Постанова

від 30.05.2022 по справі 759/7948/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року м. Київ

Справа № 759/7948/21

Провадження № 22-ц/824/4767/2022

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Закрите акціонерне товариство «Українська

будівельна компанія»,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада

2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення неустойки,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

16 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (далі - ЗАТ «Українська будівельна компанія») про стягнення неустойки.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 28 січня 2015 року між нею та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого відповідач зобов`язався передати позивачу квартиру АДРЕСА_2 . В подальшому, сторони уклали додаткову угоду № 1/3 відповідно до якої домовились змінити майнове право на отримання у власність новозбудовану квартиру АДРЕСА_3 такої ж площі. В договорі було вказано, що термін прийняття будинку в експлуатацію - 4 квартал 2016 року і не пізніше 30 червня 2017 року. У разі порушення вказаного зобов`язання, в договорі передбачена можливість стягнення неустойки.

ОСОБА_1 просила стягнути із ЗАТ «Українська будівельна компанія» на свою користь неустойку за період з 17 квітня 2020 року по 16 квітня 2021 року у розмірі

97 444,31 грн та судові витрати, понесені у зв?язку із розглядом справи у суді.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Українська будівельна компанія» про стягнення неустойки за договором позики та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ЗАТ «Українська будівельна компанія» про стягнення неустойки задоволено.

Стягнуто із ЗАТ «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 неустойку за період з 17 квітня 2020 року по 16 квітня 2021 року у розмірі 97 444,31 грн.

Стягнуто із ЗАТ «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 974,44грн.

Рішення суд умотивовано наявністю вини відповідача у невчасному виконанні умов договору, оскільки відповідач у строки, визначені договором - 04 квартал 2016 року та не пізніше 30 червня 2017 року, не ввів вказаний будинок в експлуатацію.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

29 грудня 2021 року ЗАТ «Українська будівельна компанія» через засоби поштового зв?язкуподало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не отримував ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, що позбавило останнього надати відзив на позовну заяву. Судом не встановлено факту порушення права позивача, які підлягають захисту. Позивачка вже проживає у квартирі, користується комунальними послугами. Заявник зазначає, що умова договору купівлі-продажу майнових прав про визначення строку здачі будинку в експлуатацію за своїм змістом не є зобов?язальною, а лише регламентує характеристики майбутнього житлового будинку, а тому відсутні правові підстави для стягнення пені за порушення вказаної умови договору.

Рух апеляційної скарги та матеріалів справи

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 05 січня 2022 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року витребувано із Святошинського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 759/7948/21 за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Українська будівельна компанія» про стягнення неустойки.

10 лютого 2022 року матеріали цивільної справи № 759/7948/21 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2022 року клопотання

ЗАТ «Українська будівельна компанія» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року - задоволено та поновлено його

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ЗАТ «Українська будівельна компанія» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від

03 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Українська будівельна компанія» про стягнення неустойки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у даній справі становить 97 444,31 грн, яка станом на 01 січня 2021року (день подання апеляційної скарги) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

(2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн).

А за правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Доводи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позиція Київського апеляційного суду

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 28 січня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Додатковою угодою № 1/3 від 30 липня 2015 року змінено майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_4 на інше майнове право, а саме на отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_3 та викладено у новій редакції пункт 1.4 договору.

Відповідно до акту прийому-передачі майнових прав від 21 липня 2017 року, відповідач передав позивачу майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири відповідно договору № 9-17-153 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 28 січня 2015 року.

Станом на 21 липня 2017 року позивачем було сплачено 100 % вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 , відповідно до умов договору у розмірі 762 404,59 грн., що підтверджується платіжним дорученням від

21 липня 2017 року.

Пунктом 1.7 вказаного договору зазначено, що термін прийняття будинку в експлуатацію - 4 квартал 2016 року, і не пізніше 30 червня 2017 року.

Пунктом 4.6. передбачено, що у випадку порушення стороною-2 строків, визначених у пункті 1.7 цього договору більш ніж на 180 днів, сторона-2 сплачує стороні-1 починаючи з 181 дня з моменту порушення зазначеного строку договірну неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від фактично сплаченої суми ціни продажу майнового права за кожен день прострочення.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, у справі № 753/19761/19 за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Українська будівельна компанія» про стягнення неустойки, стягнуто із ЗАТ «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 неустойку у розмірі 268 533,52 грн. за період з 10 жовтня 2018 року по 08 жовтня 2019 року у зв`язку із порушенням умов Договору стосовно прийняття будівлі в експлуатацію.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, Київський апеляційний суд враховує таке.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

За правилами частин першої, третьої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною другою статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

У пункті 4.6 договору сторони з урахуванням принципу свободи договору вільно, на власний розсуд визначили, що компанія сплачує покупцю неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від фактично сплаченої суми ціни продажу майнового права за кожен день прострочення.

Таким чином, у цьому випадку сторони правомірно та без порушень імперативних положень актів цивільного законодавства, самостійно врегулювали свої відносини на власний розсуд, створивши обов`язкове для обох сторін правило поведінки у спірних правовідносинах, оскільки у законодавстві відсутня безпосередня та недвозначна заборона на відступлення від вимоги щодо визначення у договорі розміру пені за порушення виключно грошових зобов`язань.

Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 752/18903/14-ц (провадження № 61-2363св18).

Таким чином аргументи заявника про відсутність підстав для стягнення пені за невиконання відповідачем зобов`язання, яке не є грошовим є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина першої статті 638 ЦК України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення частини першої статті 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1.7 вказаного договору сторони узгодили, що термін прийняття будинку в експлуатацію - 4 квартал 2016 року, і не пізніше 30 червня 2017 року.

У випадку порушення стороною-2 строків, визначених у пункті 1.7 цього договору більш ніж на 180 днів, сторона-2 сплачує стороні-1 починаючи з 181 дня з моменту порушення зазначеного строку договірну неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від фактично сплаченої суми ціни продажу майнового права за кожен день прострочення (пункт 4.6 договору).

Матеріали справи не містять доказів про прийняття позивачем будинку в експлуатацію, у строки визначені умовами договору. Апеляційна скарга також не місить аргументів, які б спростовували вказані обставини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем порушено умови договору та не здано будинок у встановлений договором строк, внаслідок чого у позивачки виникло право на отримання штрафних санкцій (пені), передбачених пунктом 4.6 договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно частини п`ятої статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);

якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);

якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).

Стаття 611 ЦК України передбачає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Ураховуючи викладене, Київський апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки пені за невиконання умов договору.

Відповідач не надав доказів за яких суд мав би підстави дійти висновку про дотримання ним принципів добросовісності, справедливості та розумності як загальних засад зобов`язального права та регуляторів поведінки учасників цивільно-правових відносин, виконання усіх, передбачених законом дій, з метою реалізації свого обов`язку по будівництву спірного об`єкта нерухомості та передачі його позивачці у визначений договором термін.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем наявності вини відповідача у невчасному виконанні умов договору, враховуючи, що позивачка сплатила відповідачеві вартість майнових прав на отримання у власність новозбудованої квартири, а відповідач у строки, визначені договором -

04 квартал 2016 року та не пізніше 30 червня 2017 року, не ввів вказаний будинок в експлуатацію, висновок районного суду про наявність прострочення виконання зобов`язання з боку ЗАТ «Українська будівельна компанія» відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Апеляційна скарга не містить аргументів, щодо незгоди з розміром стягнутої пені.

Відповідно до статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аргументи відповідача про відсутність його вини у простроченні строку здачі будинку в експлуатацію та невиконання зобов`язання у зв`язку з бездіяльністю третіх осіб, а саме відсутності дій Департаменту земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки без договору оренди земельної ділянки замовник не мав можливості оформити акт готовності об`єкта до експлуатації та відповідно подати заяву для отримання сертифіката відповідності, не є підставою для звільнення від виконання зобов`язання.

Є безпідставними аргументи заявника проте, що позивачка вже проживає у квартирі, користується комунальними послугами, а відтак відсутні підстави для стягнення пені, оскільки під час судового розгляду справи апеляційним судом встановлено факт невиконання відповідачем зобов?язання за договором, яке полягає у не здачі в експлуатацію житлового будинку, у строки, встановлені договором, а надані відповідачем квитанції про оплату позивакою комунальних послуг, не свідчить про введення в експлуатацію житлового будинку та не спростовують факт не виконання зобов?язання за договором.

Колегія суддів також вважає безпідставними аргументи заявника про порушення його процесуального права у зв?язку з необізнаністю про відкрите судове провадження, неотримання копії ухвали суду про відкриття провадження у справі та неотримання копії позовної заяви, що позбавило відповідача можливості подати відзив на позовну заяву, оскільки на судовому засіданні 03 листопада 2021 року був присутній представник відповідача, що підтверджується журналом судового засідання, який мав можливість висловлювати свої заперечення щодо заявлених позовних вимог та заявляти клопотання про можливість ознайомлення з матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від

18 липня 2006 року).

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва

від 03 листопада 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада

2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення неустойкизалишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна