Постанова

від 23.05.2022 по справі 260/736/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/736/21 пров. № А/857/4632/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Суботи Михайла Івановича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року, ухвалене суддею Калинич Я.М. у м. Ужгороді Закарпатської області о 09:43, повний текст якого складений 14 лютого 2022 року, у справі №260/736/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до відповідача - Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, у якому просила поновити її на роботі в Ужгородській районній державній адміністрації з дати звільнення на посаді головного спеціаліста; стягнути з Ужгородської районної державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

В обгрунтування позовних вимог вказує на протиправність рішення комісії з реорганізації Перечинської районної державної адміністрації Закапарпатської області про її звільнення. Позивач зазначає, що у зв`язку з реорганізацією Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області шляхом приєднання до Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, 06.01.2021 їй було вручено попередження про можливе наступне вивільнення, а 08.02.2021 звільнено з посади головного спеціаліста сектору житлово-комунального господарства, енергетики та захисту довкілля у зв`язку із реорганізацією.

Позивач зауважує, що у неї на утриманні двоє неповнодітніх дітей, яких виховує без чоловіка, ні аліментів, ні матеріальної допомоги від держави не отримує, єдиним джерелом доходів була заробітна плата. Безперервний стаж роботи в Перечинській районній державній адміністрації Закарпатської області становив 14 років 7 місяців. Оскільки у новому штатному розписі знаходились вільні вакансії, на які оголошувались конкурси, на думку позивача, роботодавець не виконав обов`язку щодо пропозиції посад, які працівник може виконували з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно доводів позивача, вакансія заступника начальника відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства, інфраструктури та екології за змістом, обсягом посадових обов`язків та функціонального навантаження є аналогічною тій, яку позивач обіймала до звільнення.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що Ужгородська райдержадміністрація повинна поновити її на будь-яку посаду відповідно записів її трудової діяльності в державній службі за попередні роки або на посаду, обов`язки виконання якої було покладено наказом від 05.01.2021 №03-о (завідувача сектору правової роботи та звернень громадян апарату райдержадміністрації).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача Перечинську районну державну адміністрацію Закарпатської області.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення мотивовне тим, що на час прийняття відповідачем рішення від 03.02.2021 №6-р про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої, частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із реорганізацією, чинним законодавством передбачено, що при вивільненні державних службовців державного органу відповідно до пункту 1 частини першої, частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» не застосовуються вимоги частини другої статті 40 та частини другої статті 49-2 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством, обов`язкового отримання попередньої згоди профспілкового комітету та звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, лише за умови, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Крім того, суд вказав на те, що розглядуваний спір стосується припинення державної служби (стаття 87 Закону № 889-VIII) та оскільки в Законі № 889-VIII відсутнє посилання, що ці відносини мають бути врегульовані також і законодавством про працю, у даному випадку мають бути застосовані виключно приписи Закону № 889-VIII.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Субота Михайло Іванович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Правовий порядок в Україні за визначенням ст.19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Громадянам згідно з ст.43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України свого конституційного права на працю визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 06.07.2007 по 08.02.2021 працювала на різних посадах в Перечинській районній державній адміністрації, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно наказу Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області №03-о від 05.01.2021 на ОСОБА_1 з 05.01.2021 покладено виконання обов`язків завідувача сектору правової роботи та звернень громадян апарату райдержадміністрації.

06.01.2021 позивача ознайомлено із попередженням про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Перечинської районної державної адміністрації відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86 р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»).

Так, рішенням комісії з реорганізації Перечинської районної державної вдміністрації Закарпатської області від 03 лютого 2021 року №6-р, ОСОБА_1 звільнено з 08.02.2021 з посади головного спеціаліста сектору житлово-комунального господарства, енергетики та захисту довкілля Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач, вважаючи її звільнення протиправним, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» № 889-VIII, у редакції Закону України від 19.09.2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців.

Так, частинами 1, 2, 3 статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. п. 1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Водночас, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч.1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч. 3 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Разом з цим, ч. 1 ст. 42-1 КЗпП України унормовано, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Згідно з ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, ліквідації підприємства, установи, організації.

Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст.40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (частина шоста статті 49-2 КЗпП України).

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин виключно приписів Закону № 889-VIII без додаткового врахування норм законодавства про працю з наступних підстав.

Законом № 117-ІХ (набрання чинності 25 вересня 2019 року) у Закон України «Про державну службу» було внесено ряд змін, зокрема, і щодо порядку припинення державної служби.

Законом № 117-ІХ були серед іншого виключені положення абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

При цьому, аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що ст. 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX (до 25.09.2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), яким статтю 40 КЗпП України доповнено ч. 5 такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус .

Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд у постанові від від 20.09.2021 року у справі №340/221/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що виключення зі ст. 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 ч. 1 цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи ч. 3 ст. 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.

Приписи ч. 5 ст. 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11.03.2020 у справі №813/1220/16, від 09.07.2020 у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

У випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено ч. 1 ст. 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №360/2308/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації №23 від 14.01.2021 утворено комісію з реорганізації Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (ЄДРПОУ 22099507) шляхом приєднання до Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (ЄДРПОУ 04053849) та затверджено її персональний склад.

Судом встановлено, що 06.01.2021 позивач отримала попередження за підписом в.о. керівника апарату Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, яким її повідомлено про можливе наступне вивільнення.

У згаданому попередженні містяться покликання на постанову Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», наказу керівника апарату райдержадміністрації від 06.01.2021 №4-о «Про попередження працівників про можливе наступне вивільнення у порядку статті 87 Закону України «Про державну службу», розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 04.01.2021 №1-р «Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій». Водночас повідомлено про відсутність можливості пропозиції рівнозначної чи будь-якої іншої посади у даному органі.

Відповідачами, на виконання вимог ч. 2 ст.77 КАС України, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачу була запропонована будь-яка інша посада в Ужгородській РДА, від якої вона відмовилася, як і не надано доказів щодо неможливості переведення позивача у зв`язку з його низькою кваліфікацією, та продуктивністю праці, що свідчить про порушення відповідачами процедури звільнення позивача із займаної посади.

Ужгородська районна державна адміністрація не заперечує факту оголошення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби, однак вказує на те, що такі обставини не є ключовими при вирішенні спірних правовіднин та вказує, що такі конкурси проводяться відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженоо постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №246, а нова редакція ст. 87 Закону України «Про державну службу» не передбачала обов`язку суб`єкта призначення пропонувати іншу вакантну посаду, а передбачала лише таке право.

Таким чином відсутні підстави вважати, що при прийнятті рішення про звільнення позивача було дотримано критерію обґрунтованості, оскільки на час попередження про звільнення, як і на момент звільнення позивача існувала реальна можливість переведення позивача на рівнозначну посаду у Ужгородській РДА.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає, що належним способом відновлення порушеного права є визнання протиправним та скасування рішення комісії з реорганізації Перечинської районної державної адміністрації Закарпатськоїбласті №6-р від 03.02.2021, яким позивач протиправно звільнена з посади головного спеціаліста сектору житлово-комунального господарства, енергетики та захисту довкілля Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Із урахуванням положень наведеної норми КЗпП України суд апеляційної інстанціх приходить до висновку висновку щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 з 09 лютого 2021 року (наступного дня після звільнення) на посаді, яку позивач обіймала до звільнення та стягнення з Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (правонаступника) на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області заробітна плата ОСОБА_1 за січень 2021 року становила 7767,00 грн за 19 робочих днів та лютий 2021 року 2282,40 грн за 6 робочих днів; всього 10049,40 грн, середньоденна заробітна плата 401,98 грн.

Отже, за час вимушеного прогулу позивача за період з 09.02.2021 по 20.05.2022 стягненню підлягає заробітна плата за 322 робочі дні в розмірі 129437,56 грн (322 дні *401,98 грн).

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Суботи Михайла Івановича задовольнити частково, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі №260/736/21 скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з реорганізації Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області №6-р від 03.02.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору житлово-комунального господарства, енергетики та захисту довкілля Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 23 травня 2022 року.

Стягнути з Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (ЄДРПОУ 04053849) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 129437 (сто двадцять дев`ять тисяч чотириста тридцять сім) грн 56 коп. з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний