Постанова

від 08.12.2022 по справі 440/1954/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 р. Справа № 440/1954/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 31.05.22 по справі № 440/1954/22

за позовом ОСОБА_1

до Полтавської міської ради третя особа С(Ф)Г "Коломак"

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради, в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської міської ради від 16 листопада 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність;

- зобов`язати Полтавську міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за результатами розгляду відповідачем його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку статті 118 Земельного кодексу України фактично одержав відмову, мотиви якої не узгоджуються з положеннями Земельного кодексу України.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавської міської ради від 16 листопада 2021 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність.

Зобов`язано Полтавську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на підставі заяви ОСОБА_1 вхідний № К04.1.1-11/3091 від 29 березня 2021 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку суд першої інстанції хибно не прийняв до уваги те, що станом на дату звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою спірна земельна ділянка не перебувала у комунальній власності Полтавської міської ради, так як на момент подачі заяви ОСОБА_1 спірна земельна ділянка не перейшла до комунальної власності міста згідно доповненого пункту 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

На момент звернення позивача із заявою від 28.03.2021 до Полтавської міської ради про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га з подальшою передачею її у власність, яка згідно з графічними матеріалами входить в межі сформованої земельної ділянки площею 12,4069 га.

Не перебування у комунальній власності земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:012:0053 на час подачі заяви від 28.03.2021 року підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно якої право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за Полтавською міською радою 15.04.2021 року.

Крім того, відповідач наголошує, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні С(Ф)Г "Коломак" та суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність жодного документального підтвердження про перебування спірної земельної ділянки на правах користування в СФГ «Коломак», оскільки СФГ «Коломак» звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про визнання за ним права постійного користування земельними ділянками: кадастровий номер 5324081900:00:012:0053, площею 12,4069 га, кадастровий номер 5324081900:00:012:0052, площею 9,5931 га., які розташовані на території Ковалівської сільської ради Полтавського районного району Полтавської області, права на які посвідчені Державними актами на право користування землею Б №048195-444 та Б№048195 у зв`язку з втратою СФГ «Коломак» оригіналів документів.

Позивач та третя особа не скористалися своїми правами та не надали до Другого апеляційного адміністративного суду відзиви на апеляційну скаргу відповідача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в березні 2021 року позивач звернувся до Полтавської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність.

За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач листом від 22 квітня 2021 року у задоволенні поданої заяви відмовив.

Правова оцінка вказаній відмові надавалась судом.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 440/9301/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Полтавської ОТГ; зобов`язано Полтавську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2021 року (вхідний № К04.1.1-11/3091 від 29 березня 2021 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Полтавської ОТГ.

На виконання вимог вищевказаного судового акта відповідачем розглянуто заяву позивача та ухвалено рішення від 16 листопада 2022 року, яким залишив заяву ОСОБА_1 без задоволення з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з обґрунтованістю зазначеного рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення відповідача є таким, що прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано, що має своїм правовим насідком визнання його протиправним та скасування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Статтею 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою та другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Так, за приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність приєднав до неї графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера та посвідчення УБД.

Таким чином, подана позивачем заява відповідає вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Проте, відповідач за результатами розгляду поданих позивачем документів дійшов протилежного висновку, про що зазначив у спірному наказі.

Зі змісту спірного рішення встановлено, що останнє містить констатацію факту невідповідності поданих позивачем документів вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України, однак у чому саме полягає така невідповідність спірний наказ не містить.

Надаючи оцінку викладеним в спірному рішенні мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з такого.

Колегія суддів звертає увагу, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, спірне рішення містить лише загальне посилання на норми Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Полтавською міською радою у спірному рішенні не зазначено, у чому саме полягало недотримання вимог частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що станом на дату звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірна земельна ділянка не перебувала у комунальній власності Полтавської міської ради, з огляду на те, що станом на дату розгляду заяви ОСОБА_1 та прийняття рішення за результатами її розгляду позивач мав право розпоряджатись запитуваною земельною ділянкою.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача, про перебування спірної земельної ділянки на правах користування в С(Ф)Г "Кололмак" та про звернення вказаного суб`єкта до господарського суду з позовом про визнання права постійного користування, оскільки станом на час перегляду даної адміністративної справи у суді апеляційної інстанції жодного документального підтвердження вказаних доводів відповідача до суду не надано.

Відтак, викладені у спірному наказі мотиви відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не узгоджуються зі змістом статті 118 Земельного кодексу України.

Як зазначалось вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що спірне рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею у власність є необгрунтованим, отже для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати Полтавську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на підставі заяви ОСОБА_1 вхідний № К04.1.1-11/3091 від 29 березня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано, що має своїм правовим насідком визнання його протиправним та скасування, а тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року по справі № 440/1954/22 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 по справі № 440/1954/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя З.О. Кононенко Судді О.М. Мінаєва В.А. Калиновський