Рішення

від 31.05.2022 по справі 336/198/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

№ 336/198/22

н/п 2/336/2364/2022

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 червня 2022 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєва Є.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Харькова Віталія Олександровича - до Приватного акціонерного товариства «Запоріжшляхбуд» про поновлення на роботі, стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому зазначав, що 10 березня 2004 року між ним та Приватним акціонерним товариством «Запоріжшляхбуд» (далі - ПрАТ «Запоріжшляхбуд») було укладено трудовий договір за яким він був прийнятий на посаду інженера-енергетика. З листопада 2020 року йому припинили виплачувати заробітну плату, поясняючи це браком коштів, обіцяли виплатити незабаром. Як вказав позивач, він нещодавно дізнався, що 31.08.2021 року його було звільнено з цього підприємства за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, трудову книжку йому видала бухгалтер. При цьому, як вказує позивач, він ніяких заяв про звільнення не писав і не підписував, наказ про звільнення він не отримував, розрахунок з ним не проведено. Позивач звернувся до ГУ Держпраці у Запорізькій області, з відповіді якого він дізнався, що його трудові права порушено та керівнику підприємства був виданий припис на усунення виявлених порушень.

Позивач, вважаючи, що його незаконно звільнили, також вказує на те, що порушено його трудові права в зв`язку з невиплатою нарахованої заробітної плати за період з листопада 2020 року по червень 2021 року - в сумі 46 000 грн., яку просив стягнути з відповідача. Крім того, позивач вважає, що підприємство, поновивши його на роботі, повинно виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу (за вересень-грудень 2021 року) - в сумі 24 500 грн.

Також позивач зазначає, що протиправною поведінкою керівництва ПрАТ «Запоріжшляхбуд» йому завдано сильний психотравмуючий стрес, викликаний хвилюванням з приводу втрати робочого місця за рік до виходу на пенсія, його позбавили джерела доходу, у нього не вистачає коштів на життя, оскільки на його утриманні знаходиться малолітня дитина-інвалід, яка потребує постійного догляду та вартісного лікування, він витрачав свій час на пошук адвоката, на збирання документів до суду тощо. Позивач вважає, що протиправними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд задовольнити його позов, зобов`язавши ПрАТ «Запоріжшляхбуд» скасувати наказ № 14 від 31.08.2021 року про звільнення за власним бажанням, поновити його на роботі на посаді інженера-енергетика, стягнути на його користь з відповідача 46 000 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 24 500 грн. - заробітну плату за час вимушеного прогулу, 5000 моральної шкоди та судові витрати.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано семиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків - оплати судового збору щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди - в сумі 992, 40 грн. (а. с. 30).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2022 року після усунення позивачем недоліків відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Харькова Віталія Олександровича - до Приватного акціонерного товариства «Запоріжшляхбуд» про поновлення на роботі, стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачу копія ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками направлялися поштою рекомендованим відправленням за юридичною адресою останнього.

15.04.2022 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 (в особі представника - ОСОБА_2 ), в якій позивач збільшив позовні вимоги щодо розміру стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та просив стягнути на його користь з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року в загальній сумі 50 500 грн. та оплачений судовий збір, в іншій частині позовні вимоги не змінено. Також в уточненій позовній заяві представник позивача просив розглянути справу у судовому засіданні із викликом (повідомленням) сторін (а. с. 37-45).

Представник позивача належним чином направив відповідачу копію уточненої позовної заяви, про що свідчать відповідні поштові документи (а. с. 48-50).

11.05.2022 року від відповідача ПрАТ «Запоріжшляхбуд» надійшов відзив з додатками на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 . У відзиві відповідач вказує, що обставини звільнення ОСОБА_1 були інші, аніж викладено позивачем. З 20 серпня і до кінця серпня 2021 року ОСОБА_1 не виходив на роботу, по телефону попрохав не звільняти його за прогули, а звільнити за власним бажанням, а заяву він донесе на підприємство. Тому було видано наказ № 14 від 31.08.2021 року про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням. 08.09.2021 року ОСОБА_1 прибув до бухгалтерії підприємства, отримав «Розрахункові» та трудову книжку від бухгалтера, проте заяву про звільнення не залишив і відмовився підписати наказ про звільнення, про що є відмітка на копії наказу № 14.

На початку грудня 2021 року за заявою на підприємство прибуло з перевіркою ГУ Держпраці в Запорізькій області та за результатами перевірки було видано припис № ЗП 8577/398/АВ/П від 17.12.2021 року про усунення виявлених порушень законодавства про працю. На виконання цього припису наказ про звільнення ОСОБА_1 було скасовано 22.12.2021 року наказом № 15, йому була нарахована заробітна плата за вимушений прогул - з серпня по грудень 2021 року. Про це ОСОБА_1 був повідомлений поштою та 29.12.2021 року - відправленням фотокопії наказу на додаток -месенджер VIBER у мобільному телефоні позивача. Також неодноразово на адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням відправлялися листи щодо поновлення його на роботі та необхідності приступити до роботи. Проте, ОСОБА_1 на підприємство не прибув, нараховану суму грошей в розмірі 14 767,94 грн. не отримав, ця сума була депонована.

Нарахування заробітної плати з листопада 2020 року по червень 2021 року не проводилось через зупинення підприємства під час карантину, тому вважає, що за цей період відсутня заборгованість підприємства перед позивачем. Також у відзиві відповідач вказує, що не погоджується з позовними вимогами щодо відшкодування на користь позивача моральної шкоди, оскільки його посилання на необхідність пошуку адвоката та збирання документів до суду не буди необхідними, оскільки на той час вже було скасовано наказ про його звільнення. Відповідач вважає, що позивачеві слід відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди та закрити провадження у справі через відсутність предмету спору - по позовним вимогам з приводу скасування наказу від 31.08.2021 року про звільнення за власним бажанням, зобов`язання поновити на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу. Також відповідач не згодний з заявленими вимогами щодо стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. та витрат на правничу допомогу з розрахунку 1 судове засідання - 3000 грн. (а. с. 52-76).

24.05.2022 року від представника позивача - адвоката Харькова В.О. - надійшла відповідь на відзив. Представник позивача не погоджується з обставинами, викладеними відповідачем стосовно скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , ненарахування заробітної плати під час карантину (з листопада 2020 року по червень 2021 року) і щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, судових витрат. Також представник позивача вважає нікчемним з юридичної точки зору наказ відповідача № 15 від 22.12.2021 року про скасування наказу про звільнення позивача, а тому уточнив позовні вимоги та просив, зважаючи на складність справи, перейти до розгляду даної цивільної справи за правилами загального позовного провадження із викликом сторін. Представник позивача в установленому порядку направив відповідь на відзив на адресу відповідача, про що свідчать поштові документи (а. с. 77-87).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2022 року відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача - адвоката Харькова В.О. - про перехід розгляду справи зі спрощеного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та про розгляд справи із повідомленням (викликом) сторін (а. с. 88-89).

30.05.2022 року позивач знову надав уточнену та доповнену позовну заяву, у прийнятті якої відмовлено ухвалою суду від 01.06.2022.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить таких висновків.

Під час ухвалення рішення суд відповідно до вимог статті 264 ЦПК України повинен вирішити чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.03.2004 року був прийнятий на роботу до ПрАТ «Запоріжшляхбуд» на посаду інженера-енергетика. З копії трудової книжки, яка надана позивачем в якості письмового доказу, видно, що 31.08.2021 року його було звільнено за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України (а. с. 12-13).

Проте, як зазначав в позовній заяві ОСОБА_1 , він про своє звільнення дізнався випадково, трудову книжку йому видала бухгалтер. При цьому, як вказує позивач, він ніяких заяв про звільнення не писав і не підписував, наказ про звільнення він не отримував, розрахунок з ним не проведено. Позивач звернувся з відповідним зверненням до ГУ Держпраці у Запорізькій області, з відповіді якого він дізнався, що його трудові права порушено та керівнику підприємства був виданий припис на усунення виявлених порушень.

Позивач, вважаючи, що його незаконно звільнили, також вказує на те, що порушено його трудові права в зв`язку з тим, що йому не видали копію наказу про звільнення, не виплатили розрахункові, в тому числі, нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з листопада 2020 року по червень 2021 року.

З відзиву відповідача на позовну заяву та з наданих відповідачем письмових доказів вбачається, що у ПрАТ «Запоріжшляхбуд» Головним Управлінням Держпраці у Запорізькій області було проведено перевірку щодо порушення трудового законодавства по відношенню до ОСОБА_1 . За результатами перевірки було видано припис № ЗП 8577/398/АВ/П від 17.12.2021 року про усунення виявлених порушень законодавства про працю (а. с. 57).

На виконання цього припису наказ від 31.08.2021 року про звільнення ОСОБА_1 було скасовано 22.12.2021 року наказом № 15, йому була нарахована заробітна плата за вимушений прогул - з серпня по грудень 2021 року (а. с. 58; 61).

Про це ОСОБА_1 був повідомлений 29.12.2021 року - відправленням фотокопії наказу на додаток - месенджер VIBER у мобільному телефоні позивача. Також неодноразово на адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням відправлялися листи щодо поновлення його на роботі та необхідності приступити до роботи (а. с. 62-67). Проте, ОСОБА_1 на підприємство не прибув, нараховану суму грошей за період з вересня по грудень 2021 року в розмірі 14767,94 грн. не отримав, ця сума була депонована (а. с. 68-70).

Відповідач, заперечуючи проти виплати позивачу заробітної плати з листопада 2020 року по червень 2021 року, вказує на те, що така зарплата взагалі не нараховувалася працівникам підприємства - через зупинення підприємства під час карантину, про що свідчить копія наказів № 19 від 31.12.2020 року та № 19/1 від 31.05.2021 року. Вважає, що за цей період відсутня заборгованість підприємства перед позивачем, оскільки працівники перебували у відпустці без збереження заробітної плати (а. с. 73-74).

Враховуючи таку обставину, як позасудове усунення відповідачем порушення законодавства про працю (на виконання припису ГУ Управління Держпраці у Запорізькій області № ЗП 8577/398/АВ/П від 17.12.2021 року) та скасування наказу №14 від 31.08.2021 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлення його на роботі на посаді інженера-енергетика суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування наказу про звільнення і поновлення його на роботі задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд вважає, що інші позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Положеннями статті 5 КЗпП України передбачено, зокрема, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченні законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 4 статті 22 КЗпП України визначено, що будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Зі змісту припису Головного Управлінням Держпраці у Запорізькій області № ЗП 8577/398/АВ/П від 17.12.2021 року про усунення виявлених порушень законодавства про працю, виданого керівництву ПрАТ «Запоріжшляхбуд» за результатами перевірки за зверненням по ОСОБА_1 , вбачається, що було складено акт щодо факту порушення підприємством ПрАТ «Запоріжшляхбуд» цілої низки норм трудового права щодо працівника - ОСОБА_1 . Зокрема, зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 мали місце порушення частини 1 статті 116, частини 1 статті 117, частини 1 статті 47, частини 1 статті 115, частини 1 статті 38 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці» (а. с. 57).

Частиною 1 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У відповідності до вимог частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з листопада 2020 року по червень 2021 року в загальній сумі 46000 грн. Цю суму, яка підлягає стягненню позивач розрахував, виходячи з положень статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», якою було затверджено мінімальну заробітну плату з 01 вересня 2020 року у розмірі 5000 грн. (тобто, листопад і грудень 2020 року - по 5000 грн. в місяць) та з положень статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», якою було затверджено мінімальну заробітну плату з 01 січня 2021 року у розмірі 6000 грн. (тобто, січень - червень 2021 року - по 6000 грн. в місяць) (а. с. 2-3). Також позивач в якості доказу посилався на роздруківки форми ОК-5 із Пенсійного фонду України і з офіційного порталу Пенсійного фонду України (а. с. 16-17; 18-21).

На роздруківці форми ОК-5 з пенсійного фонду України на початку першої сторінки надано таблицю (перелік) підприємств, де працював або працює позивач ОСОБА_1 і які за законом є страхувальниками по пенсійним внескам. Зокрема, вказано код ЄДРПОУ 03450181 - підприємство Приватне акціонерне товариство «Запоріжшляхбуд» та код ЄДРПОУ 22136220 - мале приватне підприємство «Оріяна». (а. с. 15).

Як видно із останнього аркуша роздруківки форми ОК-5, за вказаний позивачем період (листопад 2020 року-червень 2021 року) ПрАТ «Запоріжшляхбуд» не здійснювало перерахування страхових внесків у пенсійний фонд України, а у строчці нарахованої позивачу заробітної плати проставлені нулі. Заробітну плату в цей період нараховувало позивачу лише мале приватне підприємство «Оріяна» (в розмірі 900 грн., мабуть, за сумісництвом) та здійснювало сплату страхових внесків у пенсійний фонд. (а. с. 17)

Таким чином, це співпадає зі змістом тверджень відповідача (наданих у відзиві відповідача на позовну заяву) стосовно того, що з листопада 2020 року по червень 2021 року зарплата взагалі не нараховувалася працівникам підприємства - через зупинення підприємства під час карантину, про що свідчить копія наказів № 19 від 31.12.2020 року та № 19/1 від 31.05.2021 року.

При цьому відповідач вважає, що за цей період відсутня заборгованість підприємства перед позивачем, оскільки працівники перебували у відпустці без збереження заробітної плати (а. с. 73-74).

Суд критично ставиться до твердження відповідача щодо знаходження працівників (зокрема, ОСОБА_1 ) у відпустці без збереження заробітної плати, оскільки для оформлення такої відпустки недостатньо наявності наказів № 19 та № 19/1, а повинні бути наявними власноручні письмові заяви працівників про надання відпусток без збереження заробітної плати. В матеріалах справи має місце надана відповідачем копія заяви ОСОБА_1 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати лише на період з 01 листопада по 31 грудня 2020 року. Також відповідачем надано копію наказу № 8 від 01 листопада 2020 року про надання ОСОБА_1 такої відпустки із зазначенням, що йому до роботи стати 02 січня 2021 року (а. с. 71-72).

Таким чином, при розрахунку заборгованості по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 не повинні включатися 2 місяці (листопад і грудень 2020 року), коли він дійсно знаходився у відпустці без збереження заробітної плати.

При розрахунку заборгованості по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по червень 2021 року необхідно застосувати приписи статті 113 КЗпП України, якою врегульовано порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції).

Частиною 1 статті 113 КЗпП України передбачено, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Як видно, в наказі № 8 від 01 листопада 2020 року про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати, йому було надано такі відпустку із зазначенням, що йому до роботи стати 02 січня 2021 року (а. с. 71-72).

За відсутності заяви позивача ОСОБА_1 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати з січня 2021 року по червень 2021 року неможливо вважати, що він знаходився у відпустці без збереження заробітної плати. Виходячи з того, що накази № 19 від 31.12.2020 року та № 19/1 від 31.05.2021 року свідчать про зупинення підприємства під час карантину (тобто, простій не з вини працівника), то підприємство в разі, якщо працівник не подав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, повинно нараховувати йому 2/3 тарифної ставки (окладу).

При розрахунку заборгованості по заробітній платі за період січень-червень 2021 року позивач застосував приписи ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» і виходив з розміру щомісячної зарплати у сумі 6000 грн. Тому розмір заробітної плати за 6 місяців простою (з січня 2021 року по червень 2021 року), яка підлягає стягненню на користь позивача з ПрАТ «Запоріжшляхбуд», розраховується наступним чином:

2/3 від 6000 грн. = 4000 грн.; 6 міс. х 4000 грн. = 24000 грн.

Зазначений в даному розрахунку розмір щомісячної зарплати узгоджується з розміром заробітної плати ОСОБА_1 , яку йому було нараховано у липні 2021 року (5631,96 грн.) та у серпні 2021 року (6715, 12 грн.) і з якої підприємством ПрАТ «Запоріжшляхбуд» було сплачено страхові внески до пенсійного фонду України (а. с. 17).

Позивач вказує на те, що у липні-серпні 2021 року він також не отримував заробітну плату, а потім, як він дізнався випадково, був звільнений 31.08.2021 року за власним бажанням. Розрахунок при звільнені не здійснено. Оскільки відповідач не надав суду доказів стосовно видачі ОСОБА_3 заробітної плати за липень-серпень 2021 року, то заробітна плата в розмірі, який вказано в роздруківці форми ОК-5 з пенсійного фонду України за липень і серпень 2021 року має бути стягнута на користь позивача з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» - в загальному розмірі: 5631, 96 грн. + 6715, 12 грн. = 12347, 08 грн. (а. с. 17).

Таким чином, сума заборгованості по заробітній платі за період січень-червень 2021 року - 24 000 грн., за період липень-серпень 2021 року - 12 347, 08 грн., що в загальній сумі за період з січня 2021 року по серпень 2021 року складає 36 347, 08 грн.

Також позивач в уточненій позовній заяві просив суд стягнути на його користь з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» 50500 грн. - заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року. При розрахунку позивач виходив з приписів ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», зі змісту яких видно, що мінімальна заробітна плата з січня 2021 року по листопад 2021 року установлена в розмірі 6000 грн., в грудні 2021 року - 6500 грн., з 1 січня 2022 року по вересень 2022 - 6500 гривень.

Дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу - за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В наказі № 15 від 22 грудня «Про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 » зазначено: Повідомити ОСОБА_1 про прийняте рішення та про необхідність виходу на роботу з наступного дня з моменту отримання повідомлення (а.с. 61).

Про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про наявність наказу про скасування наказу про його звільнення та про необхідність виходу на роботу, свідчать відправлені відповідачем 29.12.2021 року фотокопії наказу № 15 від 22.12.2021 року на додаток - месенджер VIBER у мобільному телефоні позивача (а. с. 62-63).

Також неодноразово на адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням відправлялися листи щодо поновлення його на роботі та необхідності приступити до роботи (а.с. 64-67).

Відповідачем надана копія відповіді від 09.02.2022 року на адресу Головного управління Держпраці в Запорізькій області стосовно виконання припису № ЗП 8577/398/АВ/П від 17.12.2021 року про усунення виявлених порушень законодавства про працю та копія відповіді від 09.02.2022 року на журналістський запит (за зверненням ОСОБА_1 до Запорізької регіональної дирекції Філії АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України) в яких також вказано, що ОСОБА_1 дізнався про поновлення на роботі 29.1 грудня 2021 року - через отримання фотокопії наказу на VIBER у своєму мобільному телефоні (а. с. 58-59).

У бухгалтерській довідці від 07.03.2022 року зазначено, що ОСОБА_1 не з`явився за отриманням зарплати і його зарплата депонована: 4898,10 грн. за вересень 2021 року; 4898,10 грн. за жовтень 2021 року; 4898,10 грн. за листопад 2021 року; 79,60 грн. за грудень 2021 року (а. с. 68-70).

Суд вважає, що період, за який слід нараховувати заробітну плату за час вимушеного прогулу - це вересень-грудень (включно) 2021 року, оскільки ОСОБА_1 отримав фотокопію наказу № 15 від 22.12.2021 року на додаток - месенджер VIBER у своєму мобільному телефоні 29 грудня 2021 року, а після 29 грудня 2021 року по своїй волі не виходив на роботу, ознаки вимушеного прогулу (як-то: недопущення його на робоче місце або на територію підприємства) - відсутні.

Розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу повинен розраховуватися, виходячи з приписів ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», розрахунок має бути таким: вересень 2021 року - 6000 грн., жовтень 2021 року - 6000 грн., листопад 2021 року - 6000 грн., грудень 2021 року - 6500 грн. Всього підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» заробітна плата за час вимушеного прогулу у сумі 24500 грн.

Відповідно до приписів ст. 163.1.1 Податкового кодексу України, компенсація за затримку розрахунку при звільнені є базою для оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Згідно із ст. 18 Податкового кодексу України особа, яка нараховує та виплачує доходи на користь фізичної особи називається податковим агентом, тобто відповідач є відповідальним за нарахування та сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб, який утримується з нарахованої виплати.

Як зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, зважаючи на наведене, сума суми заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку розрахунку при звільненні має бути виплачена позивачу після утримання необхідних податків і зборів.

Також позивач просив стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду, що була спричинена неправомірним діями відповідача, в розмірі 5000 грн. Суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги мають бути задоволені в повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтею 237-1 КУпАП передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК 2004 року).

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (Висновок Верховного суду в постанові КЦС ВП від 19.12.2018 року у справі № 640/14909/16-ц).

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках і той факт, що ОСОБА_1 був звільнений за рік до виходу на пенсію за віком (15.08.2022 року йому виповниться 60 років), а незаконне звільнення позбавило його можливості отримувати зарплату, з якої відраховувалися би страхові внески до пенсійного фонду України (а. с. 10-12). Також суд бере до уваги ті зусилля, які він докладав для забезпечення необхідного життєвого рівня та лікування неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , який є інвалідом дитинства (а. с. 22-23).

З огляду на вищевикладене суд вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 5000 грн.

Позивач ОСОБА_1 також просив стягнути на його користь з відповідача судові витрати - оплачений ним судовий збір сумі 992, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу. Ці вимоги підлягають задоволенню частково.

При поданні позову ОСОБА_1 на виконання ухвали суду від 28.01.2022 року оплатив судовий збір за позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди -в сумі 992, 40 грн., що підтверджено відповідною квитанцією (а. с. 32), а тому вказана сума має бути стягнута на користь позивача з ПрАТ «Запоріжшляхбуд».

Судові витрати, пов`язані з оплатою послуг професійної правничої допомоги, не можуть бути наразі стягнуті, адже позивачем не надано відповідних доказів щодо понесених ним витрат.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин судовий збір (виходячи із загальної суми стягнення за позовними вимогами ОСОБА_1 щодо стягнення заробітної плати і з урахуванням принципу пропорційності складає 625,75 грн. та підлягає стягненню з відповідача - ПрАТ «Запоріжшляхбуд» у дохід держави.

Керуючись ст. ст. 5, 21, 22, 38, 47, 113, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76,76, 81, 89, 95, 141, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Харькова Віталія Олександровича - до Приватного акціонерного товариства «Запоріжшляхбуд» про поновлення на роботі, стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та заробітну плату за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» заборгованість по заробітній платі за період з січня 2021 року по серпень 2021 року у сумі 36 347,08 грн.,яка зазначена без відрахування податку та обов`язкових платежів і зборів, та з якої податок і збори підлягають відрахуванню при сплаті.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з вересня 2021 року по грудень 2021 року у сумі 24 500 грн., яка зазначена без відрахування податку та обов`язкових платежів і зборів, та з якої податок і збори підлягають відрахуванню при сплаті.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди задовольнити в повному обсязі. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору в сумі 992, 40 грн.

Стягнути у дохід держави з ПрАТ «Запоріжшляхбуд» пропорційно задоволених позовних вимог судові витрати у сумі 625,75 грн.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Представник позивача - Адвокат Харьков Віталій Олександрович, знаходиться за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 27/29 каб. 16.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Запоріжшляхбуд», знаходиться за адресою: 69083,м. Запоріжжя,вул. Східна, буд. 9, ЄДРПОУ 03450181

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.С. Боєв 01.06.22