Постанова

від 16.05.2022 по справі 307/3192/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/3192/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 травня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Фазикош Г.В., Бисаги Т.Ю.

за участі секретаря - Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства «Укрсиббанк» та Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2020 року (суддя Ніточко В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області та Державної казначейської служби України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування майнової шкоди,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області та Державної казначейської служби України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування майнової шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за договором від 14.11.2012 відділ державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції у Закарпатській області доручив Приватному підприємству «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі ПП «СП «Юстиція») провести реалізацію арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, а саме торгового комплексу 95% готовності та земельної ділянки площею 0,0410 га, визначеної для комерційного використання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

04.01.2013 за результатами проведених прилюдних торгів затверджено протокол, за яким переможцем визнано ОСОБА_1 , в результаті яких остання набула право власності на незавершену будівництвом будівлю торговий комплекс 95 % готовності і земельну ділянку.

11.01.2013 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області складено акт про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна, яке належить на праві власності ТОВ «Рен-Комерс», за стартовою ціною 848 676,75 грн.

Вказувала, що за придбане майно ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти у розмірі 849 000 грн, зокрема: згідно квитанції від 08.01.2013 перераховано отримувачу ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області 730 140 грн оплати за лот, а на користь ПП«Спеціалізоване підприємство «Юстиція» гарантійний внесок 42433 грн 84 коп. згідно з квитанцією від 03.01.2013 № 3336 та додаткову суму винагороди 76 426 грн. 16 коп. згідно з квитанцією від 08.01.2013 № ПН666386.

23.05.2013 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, а 28.05.2013 за договорами купівлі-продажу продала вказане нерухоме майно ОСОБА_2 за 300 825 грн.

18.02.2015 ОСОБА_2 подарував спірне майно ОСОБА_3 .

Позивачка зазначала, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.11.2015, яке набрало законної сили 11.11.2015 позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено, висновок експерта про вартість майна від 14.05.2012, протокол проведення прилюдних торгів від 04.01.2013 та акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, які стали підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва торговий комплекс та земельну ділянку площею 0,0410 га, що розташовані по АДРЕСА_1 визнано недійсними (а.с. 25-29 т. 1).

Підставою для визнання недійсними прилюдних торгів стало їх проведення за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність із порушенням ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вирішення спору).

Також позивачка посилалася на те, що іншим рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017 у справі № 307/464/15-ц позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів видане 23.05.2013 приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 4501 на об`єкт незавершеного будівництва готовності 95% - торговий комплекс та земельну ділянку площею 0,0410 га, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними договори купівлі-продажу вказаних об`єктів, посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. 27.05.2013 - земельної ділянки площею 0,0410 га, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055 та незавершеної будівництвом будівлі торгового комплексу 95% готовності, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 28.07.2014 реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 593,2 кв.м.

Визнано недійсним та скасовано договори дарування вказаних земельної ділянки та нежитлової будівлі, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчені 18.02.2015 приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М.Ю..

Витребувано від ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс» нежитлову будівлю та земельну ділянку, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, що розташовані по АДРЕСА_1 , які до моменту реалізації на прилюдних торгах 04.01.2013 належали ТОВ «Рен-Комерс».

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 23.04.2015. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14.12.2017 у справі № 307/464/15-ц рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017 скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.04.2019 у справі № 307/464/15-ц рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14.12.2017 в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та залишено у цій частині в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017 та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14.12.2017 в частині вирішення позовних вимог про:

- визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055 та незавершеної будівництвом будівлі торгового комплексу 95% готовності, що розташовані по АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М.Ю. 27.05.2013 і зареєстровані в реєстрі за №№ 4604 та 4608 відповідно;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 28.07.2014 реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 593,2 кв.м;

- визнання недійсним та скасування договорів дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055 та нежитлової будівлі (торгового центру), що розташовані по АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М.Ю. 18.02.2015 і зареєстровані в реєстрі за №№ 1866 та 1872, відповідно, - скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Рен-Комерс».

Рішення суду касаційної інстанції було мотивовано тим, що преюдиційним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц визнано недійсним акт про проведені прилюдні торги з реалізації вказаного майна, який був підставою для видачі ОСОБА_1 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаного свідоцтва недійсним. Крім того, належне ТОВ «Рен-Комерс» майно вибуло з володіння товариства поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та набуте ОСОБА_2 від особи, яка не мала права відчужувати ( ОСОБА_1 ), без відповідних на те правових підстав, а у подальшому подароване ОСОБА_3 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс». При цьому, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними угод щодо відчуження нерухомого майна, вчинених після недійсного правочину.

Позивачка зазначала, що визнання вказаних прилюдних торгів недійсними відбулося з вини ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області та ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція».

Вказувала, що внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області позивачці було завдано збитків на суму 849000,00 грн, зокрема 42433,84 грн суми сплаченої на рахунок торгуючої організації гарантійного внеску, 76426,16 грн додаткової сума винагороди торгуючій організації, 730140,00 грн суми за лот на рахунок ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області, згідно протоколу торгів.

Вказувала, що ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» припинила свій статус як юридичної особи (04.07.2014), та на переконання позивачки продавцем арештованого майна виступав саме Тячівський РВ ДВС, а тому з нього підлягають стягненню кошти, у тому числі й ті, що сплачені як винагорода торгівельної організації ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» та сума за лот.

Зазначала, що реалізація майна на прилюдних торгах відноситься до угод купівлі-продажу. Оскільки прилюдні торги визнано недійсними, позивачка вказувала, що у силу ст.216 ЦК України, кожна із сторін правочину зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Зокрема, на погляд ОСОБА_1 , саме ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області має повернути їй як покупцю (переможцю торгів) 849000,00 грн.

Одночасно як на правову підставу позовних вимог посилалася на норми ст.ст. 22, 1167, 1173, 1174, ч. 2 ст. 216 ЦК України, вказувала, що протиправною поведінкою виконавчої служби щодо порушення термінів проведення оцінки майна позивачці заподіяно шкоду (що є тією самою сумою коштів) у розмірі 849 000,00 грн. На дану суму майнової шкоди (в розмірі 849000 грн) позивачкою нараховано у порядку ст. 625 ЦК України інфляційні витрати у розмірі 1365361,80 грн, а також три проценти річних за період з 04.01.2013 по 24.09.2019 у розмірі 171242,14 грн.

Крім того, у назві пред`явленого позову ОСОБА_1 посилалася на те, що з відповідачів слід стягнути кошти, як такі, що безпідставно отримані.

На обґрунтування поважності причин для поновлення строку позовної давності ОСОБА_1 вказувала, що остаточне рішення у справі № 307/464/15-ц, яким, зокрема, визнано недійсним свідоцтво про придбання нею майна з прилюдних торгів, ухвалено 17.04.2019 (постанову Верховного Суду прийнято 17.04.2019), а тому саме з такої дати починається відлік позовної давності та з цього моменту у позивачки виникло право реституції.

Посилаючись на дані обставини, ОСОБА_1 просила:

1) поновити строк позовної давності;

2) стягнути з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на свою користь 849000 грн 00 коп. відшкодування сплачених коштів за придбане майно, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;

3) стягнути з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 3% річних за період з 04.01.2013 по 24.09.2019 у розмірі 171242,14 грн., інфляційні витрати у розмірі 1365361,80 грн, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;

4) стягнути з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмір 9605 грн 00 коп., шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Рішенням Тячівського районного суду від 04 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 849 000 гривень відшкодування сплачених коштів за придбане майно, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягнуто з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 3% річних за період з 04 січня 2013 року по 24 вересня 2019 року у розмірі 171242 грн. 14 коп., шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягнуто з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у розмірі 1218909 грн 30 коп., шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягнуто з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмір 9605 грн 00 коп., шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В інших позовних вимогах відмовлено.

На це рішення суду подали апеляційні скарги Тячівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ), а також Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», в яких просять скасувати рішення Тячівського районного суду від 04.11.2020 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційну скаргу Тячівського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) мотивовано тим, що позивачка та місцевий суд помилково визначили правові підстави для задоволення позову, неправильно застосували до спірних правовідносин положення ст. 216 ЦК України щодо реституції, не встановили, що у АТ «Укрсиббанк» (його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,) виникло кондикційне зобов`язання повернути грошові кошти в порядку ст. 1212 ЦК України, оскільки правова підстава набуття коштів згодом відпала. Поза увагою суду залишилася та обставина, що отримані РВ ДВС кошти в сумі 730140 грн були перераховані саме до АТ «Укрсиббанк» для погашення заборгованості ТОВ«РЕН-Комерс», при цьому до РВ ДВС було перераховано тільки виконавчий збір в сумі 73014 грн. Позивачкою не доведено обставин її звернення до АТ «Укрсиббанк» (його правонаступника), а також органу ДВС із письмовими вимогами про повернення грошових коштів, сплачених нею на виконання правочину (процедуру прилюдних торгів), який визнано недійсним у судовому порядку. Відтак у спірних правовідносинах відсутній елемент прострочення грошового зобов`язання, тобто цивільного порушення, за яке б наставала відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних задоволенню не підлягали (подібний висновок міститься у постанові ВП Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18). При цьому третіх осіб АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансову компанію «Довіра та гарантія» не залучено у якості відповідачів до справи, а тому позов пред`явлено до неналежних осіб. Також місцевий суд дійшов помилкових висновків щодо строку позовної давності.

Апеляційну скаргу ПАТ «Укрсиббанк», мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 за відплатним договором купівлі-продажу відчужила спірне майно ОСОБА_2 , який надалі подарував таке майно ОСОБА_3 . Тобто ОСОБА_1 отримала кошти за продаж майна, при цьому додатково хоче стягнути кошти в сумі 849000,00 грн, які сплатила за придбання цього майна та значну суму інфляційних витрат у сумі 1218909,30 грн та трьох процентів річних у сумі 171242,14 грн. Вказує, що позивачка не довела факту заподіяння їй шкоди, не довела наявності порушеного права чи інтересу. У зв`язку з відчуженням ОСОБА_1 майна, положення ч. 1 ст. 216 ЦК України про застосування реституції не можуть бути застосованими у спірних правовідносинах, оскільки позивачка не може повернути майно. Натомість у даних правовідносинах власником майна ТОВ «Рен-Комерс» було заявлено позовні вимоги, шляхом подання віндикаційного позову про витребування майна саме від кінцевого набувача ( ОСОБА_3 ), і такі вимоги задоволено судовим рішенням у справі № 307/464/15-ц. У зв`язку з цим місцевим судом помилково застосовано ч. 1 ст. 216 ЦК України. Також суд першої інстанції не звернув увагу, що позов подано з пропуском позовної давності, оскільки позивачці достеменно було відомо про визнання торгів недійсними з моменту набрання законної сили рішенням Тячівського районного суду від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц, яке набрало законної сили 11.11.2015, оскілки залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.11.2015. Наявність іншого судового провадження (у справі № 307/464/15-ц) та його тривалість не може вважатися поважною причиною пропуску позовної давності ОСОБА_1 , оскільки таке судове провадження було спрямоване на відновлення прав ТОВ «Рен-Комерс», за результатом розгляду якого задоволено вимоги останнього про витребування майна від кінцевого набувача ОСОБА_3 . Місцевий суд не з`ясував моменту, коли позивачка довідалася або могла довідатися про порушення свого права (про визнання торгів недійсними), необґрунтовано поновив строк позовної давності, зіславшись лише на наявність остаточної постанови Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 307/464/15-ц, не врахувавши природи іншого спору та змісту такого судового рішення. Місцевим судом не враховано, що інфляційні витрати та три відсотки річних за період із 04.01.2013 до 24.09.2019 нараховані за період більше 6 років та необґрунтовано не застосовано позовну давність, про яку заявлено відповідачем у суді першої інстанції.

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг ПАТ «Укрсиббанку» та районного відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, а саме реституція. Зазначає, що ОСОБА_1 продала нерухоме майно ОСОБА_2 за ціною 300825,00 грн, на вкрай невигідних умовах, по заниженій вартості, що було спричинено оскарженням торгів, шоковим станом та поспіхом дій. Вказує, що після набрання законної сили рішенням Тячівського районного суду від 24.02.2014, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.11.2015, сторони торгів підлягають поверненню в попередній стан, який існував до проведення торгів. Вважає правильними висновки місцевого суду щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України, правильними стягнуті судом суми інфляційних витрат та трьох відсотків річних, та те, що початком прострочення зобов`язання є 04.01.2013 (день проведення торгів), а закінченням періоду 24.09.2019 (межі позовних вимог).

У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Укрсиббанку», а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Свої позиції у попередніх судових засіданнях апеляційного суду викладали позивач ОСОБА_1 , її представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , представник АТ «Укрсиббанк» Гембусь-Малецька М.В., представник Тячівського РВ ДВС Дзябко С.І. (а.с. 70-72 т. 3) В судовому засіданні 17 травня 2022 року представник ПАТ «Укрсиббанку» просив задовольнити апеляційну скаргу банку; представник позивача Білчик О.Ю. просив залишити без змін рішення місцевого суду.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`являлись у судові засідання, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що такі підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, у спірних правовідносинах цивільно-правовими наслідками визнання такого правочину недійсним, відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, є реституція повернення сторін договору до первісного стану. Суд вважав, що саме з Тячівського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) підлягають стягненню сплачені покупцем кошти в сумі 849000,00 грн, у тому числі й ті, що сплачені як винагорода ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» та переказані на користь кредитодавця ПАТ «УкрСиббанк. При цьому суд вважав, що позовну давність позивачкою не пропущено, оскільки остаточну постанову у справі № 307/464/15-ц ухвалено 17.04.2019, а тому у сторін правочину виникло право регресу та реституції.

Проте із такими висновками погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено преюдиційними рішеннями у справах № 307/1764/13-ц та № 307/464/15-ц, на підставі державного акта на право власності на землю серії ЗК № 034612 від 26.09.2007 ТОВ «Рен-Комерс» належала земельна ділянка площею 0,0410 га, розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для комерційного використання.

Згідно з витягами з Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ТОВ «Рен-Комерс» зареєстровано право власності на незавершений будівництвом торговий комплекс 98% готовності та земельну ділянку, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, для комерційного використання, розташовані за цією ж адресою.

Вказане майно ТОВ «Рен-Комерс» було передано в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Гундою A. M. 05.10.2007, за реєстровим номером 4224.

27.02.2010 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Вімерт В.І. вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на нерухоме майно об`єкт незавершеного будівництва готовністю 95% торговий комплекс та земельну ділянку, площею 0,0410 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, підлягали задоволенню вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 за кредитними договорами у розмірі 1345835,95 грн.

07.05.2012 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса, складено акт опису й арешту майна та 11.05.2012 винесено постанову про призначення ОСОБА_7 експертом у виконавчому провадженні.

14.05.2012 експертом Фединою О. В. складено висновок №11/10, згідно з яким ринкова вартість торгового комплексу готовністю 95%, розташованого за вказаною адресою, складає 1 131 569 грн.

За договором від 14.11.2012 відділ державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції у Закарпатській області доручив Приватному підприємству «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі ПП «СП «Юстиція») провести реалізацію зазначеного арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів.

04.01.2013 за результатами проведених прилюдних торгів затверджено протокол, за яким переможцем визнано ОСОБА_1 , яка придбала лот за 849000 грн.

11.01.2013 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області складено акт про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна, яке належить на праві власності ТОВ «Рен-Комерс», за стартовою ціною 848 676,75 грн, продажною ціною 849000 грн.

За придбане майно ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти у розмірі 849 000 грн (730140 + 42433,84 + 76426,16 = 849000), а саме:

отримувачу ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області перераховано 730 140 гривень оплати за лот, згідно з квитанцією від 08.01.2013 № ПН666379 (а.с. 15 т. 1);

отримувачу ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» гарантійний внесок 42433,84 гривень, згідно з квитанцією від 03.01.2013 № 3336 (а.с. 13 т. 1), який залишився як винагорода спеціалізованої організації (а.с. 18 т.1), а також додаткову суму винагороди спеціалізованій організації за послуги з реалізації майна 76426,16 гривень, згідно з квитанцією від 08.01.2013 № ПН666386 (а.с.14 т.1); загальна сума винагороди ПП «СП Юстиція» становить 118860,00 грн, в т.ч. ПДВ 19810,00 грн (а.с. 18 т. 1).

Орган ДВС в апеляційній скарзі визнає ту обставину, що згідно розпорядження № 32478341, 1-52/13 кошти отримані від ОСОБА_1 були перераховані до АТ «УкрСиббанк» для погашення кредиторської заборгованості ТОВ «Рен-Комерс», а також 73014 грн перераховано в рахунок стягнення з боржника виконавчого збору (а.с. 166 т. 2).

23.05.2013 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

28.05.2013 за договорами купівлі-продажу ОСОБА_1 продала вказане нерухоме майно ОСОБА_2 , зокрема торговий комплекс готовністю 95% за 300 825 грн (а.с. 112-113 т. 3), а земельну ділянку, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, для комерційного використання за 80963 грн (а.с. 114 -115 т. 3).

18.02.2015 ОСОБА_2 подарував спірне майно ОСОБА_3 , згідно з договорами дарування (а.с .108-111 т. 3).

При цьому ще у травні 2013 року ТОВ «Рен-Комерс» звернулося із позовом у справі № 307/1764/13-ц.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.11.2015 (тобто рішення набрало законної сили 11.11.2015) позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено, висновок експерта про вартість майна від 14.05.2012, протокол проведення прилюдних торгів від 04.01.2013 та акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, які стали підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва торговий комплекс та земельну ділянку площею 0,0410 га, що розташовані по АДРЕСА_1 визнані недійсними (а.с. 19-29 т. 1).

Підставою для визнання недійсними указаних прилюдних торгів стало їх проведення за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, із порушенням ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вирішення спору).

Іншим рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017 у справі № 307/464/15-ц було задоволено позов ТОВ «Рен-Комерс».

Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів видане 23.05.2013 приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 4501 на об`єкт незавершеного будівництва готовності 95% - торговий комплекс та земельну ділянку площею 0,0410 га, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0410 га, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, що розташована по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. 27.05.2013 за № 4604.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу незавершеної будівництвом будівлі торгового комплексу 95% готовності, що розташований по АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. 27.05.2013 за № 4608.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 28.07.2014 реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 593,2 кв.м.

Визнано недійсним та скасовано договір дарування земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18.02.2015 приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М.Ю. за № 1866, реєстраційний номер нерухомого майна 66092721000.

Визнано недійсним та скасовано договір дарування нежитлової будівлі торгового центру, який розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0410 га, кадастровий номер якої 2124456200:03:003:0055, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18.02.2015 приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 1872, реєстраційний номер нерухомого майна 66024421244.

Витребувано від ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс» нежитлову будівлю та земельну ділянку, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, що розташовані по АДРЕСА_1 , які до моменту реалізації на прилюдних торгах 04.01.2013 належали ТОВ «Рен-Комерс».

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 23.04.2015. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14.12.2017 у справі № 307/464/15-ц рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017 скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.04.2019 у справі № 307/464/15-ц рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14.12.2017 в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та залишено у цій частині в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017 (а.с. 41-55 т. 1).

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.10.2017 та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14.12.2017 в частині вирішення позовних вимог про:

- визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055 та незавершеної будівництвом будівлі торгового комплексу 95% готовності, що розташовані по АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Мариною Юріївною 27.05.2013 і зареєстровані в реєстрі за №№ 4604 та 4608 відповідно;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 28.07.2014 реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 593,2 кв.м;

- визнання недійсним та скасування договорів дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055 та нежитлової будівлі (торгового центру), що розташовані по АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Мариною Юріївною 18.02.2015 і зареєстровані в реєстрі за №№ 1866 та 1872 відповідно, - скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Рен-Комерс».

Вказане рішення суду касаційної інстанції було мотивовано тим, що преюдиційним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц визнано недійсним акт про проведені прилюдні торги з реалізації вказаного майна, який був підставою для видачі ОСОБА_1 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаного свідоцтва недійсним. Крім того, належне ТОВ «Рен-Комерс» майно вибуло з володіння товариства поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та набуте ОСОБА_2 від особи, яка не мала права відчужувати ( ОСОБА_1 ), без відповідних на те правових підстав, а у подальшому подароване ОСОБА_3 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування цього майна з чужого незаконного володіння кінцевого набувача ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс». При цьому, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними угод щодо відчуження нерухомого майна, вчинених після недійсного правочину.

Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177877344 від 19.08.2019, ТОВ «Рен-Комерс» є власником вищевказаного торгового комплексу та земельної ділянки (а.с. 57-61 т. 1).

Щодо застосування статті 216 ЦК України, в контексті обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

За своєю правовою природою відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому такий правочин може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України.

У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі «status quo» у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. Отже, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину.

Приписи частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 29 березня 2017 року у справі N 6-3104цс16).

Аналогічні висновки (щодо неможливості застосування ст. 216 ЦК України у разі відчуження майна третій особі) зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі N 504/2864/13-ц.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі N 6-53цс12).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).

Право власника майна - ТОВ «Рен-Комерс» - було поновлено в результаті витребування майна від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України.

Таким чином, у даних правовідносинах положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть бути застосовані як підстава позову ОСОБА_1 про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене позивачкою третій особі. ОСОБА_1 не може повернути продавцеві майно, яке нею відчужено ОСОБА_2 , майно не залишилось у сторони покупця ( ОСОБА_1 ) за правочином купівлі-продажу майна на публічних торгах, який визнано недійсним, двостороння реституція у такому випадку неможлива, оскільки взаємне повернення переданого за недійсним правочином неможливе.

ОСОБА_1 у даних правовідносинах не є особою, котра може вимагати двосторонньої реституції, не може повернути другій стороні у натурі майно, оскільки відчужене нею майно вибуло до ОСОБА_2 , а надалі до ОСОБА_3 , наразі витребувано власником ТОВ «Рен-Комерс».

Протилежна позиція позивача ОСОБА_1 та її представника щодо можливості реституції ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що спірне майно було відчужене ОСОБА_1 третій особі ( ОСОБА_2 , який надалі майно подарував ОСОБА_3 ), а тому місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин приписи статей 215 і 216 ЦК України, не звернувши уваги на те, що права власника ТОВ «Рен-Комерс» було захищено у судовому порядку у спосіб віндикації, шляхом задоволення його позовної вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння кінцевого набувача ОСОБА_3 .

Апеляційний суд вважає помилковим висновок щодо застосування у спірних правовідносинах статті 216 ЦК України, з огляду на те, що без встановлення обставин стосовно відчуження майна позивачкою, помилковим є твердження щодо необхідності застосування указаної статті під час вирішення цієї справи. Отже, суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах,

Стосовно посилань ОСОБА_1 (зокрема у назві позовної заяви) щодо стягнення безпідставно отриманих коштів з обраних відповідачів, апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Правило статті 216 ЦК України застосовується до сторін правочину.

З врахуванням наведеного, кредитодавець ПАТ «УкрСиббанк» (якому орган ДВС, згідно розпорядження № 32478341, 1-52/13 перерахував кошти отримані від ОСОБА_1 на погашення заборгованості) не є стороною договірних правовідносин за правочином купівлі-продажу майна на публічних торгах від 04.01.2013, котрі визнано судом недійсними.

При цьому, апеляційний суд вважає, що у ПАТ «УкрСиббанк» виник обов`язок (кондиційне зобов`язання) повертати грошові кошти, отримані ним від реалізації на прилюдних торгах безпосередньо покупцеві.

Подібну позицію стосовно кондикційного зобов`язання банку (як кредитодавця, стягувача) щодо повернення коштів, отриманих ним від реалізації на прилюдних торгах, наведено у постанові Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 154/948/16.

Оскільки законом передбачена можливість повернення майна (у порядку статті 1212 ЦК України), переданого на виконання недійсного правочину, шляхом пред`явлення вимоги набувачу, який не є стороною такого правочину, то під час розгляду справи зазначеної категорії слід врахувати положення процесуального законодавства щодо залучення до участі у справі співвідповідача, яким, за наведеною вище практикою Верховного Суду, виступає стягувач, адже за результатами прилюдних торгів саме стягувач є остаточним набувачем та володільцем коштів, внесених покупцем за майно, придбане на прилюдних торгах.

ОСОБА_1 звертаючись до суду із даним позовом, а також в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, визначила правовою підставою повернення їй грошових коштів, сплачених нею на виконання недійсного договору, положення статті 216 ЦК України щодо обов`язку кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину. Вирішуючи спір по суті пред`явлених вимог, суд першої інстанції керувався саме правилами ст. 216 ЦК України.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися суду під час вирішення спору.

У законі передбачена можливість повернення майна, переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред`явлення вимоги набувачу, який не є стороною недійсного правочину, підстава набуття якого, а так само володіння яким (майном) згодом відпала в порядку статті 1212 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) у тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:

1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами;

2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна (грошових коштів), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно, що мало місце і в даних правовідносинах.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду № 154/948/16 від 12.09.2018, в якій Верховний Суд зазначив, що конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Враховуючи, що майно (грошові кошти) набуті ПАТ «УкрСиббанк», з яким ОСОБА_1 не пов`язана договірними правовідносинами щодо такого майна, апеляційний суд вважає, що у ПАТ «УкрСиббанк» виникло кондикційне зобов`язання перед ОСОБА_1 повернути отримане майно (грошові кошти), підстава набуття якого згодом припинила існувати, а тому ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звертатися із позовом для стягнення з ПАТ «УкрСиббанк» на свою користь грошових коштів у порядкустатті 1212 ЦК України.

Однак, у даній справі позовних вимог до ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 не заявляла, вказаний банк чи його правонаступник у відповідних правовідносинах не залучено в якості відповідача у справі. З урахуванням обставин даної справи, перекладення обов`язку сплатити суму отриманих коштів із ПАТ «УкрСиббанк» на орган державної виконавчої служби (Тячівський РВ ДВС) є необґрунтованим.

Також слід зауважити, що за результатом торгів торгуючій організації ПП «СП Юстиція» ОСОБА_1 було сплачено 42 433,84 гривень гарантійний внесок (згідно з квитанцією від 03.01.2013 № 3336 (а.с. 13 т. 1), який залишився як винагорода спеціалізованої організації (а.с. 18 т.1), а також додаткову суму винагороди спеціалізованій організації за послуги з реалізації майна 76 426,16 гривень, згідно з квитанцією від 08.01.2013 № ПН666386 (а.с.14 т.1). ОСОБА_1 було сплачено загальну суму винагороди «ПП СП Юстиція» у розмірі 118860 грн, в т. ч. ПДВ 19810 (а.с. 18 т. 1).

Позовних вимог до ПП «СП Юстиція» позивачкою не заявлено, а факт ліквідації цього підприємства не є підставою для покладення обов`язку сплати вищевказаних сум на орган державної виконавчої служби (Тячівський РВ ДВС).

Отже,встановивши,що положеннястатті 216ЦК Україниу спірнихправовідносинах не застосовуються, вимоги позивачки про стягнення з органу ДВС безпідставно сплачених нею коштів (правова підстава сплати яких згодом відпала), отримувачем яких були ПАТ «УкрСиббанк» та «ПП СП Юстиція» - задоволенню не підлягають.

У разі якщо суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави, а не у зв`язку зі спливом позовної давності. Відтак встановлена апеляційним судом необґрунтованість позовних вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні вищевказаних позовних вимог.

Щодо оцінки позовних вимог до державної виконавчої служби, у тому числі щодо стягнення безпосередньо отриманих коштів виконавчого збору.

Згідно з частиною першою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент проведення прилюдних торгів) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Пунктом 2.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Тимчасове положення № 68/5)), визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до пункту 3.1 Тимчасового положення № 68/5 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

Згідно з п. 5.1 Тимчасового положення № 68/5 на підставі копії затвердженого протоколу переможець прилюдних торгів протягом семи банківських днів з дня затвердження протоколу, не враховуючи дня проведення прилюдних торгів, здійснює розрахунки за придбане на прилюдних торгах майно в такому порядку:

покупець перераховує на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби зазначену в затвердженому протоколі прилюдних торгів суму грошових коштів, яка дорівнює різниці між продажною ціною придбаного ним лота і сумою винагороди спеціалізованої організації за цим лотом, сплаченої на поточний рахунок організатора прилюдних торгів;

сума гарантійного внеску, зарахованого на рахунок організатора аукціону, визнається частиною оплати покупцем придбаного ним на прилюдних торгах майна і залишається спеціалізованій організації в рахунок оплати наданих нею послуг з реалізації цього майна.

Різниця між сумою гарантійного внеску та сумою винагороди спеціалізованої організації перераховується покупцем на поточний рахунок цієї організації.

За змістом пункту 6 Тимчасового положення № 68/5 після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Набуття майна за результатами прилюдних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є ДВС та організатор торгів.

Оскільки ОСОБА_1 відчужила придбане на прилюдних торгах майно, тому правила ст. 216 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються.

Як встановлено вище, та визнано органом державної виконавчої служби, після оплати ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 730 140 грн за придбаний лот отримувачу ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області, державна виконавча служба фактично дискреційно трансформувала призначення платежу на цю суму у виконавчий збір у розмірі 73014 грн та решту суми перевела на банківські рахунки кредитодавця ПАТ «УкрСиббанк». Розмір виконавчого збору було визначено пропорційно до стягнутої суми.

У зв`язку з визнанням недійсними прилюдних торгів рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.11.2015, в органу державної виконавчої служби виникло кондикційне зобов`язання (перед ОСОБА_1 ,) повернути отримане майно (отримані кошти як виконавчий збір в сумі 73014 грн), оскільки правова підстава на якій майно (грошові кошти) набувалося, згодом відпала.

Позивачка просила стягнути кошти з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В суді першої інстанції відповідачем Державною казначейською службою України було заявлено про застосування позовної давності (т. 1 а.с. 109-110, 118-119).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, постанові ВСУ від 22.02.2017 №6-17цс17.

Колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_1 достеменно довідалася про те, що прилюдні торги визнано недійсними та про те, що відпала правова підстава стосовно сплати коштів (зокрема на користь органу ДВС як виконавчий збір в сумі 73014 грн) саме

11.11.2015 з моменту набрання законної сили рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц (яке було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.11.2015).

Адже вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили 11.11.2015, було визнано недійсними висновок експерта про вартість майна від 14.05.2012, протокол проведення прилюдних торгів від 04.01.2013 та акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна від 11.01.2013.

Саме в акті про проведення прилюдних торгів, виданому на підставі протоколу проведення прилюдних торгів, констатовано факти сплати грошових коштів переможцем торгів ОСОБА_1 .

Отже, із позовною вимогою про стягнення безпідставно отриманих коштів (виконавчого збору) органом державної виконавчої служби, у даній справі ОСОБА_1 звернулася у жовтні 2019 року з пропуском загальної трирічної позовної давності.

Позивачка не довела той факт, що не могла дізнатися про порушення свого права після набрання законної сили рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц, зокрема дізнатися, що відпала правова підстава для сплати нею коштів, що випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Наявність іншого судового провадження (у справі № 307/464/15-ц) та його тривалість не може вважатися поважною причиною пропуску позовної давності ОСОБА_1 , оскільки таке судове провадження № 307/464/15-ц було ініційоване та спрямоване на відновлення прав ТОВ «Рен-Комерс», за результатом розгляду якого задоволено вимоги останнього про витребування майна від кінцевого набувача ОСОБА_3 . Тобто майно за результатом вирішення такого спору й ухвалення рішення у справі № 307/464/15-ц вибуло від кінцевого набувача ОСОБА_3 , а не від ОСОБА_1 .

Обставина задоволення (у рамках справи № 307/1764/13-ц) похідної вимоги ТОВ «Рен-Комерс» про скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не свідчить, що ОСОБА_1 не знала про визнання недійсними протоколу прилюдних торгів, акту про проведені прилюдні торги саме із преюдиційного рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2014 у справі № 307/1764/13-ц, яке набрало законної сили 11.11.2015.

Таким чином, у задоволенні вимоги щодо стягнення безпідставно сплачених коштів, зокрема тих, що безпосередньо отримані органом ДВС (як виконавчий збір у сумі 73014 грн) слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

Стосовно доводів позивачки про те, що визнання вказаних прилюдних торгів недійсними відбулося з вини ВДВС Тячівського РУЮ у Закарпатській області та ПП «СП Юстиція», внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків у зв`язку з чим позивачці у силу ч. 2 ст. 216, 1166, 1173, 22, ЦК України мають бути відшкодовані завдані збитки у розмірі 849000,00 грн, слід зазначити наступне.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.

Як установлено вище, оскільки ОСОБА_1 відчужила майно придбане на прилюдних торгах, тому правила ст. 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину у виниклих правовідносинах між сторонами цього правочину не застосовуються.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як визначено ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивачка не довела належними та допустимими доказами, що у зв`язку із вчиненням недійсного правочину їй завдано збитків що вона зазнала реальних збитків або має місце упущена вигода. При цьому ОСОБА_1 зазначала, що дану суму збитків у розмірі 849 000,00 грн утворюють 730140 сума сплати за лот та 118860 грн сума винагороди ПП «СП Юстиція».

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 продала належне їй нерухоме майно ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу, укладеними 28.05.2013.

Позивач зазначала, що продала нерухоме майно ОСОБА_2 за ціною 300825,00 грн на вкрай невигідних умовах, по заниженій вартості, що було спричинено оскарженням торгів, шоковим станом та поспіхом дій. Проте правочини, укладені із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не оспорювала з підстав, передбачених ст 233 ЦК України; так само як і не оспорював вказані договори ОСОБА_2 та не вимагав від ОСОБА_1 поверхня йому коштів, що були ним сплачені за придбання у ОСОБА_1 відповідного майна.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 849 000,00 грн (з яких 730140 сума сплати за лот та 118860 грн сума винагороди ПП «СП Юстиція») на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки зазначені кошти не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України.

Встановивши, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 849 000,00 грн слід відмовити, похідні вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних задоволенню не підлягають.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки за подання апеляційних скарг Тячівським районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) та АТ«УкрСиббанк» було сплачено кожним по 14407,50 гривень судового збору (а.с. 186, 198 т. 2), тому вказані судові витрати слід стягнути на їхню користь з позивачки.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Тячівськогорайонного відділудержавної виконавчоїслужби Південно-Західногоміжрегіонального управлінняюстиції (м.Івано-Франківськ) та Акціонерного товариства «Укрсиббанк» задовольнити.

Апеляційні скарги Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західногоміжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) та Акціонерного товариства «Укрсиббанк» задовольнити.

Рішення Тячівського районного суду від 04 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування майнової шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) (90500, м. Тячів, вул. Лазівська, 20, Тячівський район, ЄДРПОУ: 34982020) та Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, ЄДРПОУ: 09807750) по 14407,50 гривень кожному у відшкодування судового збору за подання апеляційних скарг.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року.

Головуюча:

Судді: