Рішення

від 26.05.2022 по справі 357/1158/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/1158/22

2/357/1497/22

Категорія 78

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О. В., при секретарі Вангородській О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»</a>, про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

14.01.2022 представник позивача, адвокат Гриценко Віталій Євгенович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 02.02.2022, мотивуючи тим, що 06.04.2021 ОСОБА_1 відповідно до наказу № 59-К від 05.04.2021 був прийнятий у Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»</a> на посаду кухар. Відповідно до довідки Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 07.10.2021 № 3/2910 - позивача рішенням призовної комісії (пр. № 3 від 05.10.2021) визнано придатним для проходження строкової військової служби та він був відправлений до лав Збройних Сил України 07.10.2021, команда № 16. Починаючи з 07.10.2021 та по теперішній час позивач по справі проходить строкову військову службу. 13 жовтня 2021 року на адресу ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» було направлено лист та довідку, з яких вбачалося, що позивача було призвано на строкову військову службу до Збройних сил України. 13 жовтня 2021 року комісією було складено акт про відсутність позивача на його робочому місці, що підтверджується інформацією викладеною в листі ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» від 09.12.2021 № 105. Того ж дня, ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» було прийнято рішення про звільнення позивача за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що було видано наказ № 154-К від 18.11.2021. Відповідно до листа від 09.12.2021 №105, відповідачем на адресу позивача (фактичну та за місцем реєстрації) було направлено лист про відсутність на робочому місці, які позивач не отримав, оскільки як було зазначено вище, перебував у лавах Збройних Сил України. Станом на дату подання позовної заяви позивач не був ознайомлений з наказом про звільнення. Вважає такі дії відповідача неправомірними, а прийняті ним рішення щодо звільнення позивача такими, що порушують чинне трудове законодавство та конституційні права позивача на працю. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України (на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку). Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову. Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 за прогул, оскільки позивач був призваний на строкову військову службу, а відтак мав гарантоване державою право на збереження робочого місця та середньомісячного заробітку. Тому, просив у судовому порядку скасувати наказ ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» №154-к від 18.11.2021 про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 звільнено з посади кухар за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП України) та поновити його на роботі в ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» на посаді кухар, структурний підрозділ «виробництво».

04.02.2022 судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

14.02.2022 представник позивача, адвокат Гриценко Віталій Євгенович, подав до суду заяву про зміну предмету позову, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, що зареєстрована судом 21.02.2022, в якій зазначив, що відповідно до положень ст. 49 ЦПК України, позивач по справі вважає за необхідне звернутися до суду із даною заявою, шляхом доповнення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з наступних обставин. 06.04.2021 ОСОБА_1 відповідно до наказу № 59-К від 05.04.2021 був прийнятий у ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» на посаду кухар. Відповідно до довідки Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 07.10.2021 №3/2910 - позивача рішенням призовної комісії визнано придатним для проходження строкової військової служби та був відправлений до лав Збройних Сил України 07.10.2021 команда №16. 13.10.2021 комісією було складено акт про відсутність позивача на його робочому місці і того ж дня, ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» було прийнято рішення про звільнення позивача за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що було видано наказ № 154-К від 18.11.2021. З моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно ч. 2 цієї статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Розрахунок середнього заробітку, за час затримки розрахунку, здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. У відповідності до норм абз. 3 п. 2 роз. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. У абзаці 4 зазначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» листом №02/20 від 20.01.2022 надало довідку про суми нарахування заробітної плати позивачеві. У відповідача були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 за прогул, оскільки позивач був призваний на строкову військову службу, а відтак мав гарантоване державою право на збереження робочого місця та середньомісячного заробітку. Тому, просив, крім вимог про скасування наказу ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» № 154- К від 18.11.2021 про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 звільнено з посади кухар за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП України), поновлення ОСОБА_1 на роботі в ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» на посаді кухар, структурний підрозділ «виробництво», стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з дати незаконного звільнення ОСОБА_1 ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» - тобто з 13 жовтня 2021 року - по дату поновлення його на роботі, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи, тим самим допустити негайне виконання рішення, прийнятого судом за наслідками розгляду цієї судової справи.

Відповідач - ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» отримав ухвалу про відкриття провадження у справі та позов з додатками 10.02.2022 (а.с. 30).

28.03.2022 судом постановлено ухвалу про продовження відповідачу процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»</a>, про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

19.04.2022 представник відповідача, адвокат Димитрієв Володимир Валеріанович, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заперечує проти вимог позивача, вважає позовні вимоги необґрунтованими, а обставини викладені у позові такими, що не відповідають дійсності, а позов пред`явлено після закінчення строку позовної давності. Так, відповідно до наказу №59-К від 05.04.2021 позивача було прийнято на роботу на посаду кухар з 06.04.2021. При прийняті на роботу, позивача було під підпис ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, з посадовою інструкцією, з умовами роботи та своїм графіком роботи, що підтверджується його особистими підписами. Відповідно до п. 4.12. Правил внутрішнього трудового розпорядку, з якими позивач був ознайомлений при прийняті на роботу: «У випадку неявки на роботу Працівник зобов`язаний до початку робочого дня (згідно режиму/графіку роботи), але не пізніше однієї години після початку роботи, попередити про причину своєї відсутності безпосереднього керівника. Безпосередній керівник повідомляє про це співробітника відділу кадрів». Відповідно до графіку роботи на жовтень 2021 року, позивач мав вийти на роботу 13.10.2021о 08:00 год. Однак, з невідомих причин позивач на роботу не вийшов. Відповідно до доповідної записки головного технолога виробництва ОСОБА_2 , кухар ОСОБА_1 13.10.2021 не з`явився на роботу. На підставі доповідної записки по підприємству було створено комісію для з`ясування причин відсутності кухаря ОСОБА_1 на робочому місці 13.10.2021 наказ №07-ОД від 13.10.2021. В результаті роботи комісії о 15:30 13.10.2021 було складено акт про відсутність кухаря ОСОБА_1 на робочому місці 13.10.2021р. з 08:00 по 15:30. Встановити причини відсутності позивача на робочому місці не вдалося, на численні телефонні дзвінки позивач не відповідав. Також, будь-якої інформації від позивача чи його родичів, близьких, знайомих, друзів не надходило. Того ж дня, 13.10.2021 задля забезпечення трудових прав позивача та з метою все ж таки отримати пояснення відсутності на робочому місці, позивачу було направлено лист №01/13 від 13.10.2021 з вимогою надати пояснення причин свої відсутності на робочому місці, який було направлено за адресою місця проживання позивача в Києві ( АДРЕСА_1 ), яке він зазначив при прийняті на роботу, а також за місцем його реєстрації в АДРЕСА_2 ). Як відомо, надалі після 13.10.2021 позивач на роботу так і не вийшов про причини своєї відсутності не повідомив. Відповідно, відповідач мав всі правові підстави для видачі наказу №154-К від 18.11,2021 про звільнення позивача на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогул. Про звільнення, позивача було також повідомлено шляхом направлення листа - повідомлення №02/18 від 18.11.2021 та копії наказу про звільнення №154-К від 18.11.2021, цінними листами з описами вкладень також, на всі відомі відповідачу адреси, а саме: за адресою місця проживання позивача в Києві ( АДРЕСА_1 ), яке він зазначив при прийняті на роботу, а також за місцем його реєстрації в АДРЕСА_2 ). Позовна заява не містить жодного обґрунтування чи аргументування незаконного звільнення. Позивач взагалі не зазначає, які саме норми порушив відповідач при звільненні, водночас наведені посилання на гарантії (ст. 119 КЗпП України) самі по собі не можуть свідчити про незаконне звільнення позивача з підстав п.4 ст. 40 КЗпП України. З поданих самим позивачем доказів, вбачається, що 05.10.2021 позивача було визнано придатним до військової служби, 07.10.2021 було видано довідку №3/2910 від 07.10.2021, тобто, позивач мав достатньо часу, щоб повідомити роботодавця про призив його до військової служби, однак цього зроблено не було. До позовної заяви додано копії додатків, які начебто підтверджують повідомлення роботодавця (відповідача) про призив, однак, звертає увагу суду, що ці додатки не можуть слугувати належними та допустимими доказами повідомлення оскільки, направлені не за поштовою (юридичною) адресою відповідача. Позивач їх направив за адресою місцезнаходженням магазину, відповідно поштове обслуговування відповідача, як юридичної особи за вказаною адресою не здійснюється. Відповідач повідомлення про направлення позивача на військову службу не отримував. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження керівного органу відповідача знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , офіс відповідача по набору персоналу розташований в АДРЕСА_4 (на дану адресу і викликали позивача для отримання трудової книжки). Доказів направлення повідомлення про призив на вказані адреси матеріали позову не містять. Окрім того, доданий позивачем опис вкладення у поштовий конверт не містить ідентифікуючого номеру поштового відправлення та підпису відправника, відповідно не може слугувати належним доказом відправлення довідки військкомату відповідачу. Також, варто відзначити, що даний лист від позивача, станом на дату прогулу, 13.10.2021 навіть теоретично не міг бути отриманий відповідачем в той же день. Відтак, в діях відповідача, відсутні будь-які порушення трудового законодавства при звільненні позивача з підстав п.4 ст. 40 КЗпП України. У разі прийняття рішення про придатність призовника до військової служби, призовна комісія не пізніше ніж за 5 діб до відправлення до військової частини вручає йому повістку із зазначенням конкретної дати і часу прибуття до Центру комплектування та соціальної підтримки для відправлення на обласний збірний пункт. Саме повістку призовник пред`являє роботодавцю, а також подає відповідну заяву. Отримання роботодавцем такої повістки є підставою для надання працівнику гарантій, передбачених частиною 3 статті 119 КЗпП України: за працівником, призваним на строкову військову службу, зберігають місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Про призов громадянина на строкову військову службу Центр комплектування та соціальної підтримки письмово повідомляє роботодавця, на якому цей громадянин працює (абз. 3 п. 253 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р.№ 1153/2008). Оскільки за працівником на період строкової військової служби зберігається робоче місце то на підставі повістки і заяви працівника роботодавець видає наказ про увільнення працівника від роботи у зв`язку із призовом на строкову військову службу з дати призову, зазначеної в повістці, на період служби і надання йому зазначених трудових гарантій. Повістка і заява працівника про призов на строкову службу є підставою для видання наказу про увільнення працівника від роботи у зв`язку із призовом на строкову військову службу з дати призову, зазначеної в повістці, на період служби і надання йому зазначених трудових гарантій. Однак, що ні повістки, ні заяви від позивача - відповідач не отримував, військкомат також жодним чином не повідомив роботодавця (відповідача) про призив позивача, докази цього в матеріалах справи відсутні. Дані факти та обставини справи, виключають можливість задоволення заявлених позовних вимог, відповідач діяв добросовісно, вживав всіх можливих заходів щодо додержання трудових прав позивача, однак вимушений був піти на крайній захід звільнення позивача по ч.4 ст. 40 КЗпП України. Громадяни, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, прибувати за викликом районного (міського) військкомату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медогляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних (ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Для виконання обов`язків, пов`язаних із узяттям на військовий облік, громадян звільняють від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків, зі збереженням за ними місця роботи (посади) і середньої зарплати (ч. 2 ст. 21 Закону про військовий обов`язок). На підприємстві працівник має надати повістку відділу до кадрів. Саме повістка слугуватиме підставою для табелювання працівника й оплати цього часу в розмірі середнього заробітку. Громадяни України, яких призивають або приймають на військову службу, приймають на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, мають проходити обов`язковий медогляд. Цього вимагає ч. 10 ст. 1 Закону про військовий обов`язок. І поки не буде висновків військово-лікарської комісії, працівник не вважається таким, що проходить навчальні збори, або ж мобілізованим. На час проходження медичного обстеження за направленням військкомату за особами зберігаються місце роботи (посади) і середня зарплата (ч. 2 ст. 21 Закону про військовий обов`язок). Згідно з п. 2.18 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 №455, особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військкоматів, видають довідку довільної форми, засвідчену підписом завідувача відділенням і печаткою лікувально-профілактичного закладу. Тож ця довідка разом із повісткою і буде підставою для того, щоб відпустити працівника з роботи та оплатити час його відсутності в розмірі середнього заробітку у зв`язку з проходженням медобстеження. Жодних повідомлень від працівника про проходження медичного обстеження роботодавцю не надходило та в матеріалах справи такі докази відсутні. При наймі, роботодавець знав би, що позивач проходить медичне обстеження та може бути призваний до лав ЗСУ. Заява про застосування строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Копію наказу про звільнення позивачу було направлено 18.11.2021 поштовими відправленнями за двома адресами, які позивач та його родичі не отримали та вони повернулися на відділення відправки 06.12.2021 та 09.12.2021 відповідно. Варто врахувати, що представник позивача направляючи адвокатський запит 02.12.2021 вже володів інформацією про підстави звільнення позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно, дату повернення останнього листа 09.12.2021, яким направлявся позивачу наказ про звільнення, слід вважати датою початку відліку місячного строку позовної давності, який сплинув відповідно 09.01.2022, натомість позивач звернувся до суду 14.01.2022. Як слідує з положень ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Таким чином, позивач, звернувшись із позовною заявою 14.01.2022 пропустив строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Доказів на підтвердження незаконного звільнення, позивачем суду не надано, вимоги позивача є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Тому, просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

27.04.2022 представник відповідача, адвокат Димитрієв Володимир Валеріанович, подав до суду відзив на заяву про зміну предмету позову, в якому зазначив, що проти вимог позивача заперечує, позовні вимоги є необґрунтованими. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною та пов`язана позивачем з начеб то з незаконним звільненням. Верховний суд у постанові (справа № 761/36220/17) надав наступні висновки, зокрема, вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формування причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізовувати своє право на працю в іншого роботодавця. Відтак, позивач має довести незаконність його звільнення, в тому числі відсутність підстав у роботодавця станом на 13.10.2021 звільняти позивача за прогул. Водночас, в матеріалах справи немає жодного доказу, що позивач 13.10.2021 повідомив відповідача про обставини не виходу на роботу, хоча мав зробити це завчасно. Більше того, у позивача була така можливість, адже за твердженнями його представника ще з 07.10.2021 позивач проходить військову службу та йому була видана відповідна довідка. Для того, щоб роботодавець міг увільнити мобілізованого працівника, працівник має обов`язок надати довідку з військкомату та написати відповідну заяву, на підставі цих документів роботодавець зобов`язаний прийняти відповідний наказ. Документів (довідка військкомату та заява працівника), які дають юридичні підстави та викликають обов`язок роботодавця прийняти наказ про увільнення позивача не надано до сьогодні. Натомість з вказаних фактів вбачається відсутність будь-якої вини чи неправомірності дій роботодавця, відповідно відповідач мав всі правові підстави звільнити позивача за прогул. З поданих доказів, вбачається, що 05.10.2021 позивача було визнано придатним до військової служби, 07.10.2021 було видано довідку №3/2910 від 07.10.2021. Тобто, позивач мав достатньо часу, щоб повідомити роботодавця про призив його до військової служби, однак цього зроблено не було. Детальне обґрунтування правової позиції та правомірності дії відповідача (роботодавця), викладено у відзиві на позовну заяву. Тому, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

11.05.2022 судом постановлено ухвалу, про залишення без руху позовної заяви та надано позивачу строк для усунення недоліків позову, а саме: надати оригінал квитанції про сплату судового збору за позовну вимогу майнового характеру та задля встановлення ціни позову, визначити розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню.

26.05.2022 представник позивача, адвокат Гриценко Віталій Євгенович, подав до суду заяву, в якій просив звільнити позивача від сплати судового збору, виходячи з наступних підстав. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною плато, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. А середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовили трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної ініціативи, є трудовим спором пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Вищезазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19. Таким чином, просить суд врахувати вищезазначену позицію та звільнити позивача від сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Що стосується розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити, що сума до стягнення складає 40 672,00 грн., станом на травень 2022 року, однак зазначена сума буде збільшуватися, оскільки кінцеве рішення по справі не винесено.

26.05.2022 судом постановлено ухвалу, про прийняття заяви, щодо усунення недоліків позовної заяви, звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та продовження розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»</a>, про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що до суду не надходило клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , 06 квітня 2021 року на підставі наказу № 59-К від 05.04.2021 був прийнятий на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»</a>, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 48, на посаду кухар, структурний підрозділ «виробництво», що підтверджується наказом розпорядженням №59-К від 06.04.2021 та копією довідки ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» №13 від 01.07.2021 (а.с. 4, 58).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, розміщених на сайті Міністерства юстиції України, 17.10.2019 (дата запису) зареєстровано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»</a>, ЄДРПОУ: 43293537, місцезнаходження: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Таращанська, 196, засновник ОСОБА_3 , керівник ОСОБА_3 (а.с. 26).

З довідки Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №3/2910 від 07.10.2021 (а.с. 8), вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішенням призовної комісії (пр. № 3 від 05.10.2021) було визнано придатним для проходження строкової військової служби та був відправлений до лав Збройних Сил України 07.10.2021, команда № 16.

Встановлено, що 18.11.2021 ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» було видано наказ № 154-К про звільнення з 13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , на підставі наказу №07-ОД від 13.10.2021 та акту про відсутність на робочому місці від 13.10.2021, за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 15).

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiдбезробiття.

Також, згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Так, як видно зі змісту наказу про звільнення позивача, правовою підставою для звільнення зазначено п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Абзацом 1 п.24 зазначеної Постанови визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана та звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Частиною 1 ст. 147-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст. 148 Кодексу законів про працю України).

Згідно з ч.1 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Так, як зазначено було вище в рішенні, відповідно до наказу №59-К від 05.04.2021 позивача було прийнято на роботу на посаду кухар з 06.04.2021, з тривалістю робочого тижня 40 год. та графіком роботи 7д10 згідно наказу №03-ОД від 29.01.2020 та при прийняті на роботу, останнього було під підпис ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, з посадовою інструкцією, з умовами роботи та своїм графіком роботи, що підтверджується його особистими підписами в наказі (а.с. 58).

Відповідно до графіку роботи на жовтень 2021 року (а.с. 59), ОСОБА_1 мав вийти на роботу 13.10.2021 о 08:00 год., однак, позивач на роботу не вийшов, що підтверджується доповідною запискою головного технолога виробництва ОСОБА_2 , згідно якої кухар ОСОБА_1 13.10.2021 на роботу не з`явився (а.с. 60) та визнається позивачем.

На підставі наказу №07-ОД від 13.10.2021 ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» було створено комісію у складі: голови комісії - комірника Облогіна О.О. та членів комісії двох кухарів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , для з`ясування причин відсутності кухаря ОСОБА_1 на робочому місці 13.10.2021 (а.с. 61).

Так, 13 жовтня 2021 року комісією було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на його робочому місці (магазин) за адресою: АДРЕСА_5 , з 08:00 год. по 15:30 год., що підтверджується актом ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» (а.с. 62). Також, з даного акту вбачається, що встановити причини відсутності позивача на робочому місці не вдалося, оскільки він на численні телефонні дзвінки не відповідав.

13.10.2021 ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» направило позивачу листа №01/13 від 13.10.2021 з вимогою надати пояснення причин свої відсутності на робочому місці, яким вимагали від нього негайно з`явитися в офіс для надання пояснень щодо своєї відсутності та який було направлено за адресою місця проживання позивача: АДРЕСА_1 , яке він зазначив при прийняті на роботу, а також за місцем його реєстрації: АДРЕСА_2 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 63-65).

18.11.2021 на підставі вищевказаних документів (наказу №07-ОД від 13.10.2021 та акту про відсутність на робочому місці від 13.10.2021), ОСОБА_1 було звільнено за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що видано наказ № 154-К про звільнення (а.с. 15,66).

Представник позивача у підтвердження позовних вимог зазначає, що ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» було прийнято незаконне рішення (наказ № 154-К від 18.11.2021) про звільнення за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки відповідно до довідки Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 07.10.2021 №3/2910 позивача рішенням призовної комісії (пр. № 3 від 05.10.2021) було визнано придатним для проходження строкової військової служби та він був відправлений до лав Збройних Сил України 07.10.2021, команда № 16, тому починаючи з 07.10.2021 і по теперішній час позивач по справі проходить строкову військову службу. Крім того, 13 жовтня 2021 року позивачем на адресу ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» було направлено лист та довідку, з яких вбачалося, що його було призвано на строкову військову службу до Збройних сил України. Також, станом на дату подання позовної заяви позивач не був ознайомлений з наказом про звільнення. Тому, вважає такі дії відповідача неправомірними, а прийняті ним рішення щодо його звільнення такими, що порушують чинне трудове законодавство та конституційні права позивача на працю.

Однак, суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.

Так, 05.10.2021 рішенням призовної комісії позивача було визнано придатним до військової служби, 07.10.2021 було видано довідку №3/2910 від 07.10.2021 про відправлення останнього до лав Збройних Сил України, тобто, починаючи з 07.10.2021 і по теперішній час позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

13.10.2021 позивач - ОСОБА_1 , на адресу ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ» (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 65) направив копію довідки Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №3/2910 від 07.10.2021, згідно якої ОСОБА_1 , рішенням призовної комісії (пр. № 3 від 05.10.2021), було визнано придатним для проходження строкової військової служби та він був відправлений до лав Збройних Сил України 07.10.2021, команда № 16.

В якості доказів направлення такої довідки позивач надав копію опису вкладення у поштовий конверт та копію накладної та копію квитанції (а.с. 5-7).

Однак, надані позивачем докази повідомлення відповідача (роботодавця) про проходження ним строкової військової служби не є належними та допустимими доказами, оскільки, таке повідомлення було направлене за адресою місцезнаходженням магазину, а не на юридичну адресу відповідача, а саме: місцезнаходження керівного органу ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»: Київська область, м. Біла Церква, вул. Таращанська, 196, і не на адресу офісу відповідача по набору персоналу, що розташований в АДРЕСА_4 , а тому, відповідно відповідач повідомлення про направлення позивача на військову службу не отримував, що підтверджується відстеженням пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №6508503444211 (дані про таке відправлення в системі відсутні), а інших доказів направлення повідомлення про призив на вказані адреси матеріали справи не містять.

Крім того, доданий позивачем опис вкладення у поштовий конверт не містить ідентифікуючого номеру поштового відправлення та підпису відправника, відповідно не може слугувати належним доказом відправлення довідки центру комплектування та соціальної підтримки відповідачу.

Щодо поширення на позивача гарантій, які закріплені статтею 119 КЗпП України для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В Україні триває особливий період, який розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 і продовжується по теперішній час.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону країни» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» після набрання чинності Указом Президента України щодо проведення чергового призову, зокрема, призовники, яким надійшла повістка відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на прибуття до призовної дільниці для проходження призовної комісії, зобов`язані прибути в пункт і у строк, зазначені в повістці та керівники підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування та форм власності на вимогу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки забезпечують своєчасне прибуття громадян призовного віку до призовних дільниць.

Згідно з абз. 3 п. 253 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р.№ 1153/2008 про призов громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та призначення на посади командири військових частин інформують територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання (перебування) цих громадян до призову на військову службу та посадову особу, до номенклатури призначення якої належить посада, на яку призначено призваного громадянина. Про призов громадян на військову службу територіальні центри комплектування та соціальної підтримки письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких зазначені громадяни працювали, навчалися або були зареєстрованими як безробітні.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, прибувати за викликом районного (міського) військкомату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медогляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних, проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Призов громадян України на строкову військову службу включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин.

Для виконання обов`язків, пов`язаних із узяттям на військовий облік, громадян звільняють від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків, зі збереженням за ними місця роботи (посади) і середньої зарплати (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Отже, враховуючи вищевикладене, призовник має пред`явити роботодавцю саме повістку, а також подає відповідну заяву, а отримання роботодавцем такої повістки є підставою для надання працівнику гарантій, передбачених частиною 3 статті 119 КЗпП України: за працівником, призваним на строкову військову службу, зберігають місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Оскільки за працівником на період строкової військової служби зберігається робоче місце, то на підставі повістки і заяви працівника роботодавець видає наказ про увільнення працівника від роботи у зв`язку із призовом на строкову військову службу з дати призову, зазначеної в повістці, на період служби і надання йому зазначених трудових гарантій. Повістка і заява працівника про призов на строкову службу є підставою для видання наказу про увільнення працівника від роботи у зв`язку із призовом на строкову військову службу з дати призову, зазначеної в повістці, на період служби і надання йому зазначених трудових гарантій.

Разом з тим, ні повістки, ні заяви позивач товариству не направив та сам Малиновський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки також жодним чином не повідомив роботодавця (ТОВ «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ») про призив ОСОБА_1 на строкову військову службу.

Отже, позивачем не доведено обставин, які б підтверджували, що він 13.10.2021 повідомив відповідача про обставини не виходу на роботу, був відсутній на робочому місці та не виконував свої функціональні обов`язки з поважних причин, хоча мав зробити це завчасно, а тому, позивач у вказаний робочий день вчинив прогул.

Суд, враховуючи вищевикладене, приходить до висновку, що в діях відповідача, відсутні порушення трудового законодавства при звільненні позивача, який був обґрунтовано звільнений із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача, про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, а саме п. 4 визначено що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Відповідач стверджує, що копію наказу про звільнення позивачу було направлено 18.11.2021 поштовими відправленнями за двома адресами, які позивач та його родичі не отримали та вони повернулися на відділення відправки 06.12.2021 та 09.12.2021 відповідно, однак, варто врахувати, що представник позивача направляючи адвокатський запит від 02.12.2021 вже володів інформацією про підстави звільнення позивача. Відповідно, дату повернення останнього листа 09.12.2021, яким направлявся позивачу наказ про звільнення, слід вважати датою початку відліку місячного строку позовної давності, який сплинув відповідно 09.01.2022, а з позовом представник позивача звернувся до суду 14.01.2022.

Однак, суд критично оцінює зазначене твердження відповідача виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган (роботодавець) зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП. У разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця він зобов`язаний також у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Так, згідно п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Судом встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 не було видано копію наказу про звільнення з роботи та трудову книжку з відповідним записом, оскільки в день звільнення він був відсутній на робочому місці.

Разом з тим, про звільнення позивача було повідомлено шляхом направлення листа-повідомлення №02/18 від 18.11.2021 та копії наказу про звільнення №154-К від 18.11.2021, цінними листами з описами вкладень, на всі відомі відповідачу адреси, що вказані позивачем при прийнятті на роботу, а саме за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , а також за місцем його реєстрації: АДРЕСА_2 (а.с. 12-14, 67-69).

Також, представник позивача, адвокат Гриценко Віталій Євгенович, звертався до відповідача із адвокатський запитом вих. №02/06/2020-14 від 02.12.2021, відповідь на який була надана від 09.12.2021 вих. №105, однак, доказів отримання такого листа позивачем чи його представником до суду не надано.

Тому, суд вважає за необхідне зазначити, що у справах про звільнення визначено місячний строк для звернення із заявою до суду про вирішення трудового спору, саме з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки працівнику, але встановити дану обставину в даній справі не вбачається за можливе.

Крім того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц).

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення в повному обсязі, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, в разі відмови у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 3, 5-1, 21, 36, 40, 41, 47, 116, 117, 147, 149, 233, 234 КЗпП України, ст. 4, 12, 13, 7681, 141, 258, 259, 264265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФЕРМЕР ТОРГ»</a>(код ЄДРПОУ: 43293537, місцезнаходження: вул. Таращанська, 196, м. Біла Церква, Київська область), про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 27.05.2022.

СуддяО. В. Бондаренко