Постанова

від 10.11.2022 по справі 357/1158/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/1158/22 Головуючий 1 інстанція- Бондаренко О.В.

Провадження № 22-ц/824/8951/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 листопада 2022 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Фермер Торг» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним позовом,який надалі доповнив і мотивував тим, що 06 квітня 2021 року він був прийнятий на роботу до ТОВ «Еко Фермер Торг» на посаду кухаряна підставі наказу № 59-К від 05 квітня 2021 року.

Вказував, що рішенням призовної комісії (протокол № 3 від 05 жовтня 2021 року) його визнано придатним для проходження строкової військової служби і він 07 жовтня 2021 року відправлений до лав Збройних Сил України, команда № 16.

Тобто, починаючи з 07 жовтня 2021 року і по даний час він проходить строкову військову службу.

Посилався, що 13 жовтня 2021 року він направив на адресу ТОВ «Еко Фермер Торг» лист та довідку Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Одеса № 3/2910 від 07 жовтня 2021 року про його призов на строкову військову службу до Збройних Сил України. Однак, 13 жовтня 2021 року відповідачем було складено акт про його відсутність на роботі і в подальшому видано наказ № 154-К від 18 листопада 2021 року про його звільнення із 13 жовтня 2021 року за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, бо прогулу він не вчиняв, та таким, що порушує трудове законодавство, зокрема ст.119 КЗпП України та цілий ряд Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно яких за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і

- 2 -

середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

У зв`язку з наведеним після доповнення вимог просив скасувати наказ відповідача № 154-К від 18 листопада 2021 року про припинення трудового договору (контракту), яким його звільнено з посади кухаря за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП України), поновити його на роботі в ТОВ «Еко Фермер Торг» на посаді кухаря, структурний підрозділ «виробництво» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 13 жовтня 2021 року - по дату поновлення його на роботі з урахуванням заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про правильність звільнення його відповідачем за прогул, оскільки суд не врахував, що про призов на військову службу він повідомив телефоном відділ кадрів, а 13 жовтня 2021 року, вже перебуваючи на військовій службі, відправив відповідачу листа і довідку про перебування на військовій службі у Збройних Силах України. Вважає, що відповідач не з`ясував дійсних причин його відсутності на роботі 13 жовтня 2021 року, що потягло незаконне звільнення. Суд, розглядаючи спір, невірно оцінив надані ним докази і неправильно погодився із його звільненням, не врахувавши надані йому як військовослужбовцю гарантії збереження роботи і заробітку. Перебування його на військовій службі виключає прогул і відповідно наявність його вини та як наслідок виключає можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідач ТОВ «Еко Фермер Торг» після отримання на вказану ним електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги в особі представника адвоката Димитрієва В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гриценко В.Є. повідомлені про розгляд справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказану адвокатом в апеляційній скарзі електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з`явився, причин неявки не повідомив.

Відповідач ТОВ «Еко Фермер Торг» та йогопредставник адвокат Димитрієв В.В. належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказані ними у відзиві на позов та відзиві на апеляційну скаргу електронні адреси судовими повістками і повідомленнями про їх доставлення, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили.

За таких обставин неявка учасників відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

- 3 -

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) із 06 квітня 2021 року перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Еко Фермер Торг», працюючи на посаді кухаря, структурний підрозділ «виробництво».

Рішенням призовної комісії Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Одеси від 05 жовтня 2021 року, протокол № 3, позивача визнано придатним для проходження строкової військової служби.

07 жовтня 2021 року позивач відправлений до лав Збройних Сил України, команда № НОМЕР_1 і по даний час він проходить строкову військову службу, команда № НОМЕР_1 , що стверджується виданою військовим комісаром Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Одеси довідкою № 3/2910 від 07 жовтня 2021 року.

13 жовтня 2021 року позивач через фізичну особу ОСОБА_2 направив на адресу ТОВ «Еко Фермер Торг» (03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська 65) листа про перебування на військовій службі та довідку Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Одеси № 3/2910 від 07 жовтня 2021 року про його призов на строкову військову службу до Збройних Сил України, що стверджується копією опису вкладення у поштовий конверт, копією накладної № 6508503444211 та копією квитанції про оплату за пересилання (а.с. 5-7).

Також судом встановлено, що 13 жовтня 2021 року головний технолог виробництва ОСОБА_3 склала доповідну записку на ім`я директора ТОВ «Еко Фермер Торг» про те, що кухар ОСОБА_1 не з`явився 13 жовтня 2021 року на роботу.

Відповідач 13 жовтня 2021 року видав наказ № 07-ОД про створення комісії у складі: голови комісії - комірника ОСОБА_4 та членів комісії - двох кухарів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для з`ясування причин відсутності кухаря ОСОБА_1 на робочому місці. В цей же день 13 жовтня 2021 року комісія склала акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у магазині по АДРЕСА_2 із 08:00 години по 15:30 годину, причини відсутності позивача встановити не вдалося, бо на числені телефонні дзвінки він не відповідав.

13 жовтня 2021 року відповідач направив позивачу листа № 01/13 від 13 жовтня 2021 року з вимогою надання пояснень про причини свої відсутності на робочому місці, який було направлено за адресою місця проживання позивача на АДРЕСА_3 , яке він зазначив при прийняті на роботу, а також за місцем його реєстрації на АДРЕСА_1 .

Наказом відповідача № 154-к від 18 листопада 2021 року позивача було звільнено із 13 жовтня 2021 року за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що в діях відповідача відсутні порушення трудового законодавства при звільненні

- 4 -

позивача, який був обґрунтовано звільнений із займаної посади за прогул на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. При цьому суд виходив з того, що позивачем не доведено обставин, які б підтверджували, що він 13 жовтня 2021 року повідомив відповідача про обставини невиходу на роботу, а також про те, що був відсутній на робочому місці та не виконував свої функціональні обов`язки з поважних причин, хоча мав зробити це завчасно, а тому вчинив прогул.

Також суд керувався тим, що закріплені ст.119 КЗпП України гарантії для працівників, які призвані і проходять військову службу, не поширюються на позивача, оскільки останній не направив відповідачу ні повістки, ні заяви, тобто також жодним чином не повідомив роботодавця про його призив на строкову військову службу.

Проте, колегія суддів не може погодитисяз такими висновками суду, які не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Вирішуючи спір, суд в достатній мірі не врахував характер спірних правовідносин, неправильно застосував норми матеріального права, що виразилося у помилковому тлумаченні закону, та у свою чергу призвело до невідповідностівисновків суду, обставинам справи і ухвалення помилкового рішення.

Предметом спору у справі, що переглядається, є питання законності звільнення позивача за прогул.

За положеннями п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, за змістом даної норми обов'язковою умовою звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня.

Разом з тим, поважними причинами відсутностіпрацівника на роботі визнаються причини, що виключають вину працівника. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані докази.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений за прогул, який на думку роботодавця мав місце 13 жовтня 2021 року з огляду на відсутність позивача на роботі в цей день протягом дня.

В той же час судом встановлено, що на підставі рішення призовної комісії від 05 жовтня 2021 року позивач вже 07 жовтня 2021 року був направлений до Збройних Сил України для проходження строкової військової служби.

Дані обставини виключають факт прогулу, оскільки станом на 13 жовтня 2021 року позивач проходив військову службу, що є поважною причиною його відсутності в цей день на роботі і як наслідок виключає прогул.

Наведене очевидно та поза всяким розумним сумнівом свідчить про незаконність

- 5 -

звільнення позивача.

При цьому, зосередившись виключно на з`ясуванні та оцінці обставин щодо доведеності чи недоведеності повідомлення позивачем свого роботодавця ТОВ «Еко Фермер Торг» про причини невиходу на роботу, та прийшовши до висновку, що оскільки позивач не зробив це завчасно, то вчинив прогул, суд не врахував, що дані обставини не мають правового значення для оцінки відсутності працівника на роботі як прогулу.

Як вище вказувалося згідно положень п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України прогул може мати місце за сукупності двох ознак: по-перше це відсутність працівника на роботі (в тому числі більше трьох годин протягом робочого дня), і по-друге, відсутність поважних причин неявки працівника на роботу.

Дана норма не містить посилань чи вказівок про те, що у випадку відсутності працівника на роботі з поважних причин, проте неповідомлення ним про це роботодавця, то в такому випадку має місце прогул, а відтак намагання суду пов`язати факт завчасного повідомлення (неповідомлення) працівником про причини його відсутності на роботі із наявністю прогулу очевидно помилкові.

Водночас апеляційний суд не погоджується з висновками суду щодо невжиття заходів позивачем щодо повідомлення відповідача про призов на строкову військову службу, що спростовується наданими позивачем копією опису вкладення у поштовий конверт, копією накладної № 6508503444211 та копією квитанції про оплату за пересилання (а.с. 5-7).

Окрім того, висновки суду про те, що закріплені ст.119 КЗпП України гарантії для працівників, які призвані і проходять військову службу, не поширюються на позивача, оскільки останній не направив відповідачу ні повістки, ні заяви про його призив на строкову військову службу є очевидно помилковими.

Колегія суддів звертає увагу, що гарантії для працівників, призваних на строкову військову службу, встановлені законом і існують об`єктивно, тобто незалежно від вчинення чи невчинення певних дій роботодавцем чи працівником та незалежно від їх обізнаності про це чи суб`єктивного розуміння ними закону.

Отже, ухвалюючи рішення, суд не керувався приниципом верховенства права, закріпленим у ч.1 ст.8 Конституції України та п.1 ч.3 ст.2 ЦПК України.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів керується таким.

- 6 -

Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України).

Судом встановлено, що із 07 жовтня 2021 року позивач призваний і проходить строкову військову службу у Збройних Силах України, а тому відсутність його на роботі 13 жовтня 2021 року обумовлена поважними причинами, що у свою чергу свідчить про відсутність прогулу і незаконність звільнення.

З викладених вище підстав апеляційний суд задовольняє вимоги і скасовує наказ відповідача № 154-К від 18 листопада 2021 року про звільнення позивача та поновлює його на роботі з моменту звільнення.

Частиною 5 ст.17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст.119 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст.119 КзпПУ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України.

Законом України від 17 березня 2014 року затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» № 49 від 18 березня 2014 року.

Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Отже, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України гарантії розповсюджуються на осіб, які призвані на строкову військову службу (правові висновки Верховного Суду у постановах: від 04 лютого 2019 року у справі № 426/11214/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 369/14205/17-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справах № 727/2187/16-ц та № 131/1449/16-ц).

За таких обставин за позивачем, який в особливий період, а саме 07 жовтня 2021 року був призваний на строкову військову службу зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку.

- 7 -

Водночас, визначаючи період, за який підлягає стягненню середній заробіток, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року до ч.3 ст.119 КЗпПУ внесені зміні і з цієї норми виключено посилання на те, що за працівником, призваним на військову службу, зберігається середній заробіток.

Закон набрав чинності 19 липня 2022 року.

За таких обставин на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період із 13 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року включно.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, колегія суддів керується наступним.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України № 100 від 8 лютого 1995 року, який застосовується в тому числі у випадках залучення працівників до виконання військових обов`язків (п.п.«ї» п.1 Порядку).

Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац 3 п.2 Порядку).

Згідно п.5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми середнього заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані два календарні місяці роботи на число відпрацьованих робочих днів у цих місяцях.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

Позивачем надано довідку про розмір його заробітку за останні два повні календарні місяці роботи, а саме за серпень і вересень 2021 року, який склав 6200 грн. за кожен місяць, а загалом 12400 грн. (т.1 а.с.12).

Робочих днів у серпні 2021 року було 21 день, у вересні 2021 року - 22 дні.

Отже, середньоденний заробіток визначається шляхом ділення сумарного заробітку за два повні місяці роботи - 12400 грн. на загальну кількість робочих днів за цей період - 43 і становить 288,37 грн.

Період із 13 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року включає 8 повних місяців, 11 робочих днів у жовтні 2021 року та 12 робочих днів у липні 2021 року.

Для визначення середнього заробітку за 8 повних місяців необхідно помножити середньоденну заробітну плату 288,37 грн. на середньомісячне число робочих днів за останні два календарні місяці роботи 21,5 (21+22/2), в результаті чого отримаємо середній заробіток за місяць у розмірі 6199,95 грн., помноживши який на 8, отримаємо розмір середнього заробітку за 8 місяців, який становить 49599,60 грн.

Середній заробіток за 11 робочих днів у жовтні 2021 року становить 3172,06 грн., а за 12 робочих днів у липні 2021 року становить 3460,43 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 13 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року становить 56232,09 грн., який суд стягує на користь позивача без утримання податків та інших обов`язкових платежів (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

- 8 -

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу безпідставні, оскільки як вище вказувалося, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який виключено положення закону щодо збереження середнього заробітку за працівником призваним на військову службу.

Доводи відзиву відповідача ТОВ «Еко Фермер Торг» про те, що позивач не вийшов на роботу 13 жовтня 2021 року і не повідомив про причини невиходу, а відтак товариство мало усі правові підстави для видачі наказу необгрунтовані з викладених вище підстав, оскільки факт повідомлення (неповідомлення) працівником про причини його відсутності на роботі не має правового значення для оцінки відсутності працівника на роботі як прогулу. Пункт 4 ч.1 ст.40 КЗпП України не містить визначення прогулу як відсутність на роботі та неповідомлення про причини такої відсутності. Вирішальною умовою є наявність чи відсутність поважних причин невиходу на роботу.

При цьому колегія суддів звертає увагу відповідача, що у випадку видання наказу про звільнення та послідуючого встановлення поважності причин відсутності позивача на роботі, відповдіач мав усі підстави для скасування наказу і добровільного врегулювання спору, чого не зробив.

Це ж стосується посилань відповідача у відзиві на те, що позивач надіслав лист і довідку про призов на військову службу за місцем роботи АДРЕСА_2 , тобто за місцем знаходження виробництва, а не за юридичною адресою товариства, які не спротовують висновків суду про наявність поважних причин неявки позивача на роботу 13 жовтня 2021 року. Водночас апеляційний суд звертає увагу. що позивачем надані належні допустимі та достатні докази повдіомлення роботодавця про призов на військов службу, що стверджується копією опису вкладення у поштовий конверт, копією накладної № 6508503444211 та копією квитанції про оплату за пересилання. Вказані документи містять відповідні коди (штрихкоди), ідентифікатори та номери.

Це ж стосується посилань відповідача у відзиві на непоширення на позивача гарантій для військовослужбовця з огляду на ненаданя повістки роботодавцю, чому дана оцінка вище на спростування аналогічних висновків суду.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем заявлене клопотання про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів прийшла до висновку про те, що строки звернення до суду з позовом про поновлення на роботі не пропущено з таких міркувань.

Згідно положень ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган (роботодавець) зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП. У разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця він зобов`язаний також у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до положень ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строку, установленого ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки (ст.234 КЗпП України).

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»встановленийст.233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що на момент звільнення 18 листопада 2021 року позивач був

- 9 -

відсутній на роботі, бо проходив військову службу.

Ні копія наказу, ні трудова книжка йому вручені не були, а направлені відповідачем листи та копія наказу про звільнення на адресу позивача, останнім отримані не убли і повернулися.

За таких обставин, з урахуванням чіткої вказівки закону, що місячний строк звернення до суду щодо поновлення на роботі починає перебіг із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, позивачем цей строк не пропущено.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі та відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь держави, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.

Скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Фермер Торг» № 154-к від 18 листопада 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади кухаря за прогул.

Поновити ОСОБА_1 на посаді кухаря, структурний підрозділ «виробництво» Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Фермер Торг».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Фермер Торг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 56232 гривень 09 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Фермер Торг» на користь держави судовий збір у розмірі 562,32 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: