання-передачі приміщення.

Як вбачається із п. 7.1. Договору строк його дії починає обчислюватися з дня підписання даного Договору та закінчується через 12 місяців, тобто 31.12.2016 року.

Сторони узгодили між собою та зафіксували у п. 9.1. Договору, що орендар зобов`язаний платити орендну плату за користування приміщенням у розмірах і в терміни, визначені цим Договором.

Загальний розмір орендної плати за 1 календарний місяць, в тому числі ПДВ з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року (без коефіцієнта К2) становить 3 892 грн 00 коп., а з 01.04.2016 року буде становити 6 672 грн 00 коп. (п. 9.2.1. Договору).

Згідно з п. 9.4. Договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 10 числа поточного місяця авансом за наступний місяць.

Нарахування орендної плати починається з 01.01.2016 року і закінчується в день підписання Акту прийому-передачі (повернення) приміщення з оренди, згідно п. 23.2. с. 23 цього Договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. (п. 19.1. Договору).

Додатком № 1 до Договору є виписка з плану торгового центру.

Додатком № 2 до Договору є правила торгового центру.

Додатком № 3 до Договору є перелік експлуатаційних послуг.

Додатком № 4 до Договору є Акт приймання передачі приміщення від 31.12.2015 року.

Додатком № 5 до Договору є схема транспортних і пішохідних шляхів 1 500.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.03.2016 року Сухомлин Тетяна Сергіївна (орендар) змінила прізвище на Сумко, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що Договір є укладеним, підписаний уповноваженими сторонами та скріплений відтисками печаток позивача та обслуговуючої компанії, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.

Із акту приймання-передачі-майна від 31.12.2015 року вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв у користування нежиле приміщення загальною площею 55,6 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі будівлі Торгового центру, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Макарова, буд 60.

У позовній заяві позивач вказує, що відповідачем не було внесено орендну плату в порядку, передбаченому п. 9.4. Договору, за період з січня 2016 року по вересень 2016 року включно.

Судом встановлено, що вартість оренди приміщення з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року становила 3 892 грн 00 коп. * 3 місяці (січень, лютий, березень) = 11 676 грн 00 коп.

Вартість оренди приміщення з 01.04.2016 року по 30.09.2016 року становила 6 672 грн 00 коп. * 6 місяців (квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень) = 40 032 грн 00 коп.

У жовтні 2016 року об`єкт оренди було відчужено, про що позивач повідомив відповідача листом № 01/10 від 11.10.2016 року.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, 03.04.2019 року позивач та відповідач підписали між собою Акт звірки взаєморозрахунків, у якому зафіксували, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 50 208 грн 00 коп.

Позивач у справі надав докази часткової оплати відповідачем заборгованості у розмірі 8 500 грн 00 коп., а саме банківські виписки, з яких вбачається, що:

- 30.01.2018 року відповідачем сплачено на користь позивача 1 500 грн 00 коп. (із призначенням платежу "за надані послуги зг. Рах № 30 від 26.01.18 р. без ПДВ);

- 31.03.2021 року відповідачем сплачено на користь позивача 3 000 грн 00 коп. (із призначенням платежу "за оренду нежитл. приміщення № 73 зг. Рах. № 17 від 29.01.16 р. без ПДВ");

- 12.05.2021 року відповідачем сплачено на користь позивача 4 000 грн 00 коп. (із призначенням платежу "за оренду нежитл. приміщення № 18 зг. Рах. № 1 від 29.02.16 р. без ПДВ").

Зважаючи на викладене, позивач вказує, що за відповідачем обліковується основна заборгованість за Договором у розмірі 43 208 грн 00 коп.

У заявах від 28.02.2022 року та від 06.05.2022 року відповідач стверджує, що не підписував Договору.

Щодо підробки документів та підписів, ФОП Сумко Т.С. вказує, що подала заяву до правоохоронних органів 21.02.2022 року про порушення кримінальної справи.

Однак, як встановлено судом, доказів того, що ФОП Сумко Т.С. не підписувала Договір відповідачем не надано, в тому числі не надано доказів звернення до правоохоронних органів та прийняття процесуального рішення з даного питання.

Відповідач у справі не ініціювала проведення почеркознавчої експертизи для підтвердження обставин непідписання нею Договору.

Верховний Суд 23.10.2019 року прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Отже, позивач стверджує про існування певної обставини (укладення між ним та відповідачем Договору) та подає відповідні докази (Договору, акту приймання-передачі, банківських виписок), а відповідач міг спростувати цю обставину, подавши власні докази.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого "стандарту доказування "вірогідності доказів" у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.08.2020 року у справі №904/2357/20, від 25.06.2020 року у справі №924/233/18, від 24.09.2020 року у справі №922/2665/17, від 01.10.2020 року у справі №910/16586/18. Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права мають загальний характер.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

При цьому, слід враховувати висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в перелічених постановах, щодо необхідності співставлення судом наданих позивачем і відповідачем доказів з огляду на їх вірогідність для правильного застосування положень ст. 79 ГПК України.

Оскільки відповідач у справі не надала суду жодного доказу на спростування позиції позивача, а наявність в матеріалах справи банківських виписок, у яких відображено оплату відповідачем за зобов`язаннями перед позивачем, свідчить про більшу вірогідність того, що між сторонами існували правовідносини з оренди нежитлового приміщення за Договором оренди нежитлового приміщення № 31/12/73 від 31.12.2015 року, аніж те, що відповідач такого Договору не підписувала та не знала про його існування.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли між суб`єктами господарювання на підставі укладеного правочину та є відносинами з оренди майна, регулюються нормами ЦК України та ГК України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За приписами ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Отже, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

За змістом ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Із матеріалів справи судом встановлено, що у відповідача перед позивачем виникло зобов`язання за Договором із оплати орендної плати за період з 01.01.2016 року по 30.09.2016 року у розмірі 51 708 грн 00 коп.

Строк виконання зобов`язань орендарем за Договором настав.

Відповідачем частково оплачено вказану заборгованість у розмірі 8 500 грн 00 коп.

При цьому суд також бере до уваги Акт звірки взаємних розрахунків від 03.04.2019 року, у якому позивач та відповідач зафіксували між собою, що заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням проплати 30.01.2018 року у розмірі 1 500 грн 00 коп. становить 50 208 грн 00 коп.

Згідно з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1727/17 від 04.12.2019 року акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами (доданими до матеріалів позовної заяви копіями видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей тощо, підтверджуючих здійснення кожної поставки позивачем Товару) свідчить про визнання боржником такого боргу часткової оплати такого товару тощо.

Враховуючи, що відповідач в порушення вимог ЦК України та ГК України взяті на себе зобов`язання не виконав, за орендну плату за користування майном своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення основного боргу у вигляді плати за користування майном у загальному розмірі 43 208 грн 00 коп.

Предметом позову також є стягнення з відповідача 23 535 грн 40 коп. - інфляційних втрат та 6 817 грн 78 коп. - 3 % річних.

Щодо означених позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Негативні наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (з 11.10.2016 року по 13.01.2022 року) та встановлено, що останні не є арифметично вірними в частині нарахування інфляційних втрат. Обґрунтованим розміром інфляційних втрат за означений період є 25 217 грн 42 коп.

Розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, які здійснено господарським судом, долучено до матеріалів справи.

Оскільки позивач просить суд стягнути 23 535 грн 40 коп. інфляційних втрат, а обґрунтований розмір стягнення з відповідача інфляційних втрат становить 25 217 грн 42 коп. , господарський суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі, визначеному позивачем.

При цьому, судом встановлено, що прострочення з орендних платежів настало:

- за січень 2016 року - із 11.01.2016 року у розмірі 3 892 грн 00 коп.;

- за лютий 2016 року - із 11.02.2016 року у розмірі 3 892 грн 00 коп.;

- за березень 2016 року - із 11.03.2016 року у розмірі 3 892 грн 00 коп.;

- за квітень 2016 року - із 11.04.2016 року у розмірі 6 672 грн 00 коп.;

- за квітень 2016 року - із 11.04.2016 року у розмірі 6 672 грн 00 коп.;

- за травень 2016 року - із 11.05.2016 року у розмірі 6 672 грн 00 коп.;

- за червень 2016 року - із 11.06.2016 року у розмірі 6 672 грн 00 коп.;

- за липень 2016 року - із 11.07.2016 року у розмірі 6 672 грн 00 коп.;

- за серпень 2016 року - із 11.08.2016 року у розмірі 6 672 грн 00 коп.;

- за вересень 2016 року - із 11.09.2016 року у розмірі 6 672 грн 00 коп.

Позивач нараховує інфляційні втрати та 3 % річних на суму залишку простроченої заборгованості у розмірі 43 208 грн 00 коп. за період з 11.10.2016 року по 13.01.2022 року, що є його правом та не суперечить закону.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач позовні вимоги позивача не спростував.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 73 561 грн 18 коп. (з яких - 43 208 грн 00 коп. - основний борг, 23 535 грн 40 коп. - інфляційні втрати, 6 817 грн 78 коп. - 3 % річних).

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п. 1, п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою про стягнення коштів у сумі 73 561 грн 18 коп.

Враховуючи положення Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви з майновими вимогами у розмірі 73 561 грн 18 коп. позивачу слід сплатити судовий збір в розмірі 2 481 грн 00 коп.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у необхідному розмірі 2 481 грн 00 коп., що підтверджується фіскальним чеком від 15.01.2022 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 73 561 грн 18 коп., то розмір судового збору пропорційно частині задоволеної вимоги становить 2 481 грн 00 коп., який покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 196, 202, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сумко Тетяни Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Р-Сервіс" (33008, м. Рівне, вул. Богоявленська, 41, оф. 11, код ЄДРПОУ 38945730) 73 561 (сімдесят три тисячі п`ятсот шістдесят одна) грн 18 коп. (з яких - 43 208 (сорок три тисячі двісті вісім) грн 00 коп. - основний борг, 23 535 (двадцять три тисячі п`ятсот тридцять п`ять) грн 40 коп. - інфляційні втрати, 6 817 (шість тисяч вісімсот сімнадцять) грн 78 коп. - 3 % річних).

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сумко Тетяни Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Р-Сервіс" (33008, м. Рівне, вул. Богоявленська, 41, оф. 11, код ЄДРПОУ 38945730) 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2022 року.

Суддя Романюк Ю.Г.