Постанова

від 15.11.2023 по справі 307/3192/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 307/3192/19

провадження № 61-5668св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Тячівський відділ державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), яке змінило назву на Тячівський відділ державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Головне управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, Державна казначейська служба України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мікрюков Сергій Володимирович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2022 року в складі колегії суддів: Кожух О. А., Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), яке змінило назву на Тячівський відділ державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), яке змінило назву на Тячівський відділ державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Тячівський ВДВС), Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області та Державної казначейської служби України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування майнової шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за договором від 14 листопада 2012 року Тячівський ВДВС доручив Приватному підприємству «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «СП «Юстиція») провести реалізацію арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, а саме: торгового комплексу 95 % готовності та земельної ділянки площею 0,0410 га, кадастровий номер 2124456200:03:003:0055, визначеної для комерційного використання, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - торговий комплекс та земельна ділянка).

04 січня 2013 року за результатами проведених прилюдних торгів затверджено протокол, за яким переможцем визнано ОСОБА_1 , у результаті яких остання набула право власності на незавершену будівництвом будівлю - торговий комплекс 95 % готовності і земельну ділянку.

11 січня 2013 року державним виконавцем Тячівського ВДВС складено акт про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна, яке належить на праві власності ТОВ «Рен-Комерс», за стартовою ціною 848 676,75 грн.

Вказувала, що за придбане майно вона сплатила грошові кошти у розмірі 849 000,00 грн, зокрема: згідно з квитанцією від 08 січня 2013 року перераховано отримувачу Тячівському ВДВС - 730 140,00 грн оплати за лот, на користь ПП «СП «Юстиція» гарантійний внесок у розмірі 42 433,84 грн згідно із квитанцією від 03 січня 2013 року № 3336 та додаткову суму винагороди 76 426,16 грн згідно із квитанцією від 08 січня 2013 року № ПН666386.

23 травня 2013 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, а 28 травня 2013 року за договорами купівлі-продажу відчужила вказане нерухоме майно ОСОБА_2 за 300 825,00 грн.

18 лютого 2015 року ОСОБА_2 подарував спірне майно ОСОБА_3 .

Позивач зазначала, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року в справі № 307/1764/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року, яке набрало законної сили, позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено, висновок експерта про вартість майна від 14 травня 2012 року, протокол проведення прилюдних торгів від 04 січня 2013 року та акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, які стали підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва - торговий комплекс та земельну ділянку, визнано недійсними.

Підставою для визнання недійсними прилюдних торгів стало їх проведення за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність із порушенням частини п`ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вирішення спору).

Також позивач посилалася на те, що іншим рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року в справі № 307/464/15-ц позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане 23 травня 2013 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 4501 на об`єкт незавершеного будівництва готовності 95 % - торговий комплекс та земельну ділянку. Визнано недійсними договори купівлі-продажу вказаних об`єктів, посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. 27 травня 2013 року. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 28 липня 2014 року реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 593,2 кв. м. Визнано недійсним та скасовано договори дарування вказаних об`єктів, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчені 18 лютого 2015 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. Витребувано від ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс» нежитлову будівлю та земельну ділянку, які до моменту реалізації на прилюдних торгах 04 січня 2013 року належали ТОВ «Рен-Комерс».

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року в справі № 307/464/15 скасовано рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 307/464/15 рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та залишено у цій частині в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року. В іншій частині рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Рен-Комерс».

Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що преюдиційним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року в справі № 307/1764/13 визнано недійсним акт про проведені прилюдні торги з реалізації вказаного майна, який був підставою для видачі ОСОБА_1 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаного свідоцтва недійсним. Крім того, належне ТОВ «Рен-Комерс» майно вибуло з володіння товариства поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та набуте ОСОБА_2 від особи, яка не мала права відчужувати ( ОСОБА_1 ), без відповідних на те правових підстав, а у подальшому подароване ОСОБА_3 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс». При цьому, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними угод щодо відчуження нерухомого майна, вчинених після недійсного правочину.

Позивач зазначала, що визнання вказаних прилюдних торгів недійсними відбулося з вини Тячівського ВДВС та ПП «СП «Юстиція».

Вказувала, що внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків Тячівським ВДВС позивачу завдано збитків на суму 849 000,00 грн, зокрема 42 433,84 грн суми сплаченої на рахунок торгуючої організації гарантійного внеску, 76 426,16 грн - додаткової сума винагороди торгуючій організації, 730 140,00 грн - суми за лот на рахунок Тячівського ВДВС, згідно з протоколом торгів.

Крім того, зазначала, що ПП «СП «Юстиція» припинила свій статус юридичної особи (04 липня 2014 року), та на переконання позивача продавцем арештованого майна виступав саме Тячівський ВДВС, а тому з нього підлягають стягненню кошти, у тому числі й ті, що сплачені як винагорода торгівельної організації ПП «СП «Юстиція» та сума за лот.

Також зазначала, що реалізація майна на прилюдних торгах відноситься до угод купівлі-продажу. Оскільки прилюдні торги визнано недійсними, то в силу статті 216 ЦК України, кожна із сторін правочину зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Зокрема, на погляд ОСОБА_1 , саме Тячівський ВДВС має повернути їй як покупцю (переможцю торгів) 849 000,00 грн.

Одночасно як на правову підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на норми статей 22, 1167, 1173, 1174, частини другої статті 216 ЦК України, вказувала, що протиправною поведінкою виконавчої служби щодо порушення термінів проведення оцінки майна позивачу заподіяно шкоду у розмірі 849 000,00 грн. На зазначену суму майнової шкоди позивач нарахувала у порядку статті 625 ЦК України інфляційні витрати у розмірі 1 365 361,80 грн, а також 3 % річних за період з 04 січня 2013 року до 24 вересня 2019 року у розмірі 171 242,14 грн.

Крім того, у назві пред`явленого позову ОСОБА_1 посилалася на те, що з відповідачів слід стягнути кошти, як такі, що безпідставно отримані.

На обґрунтування поважності причин для поновлення строку позовної давності ОСОБА_1 вказувала, що остаточне рішення у справі № 307/464/15, яким, зокрема, визнано недійсним свідоцтво про придбання нею майна з прилюдних торгів, ухвалено 17 квітня 2019 року, а тому саме з цієї дати починається відлік позовної давності та з цього часу у позивача виникло право реституції.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

1) поновити строк позовної давності;

2) стягнути з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 849 000,00 грн відшкодування сплачених коштів за придбане майно, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків із Тячівського ВДВС, а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;

3) стягнути з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 3 % річних за період з 04 січня 2013 року до 24 вересня 2019 року в розмірі 171 242,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 365 361,80 грн, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського ВДВС, а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;

4) стягнути з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмір 9 605,00 грн, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського ВДВС, а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тячівський районний суд рішенням від 04 листопада 2020 рокупозов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 : 849 000,00 грн відшкодування сплачених коштів за придбане майно; 3 % річних за період з 04 січня 2013 року до 24 вересня 2019 року у розмірі 171 242,14 грн; інфляційні витрати у розмірі 1 218 909,30 грн; судовий збір у розмір 9 605,00 грн шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського ВДВС, а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В інших позовних вимогах відмовив.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, у спірних правовідносинах цивільно-правовими наслідками визнання такого правочину недійсним, відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, є реституція - повернення сторін договору до первісного стану. Суд вважав, що саме з Тячівського ВДВС підлягають стягненню сплачені покупцем кошти в сумі 849 000,00 грн, у тому числі й ті, що сплачені як винагорода ПП «СП «Юстиція» та переказані на користь кредитодавця ПАТ «УкрСиббанк». При цьому суд вважав, що позовну давність позивачем не пропущено, оскільки остаточну постанову у справі № 307/464/15 ухвалено 17 квітня 2019 року, а тому у сторін правочину виникло право регресу та реституції.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 17 травня 2022 року апеляційні скарги Тячівського ВДВС та АТ «УкрСиббанк» задовольнив.

Рішення Тячівського районного суду від 04 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування майнової шкоди - відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Тячівського ВДВС та АТ «УкрСиббанк» по 14 407,50 грн кожному у відшкодування судового збору за подання апеляційних скарг.

Постанова суду мотивована тим, що право власника майна - ТОВ «Рен-Комерс» було поновлено в результаті витребування майна від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України. Тому у даних правовідносинах положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть бути застосовані як підстава позову ОСОБА_1 про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене позивачем третій особі. ОСОБА_1 не може повернути продавцеві майно, яке нею відчужено, майно не залишилося у сторони покупця ( ОСОБА_1 ) за правочином купівлі-продажу майна на публічних торгах, який визнано недійсним, двостороння реституція у такому випадку неможлива, оскільки взаємне повернення переданого за недійсним правочином неможливе. ОСОБА_1 у цих правовідносинах не є особою, котра може вимагати двосторонньої реституції, не може повернути другій стороні у натурі майно, оскільки відчужене нею майно вибуло до ОСОБА_2 , а надалі до ОСОБА_3 , наразі витребувано власником ТОВ «Рен-Комерс».

Щодо посилань ОСОБА_1 (зокрема у назві позовної заяви) про стягнення безпідставно отриманих коштів з обраних відповідачів, апеляційний суд вважав, що оскільки кредитодавець ПАТ «УкрСиббанк», якому орган ДВС перерахував кошти, отримані від ОСОБА_1 на погашення заборгованості, не є стороною договірних правовідносин за правочином купівлі-продажу майна на публічних торгах, котрі визнано судом недійсними, то у ПАТ «УкрСиббанк» виник обов`язок (кондиційне зобов`язання) повернути грошові кошти, отримані ним від реалізації на прилюдних торгах безпосередньо покупцеві - ОСОБА_1 , а тому ОСОБА_1 не позбавлена права звертатися із позовом про стягнення з ПАТ «УкрСиббанк» на свою користь грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Оскільки у цій справі позовних вимог до ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 не заявляла, вказаний банк чи його правонаступник у відповідних правовідносинах не залучено як відповідача у справі, то суд дійшов висновку, що перекладення обов`язку сплатити суму отриманих коштів із ПАТ «УкрСиббанк» на орган ДВС є необґрунтованим.

Крім того, ОСОБА_1 було сплачено загальну суму винагороди «ПП СП Юстиція» у розмірі 118 860,00 грн, в т. ч. ПДВ 19 810,00 грн, однак позовних вимог до ПП «СП Юстиція» позивачем не заявлено, а факт ліквідації цього підприємства не є підставою для покладення обов`язку сплати вищевказаних сум на орган ДВС.

Тому, встановивши, що положення статті 216 ЦК України у спірних правовідносинах не застосовуються, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з органу ДВС безпідставно сплачених нею коштів (правова підстава сплати яких згодом відпала), отримувачем яких були ПАТ «УкрСиббанк» та «ПП СП Юстиція», задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача до ДВС про стягнення безпосередньо отриманих коштів виконавчого збору у сумі 73 014,00 грн, суд виходив з того, що у зв`язку з визнанням недійсними прилюдних торгів рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року в справі № 307/1764/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року, в органу ДВС виникло кондикційне зобов`язання перед ОСОБА_1 повернути отримане майно (отримані кошти як виконавчий збір в сумі 73 014,00 грн), оскільки правова підстава на якій майно (грошові кошти) набувалося, згодом відпала. Однак такі вимоги не можуть бути задоволені у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Суд, встановивши, що вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 849 000,00 грн не підлягають задоволенню, дійшов висновку про відмову у задоволенні похідних вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 червня 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мікрюков С. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 910/856/17, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 165/711/16-ц, від 02 червня 2021 року в справі № 552/5052/20, від 09 квітня 2020 року в справі № 489/7680/18, від 24 лютого 2021 року в справі № 285/3523/18, від 09 квітня 2020 року в справі № 489/7680/18, від 14 липня 2021 року в справі № 161/2823/19, та у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року в справі № 6-1884цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з договором, укладеним між Тячівським ВДВС та організатором прилюдних торгів ПП «СП «Юстиція», спеціалізована організація лише надавала послуги з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, а Тячівський ВДВС виступало від свого імені на прилюдних торгах як продавець.

Тому, оскільки державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов`язок повернути позивачу сплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна в сумі 849 000,00 грн, незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені.

Також позивач не погоджується з висновком апеляційного суду про пропуск строку позовної давності, оскільки вважає, що строк нею не пропущено, оскільки остаточне рішення у справі № 307/464/15 ухвалено 17 квітня 2019 року, а тому саме з цього часу у сторін оскаржуваних правочинів та вибулого майна виникло право регресу та реституції за нікчемним правочином. Також звертає увагу, що відповідачами у справі не заявлялося клопотань про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2022 року АТ «УкрСиббанк» та Тячівський ВДВС подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в якому вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - законними та обґрунтованими. Тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення на відзив на касаційну скаргу, в яких зазначала про необґрунтованість доводів, наведених у відзиві на касаційну скаргу, а свої доводи підтримала та просила задовольнити її касаційну скаргу в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Тячівського районного суду Закарпатської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2022 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року) визначено суддю-доповідача - Мартєва С. Ю. та суддів, які входять до складу колегії: Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2023 року у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2023 року) визначено суддю-доповідача - Петрова Є. В. та суддів, які входять до складу колегії: Грушицького А. І. та Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до преюдиційних рішень у справах № 307/1764/13-ц та № 307/464/15-ц, ТОВ «Рен-Комерс» на підставі державного акта на право власності на землю серії ЗК № 034612 від 26 вересня 2007 року належала спірна земельна ділянка.

Згідно з витягами з Реєстру прав власності на нерухоме майно за ТОВ «Рен-Комерс» зареєстровано право власності на спірний незавершений будівництвом торговий комплекс 98 % готовності та спірну земельну ділянку.

Вказане майно ТОВ «Рен-Комерс» було передано в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Гундою A. M. 05 жовтня 2007 року за реєстровим номером 4224.

27 лютого 2010 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Вімерт В. І. вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва готовністю 95 % - торговий комплекс та земельну ділянку. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, підлягали задоволенню вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 за кредитними договорами у розмірі 1 345 835,95 грн.

07 травня 2012 року державним виконавцем Тячівського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса, складено акт опису й арешту майна та 11 травня 2012 року винесено постанову про призначення ОСОБА_5 експертом у виконавчому провадженні.

14 травня 2012 року експертом Фединою О. В. складено висновок № 11/10, згідно з яким ринкова вартість торгового комплексу готовністю 95 % складає 1 131 569,00 грн.

За договором від 14 листопада 2012 року Тячівський ВДВС доручив ПП «СП «Юстиція» провести реалізацію зазначеного арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів.

04 січня 2013 року за результатами проведених прилюдних торгів затверджено протокол, за яким переможцем визнано ОСОБА_1 , яка придбала лот за 849 000,00 грн (т. 1 а. с. 18).

11 січня 2013 року державним виконавцем Тячівського ВДВС складено акт про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна, яке належить на праві власності ТОВ «Рен-Комерс», за стартовою ціною 848 676,75 грн, продажною ціною 849 000,00 грн (т. 1 а. с. 16, 17).

За придбане майно ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти у розмірі 849 000,00 грн (730 140,00 + 42 433,84 + 76 426,16 = 849 000,00), а саме:

- отримувачу Тячівський ВДВС перераховано 730 140,00 грн оплати за лот, згідно з квитанцією від 08 січня 2013 року № ПН666379 (т. 1 а. с. 15);

- отримувачу ПП «СП «Юстиція» гарантійний внесок 42 433,84 грн, згідно з квитанцією від 03 січня 2013 року № 3336 (т. 1 а. с. 13), який залишився як винагорода спеціалізованої організації (т. 1 а. с. 18), а також додаткову суму винагороди спеціалізованій організації за послуги з реалізації майна 76 426,16 грн, згідно з квитанцією від 08 січня 2013 року № ПН666386 (т. 1 а. с. 14); загальна сума винагороди ПП «СП Юстиція» становить 118 860,00 грн, в т. ч. ПДВ 19 810,00 грн (т. 1 а. с. 18).

Орган ДВС в апеляційній скарзі визнав ту обставину, що згідно розпорядження № 32478341, 1-52/13 кошти отримані від ОСОБА_1 були перераховані до АТ «УкрСиббанк» для погашення кредиторської заборгованості ТОВ «Рен-Комерс», а також 73 014,00 грн перераховано в рахунок стягнення з боржника виконавчого збору (т. 2 а. с. 166).

23 травня 2013 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

28 травня 2013 року за договорами купівлі-продажу ОСОБА_1 продала вказане нерухоме майно ОСОБА_2 , зокрема торговий комплекс готовністю 95 % за 300 825,00 грн (т. 3 а. с. 112, 113), а земельну ділянку - за 80 963,00 грн (т. 3 а. с. 114, 115 ).

18 січня 2015 року ОСОБА_2 подарував спірне майно ОСОБА_3 , згідно з договорами дарування (т. 3 а. с.108-111).

При цьому, ще у травні 2013 року ТОВ «Рен-Комерс» звернулося із позовом до суду (справа № 307/1764/13-ц), за результатом розгляду якого рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року, позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено, висновок експерта про вартість майна від 14 травня 2012 року, протокол проведення прилюдних торгів від 04 січня 2013 року та акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, які стали підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва - торговий комплекс та земельну ділянку, визнані недійсними (т. 1 а. с. 19-29).

Підставою для визнання недійсними указаних прилюдних торгів стало їх проведення за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, із порушенням частини п`ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вирішення спору).

Також рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року в справі № 307/464/15-ц було задоволено позов ТОВ «Рен-Комерс». Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане 23 травня 2013 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 4501, на об`єкт незавершеного будівництва готовності 95 % - торговий комплекс та земельну ділянку площею. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. 27 травня 2013 року за № 4604. Визнано недійсним договір купівлі-продажу незавершеної будівництвом будівлі - торгового комплексу 95 % готовності, який посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. 27 травня 2013 року за № 4608. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 28 липня 2014 року реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 593,2 кв. м. Визнано недійсним та скасовано договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18 лютого 2015 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 1866, реєстраційний номер нерухомого майна 66092721000. Визнано недійсним та скасовано договір дарування нежитлової будівлі - торгового центру, який розташований на земельній ділянці площею 0,0410 га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18 лютого 2015 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 1872, реєстраційний номер нерухомого майна 66024421244. Витребувано від ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс» нежитлову будівлю та земельну ділянку, які до моменту реалізації на прилюдних торгах 04 січня 2013 року належали ТОВ «Рен-Комерс». Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 23 квітня 2015 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т. 1 а. с. 33-38).

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову (т. 1 а. с. 39, 40).

Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 307/464/15-ц рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та залишено у цій частині в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року (т. 1 а. с. 41-55). В іншій частині рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Рен-Комерс».

Вказане рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що преюдиційним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року в справі № 307/1764/13 визнано недійсним акт про проведені прилюдні торги з реалізації вказаного майна, який був підставою для видачі ОСОБА_1 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаного свідоцтва недійсним. Крім того, належне ТОВ «Рен-Комерс» майно вибуло з володіння товариства поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та набуте ОСОБА_2 від особи, яка не мала права відчужувати ( ОСОБА_1 ), без відповідних на те правових підстав, а у подальшому подароване ОСОБА_3 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування цього майна з чужого незаконного володіння кінцевого набувача ОСОБА_3 на користь ТОВ «Рен-Комерс». При цьому, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними угод щодо відчуження нерухомого майна, вчинених після недійсного правочину.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177877344 від 19 серпня 2019 року ТОВ «Рен-Комерс» є власником вищевказаного торгового комплексу та земельної ділянки (т. 1 а. с. 57-61).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із цим позовом, просила стягнути з Тячівського ВДВС на свою користь 849 000,00 грн відшкодування сплачених нею коштів за придбане майно на прилюдних торгах, які визнанні судом недійсними, 3 % річних та інфляційні витрати, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень із рахунків Тячівського ВДВС, а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Щодо стягнення з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 849 000,00 грн відшкодування сплачених нею коштів за придбане майно на прилюдних торгах

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі в редакції, чинній на час проведення прилюдних торгів), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Виходячи з правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з нормами статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, згідно з якими публічні торги належать до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24 жовтня 2012 року в справі № 6-116цс12, та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2018 року в справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.

За змістом частин першої і другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Норми статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України).

Покупцем за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів.

Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги.

У разі якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору є представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відповідно і продавцем, є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відповідно і продавцем, є спеціалізована організація.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 та у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 165/711/16 (провадження № 61-31591св18), від 21 червня 2023 року у справі № 464/6630/20 (провадження № 61-11651св22).

Враховуючи те, що реституція, тобто повернення у стан, який існував до укладення недійсного правочину, можлива лише між його сторонами, судам необхідно встановити, хто саме є продавцем та покупцем за договором, який було укладено за результатами проведення прилюдних торгів та який у подальшому визнано недійсним.

У справі, яке переглядається, встановлено, що 14 листопада 2012 року між ПП «СП «Юстиція» та Тячівським ВДВС укладено договір, за умовами якого останній доручив спеціалізованій організації реалізувати арештоване майно, на яке звернуто стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень, шляхом його продажу на прилюдних торгах.

Тобто, спеціалізована організація лише надавала послуги з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, а Тячівський ВДВС виступав від свого імені на прилюдних торгах як продавець. Крім того, саме виконавча служба отримала грошові кошти в якості оплати за спірне нерухоме майно, яка у подальшому провела їх розподіл та перерахувала стягувачу у виконавчому провадженні, а також вказані кошти були спрямовані на сплату виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій.

У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 (провадження № 61-15397св19) зазначено, що, встановивши, що, реалізовуючи квартиру на електронних торгах, виконавча служба самостійно виступала від свого імені як продавець і такі електронні торги визнані недійсними за рішенням суду, суди обґрунтовано виходили з того, що сплачена сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на користь позивача саме з відділу державної виконавчої служби.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19) вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у цьому випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах; дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину, і у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно.

Установивши, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна продавцем є саме Тячівський ВДВС, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення саме з останнього у порядку реституції на підставі статті 216 ЦК України коштів сплачених ОСОБА_1 у розмірі 849 00,00 грн за придбане нею майно на прилюдних торгах, визнаних у подальшому недійсними.

Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 334/4600/15 (провадження № 61-1045св20) від 11 серпня 2023 року в справі № 505/2614/17 (провадження № 61-13097св22), від 14 лютого 2020 року в справі № 185/4328/17 (провадження № 61-13340св19), від 21 червня 2023 року в справі № 464/6630/20 (провадження № 61-11651св22).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд, встановивши, що позивач відчужив спірне майно ОСОБА_2 , який в свою чергу подарував спірне майно ОСОБА_3 , та яке було витребувано в останнього на користь власника ТОВ «Рен-Комерс», дійшов висновку, що у цих правовідносинах положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть бути застосовані як підстава позову ОСОБА_1 про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, вважав за необхідне вирішити спір, керуючись статтею 1212 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки суд не встановив правовідносини між сторонами; не перевірив умови укладеного між ВДВС та спеціалізованою організацією договору; не врахував наявні в матеріалах справи докази на підтвердження того, що кошти після проведення прилюдних торгів за реалізоване нерухоме майно було перераховано на рахунок ВДВС, а не на рахунок ПАТ «УкрСиббанк»; не врахував, що саме ВДВС виступало продавцем на прилюдних торгах, які визнанні недійсними, у зв`язку з чим дійшов помилкового про те, що вказані кошти повинен повернути ПАТ «УкрСиббанк».

Колегія суддів звертає увагу на те, що та обставина, що після реалізації майна кошти були перераховані на рахунок стягувача (ПАТ «УкрСиббанк») не позбавляє орган ДВС статусу продавця у спірних правовідносинах, тому відповідні доводи заявника касаційної скарги приймаються Верховним Судом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2022 року в справі № 711/4125/20 (провадження № 61-19804св21).

Крім того, висновки апеляційного суду про те, що Тячівський ВДВС не повинен повертати кошти покупцю, зокрема, суму в розмірі 118 860,00 грн, оскільки остання сплачена ОСОБА_1 саме на рахунок ПП «СП «Юстиція» як винагорода за надані послуги з організації і проведення прилюдних торгів, а не на рахунок відділу, є помилковими.

Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу - продавця і покупця до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов`язальних відносин, а тому враховуючи, що саме Тячівський ВДВС є продавцем за вказаним договором, то саме він має повертати покупцеві сплачені ним грошові кошти, незважаючи на який рахунок вони сплачені.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року в справі № 185/4328/17 (провадження № 61-13340св19).

У зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 849 000,00 грн, та залишення в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо стягнення з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 3 % річних за період з 04 січня 2013 року до 24 вересня 2019 року в розмірі 171 242,14 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 365 361,80 грн

У справі, що переглядається, суди встановили, що судове рішення про визнання прилюдних торгів недійсними набрало законної сили 11 листопада 2015 року. Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом відповідач не повернув їй грошові кошти, сплачені за придбання з прилюдних торгів спірного нерухомого майна.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21) зазначено, «що в разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19)). Оскільки набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а покупцем - переможець прилюдних торгів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17), відповідно, у разі визнання прилюдних торгів недійсними, настають наслідки недійсності правочину. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, укладений за результатами електронних торгів, визнано недійсним, то позивачу підлягають поверненню сплачені ним грошові кошти. Разом з тим не підлягають задоволенню вимоги відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами наявні деліктні, а не зобов`язальні правовідносини. Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, оскільки з набранням законної сили судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за днем проведення торгів по день перерахування частини коштів, проте такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом».

Таким чином, установивши, що між відповідачем та позивачем існує невиконане грошове зобов`язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання торгового комплексу та земельної ділянки на електронних торгах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з виконавчої служби 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України.

Зазначене також узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 464/6630/20 (провадження № 61-11651св22).

Однак, суд першої інстанції, стягуючи з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 3 % річних та інфляційні втрати, помилився з періодом, за який необхідно стягнути інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України.

Так суд першої інстанції дійшов висновку, що з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 % річних за період з 04 січня 2013 року до 24 вересня 2019 року у розмірі 171 242,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 218 909,30 грн. Однак, суд першої інстанції не врахував, що грошові зобов`язання у відповідача виникли лише з дня набранням законної сили судового рішення про визнання торгів недійсними, а саме з 11 листопада 2015 року до 24 вересня 2019 року, оскільки лише після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна у продавця виникає зобов`язання повернути покупцю сплачені ним грошові кошти, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки Тячівський ВДВС не повернув кошти ОСОБА_1 , сплачені нею за спірне майно, що свідчить про прострочення виконання зобов`язання з повернення грошових коштів, то відповідач повинен сплатити позивачу грошові суми на підставі статті 625 ЦК України.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з Тячівського ВДВС 3 % річних та інфляційних втрат за період із 04 січня 2013 року (з дня проведення прилюдних торгів) до 24 вересня 2019 року, проте, такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період із 11 листопада 2015 року - дня набрання чинності судового рішення про визнання торгів недійсними, і до 24 вересня 2019 року (до дня, який просила ОСОБА_1 ), відповідно, з Тячівського ВДВС підлягає стягненню: 415 651,99 грн - інфляційних втрат, 98 530,52 грн - 3 % річних.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 171 242,14 грн, змінити на - 98 530,52 грн, а також розмір інфляційних втрат 1 218 909,30 грн змінити на 415 651,99 грн.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені до Тячівського ВДВС, однак заяву про застосування позовної давності заявлено відповідачем у справі - Державною казначейською службою України (т. 1 а. с. 109, 110, 118, 119).

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів не вбачає підстав для застосування строку позовної давності у цій справі.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 849 000,00 грн відшкодування сплачених коштів за придбане майно, а в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат рішення суду першої інстанції змінити, а саме шляхом зменшення вказаних сум.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами десятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги на загальну суму 2 385 603,94 грн, але суд задовольняє ці вимоги частково на суму 1 363 182,51 грн, що складає 57,14 % від заявлених вимог, тому розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених вимог.

ОСОБА_1 за подання позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. Тому судові витрати понесені позивачем при розгляді справи судом першої інстанції, які підлягають стягненню з Тячівського ВДВС на її користь становить 5 488,30 грн (9 605,00 грн * 57,14 %/100). У зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Тячівського ВДВС на користь ОСОБА_1 судового збору за подання позову слід змінити, зменшивши його розмір до 5 488,30 грн.

За подання апеляційних скарг Тячівський ВДВС та ПАТ «УкрСиббанк» сплатили судовий збір в розмірі 14 407,50 грн кожний, у зв`язку з чим вони мають право на відшкодування їм судових витрат за рахунок ОСОБА_1 у розмірі 6 175,05 грн (14 407,50 грн * 42,86 %/100) кожний.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 19 210,00 грн. З урахуванням висновків, зроблених касаційним судом у цій постанові, позивач має право на компенсацію понесених нею витрат за подання касаційної скарги у розмірі 10 976,60 грн (19 210,00 * 57,14 %/100). Однак, враховуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 з Тячівського ВДВС, сплачений нею судовий збір у сумі 4 801,55 грн (10 976,60 грн - 6 175,05).

Керуючись статтями 141, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мікрюковим Сергієм Володимировичем, задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2022 року скасувати.

Рішення Тячівського районного суду від 04 листопада 2020 року в частині вирішення вимог щодо стягнення з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 849 000,00 грн відшкодування сплачених коштів за придбане майно, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, - залишити без змін.

Рішення Тячівського районного суду від 04 листопада 2020 року в частині вирішення вимог щодо стягнення з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 3 % річних - змінити, зменшити розмір стягнених сум, з 171 242,14 грн до 98 530,52 грн.

Рішення Тячівського районного суду від 04 листопада 2020 року в частині вирішення вимог щодо стягнення з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат - змінити, зменшити розмір стягнених сум, з 1 218 909,30 грн до 415 651,99 грн.

Рішення Тячівського районного суду від 04 листопада 2020 року в частині стягнення з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви, змінити, зменшити розмір стягнених сум з 9 605,00 грн до 5 488,30 грн.

Стягнути з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 4 801,55 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства « УкрСиббанк» відшкодування судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 175,05 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк