Рішення

від 30.05.2022 по справі 440/1954/22

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 31 травня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/1954/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради, в якій просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської міської ради від 16 листопада 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність;

зобов`язати Полтавську міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами розгляду відповідачем його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку статті 118 Земельного кодексу України фактично одержав відмову, мотиви якої не узгоджуються з положеннями Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено С(Ф)Г "Коломак".

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що станом на дату звернення позивача із заявою спірна земельна ділянка не перебувала у комунальній власності, а відтак у Полтавської міської ради були відсутні підстави для розпорядження нею, а також пояснив, що земельна ділянка, за рахунок якої позивач має намір відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність належить на правах користування С(Ф)Г "Коломак".

Третя особа правом на подання письмових пояснень не скористалась.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що в березні 2021 року позивач звернувся до Полтавської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність.

За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач листом від 22 квітня 2021 року у задоволенні поданої заяви відмовив.

Правова оцінка вказаній відмові надавалась судом.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 440/9301/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Полтавської ОТГ; зобов`язано Полтавську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2021 року (вхідний № К04.1.1-11/3091 від 29 березня 2021 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Полтавської ОТГ.

На виконання вимог вищевказаного судового акта відповідачем розглянуто заяву позивача та ухвалено рішення від 16 листопада 2022 року, яким залишив заяву ОСОБА_1 без задоволення з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з обґрунтованістю зазначеного рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Статтею 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою та другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, звертаючись до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність приєднав до неї графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера та посвідчення УБД.

Таким чином, подана позивачем заява відповідає вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Натомість, відповідач за результатами розгляду поданих позивачем документів дійшов протилежного висновку, про що зазначив у спірному наказі.

Зі змісту спірного рішення встановлено, що останнє містить констатацію факту невідповідності поданих позивачем документів вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України, однак у чому саме полягає така невідповідність спірний наказ не містить.

Надаючи оцінку викладеним в спірному рішенні мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з такого.

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, спірне рішення містить лише загальне посилання на норми Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Полтавською міською радою у спірному рішенні не зазначено, у чому саме полягало недотримання вимог частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, суд не визнає доводів відповідача про те, що станом на дату звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірна земельна ділянка не перебувала у комунальній власності Полтавської міської ради, з огляду на те, що станом на дату розгляду заяви ОСОБА_1 та прийняття рішення за результатами її розгляду позивач мав право розпоряджатись запитуваною земельною ділянкою.

Так само, не знайшли жодного документального підтвердження під час розгляду справи судом доводи відповідача про перебування спірної земельної ділянки на правах користування в С(Ф)Г "Кололмак", а відтак останні не визнаються судом спроможними та обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Відтак, викладені у спірному наказі мотиви відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не узгоджуються зі змістом статті 118 Земельного кодексу України.

Як зазначалось вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

За викладених обставин суд визнає спірне рішення відповідача таким, що прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано, що має своїм правовим насідком визнання його протиправним та скасування, а тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог наведеної статті, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості спірного рішення.

Відтак, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавської міської ради (вул. Соборності, 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 24388285) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської міської ради від 16 листопада 2021 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність.

Зобов`язати Полтавську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на підставі заяви ОСОБА_1 вхідний № К04.1.1-11/3091 від 29 березня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяА.О. Чеснокова