Постанова

від 09.05.2022 по справі 914/1658/15

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2022 р. Справа №914/1658/15

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіСкрипчук О.С.

суддівМарка Р.І.

Матущака О.І.

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Індастріс Україна» б/н від 29.12.2021 ( вх. № 01-05/3/22 від 04.01.2022), Львівської міської ради б/н і дати (вх. № 01-05/145/22 від 10.01.2022), Приватного підприємства «Львівський автоцентр «КАМАЗ» б/н від 29.12.2021 ( вх. № 01-05/15/22 від 04.01.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 (суддя Бортник О.Ю., повний текст рішення складено 10.12.2021, м. Львів)

у справі № 914/1658/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ», м.Львів,

до відповідача 1: Приватного підприємства «Львівський автоцентр «КАМАЗ», м. Львів,

до відповідача 2: Львівської міської ради, м. Львів,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Індастріс Україна», м.Київ,

про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 15.12.2011 №1057, договору оренди земельної ділянки від 28.12.2011 №3-1891 та визнання права постійного користування земельною ділянкою.

за участю представників:

від позивача: Стиранка М.В. - ордер серії ВС № 1125891 від 08.02.2022;

від відповідач-1: Колянковський Т.М. - ордер серії ВС № 1006180 від 28.10.2019;

від відповідача 2: Коржевич У.Ф. - представник згідно виписки з ЄДРЮОФОП та ГФ

від третьої особи: не з`явився;

від третьої особи: Кухарська О.В. - ордер серії ВС № 1129165 від 18.02.2022

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Львівський автоцентр «КАМАЗ» та Львівської міської ради про:

- визнання недійсною ухвали Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 3-1891 від 28.12.2011;

- визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 083115 від 1990 р.

Ухвалами суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, а також в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Старк Індастріс Україна», м. Київ.

Позивач в позовній заяві зазначає, що на підставі Акту на право користування землею серії Б № 083115 виданому Обласного автоцентру Камаз, як правонаступнику останнього, належить право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га по вул. Конюшинна, 4, у м. Львові. Факт правонаступництва підтверджується тим, що юридичну особу позивача створено в процесі приватизації трудовим колективом Обласного автоцентру Камаз, про що зазначено у Статуті позивача, в редакції 1998 р.

Ухвалою Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 припинено право користування виробничою фірмою «Камазавтоцентр» земельною ділянкою площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4, та передано Приватному підприємству «Львівський автоцентр Камаз» земельну ділянку площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4, в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі комерції.

На виконання цієї ухвали між відповідачами у справі укладено договір оренди земельної ділянки № 3-1891 від 28.12.2011, який 23.01.2012 зареєстровано в Державному реєстрі земель.

Позивач вважає, що згадані вище ухвала та договір оренди є недійсними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.01.2017 у справі № 914/1658/15, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Визнано недійсними ухвалу Львівської міської ради від 15.12.2011 № 1057 «Про користування ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4» та договір оренди землі від 28.12.2011, укладений між відповідачами у справі. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 р. (том справи ІV, а.с. 207-214) рішення суду першої інстанції та постанову суду касаційної інстанції скасовано. Справу № 914/1658/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій дійсних прав і обов`язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, виходячи з такого.

Вищий господарський суд України зазначив, що дійшовши висновків щодо поважності причин пропуску строку позовної даності, в той же час суди попередніх інстанцій прийшли до протилежних висновків щодо звернення позивача з позовом в межах трирічного строку позовної давності, не врахувавши при цьому, що підстави для зупинення або переривання перебігу позовної давності, визначені ст. ст. 263 - 264 Цивільного кодексу України, не належать до категорії поважних причин, оскільки вони безпосередньо визначені законодавцем як підстави для продовження строків позовної давності. Крім того, судами не враховано, що висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду. Поряд з цим, судами достовірно не встановлено обставини справи щодо правонаступництва позивача та переходу прав та обов`язків за Державним актом на право користування землею, виданого Обласному автоцентру Камаз м. Львова, оскільки оскаржуваною ухвалою припинено право користування виробничою фірмою «Камазавтоцент» земельною ділянкою площею 1, 504 га на вул. Конюшинній, 4. Разом з тим, надаючи правову оцінку оскаржуваній ухвалі Львівської міської ради від 15.12.2011 року № 1057, судами попередніх інстанцій не враховано, що на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомості, що придбаний ПП «Львівський автоцентр «Камаз» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 17.03.2010 та який зареєстровано в реєстрі речових прав як об`єкт права власності, а, отже, необхідно дослідити питання переходу прав на земельну ділянку, на якій розміщено таке майно, та з`ясувати наявність, склад та характеристики такого майна.

За наслідками нового розгляду справи Господарський суд Львівської області своїм рішенням від 27 червня 2019 р. (том справи VІ, а.с. 257-275), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду (том справи VІ, а.с. 116-136), у задоволенні позову відмовив повністю. Суд першої інстанції зробив висновок, що підприємство позивача створено як нове підприємство, право постійного користування земельною ділянкою у позивача припинилось на підставі ч.1 ст. 120 та п. е ч. 1 ст. 141 ЗК України, в зв`язку з відчуженням ним незавершеного будівництва, яке розташоване на цій земельній ділянці.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 (том справи 8, а.с. 230-245) постанову Західного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2019 року та рішення Господарського суду Львівської області від 27 червня 2019 року у справі № 914/1658/15 скасовано. Справу № 914/1658/15 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав, що:

- правила переходу та припинення прав на земельну ділянку, що передбачені обома редакціями статті 120 та доповненим пунктом "е" частини 1 статті 141 ЗК України, можуть застосовуватись виключно у випадку набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, тобто об`єкт нерухомості, який знаходиться на такій земельній ділянці;

- факт здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України;

- таким чином, у випадку відчуження розміщених на земельній ділянці об`єктів незавершеного будівництва, наведені приписи статей 120, 141 ЗК України не застосовуються".

У своїй постанові Верховний Суд дійшов висновку, що прийняті у цій справі судові рішення, в першу чергу обґрунтовані саме можливістю застосування до спірних правовідносин положень статей 120, 141 ЗК України та наслідків передбачених цими положення, однак, з урахуванням зазначеного вище, такі висновки судів є помилковими і такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Верховний Суд зазначив, що неправильне застосовування судами статей 120, 141 ЗК України, в результаті призвело до помилкового висновку про те, що з моменту відчуження об`єктів незавершеного будівництва за позивачем припинилося право користування спірною земельною ділянкою і як наслідок до того, що суди самоусунулися від встановлення обставин щодо відповідності оскаржуваної ухвали Львівської міської ради на предмет її відповідності закону, зокрема, вказаних статей 116, 149 ЗК України, а також статей 123, 151 цього ж Кодексу.

Також, Верховний Суду вважає помилковими посилання судів попередніх інстанцій на те, що оскаржувану ухвалу Львівською міською радою прийнято на виконання судового рішення, оскільки, як самі суди вказали, рішенням Господарського суду Львівської області від 08.08.2011 у справі № 5015/3156/11, було зобов`язано Львівську міську раду на найближчій сесії розглянути заяву ПП «Львівський автоцентр «Камаз» про надання в оренду земельної ділянки у м. Львові по вул. Конюшинній, 4, площею 2,9668 га та прийняти по ній рішення у відповідності до вимог закону, тобто вимог, які внаслідок неправильного застосування правових норм, суди у даній справі так і не перевірили.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що внаслідок допущених судами порушень правових норм частина доводів позивача та доказів, поданих на підтвердження таких доводів, залишилась неоцінена судами, зокрема, це стосується і аргументів в частині пропуску строку позовної давності та підстав поважності її пропуску.

За наслідками нового розгляду справи Господарський суд Львівської області своїм рішенням від 02.12.2021 (том справи 11, а.с. 47-83) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ» задоволив. Суд виніс рішення, яким:

- визнав недійсною ухвалу Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 «Про користування ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4»;

- визнав недійсним Договір оренди землі, укладений 28.12.2011 між Львівською міською радою та Приватним підприємством «Львівський автоцентр КАМАЗ», який зареєстрований в управлінні Держкомзему у місті Львів, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 23 січня 2012 р. за № 461010004000712, та зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2011 р. № 3-1891, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі 3-3 вчинено запис;

- визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр КАМАЗ» право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 4, згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 083115 від 1990 р.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення послався на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2015 у справі № 914/1660/15, яке набрало законної сили, встановлено факт припинення права власності відповідача 1 на об`єкт незавершеного будівництва в зв`язку з його знищенням. Цим же ж рішенням суду встановлено також, що договір купівлі-продажу спірного майна від 29.10.2009 від імені ТзОВ «Львівський автоцентр Камаз» підписано ОСОБА_1 , однак рішення загальних зборів про призначення директором ОСОБА_1 в судовому порядку було визнано недійсним, а відтак наявність наміру щодо настання наслідків передбачених ст.228 ЦК України у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2010 у справі № 24/123 (том справи І, а.с. 44-46), яке набрало законної сили 27.04.2011 (том справи І, а.с. 49-52), встановлено той факт, що рішення загальних зборів учасників позивача від 06.06.2008 про обрання ОСОБА_1 , який укладав згаданий вище договір у 2009 р., генеральним директором позивача є незаконним.

Вказані обставини, в силу приписів статті 75 ГПК України, не доказуються знову при розгляді справи № 914/1658/15, особою, стосовно якої встановлено ці обставини.

З огляду на наведені вище, встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва вибув із власності позивача 29.10.2009 на законних підставах, відповідно до його волі. Адже, договір купівлі-продажу цього об`єкта укладено від імені позивача особою, яка незаконно здійснювала представництво його інтересів. Позивач у подальшому звертався до суду з позовом про витребування цього майна у відповідача 1 (справа № 914/1660/15), що свідчить про відсутність схвалення такого правочину з його боку.

Також, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що на підставі наявних у матеріалах справи доказів (том справи І, а.с. 123-129 (статут позивача), том справи ІІ, а.с. 60-67 (Установчий договір позивача), том справи ІІІ, а.с. 62-75 (Договір про встановлення орендних відносин, рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.95 р. у справі № 3/530, та ухвала у цій справі, лист РВФДМ України по Львівській області від 24.07.2015 р., наказ № 169 від 17.02.1998 р.)) позивач є підприємством, створеним у лютому 1998 р. шляхом реорганізації (перетворення) у ході приватизації невеликих державних підприємств (малої приватизації). Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області на підставі, у тому числі й рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.1995 у справі № 3/350, прийнято наказ за № 169 від 17.02.1998 про виступ в якості співзасновника спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр КАМАЗ». У відповідності до ч. 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", який є спеціальним законом щодо спірних правовідносин, до позивача перейшли усі майнові права і обов`язки Львівського обласного автоцентру Камаз, у тому числі й щодо діяльності підприємства.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачами не визнається та порушено майнове право позивача, а також його інтерес до переоформлення у майбутньому права постійного користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ТзОВ «Старк Індастріс Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що на підставі договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 14.12.2018 ТзОВ «Старк Індастріс Україна» придбало в ПП «Львівський автоцентр «КАМАЗ» об`єкт незавершеного будівництва, який розташований на земельній ділянці, площею 2,9668 га, кадастровий номер 4610136300:05:018:0005 за адресою: м. Львів, вул. Конюшиннка,4. Право власності на об`єкт незавершеного будівництва зареєстровано за ТОВ «Старк Індастріс Україна» 14.12.2018, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, долученим до матеріалів справи.

Апелянт зазначає, що об`єкт незавершеного будівництва створювався продавцем ПП «Львівський автоцентр «КАМАЗ» у відповідності до містобудівного законодавства, що підтверджується повідомленням про початок виконання будівельних робіт від 22.03.2018 № ЛВ 061180811177, а також технічним паспортом та витягом про реєстрацію права власності за продавцем.

Водночас, апелянт звертає увагу на те, що в силу приписів ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до ТОВ «Старк Індастріс Україна» перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований придбаний об`єкт.

Крім цього, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Приватне підприємство «Львівський автоцентр «КАМАЗ» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме, скаржник стверджує, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованих висновків, що ТзОВ «Львівський автоцентр «КАМАЗ» є правонаступником Обласного автоцентру КАМАЗ та те, що оскільки рішення загальних зборів про призначення директора ТзОВ «Львівський автоцентр «КАМАЗ» було визнано недійсним, то в подальшому об`єкт незавершеного будівництва вибув з володіння позивача поза його волею.

Водночас, апелянт звертає увагу на те, що ст. 120 ЗК України в редакції на час існування спірних правовідносин не регулювала питання переходу прав на ділянку при переході прав на будівлю, розташовані на ній. Проте, згідно приписів ч. 9 та 10 ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті. Апелянт вважає, що у даному випадку слід застосовувати ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України. ТОВ «Старк Індастріс Україна» є належним та добросовісним власником об`єкта незавершеного будівництва і користувачем земельної ділянки на якій розміщений зазначений об`єкт. А суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення порушив ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що 07.11.2011 ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» звернулось до Львівської міської ради із заявою про надання в оренду земельної ділянки площею 2,9668 га для будівництва і обслуговування будівель автоцентру на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові. До зазначеної заяви були додані: рішення Господарського сулу Львівської області від 08.08.2011 у справі № 5015/3156/11, яким Львівську міську раду зобов`язано на найближчій сесії розглянути заяву ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» про надання в оренду земельної ділянки у м. Львові, по вул. Конюшинній, 4 площею 2,9668 га та прийняти по ній рішення у відповідності до вимог закону; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 про залишення вищезазначеного рішення без змін, наказ про примусове виконання рішень та технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на умовах оренди ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» на дану земельну ділянку. У технічній документації містився ряд документів, які підтверджували право користування ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» земельною ділянкою. Відповідно до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 17.03.2010 ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» набуло у власність об`єкти незавершеного будівництва, які знаходяться у м. Львові, по вул. Конюшинній, 4. Враховуючи те, що цільовим призначенням земельної ділянки площею 2,9668 по вул. Конюшинній, 4 у м. Львові, зокрема будівництво автоцентру, ПП «Львівський автоцентр «КАМАЗ» мало усі правові підстави для отримання в користування даної земельної ділянки для будівництва недобудованого об`єкта.

Апелянт звертає увагу на те, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомим майном, оскільки пов`язаний із земельною ділянкою, на якій він розташований.

Також апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка не перебувала у розпорядженні Львівської міської ради, оскільки первинно Державний Акт на право користування землею Б № 083115 видавався Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів у 1990 році. Однак, згідно з матеріалів справи, земельна ділянка, що знаходиться на вул. Конюшинній, 4 у м. Львові на момент прийняття ухвали перебувала у розпорядженні Львівської міської ради.

Позивачем подано до суду відзиви на апеляційні скарги ПП «Львівський автоцентр «КАМАЗ» та ТОВ «Старк Індастріс Україна» б/н від 09.02.2022, в яких просить в задоволенні апеляційних скарг відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 залишити без змін.

Відзиви на апеляційну скаргу мотивовані тим, що апеляційні скарги є необґрунтованими та висновків місцевого господарського суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

У 1990 році Обласному автоцентру «Камаз» м. Львова було видано Державний акт № 083115 на право безстрокового користування землею площею 4,1 га на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району Львівської області. Земля надана для будівництва автоцентру по обслуговуванню автомобілів (т. 1, а.с. 119-122). Даний акт видано виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради депутатів трудящих та зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 444 від 1990.

17.02.1998 Регіональне відділення Фонду державного майна України та громадяни України в кількості 29 осіб уклали Установчий договір про створення та діяльність ТОВ «Львівський автоцентр «Камаз» (том ІІ, а.с. 60-67).

Відповідно до пункту 1 Установчого договору учасники створюють Товариство з обмеженою відповідальністю «Камаз» шляхом реорганізації (перетворення) Львівського обласного автоцентру «Камаз». До даного Підприємства в порядку правонаступництва переходять права та обов`язки Львівського обласного автоцентру «Камаз». Аналогічні за змістом положення містяться і в пункті 1.1 Статуту ТОВ «Львівський автоцентр «Камаз» зареєстрованого 19.03.1998 за № 320-3 представником Реєстраційної палати в Залізничній районній адміністрації м. Львова (том І, а.с. 123-129).

17.02.1998 Регіональне відділення Фонду державного майна України видало Наказ № 169 «Про створення ТОВ «Львівський автоцентр «Камаз», відповідно до якого вирішило виступити співзасновником спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «Камаз» з внеском у статутний фонд підприємства у розмірі 115 596 грн, що становить 15,5% статутного фонду підприємства, у вигляді основних засобів, незавершених капітальних вкладень та невстановленого устаткування, перерахованих в додатках № 4, № 6 до аудиторського висновку від 28.11.1997 на предмет перевірки бухгалтерської звітності станом на 01.10.1997 Львівського автоцентру «Камаз», виданого АФ «УкрЗахідАудит».

Як вбачається з преамбули Наказу № 169 від 17.02.1998, Регіональне відділення Фонду державного майна України його видавало відповідно до Закону України «Про господарські товариства», враховуючи рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.1995 та на підставі аудиторського висновку від 28.11.1997 на предмет перевірки бухгалтерської звітності станом на 01.10.1997 Львівського автоцентру «Камаз», виданого аудиторською фірмою «УкрЗахідАудит».

В матеріалах справи міститься рішення Арбітражного суду Львівської області № 3/530 від 28.09.1995 у справі за позовом Львівського автоцентру «Камаз» до Львівського регіонального відділення фонду держмайна про визнання недійсним акту оцінки вартості майна Львівського автоцентру «Камаз» та спонукання Львівського регіонального відділення фонду держмайна про створення товариства з обмеженою відповідальність та виділення представника фонду в керівний орган товариства (том Ш, а.с.68-70), яке в силу положень статті 75 ГПК України містить преюдиційні обставини.

Зокрема, як встановлено рішенням Арбітражного суду Львівської області № 3/530 від 28.09.1995, Львівський обласний автоцентр «Камаз» було створено Камським виробничим об`єднанням «Камаз» і Львівським облвиконкомом згідно протоколу від 29.08.1980. Наказом № 388 від 15.09.1989 Виробничої фірми «Камазавтоцентр» Камського об`єднання «Камаз» Львівський обласний автоцентр «Камаз» було переведено на орендний підряд і 13.09.1989 між Виробничою фірмою «Камазавтоцентр» та трудовим колективом Обласного автоцентру «Камаз» м. Львова укладено договір про встановлення орендних відносин. Арбітражним судом встановлено, що Виробничою фірмою «Камазавтоцентр» було передано в оренду частину майна та коштів. Однак більшість майна Львівського автоцентру «Камаз» було придбано за рахунок коштів трудового колективу. А тому, суд вирішив, що частка державної власності в майні Львівського автоцентру «Камаз» в порядку правонаступництва становить 567 млн 600 тис крб та зобов`язав Львівське регіонального відділення фонду держмайна вирішити питання про створення і перереєстрацію ТОВ Автоцентр «Камаз» та виділити свого представника в його керівний орган.

При цьому, як вбачається з рішення суду при задоволенні вимоги про створення ТОВ «Автоцентр «Камаз», суд керувався Наказом Фонду державного майна України № 69 від 12.02.1993 «Про порядок перетворення суб`єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності у господарські товариства» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.04.1993 за №28.

Таким чином, позивач стверджує, що ТОВ «Львівський автоцентр «Камаз» було створено на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області в порядку перетворення Львівського автоцентру «Камаз», як суб`єкта підприємницької діяльності із змішаною формою власності, створеного за участю державних підприємств, в господарське товариство. Тому, позивач вважає себе правонаступником вказаного суб`єкта підприємницької діяльності, про що і зазначено в установчому договорі та його статуті.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.07.2004 визнано ТзОВ «Львівський автоцентр Камаз» власником збудованого приміщення автоцентру, що знаходиться по вул. Конюшинній, 4 у м. Львові Літ «П» та літера «Л».

29.10.2009 позивач (в особі директора Подвисоцького О.В.) уклав із гр. ОСОБА_2 договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, який зареєстровано в реєстрі за № 9055 (том І, а.с. 107).

Відповідно до умов вказаного договору, позивач продав, а гр. ОСОБА_2 купив об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з адміністративного будинку готовністю 6%, позначеного за планом земельної ділянки літ. «П» та складу-навісу, готовністю 8%, позначеного за планом земельної ділянки літ. «Л». Площа земельної ділянки 41000,00 кв.м. Об`єкт незавершеного будівництва належить продавцеві на підставі Державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 083115, виданий 20.08.1990 виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів та зареєстрований в книзі записів Державних актів на право користування землею за № 444 та рішення Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2004, справа № 2-10377/04, зареєстрованого 17.07.2006 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 15413704, про що 19.07.2006 виданий Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11269007 на бланку серії ССА № 268085.

Право власності на об`єкт незавершеного будівництва було зареєстровано за гр. ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24305064 від 30.10.2009 та Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 24420621 від 11.11.2009 (том І, а.с. 108).

В подальшому, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.02.2010 у справі № 2-2689/10 було затверджено Мирову угоду від 02.02.2010 між гр. ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_3 , згідно якої право власності на згадані об`єкти незавершеного будівництва перейшло до останньої (том І, а.с. 110).

17.03.2010 громадянка ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу відчужила ці об`єкти незавершеного будівництва ПП «Львівський автоцентр «Камаз» (том І, а.с. 115).

Дані договори є чинними і недійсними в судовому порядку не визнавались.

Як вбачається з рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2011 у справі № 5015/3156/11, ним зобов`язано Львівську міську раду на найближчій її сесії розглянути заяву ПП «Львівський автоцентр «Камаз» про надання в оренду земельної ділянки у АДРЕСА_1 площею 2,9668 га та прийняти по ній рішення відповідно до вимог закону.

На виконання зазначеного судового рішення Львівська міська рада прийняла оспорювану ухвалу.

Оскаржуваною ухвалою № 1057 від 15.12.2011 «Про користування ПП «Львівський автоцентр КАМАЗ» земельною ділянкою на вул. Конюшинній,4» Львівська міська рада, зокрема, вирішила припинити право користування Виробничою фірмою «Камазавтоцентр» земельною ділянкою площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4 та передати ПП «Львівський автоцентр «Камаз» земельну ділянку площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання землі комерції.

На виконання цієї ухвали між відповідачами у справі укладено договір оренди земельної ділянки № 3-1891 від 28.12.2011, який 23.01.2012 зареєстровано в Державному реєстрі земель.

З довідки Управління Держкомзему у м. Львові № 40/01-15/3835 від 21.09.2010 про правовий статус земельної ділянки (вказана довідка є складовою Технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, які посвідчують право ПП «Львівський автоцентр «Камаз» на земельну ділянку по вул. Конюшинна,4, вбачається, що земельна ділянка площею 1,504 га, право користування на котру було припинено оскаржуваною ухвалою і котра була надана в оренду Відповідачу-1 входить в межі представленого Державного акта на право користування землею площею 4,1 га, виданого Обласному автоцентру «Камаз».

Позивач вважає, що згадані вище ухвала та договір оренди є недійсними, з таких підстав.

Передбачені ст. 141 ЗК України підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке належало позивачу, на момент прийняття спірної ухвали та укладення спірного договору були відсутні. Вказане підтверджується постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 у справі № 90386/11/9104, якою скасовано реєстраційну дію про припинення юридичної особи позивача та здійснено поворот виконання рішення суду першої інстанції.

Земельну ділянку неправомірно передано в оренду відповідачу 1 без здійснення попереднього її вилучення із користування позивача (попереднього землекористувача), за відсутності технічної документації та проведення відповідного аукціону.

Земельна ділянка площею 2,9 га, яку передано в оренду відповідачу 1, входить у межі державного акту на право користування, який видано Обласному автоцентру Камаз м. Львова. Цю земельну ділянку передано в оренду за відсутності передбаченої ч. 3 ст. 123 ЗК України нотаріально посвідченої згоди на вилучення земельної ділянки від правонаступника попереднього землекористувача - позивача у справі.

Межі переданої відповідачу 1 в оренду земельної ділянки площею 2,9 га не були встановлені в натурі, передбачений статтею 123 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутній.

Тому позивач вважає, що спірна ухвала Львівської міської ради прийнята з порушенням вимог статті 123 ЗК України.

Позивач також вважає, що з огляду на викладене вище, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору оренди, не могла передаватись в оренду для завершення будівництва та обслуговування будівель та споруд, оскільки відповідно до п. 2 Договору оренди, на ній відсутні об`єкти нерухомого майна.

Позивач зазначає, що спірну ухвалу прийнято та спірний договір укладено у 2011 р. після того, коли юридичну особу позивача було незаконно припинено. Перед цим, з 06.06.2008, учасниками позивача приймались незаконні рішення загальних зборів, які діяли у нелегітимному складі учасників. Ці рішення загальних зборів скасовано в судовому порядку. Однак, результат таких судових спорів безумовно зумовлював можливість чи неможливість повернення функцій з управління товариством легітимному директору товариства та легітимним учасникам товариства. Певний час особи, які не мали для цього законних підстав, здійснювали керівництво товариством та виступали від його імені та в його інтересах. Незаконність таких дій підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

14.12.2018 ТзОВ «Старк Індастріс Україна» придбало у відповідача 1 об`єкт незавершеного будівництва, який розташований на земельній ділянці, котрої стосуються спірні ухвала та договір оренди.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 ГПК України).

З огляду на положення статті 4 ГПК України і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Положеннями статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Предметом даного спору у справі є: визнання недійсними ухвали Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 і укладеного на підставі цієї ухвали договору оренди земельної ділянки № 3-1891 від 28.12.2011 та визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 083115 від 1990 р.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що в даному випадку суд першої інстанції, здійснюючи розгляд справи, не з`ясував питання та не встановив обставин стосовно ефективності способу захисту обраного позивачем (ТзОВ «Львівський автоцентр КАМАЗ»), який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки площею 4,1 га, згідно Державного акту на право користування землею Б № 083115 від 1990 р, виданого Обласному автоцентру Камаз.

Так, судом встановлено, що оскаржуваною ухвалою № 1057 від 15.12.2011 Львівська міська рада, зокрема, вирішила припинити право користування Виробничою фірмою «Камазавтоцентр» земельною ділянкою площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4 та передати ПП «Львівський автоцентр «Камаз» земельну ділянку площею 2,9668 га на вул. Конюшинній, 4 в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель і споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання землі комерції.

Як вбачається із рішення місцевого господарського суду позивач у суді першої інстанції наголошував, що Виробнича фірма «Камазавтоцентр» не була землекористувачем земельної ділянки площею 1,504 га на вул. Конюшинній, 4, у м. Львові та не мала на це жодних правових підстав.

Станом на 12.05.2011 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців уже не було записів про такі юридичні особи як Виробнича фірма «Камазавтоцентр» та Обласний автоцентр «Камаз».

Також, як видно з матеріалів справи та незаперечно сторонами позивач не переоформив право землекористування на земельну ділянку площею 4,1 га на вул. Конюшинній, 4, у м. Львові.

Враховуючи вищенаведене, у суду немає підстав вважати, що оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 припинено позивачу право користування земельною ділянкою.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на підставі ухвали Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 між Приватним підприємством «Львівський автоцентр «КАМАЗ» та Львівською міською радою було укладено договір оренди від 28.12.2011, якою передано в оренду сформовану земельну ділянку кадастровий № 4610136300:05:018:0005, загальною площею 2,9668 га. Договір був укладений на строк до 15.12.2021.

Так, згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради № 1057 від 15.12.2011 і укладеного на підставі цієї ухвали договору оренди земельної ділянки № 3-1891 від 28.12.2011, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 083115 від 1990 р., колегія суддів зазначає наступне.

З огляду на положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту "а" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Водночас, позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Зокрема, визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, яка вважає право порушеним, та іншою особою, яка претендує на відповідний титул. Такий спосіб захисту прав може бути застосований за наявності спору про право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Автоматичне переоформлення прав землекористування діючим законодавством не передбачено.

Згідно із ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 неконституційним визнано встановлений строк для переоформлення прав на землю. Але права повинні бути переоформлені, оскільки відповідно ч.2 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою з земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, які належать до державної або комунальної власності. Всі інші підприємства можуть набути земельну ділянку у користування на умовах оренди.

Необґрунтованими є твердження суду першої інстанції, про те що у даній справі право позивача щодо переоформлення документів, підлягають захисту в судовому порядку. Адже, з матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до компетентного органу із заявою щодо переоформлення права користування спірною земельною ділянкою за ТзОВ «Львівський автоцентр «КАМАЗ».

Отже, позовна вимога про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 083115 від 1990 р., до задоволення не підлягає, оскільки є передчасною.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/642/19 від 02.02.2021 зазначила, що належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам сторін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не розглядає питання щодо пропуску строку позовної давності у цій справі, оскільки з огляду на вищенаведене дійшла висновку про відмову у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

За таких обставин, суд апеляційної дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 слід скасувати, а в позові відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Індастріс Україна», Львівської міської ради та Приватного підприємства «Львівський автоцентр КАМАЗ» задоволити.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2021 у справі № 914/1658/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ» (79493, Львівська область, місто Львів-Рудно, вул. Піскова, буд. 3, код ЄДРПОУ 19330065) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Старк Індастріс Україна (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 9, код ЄДРПОУ 40564210) 5 481,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ» (79493, Львівська область, місто Львів-Рудно, вул. Піскова, буд. 3, код ЄДРПОУ 19330065) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДОПОУ 04055896) 5 481,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автоцентр «КАМАЗ» (79493, Львівська область, місто Львів-Рудно, вул. Піскова, буд. 3, код ЄДРПОУ 19330065) на користь Приватного підприємства «Львівський автоцентр «КАМАЗ» (79040, м. Львів, вул. Конюшинна, 4, код ЄДРПОУ 36929921) 5 481,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.05.2022.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

суддя Р.І. Марко

суддя О.І. Матущак