Ухвала

від 02.02.2023 по справі 918/32/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 918/32/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Селіваненка В. П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Сумко Тетяни Сергіївни (далі - ФОП Сумко Т. С., скаржниця)

на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.05.2022

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022

у справі №918/32/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «В-Р-Сервіс»

до Фізичної особи - підприємця Сумко Тетяни Сергіївни

про стягнення 73 561, 18 грн,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Сумко Т. С. 06.01.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 18.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №918/32/22, а справу передати на новий розгляд суду першої інстанції прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Крім того скаржниця у клопотаннях просить: поновити строк на подання касаційної скарги; зупинити дію оскаржуваних судових актів; зменшити розмір судового збору до мінімальної межі ставки 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб при подачі скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №918/32/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюк І. М., Селіваненка В. П.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.05.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №918/32/22 позов задоволено та з ФОП Сумко Т. С. на користь ТОВ «В-Р-Сервіс» стягнуто 43 208, 00 грн основного боргу, 23 535, 40 грн інфляційних втрат, 6 817, 78 грн 3% річних, а всього 73 561, 18 грн, 2 481, 00 грн судового збору.

Ухвалюючи судові рішення попередні судові інстанції виходили зі стандарту доказування «вірогідності доказів», адже відповідач у справі не надав суду жодного доказу на спростування позиції позивача, а наявні в матеріалах справи банківські виписки, у яких відображено оплату відповідачем за орендними зобов`язаннями свідчать про більшу вірогідність того, що між сторонами існували правовідносини з оренди нежитлового приміщення за договором оренди нежитлового приміщення №31/12/73 від 31.12.2015, аніж те, що відповідач такого Договору не підписувала та не знала про його існування.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ФОП Сумко Т. С. у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №918/32/22 є стягнення 43 208, 00 грн боргу за невиконання відповідачем договору оренди нежитлового приміщення №31/12/73 в частині повного та своєчасного виконання зобов`язань у вигляді сплати орендної плати на який нараховано 6 817, 78 грн 3% річних та 23 535, 40 грн інфляційних втрат, а всього 73 561, 18 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 481, 00 = 248 100, 00 грн).

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24.01.2022 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №918/32/22 (за даними Єдиного державного реєстру судових рішень), справа визнана малозначною та призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Водночас скаржниці необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадків для оскарження судових рішень у малозначних справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20.

ФОП Сумко Т. С. у касаційній скарзі зазначає, що ця справа є малозначною та розглянута у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, однак є підстави для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень, що охоплюється підпунктами «а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки:

- стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже вважає, що має понести цивільну відповідальність за сфабрикованими доказами, тільки по тій причині, що справа малозначна, а отже буде існувати презумпція винуватості по малозначним справам, незалежно від законності. Таким чином, буде формуватися єдина правозастосовча практика, яка вплине на все суспільство в цілому та юридичних осіб. В даному випадку, позивач виявився правий лише по тій причині, що скаржниця не мала змоги бути присутньою на засіданні через війну, оскільки перебувала за кордоном переміщуючи дітей в безпечне місце;

- буде позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи, оскільки факти встановлені судом не підлягають доказу, то і не законні рішення попередніх судових інстанцій вплинуть на розгляд кримінальних справ щодо підробки документів та фальсифікації доказів через необ`єктивно встановлених обставин. Також це вплине на розгляд справи, по визнанню правочину недійсним, що призведе до негативних наслідків для скаржниці, оскільки прийняті рішення матимуть преюдиціальне значення при вирішення справи;

- справа становить значний суспільний інтересі і має виняткове значення для скаржниці, оскільки вона вважає, що в даному випадку, її інтерес співпадає з інтересами суспільства. Адже, суспільний інтерес - це інтерес суспільства або усередненого представника цього суспільства, пов`язаного із забезпеченням його добробуту, стабільності, безпеки та сталого розвитку, а, отже розгляд Верховним Судом цієї справи слугуватиме формуванню однакової судової практики в одній і тій же категорії справ.

Крім того скаржниця зазначає, що ця справа для неї має виняткове значення, оскільки буде підтверджувати факт її діяльності, яку вона не вела, а виконання оскаржуваних судових рішень через значні фінансові витрати фактично вплине на інтереси третіх осіб - її малолітніх дітей через те, що стягувана сума є для неї значною і поставить у скрутне становище.

Також скаржниця зазначає, що:

суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи та визнав встановленими обставини, які не доведені, на підставі недопустимих та недосліджених доказів;

не була належним чином повідомлена про дати час засідань, її заяви про перенесення засідання були відхилені, справу розглянуто за її відсутності, ухвала про відкриття провадження не вручена, чим вона позбавлена можливості подати, відзив, докази та заперечення. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та порушені норми процесуального права, в результаті чого неправильно застосовано норми матеріального права (застосування закону, який не підлягає застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи;

апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки Верховного Суду щодо обов`язковості дотримання принципу рівності сторін, сформульовані у справах: №756/12573/17, №761/38886, №363/2990/17, №592/3977/16;

суд першої інстанції проігнорував факт фальсифікації договору та виніс рішення на основі неналежних та недопустимих доказів, строки позовної давності за якими вже вийшли, навіть не звіривши їх з оригіналами, хоча ухвалою суду від 24.01.2022, запропонував учасникам справи подати суду оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

При цьому тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржниця не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржниці щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.

Зазначення у скарзі загальної вказівки на те, що прийняті у справі рішення позбавляють скаржницю можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи без належного обґрунтування, недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Скаржниця в порушення підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не навів та належним чином не довів, що позбавлений можливості спростувати обставину, встановлену оскарженим судовим рішенням у даній справі, при розгляді іншої справи, зокрема як ним зазначено в кримінальній справі та на розгляд справи, по визнанню правочину недійсним.

При цьому скаржницею не було зазначено ані кримінальну справу, ані справу по визнанню правочину недійсним в якій він позбавлений можливості спростувати обставину, встановлену оскарженим судовим рішенням у даній справі. А також Верховний Суд враховує сталу судову практику щодо застосування статті 75 ГПК України в контексті, що є преюдиціальними обставинами, та приймає до уваги, що предметом розгляду даної справи було стягнення боргу, а не визнання недійсним договору та/чи застосування наслідків нікчемного договору, та/або його укладеності.

Отже, ФОП Сумко Т. С. не обґрунтувала та належним чином не довела, що позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовим рішенням у цій справі, при розгляді іншої справи.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржниці не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Твердження скаржниці у скарзі, що дана справа для неї має виняткове значення, оскільки буде підтверджувати факт її діяльності, яку вона не вела, а виконання оскаржуваних судових рішень через значні фінансові витрати фактично вплине на інтереси третіх осіб - її малолітніх дітей через те, що стягувана сума є для неї значною, Судом відхиляються, з огляду на те, що всі сторони рівні перед судом незалежно від статі та майнового стану, а господарський спір виник у справі між суб`єктами господарювання.

При цьому істинність твердження, що стягувана сума для скаржниці є значною має бути доведена суду доказами, які відповідають статям 76 - 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржниці внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржницею у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржницею доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржниця у цій справі розуміла, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржниця у касаційній скарзі не аргументувала та не довела наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржниці.

Скаржниця зазначаючи, що порушено принцип рівності фактично зазначає загальні і абстрактні твердження, які самі по собі не свідчать про можливе перешкоджання в реалізації прав.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Сумко Т. С. на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №918/32/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржниці не розглядаються.

Суд звертає увагу скаржниці, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Сумко Тетяни Сергіївни на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №918/32/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко