Постанова

від 17.05.2022 по справі 363/70/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 363/70/15-ц

провадження № 61-20242св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за зустрічним позовом

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

за зустрічним позовом

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Головко Дмитро Вікторович, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вимоги якого уточнило під час розгляду справи та просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 297 412,58 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 1 196 318,73 грн, а також судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 21 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк», банк), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 200 000,00 дол. США зі строком повернення не пізніше 23 березня 2015 року.

Додатковою угодою від 10 лютого 2009 року до кредитного договору змінено схему погашення кредиту та обумовлено, що позичальник здійснює погашення кредиту та сплату відсотків шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 2 320 дол. США десятого числа кожного календарного місяця. Встановлено кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 23 березня 2023 року.

За користування кредитними коштами передбачена сплата процентів у розмірі 13,99 % річних. За порушення термінів погашення кредиту обумовлена сплата пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного баку України (далі - НБУ) від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 21 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки.

З лютого 2013 року позичальник не здійснював своєчасних та у повному обсязі платежів на погашення кредиту і відсотків. Банк направляв позичальнику та поручителям вимоги про усунення порушень, які останні не виконали.

Позичальник від належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором ухиляється, а тому з нього та поручителів підлягає стягненню кредитна заборгованість.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 та у травні 2018 року ОСОБА_3 пред`явили зустрічні позови, в яких просили визнати припиненими договори поруки від 21 березня 2008 року № 187404 та № 187403, укладені між ними та АКІБ «УкрСиббанк».

Зустрічні позовні вимоги мотивували тим, що внаслідок укладання між банком та позичальником додаткової угоди № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 21 березня 2008 року сума процентів за користування кредитом, яку ОСОБА_1 мала повернути позивачу, значно збільшилася. Вказане призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителів, які згоди на укладання додаткової угоди не надавали.

Ухвалами Вишгородського районного суду від 12 лютого 2018 року, від 27 листопада 2018 року, занесеними у протокол судового засідання, зустрічні позовні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняті до провадження для спільного розгляду первісного позову ПАТ «УкрСиббанк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року первісний позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 21 березня 2008 року у розмірі 297 412,58 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за договором у розмірі 1 196 318,73 грн, а також судовий збір у розмірі 3 654 грн, всього 297 412, 58 дол. США та 1 199 972,73 грн.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 задоволено.

Визнано припиненим договір поруки від 21 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 .

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Визнано припиненим договір поруки від 21 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо судового збору.

Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати, що складаються із витрат на правову допомогу, у розмірі 12 500 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до боржника ОСОБА_1 є доведеними, а порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з боржника заборгованості у розмірі, визначеному у розрахунках, наявних в матеріалах справи, відповідно до яких заборгованість за кредитом станом на 14 травня 2018 року становить 297 412,58 дол. США, з яких: 160 182,73 дол. США - кредитна заборгованість, 137 229,85 дол. США - заборгованість за процентами. Заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення заборгованості станом на 14 травня 2018 року становить 1 196 318,73 грн, з яких: 286 861,91 грн - пеня за прострочення сплати за кредитом, 909 456,82 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено збільшення зобов`язань боржника за основним зобов`язанням без згоди поручителя, що є підставою, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, для припинення поруки.

З таких же підстав виходив суд першої інстанції, задовольняючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором припинилися у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя без її згоди (частина перша статті 559 ЦК України).

ПАТ «УкрСиббанк» оскаржило в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_2 про солідарне стягнення кредитної заборгованості та в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. Крім того, ПАТ «УкрСиббанк» подало апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Також рішення місцевого суду оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_1 в частині стягнення з неї заборгованості за кредитним договором.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» на рішення суду першої інстанції задоволено. Апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» на додаткове рішення залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 , а також в частині вирішення позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 скасовано та постановлено нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 березня 2008 року у розмірі 297 412,58 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за договором у розмірі 1 196 318,73 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання припиненою поруки за договором поруки від 21 березня 2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що обставини, щодо наявності підстав для стягнення заборгованості з боржника в розмірі, заявленому позивачем, відповідають встановленим обставинам справи та вимогам договору і Закону.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що банком в порушення умов договору та додаткової угоди борг за відсотками нараховано за більшу кількість днів ніж передбачено договором, зокрема, що банк нарахував відсотки за 2 599 днів, проте відповідно до умов договору відсотки у той самий період мали нараховуватися за 2 517 днів. Суд виходив з того, що застосований банком метод для визначення суми плати за користування кредитними коштами, а саме метод «30/360» відповідає умовам кредитного договору та вимогам чинного законодавства України. Відповідно до методу «30/360», умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30. Доводи позивача про нарахування боргу за більшу кількість днів ніж передбачено договором спростовуються наявними в справі доказами, зокрема проведеними банком розрахунками.

Щодо припинення зобов`язання за порукою ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції виходив з того, що на виконання умов додаткової угоди № 1 до кредитного договору, 10 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 до договору поруки, відповідно до умов якої останній як поручитель надав свою згоду на зміну основного зобов`язання.

Установивши порушення судом першої інстанції процесуальних норм при дослідженні доказів, зокрема щодо ненадання оцінки додатку № 1 до договору поруки, про який позивачем заявлено в суді першої інстанції та який надано в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вважав можливим дослідити цей доказ на стадії апеляційного розгляду справи.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення поруки ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, оскільки ним була надана згода на зміну основного зобов`язання, та погодився із збільшенням обсягу його відповідальності, що засвідчено відповідною додатковою угодою до договору поруки.

За висновками суду апеляційної інстанції правові підстави для задоволення зустрічного позову поручителя ОСОБА_2 про припинення його поруки відсутні, а отже, наявні підстави для задоволення позову банку про солідарне стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 в тому ж розмірі, що і з боржника ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення з неї кредитної заборгованості та, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити банку у задоволенні позовних вимог до неї.

Судові рішення в іншій частині не оскаржуються, тому Верховним Судом у касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішенняухвалені без належного дослідження доказів та надання відповідної оцінки фактам. Судами не враховано, що відповідно до умов укладеної між ОСОБА_1 та банком додаткової угоди № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 21 березня 2008 року нарахування відсотків мало здійснюватися щомісяця в два етапи за методом «30/360». Однак за період з 21 березня 2008 року до 31 березня 2015 року банк нарахував відсотки за 2 599 днів, проте відповідно до умов договору відсотки за той самий період мали нараховуватися за 2 517 днів. Отже позивач під час розрахунку заборгованості нарахував відсотки на 82 дні більше, ніж це передбачено умовами додаткової угоди.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що не бере до уваги доводи представника ОСОБА_1 про інший розмір заборгованості, оскільки у наведеному ним розрахунку заборгованості до кожного місяця розрахунку додано один зайвий день нарахування відсотків, що є порушенням прав відповідача та порушення справедливого судочинства.

Крім того, заявник посилається на те, що вона не знала про ухвалення судом першої інстанції рішення та не була присутня при його проголошенні, а отже, не могла належно захищати свої права.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали

Фактичні обставини, встановлені судами

21 березня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого остання отримала кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 200 000 дол. США, що дорівнює еквіваленту 1 010 000 грн за курсом НБУ на день укладання договору, та зобов`язалась повернути кредитні кошти (кредит) та сплатити за користування кредитом плату у порядку та на умовах, зазначених у договорі.

Відповідно до п. 1.2.2 вказаного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 23 березня 2015 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно з умовами відповідної угоди сторін.

За користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13,90 % річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору.

У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, що діяв за цим договором в попередньому місяці (пункт 1.3.1 кредитного договору).

Згідно з пунктом 1.3.3 кредитного договору нарахування відсотків за договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог чинного законодавства України.

Період нарахування відсотків згідно з умовами цього договору починається з дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами пунктів 1.3.2, 5.2 договору не передбачено іншу дату початку нарахування відсотків, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця.

При цьому відсотки нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору. Для розрахунку відсотків день надання та день погашення кредиту вважається одним днем.

Пунктом 3.4.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується використовувати кредит на зазначені у цьому договорі цілі, а також повернути суму кредиту і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати відсотків та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в такому порядку:

- у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні;

- у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті;

- пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

При цьому банк може використати таке право на застосування пені, починаючи з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов`язання, передбаченого договором. Позичальник повинен сплатити пеню за цим договором за першою вимогою банку.

Згідно з пунктами 7.10 - 7.11 кредитного договору даний договір складений у двох примірниках, які мають рівну юридичну силу, по одному для кожної із сторін. Всі додатки та угоди до цього договору, належним чином підписані сторонами, вважаються його невід`ємною чистиною. Внесення змін до цього договору здійснюється відповідно до законодавства України, якщо умовами договору, передбачено інший порядок.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 21 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 укладено два окремі договори поруки № 187404 та № 187403.

Відповідно до пунктів 1.1 договорів поруки поручителі зобов`язались перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань, що виникли за договором про надання споживчого кредиту від 21 березня 2008 року у повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

У пункті 1.2 договорів поруки зазначено, що поручителям відомі усі умови основного договору, зокрема: сума основного договору - 200 000 дол. США, що в еквіваленті становить 1 010 000 грн; термін виконання основного зобов`язання - 23 березня 2015 року, якщо згідно з умовами основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобов`язання; інші умови основного договору.

Відповідно до пункту 1.3 договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (зокрема суми кредиту, регресу), сплати відсотків, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

У пункті 2.1 договорів поруки обумовлено, що кредитор не вправі без згоди поручителів змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

10 лютого 2009 року між банком та позичальником ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 21 березня 2008 року, згідно з пунктом 2 якої сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту.

Відповідно до пункту 2.1 додаткової угоди позичальник з дати її підписання зобов`язується повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетного платежу.

Розмір ануїтетного платежу - 2 320 дол. США. День сплати ануїтетного платежу - 10 числа кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов`язаний сплатити ануїтетний платіж. Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки відповідно до умов договору.

Пунктом 2.2 додаткової угоди сторони домовилися, що нарахування відсотків за договором здійснюється щомісяця у два етапи за методом «30/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства України.

У пункті 3.1 додаткової угоди сторони домовилися про зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором: позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 23 березня 2025 року, якщо тільки не буде застосований інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 3.2 додаткової угоди сплата відсотків, нарахованих згідно з умовами договору за використання кредитних коштів у доларах США в період з 01 грудня 2008 року до 31 грудня 2008 року, здійснюється позичальником в період з 01 січня 2014 року до 21 січня 2014 року згідно з умовами договору.

Позичальник зобов`язується не пізніше ніж через 30 календарних днів з дати укладення цієї додаткової угоди докласти всіх необхідних зусиль, здійснити всі необхідні дії та укласти або забезпечити укладення (якщо забезпечення за договором надає третя особа) відповідних договорів про внесення змін та/або додаткових угод до усіх договорів забезпечення, які були та/або будуть укладені у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором щодо надання згоди осіб, які передали забезпечення за договором, на зміну зобов`язання, обумовлену підписанням цієї додаткової угоди.

Позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання з виплати кредитних коштів та відсотків у строки, визначені кредитним договором та додатковою угодою до нього, не виконувала, терміни сплати коштів порушувала, у зв`язку з чим 13 листопада 2014 року банк направив їй та її поручителям вимогу про дострокове погашення кредиту, сплату відсотків і штрафних санкцій, яку останні не виконали.

Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість за кредитом станом на 14 травня 2018 року становить 297 412,58 дол. США з яких: 160 182,73 дол. США - кредитна заборгованість; 137 229,85 дол. США - заборгованість за відсотками.

Заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення заборгованості станом на 14 травня 2018 року становить 1 196 318,73 грн, з яких: 286 861,91 грн - пеня за прострочення сплати за кредитом; 909 456,82 грн - пеня за прострочення сплати відсотків.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалені у справі судові рішення оскаржуються заявником виключно в частині задоволення первісного позову банку про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає вказані судові рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

У справі, яка переглядається, установлено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та порушення нею термінів повернення коштів на обумовлених у кредитному договорі умовах, що призвело до утворення заборгованості та надало банку право, відповідно до статті 1050 ЦК України, вимагати від позичальника дострокового погашення позики і сплати процентів, а також нарахування пені.

Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість позичальника станом на 14 травня 2018 року становить 297 412,58 дол. США з яких: 160 182,73 дол. США - кредитна заборгованість; 137 229,85 дол. США - заборгованість за відсотками. Заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення заборгованості станом на 14 травня 2018 року становить 1 196 318,73 грн, з яких: 286 861,91 грн - пеня за прострочення сплати за кредитом; 909 456,82 грн - пеня за прострочення сплати відсотків.

Заборгованість саме у такому розмірі підтверджується матеріалами справи та наданим банком розрахунком, який під час розгляду справи відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано.

Відповідач не довела повернення грошових коштів за кредитним договором, зокрема тіла кредиту, отриманого у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а також сплати процентів, встановлених сторонами у договорі за користування кредитними коштами.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 на спростування розміру заборгованості посилалась на те, що банк в порушення умов договору та додаткової угоди нарахував борг за відсотками за більшу кількість днів ніж передбачено договором, а саме: нараховано відсотки за 2 599 днів, проте відповідно до умов договору відсотки у той самий період мали нараховуватися за 2 517 дні.

Вказані доводи були детально перевірені судом апеляційної інстанції, який їх спростував, посилаючись на пункт 2.2 додаткової угоди до кредитного договору, у якому обумовлено нарахування процентів за методом «30/360», а також пункт 1.18 постанови Національного банку України № 225 від 18 червня 2003 року «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», відповідно до якого, для обрахування процентних доходів і витрат, кількість днів за методом «30/360» для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30.

Апеляційний суд установив, що у розрахунку заборгованості, наданому банком, відсотки нараховувались за 30 днів, а умова пункту 2.2 додаткової угоди взагалі виключає можливість нарахування відсотків на більшу кількість днів, оскільки за її змістом дата плати за кредитом - кожне 10 число місяця, відсотки нараховуються до 9 числа місяця, а день сплати ануїтетного платежу в розрахунок не включається.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_1 у заявленому банком до стягнення розмірі.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про недоведення банком належними доказами розміру заборгованості. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неможливість належно захищати свої права з підстав неповідомлення про судовий розгляд, необізнаність про ухвалення судом рішення та відсутність при його проголошенні є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи, за якими ОСОБА_1 брала участь у розгляді справи, в тому числі через свого представника, який був присутній під час розгляду справи судом першої інстанції, у повній мірі користувався наданими процесуальними правами, подав відзив на позовну заяву, заявляв клопотання, а також оскаржував ухвалене судове рішення в апеляційному порядку. Відсутність ОСОБА_1 при проголошенні судового рішення не призвело до порушення її прав на участь у розгляді справи та на реалізацію її процесуальних прав, в тому числі на спростування доводів позовної заяви та подання доказів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 403, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк