Ухвала

від 26.05.2022 по справі 181/628/20

МЕЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер № 181/628/20

Провадження №1-кп/181/1/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року смт Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши увідкритому підготовчомусудовому засіданнів залісудових засіданьМежівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті кримінальнепровадження №42018041560000075від 07листопада 2018року відносно ОСОБА_3 ,обвинуваченої увчиненні кримінальнихправопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

зі сторониобвинувачення прокурора ОСОБА_4

за сторони захисту обвинуваченої ОСОБА_3 ,

представників потерпілого ОСОБА_5 ,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України

Обвинуваченою ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні подано суду клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

В обґрунтування клопотання зазначено, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, докази по справі штучні та сфабриковані, в обвинувальному акті обставини викладені не послідовно та сумбурно, не визначені час, місце та інші обставини кримінального правопорушення, його мотиви і мета, зазначено, що він фактично дублює повідомлення про підозру, містить перекручені дані про вчинення кримінального правопорушення. Крім того, обвинувачення є неконкретним, оскільки в обвинувальному акті містяться посилання на те, що ОСОБА_3 надавала вказівки виготовити підроблені документи, а далі по тексту є посилання на те, що ОСОБА_3 особисто виготовила вказані документи, також в основу обвинувачення покладені дані, що одна із земельних ділянок вибула із володіння потерпілого вже після повідомлення про підозру, а отже не могла бути покладена в основу обвинувачення. Також захисником зазначено, що в обвинувальному акті немає посилання на встановлені обставини, які пом`якшують покарання, або їх відсутність, а в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні дані про наявність повідомлення про підозру. Тому сторона захисту не може підготуватися до здійснення належного захисту від такого обвинувачення і клопотання про повернення обвинувального акту прокурору підлягає задоволенню.

Обвинувачена ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала раніше заявлене нею клопотання.

Прокурор заперечував проти задоволення заявленого обвинуваченою ОСОБА_3 клопотання про повернення обвинувального акту у зв`язку з його невідповідністю вимогам ст. 291 КПК України.

Представники потерпілої сторони ОСОБА_5 та адвокат ОСОБА_6 просила у задоволенні клопотання відмовити.

З`ясувавши думку учасників судового процесу із зазначеного питання, дослідивши мотиви та обґрунтування поданого клопотання, перевіривши та проаналізувавши матеріали, додані до нього, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст.110КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. З огляду на положення п. 3 ч.3 ст.314КПК обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченимКПК України, не обмежуючись виключно положеннями ст. 291 КПК України.

Зокрема зміст обвинувального акту має відповідати у тому числі положенням ст. 9, 17, 314, 337 КПК України.

Відповідно до положень ч.2 ст.9КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до положень ч. 1 ст.17КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до вимог п.п.2, 3, 3-1, 4 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити відомості виключно щодо таких осіб як обвинувачений, потерпілий, викривач, слідчий та прокурор у справі.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314КПК України суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цьогоКодексу.

Відповідно до ч.1 ст.337КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

На відповідному системному підході до тлумачення норм права з врахуванням обставин конкретного кримінального провадження для дотримання засад законності у своїй практиці наполягає Верховний Суд.

Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к прямо зазначено, що «наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України».

Наведена позиція свідчить, що до оцінки дотримання принципу законності необхідно підходити системно, а не формально.

Європейський суд з прав людини у п. 34 рішення у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, суд вказав, що положення підпункту «а» п. 3ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.031999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», № 25444/94, п. 52; рішення від 26.07.2000року у справі «Маттічіа проти Італії», № 23909/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І. Н. та іншу проти Австрії», № 42780 /98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту гарантованих п.п. «b» п.3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі « Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини» п. 47).

Наведене кореспондується з положеннями п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року N8, за змістом яких суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Отже, безумовною є вимога про те, щоб обвинувачення та його формулювання повинні бути викладені настільки конкретно, в тому числі з відображенням часу, місця, способу, інших обставин, мотивів вчинення діяння, щоб це забезпечило право на захист.

Вивченням змісту обвинувального акту щодо ОСОБА_3 встановлено, що ці вимоги при його складанні виконані не були.

Що стосується змісту обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 364 КК України - зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам.

В примітці до статті п. 3 вказано, що істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367 вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Інкриміновані діяння були вчинені у 2018 році. За ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 1 січня звітного податкового року складала 1762 гривень. У зв`язку з цим, за правилами пункту 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на н.м.д.г., то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Згідно підп. 169.1.1. п. 169.1. ст. 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга складає 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, для будь-якого платника податку.

Тому, податкова соціальна пільга у 2018 році складала (1762 грн. ?0,5) = 881 грн. Таким чином в 2018 році істотна шкода, яка в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян складала 88100 грн.

В обвинувальному акті зазначено (т.1 а.с.10), що внаслідок зазначених умисних, протиправних дій Новопавлівської сільської голови ОСОБА_3 відбулося незаконне вибуття з комунальної власності трьох земельних ділянок загальною площею 06га вартістю 186120 грн., після чого зазначено, що це є істотною шкодою.

При цьому в обвинувачені вище по тексту всі ці дії ОСОБА_3 по кожній з трьох земельних ділянок описані окремо, тобто як різні епізоди. Так ОСОБА_3 інкримінується, що вона у вересні 2018 року надала усні вказівки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виготовити протокол 36 сесії Новопавлівської сільської ради сьомого скликання. Далі ОСОБА_3 нібито скріпила печаткою та підписала окремі рішення № 919-36/VII щодо земельної ділянки 1222685500:02:003:0873, № 920-36/VII щодо земельної ділянки 1222681100:02:002:0326, № 922-36/VII щодо земельної ділянки 1222685500:02:003:0878. По кожному епізоду обвинуваченням зазначено суму шкоди окремо, зазначено, що вартість земельної ділянки могла складати 62040 грн. Після чого з незрозумілих причин шляхом математичних підрахунків (62040 грн. х 3 (кількість оцінених земельних ділянок) = 186120 грн.) в обвинувальному акті зазначається загальна шкода без наявності обґрунтування, чому сторона обвинувачення прийшла висновку щодо необхідності складати вартість трьох земельних ділянок, адже не зазначено, що ці інкриміновані ОСОБА_3 дії були охоплені однією метою, тобто вчинювався продовжений злочин. Навпаки зі змісту обвинувального акту вбачається, що дії вчинялись окремі, зокрема виготовлені рішення під різними номерами, щодо окремих земельних ділянок, для різних фізичних осіб, які в подальшому в різний час зареєстрували своє право власності на вказані земельні ділянки та передали їх в оренду.

Оскільки в обвинувальному акті відсутні посилання та обґрунтування того, що обвинувальний акт містить суму загальної шкоди у розмірі 186200 грн., при цьому вартість окремої земельної ділянки визначена на рівні 62040 грн., суд вважає таке обвинувачення неконкретним, що позбавляє суд правильно застосувати закон України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій обвинуваченої щодо наявності/відсутності дії, що завдали істотної шкоди.

Більше того, як зазначено в обвинувальному акті згідно висновку експерта №17/10.14/9 від 27.02.2019 року за результатами судової оціночної земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки могла складати 62040 грн. І цей абзац фактично скопійовано по всіх трьох земельних ділянках. Тобто експертом зроблено припущення щодо вартості земельної ділянки, оскільки ним вказано, що вартість «.. могла складати..», і в подальшому це припущення покладено в основу обвинувачення та міститься в обвинувальному акті.

Це свідчить про те, що пред`явлене обвинувачення ґрунтується на припущеннях, є неконкретним щодо наявної істотної шкоди, а тому сторона захисту позбавлена можливості здійснити належний захист від такого обвинувачення. Це фактично є порушенням п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, адже не можуть бути викладені фактичні обставини, які прокурор вважає доведеними, які ґрунтуються на припущеннях.

Що стосується змісту обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.

Так, частиною 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

У відповідності до роз`яснень, що містяться п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» у статті 191 КК передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання, тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті - на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Однак, в обвинувальному акті при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими щодо вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 191 КК України (т.1 а.с.10-11) вказано, що ОСОБА_3 надала вказівку ОСОБА_8 та ОСОБА_7 виготовити протокол 36 сесії Новопавлівської сільської ради, список присутніх депутатів та рішення, нібито прийняті 11.09.2018 на вказаній сесії. Проте, не зазначено, які саме рішення та зміст протоколу ОСОБА_3 надала вказівку ( усну , письмову )виготовити, та не визначено особу, яка це зробила, адже зазначені два прізвища осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , без визначення дій кожної окремо. Далі зазначено, що ОСОБА_3 у вересні 2018 року у невстановленому під час розслідування місці особисто підписала та скріпила гербовою печаткою рішення 935-36/VII від 11.09.2018. В подальшому ОСОБА_3 надала вказане рішення до виконання ОСОБА_9 , на підставі чого ОСОБА_3 було нараховано у жовтні 2018 року матеріальну допомогу у сумі 14702,52 грн. та 11.10.2018 року виплачено за вирахуванням податків з доходів фізичних осіб та військового збору матеріальну допомогу у сумі 11835,53 грн. При цьому не зазначено спосіб, мету вчинення злочину. В обвинувальному акті відсутні відомості, яким чином рішення та протокол сесії були виготовлені друкованим способом чи рукописним, також не зазначено спосіб виплати вказаної допомоги чи отримала на руки обвинувачена ці кошти, чи вони були перераховані на її картковий рахунок. Крім того, не встановлено що ці кошти є бюджетними, як вказано в обвинувальному акті, адже відсутній опис з якого рахунку якої бюджетної класифікації було нараховано ці кошти.

Однак, конкретизуючи формулювання обвинувачення, в обвинувальному акті (т.1, а.с.8) вказано: «таким чином своїми умисними діями, які виразились у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 191 КК України.»

Таким чином, в обвинувальному акті містяться суттєві суперечності щодо форми вчинення злочину, які виключають одна одну.

Крім того, склади злочинів, опис яких міститься у ст. 191 КК України, є матеріальними, тобто є закінченим з моменту заволодіння, привласнення чи розтрати майна.

Проте,як видноз обвинувальногоакту,при кваліфікаціїдій ОСОБА_3 за ч.2ст.191КК України,виклад інкримінованихїй діяньне міститьописання моментузаволодіння нимгрошовими коштами,адже вобвинувальному актіміститься вказівка,що ОСОБА_3 було нарахованота виплаченовказану суму,без визначенняспособу виплати наручночи накартковий рахунок,не зазначенономеру платіжноївідомості чиіншого бухгалтерськогодокументу,тобто незазначено способузаволодіння вказанимикоштами тамоменту їхзаволодіння. Обвинувальний акт не містить даних щодо подальшого руху коштів, факт заволодіння якими інкримінується ОСОБА_3 , зокрема про зняття їх готівкою з відповідного рахунку чи отримання готівкою за відомістю. Тобто є незрозумілим яким чином обвинувачена заволоділа вказаними коштами та отримала їх у своє розпорядження, і чи взагалі отримала, і чи є правильною у зв`язку з цим кваліфікація її дій як закінченого злочину.

Крім того, у обвинувальному акті вказано (т.1 а.с.11), що ОСОБА_3 нараховано матеріальну допомогу 14702,52 грн., а виплачено з вирахуванням податків з доходів фізичних осіб та військового збору матеріальну допомогу у сумі 11835,53 грн, і саме останню суму інкриміновано як таку, якою незаконно заволоділа обвинувачена. Залишаються невизначеними ті обставини, чому незаконно нараховані податки та збори за версією обвинувачення, які були сплачені з суми матеріальної допомоги 14702,52 грн. 11835,53 грн = 2866,99 грн., не інкриміновано ОСОБА_3 , які фактично вибули з володіння розпорядника бюджетних коштів та були нараховані як податки та збори з нібито отриманого доходу ОСОБА_3 .

Ці обставини,які вобвинувальному актіносять загальнийописовий характербез конкретизаціїдій тавизначення чіткихобставин,які наступиливід них.Вказані протиріччя суттєво дезорієнтують сторону захисту і суд щодо їх розуміння, суті і обсягу обвинувачення, істотно обмежують процесуальні права учасників судового розгляду (зокрема реалізації прав обвинуваченої на захист та знати сутність обвинувачення), унеможливлюють правильне застосування судом Закону України про кримінальну відповідальність та виконання завдань кримінального провадження, та для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення під час наступного судового розгляду даного кримінального провадження.

Аналогічний виклад обставин зазначено і у обвинуваченні за ч.1 ст. 366 КК України (т.1 а.с.12). ОСОБА_3 інкриміновано те, що вона вчинила складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів. При цьому вище по тексту описано, що ОСОБА_3 надала усні вказівки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виготовити текст одинадцяти рішень, нібито прийнятих 11.09.2018 на 36 сесії Новопавлівської сільської ради сьомого скликання. Також не встановлено час, місце та конкретні дії, зокрема, спосіб виготовлення та зміст цих документів.

Далі по тексту обвинувального акту слідує, що ОСОБА_3 у невстановленому місці скріпила рішення «Про надання сільському голові ОСОБА_3 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових потреб» печаткою та поставила свій підпис, тобто скала завідомо неправдивий офіційний документ, а саме внесла до документів, які зовні оформлені правильно, відомості, що повністю не відповідають дійсності. Хоча, як вбачається з тексту обвинувачення ОСОБА_3 надавала усні вказівки на виготовлення тексту рішення іншим особам, а не самостійно їх виготовляла. Крім того, залишилось не встановленим місце зберігання печатки та відповідальна особа за її зберігання та яким чином ОСОБА_3 мала доступ до цієї печатки. Також не встановлені та не описані дії ОСОБА_10 щодо передачівказаного документуна виконання,в даномувипадку головномубухгалтеру ОСОБА_9 . Злочин, передбачений ст. 366, вважається закінченим з моменту підроблення або складання завідомо неправдивого документа незалежно від подальшого його використання, а при видачі документа - з моменту його передачі зацікавленій особі. Так, в обвинувальному акті відсутні встановлені час, місце видачі ОСОБА_3 такого документу, а лише обмежено зазначенням вчинення такої дії.

Далі всі ці події аналогічним (ідентичним) чином описані і в інших інкримінованих епізодах за ч. 1 ст. 366 КК України.

Таким чином в обвинувальному акті відсутні вказівки на місце вчинення злочину, спосіб його вчинення, характер вини та мотиви його вчинення. Суд вважає, що в обвинувальному акті відсутній опис суб`єктивної сторони злочину (не зазначений характер вини) та об`єктивної сторони злочину (складання та видача завідомо неправдивого офіційного документу, без встановлення часу, місця та дій щодо видачі документу, як вже вказано вище), чим порушені положення ч. 1.ст. 91, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Суд приходить до висновку, що дані обставини також носять розмитий неконкретний описовий характер обвинувачення, які позбавляють сторону захисту здійснити належний захист від обвинувачення та суд правильно застосувати закон про кримінальну відповідальність

Наведене, на думку суду, порушує право обвинуваченої на захист від висунутого обвинувачення, якому за положеннями КПК України відповідає обов`язок слідчого, прокурора забезпечити їй можливість реалізації цього права, в тому числі, шляхом чіткого та зрозумілого формулювання висунутого обвинувачення. Формулювання у обвинувальному акті не містять повного викладу, відповідно до зазначеної кваліфікації інкримінованих діянь відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, у наслідок чого до відома обвинуваченої не доведена повна і детальна інформація щодо пред`явленого обвинувачення.

Суд наголошує, що положеннями ст.291КПК України прямо передбачена можливість зазначення у обвинувальному акті анкетних даних обвинувачених, потерпілих і викривачів. Можливість обвинувачення в обвинувальному акті осіб, які не зазначені в якості обвинувачених, не передбачена ст.291КПК України або іншими нормами КПК України.

При цьому саме по собі направлення до суду обвинувального акту з описом діяльності інших осіб, які не підлягають притягненню до кримінальної відповідальності в рамках даного кримінального провадження суд вважає порушенням презумпції невинуватості цих осіб, що є порушенням ст. 17 КПК України.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст.3КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, передбаченому цим кодексом.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст.40КПК України за результатами попереднього слідчий має право складати обвинувальний акт, який за своїм змістом має відповідати положенням ст. 291 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст.42КПК України обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Тобто не може бути переданим до суду обвинувальний акт відносно осіб, яким у встановленому порядку не висунуте обвинувачення.

Так по всьому тексту обвинувального акту вказано, що ОСОБА_3 надавала усні вказівки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 виготовити протокол 36 сесії та рішення 36 сесії. При цьому обвинувачення вказаним особам не висунуте, але їх анкетні дані а саме прізвище ім`я та по-батькові разом із займаними посадами зазначені у тексті обвинувального акту. У суду та інших учасників кримінального провадження за наявності таких обставин складається думка про можливу причетність вказаних осіб до вчинення дій, які інкримінуються ОСОБА_3 . Проте, вказані особи позбавлені в рамках даного кримінального провадження захистити свої права та інтереси, що призводить до порушення презумпції невинуватості відносно них.

Як було зазначено вище, незважаючи на те, що обвинувальний акт складений лише відносно ОСОБА_3 , втім його зміст стосується діянь й інших осіб, які є безпосередньо причетними до інкримінованих дій обвинуваченій. Констатація в обвинувальному акті факту вчинення певними особами спільно з обвинуваченою (на її усну вказівку) на думку суду є упередженим твердженням сторони обвинувачення ще й тому, що обвинувачена та інші учасники кримінального провадження завідомо не мають належної можливості спростовувати зазначені твердження відносно намірів та діяльності цих осіб, яким не пред`явлено обвинувачення.

Також суд звертає увагу, що обвинувальний акт фактично дублює повідомлення про підозру, що є грубим порушення кримінально процесуального законодавства . Правова кваліфікація дій особи повинна містити в собі не тільки посилання на окрему статтю та частину кримінального кодексу, а й точне формулювання обвинувачення, зокрема об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий текст диспозиції кримінально правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчинення злочину, а юридичне формулювання це правова модель злочину, вказівка на кримінально правові норми, порушення яких інкриміновано обвинуваченому.

Однак жодним чином у обвинувальному акті не розкрито та не обґрунтовано в чому ж полягає особистий інтерес ОСОБА_3 не знайшло свого підтвердження при висуненому обвинуваченні і мета одержання неправомірної вигоди, що є обов`язковою ознакою для ст. 364 КК України

Вказане є суттєвим порушенням як правових гарантій, передбачених національним законодавством, так і міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Так, відповідно до ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Наведена позиція послідовно відображена у практиці Верховного Суду (зокрема у постановах від 3 травня 2018 року у справі № 522/116/14-к , від 19 червня 2018 року у справі № 757/26602/15-к), у тому числі з прямим посиланням на конкретну практику ЕСПЛ з вказаного питання.

Обов`язок перевіряти обвинувальний акт на відповідність вимогам закону покладається на суд у підготовчому судовому засіданні та у випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, суд, згідно п.3 ч.3 ст. 314 КПК України, має право повернути прокурору обвинувальний акт.

Суд оцінює наведені вище порушення ст.9, 17, 314, 337КПК України як суттєві і такі, що не підлягають самостійному усуненню судом на стадії підготовчого засідання і унеможливлює призначення до судового розгляду. При цьому сторона обвинувачення наполягала саме на направленій до суду формі обвинувального акту, і на залишенні змісту обвинувального акту в даній частині без змін.

Суд вважає, що наведені обставини унеможливлюють призначення судового розгляду даного провадження, у зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 3ст.314КПК України обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, як такий що не відповідає вимогам КПК України.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

При поверненні обвинувального акту прокурору, суд враховує відсутність правового механізму для примусу прокурора змінити обвинувачення в суді під час судового розгляду, а тому вважає, що вказаний обвинувальний акт підлягає безумовному поверненню прокурору без обговорення питання про можливе використання прокурором у наступному під час судового розгляду можливостей, які надає йому ст. 338 КПК України, оскільки закон дозволяє прокурору змінити обвинувачення в суді не для виправлення описок, граматичних помилок, неузгодженостей окремих частин тексту обвинувального акту, а виключно для зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення і тільки за результатами судового розгляду при встановленні нових фактичних обставин кримінального правопорушення.

Керуючись статтями 284, 291, 314, 315, 369, 372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_3 про повернення обвинувального акту прокурору задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42018041560000075 від 07 листопада 2018 року відносно ОСОБА_3 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України, повернути прокурору як такий, що не відповідає положенням КПК України.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Межівський районний суд Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1