Постанова

від 31.05.2022 по справі 910/14844/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2022 р. Справа№ 910/14844/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Винник О.О.,

від позивача - не з`явився,

від відповідача - Солдатов А.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 (повний текст рішення складено 28.12.2021)

у справі № 910/14844/21 (суддя Баранов Д.О.)

За позовом Першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави

в особі Київської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича

про скасування реєстрації права власності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича про:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.03.2018, індексний номер: 40044559, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію права власності за Фізичною особою-підприємцем Омельченком Михайлом Андрійовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 16.10.2008, видавник: Дарницьке РУ ГУ МВС України в м. Києві) на нежитлову будівлю (адміністративно-складська), літера Г-1 площею 180, 5 кв. м. опис: приміщення від № 1 до № 9 за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 у Деснянському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1503178580000, з урахуванням змін до запису про право власності від 09.08.2018 внесених до реєстру (індексний номер рішення: 42467590);

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку площею 0, 0218 га (кадастровий номер 8000000000:62:068:0241) по вул. Магнітогорській, 1 (літера Г-1) у Деснянському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація права власності на будівлю проведена на підставі договору купівлі-продажу, який не укладався та в силу закону є нікчемним, а також без будь-яких документів, що відповідно до вимог законодавства засвідчують право на початок будівництва та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Тому, відповідач, як особа яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої особи (власника земельної ділянки-Київської міської ради) повинен привести спірну земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків і споруд та відповідно повернути її власнику - територіальній громаді міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.03.2018, індексний номер: 40044559, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію права власності за Фізичною особою-підприємцем Омельченком Михайлом Андрійовичем на нежитлову будівлю (адміністративно-складська), літера Г-1 площею 180, 5 кв. м. опис: приміщення від № 1 до № 9 за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 у Деснянському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1503178580000, з урахуванням змін до запису про право власності від 09.08.2018 року внесених до реєстру (індексний номер рішення: 42467590). Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0, 0218 га (кадастровий номер 8000000000:62:068:0241) по вул. Магнітогорській, 1 (літера Г-1) у Деснянському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича на користь Київської міської прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 540 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ВАТ "Київхімволокно" не передавало та не могло передати відповідачу у власність об`єкт нерухомості площею 469, 3 кв.м., а в подальшому 180, 5 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, на якій розміщено нежитлову будівлю (адміністративно-складська) з літ. Г-1, оскільки зазначений в договорі купівлі-продажу від 07.06.2000 року об`єкт нерухомості взагалі не належав ВАТ "Київхімволокно", оскільки такий об`єкт не будувався та не вводився в експлуатацію. Також місцевий господарський суд встановив, що Київською міською радою не приймалися рішення щодо передачі спірної земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:068:0241) у власність (користування), а відтак Омельченком М.А. здійснює користування останньою без правовстановлюючих документів, що в свою чергу є незаконним.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Омельченко Михайло Андрійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивованої тим, що при винесені оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми матеріального права. Зокрема доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, які відповідач виклав у відзив на позовну заяву, а саме, що прокурором та позивачем не надано рішення суду та/або обвинувальний вирок в рамках кримінального провадження, які б підтверджували факт підроблення договору купівлі-продажу. Також скаржник зазначає, що оскільки до Міністерства юстиції України не надходило жодних скарг щодо скасування реєстрації права власності, а відповідачем в свою чергу не було отримано жодних претензій щодо вирішення питання про скасування права власності на нерухоме майно, то спірні реєстраційні дії щодо реєстрації права власності приватним нотаріусом Антоновою С.М. є законними. Крім того відповідач наполягає на відсутності у прокурора підстав для звернення до суду з даним позовом та зазначає, що позов пред`явлено з порушенням строків позовної давності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2022 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4 329 грн. 00 коп.

26.01.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 року з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року у справі №910/14844/21 на 23.03.2022 року.

14.02.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/14844/21.

17.02.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва, надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Судове засідання, призначене на 23.03.2022 року не відбулось у зв`язку з запровадження на території України воєнного стану.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 року розгляд справи призначено на 01.06.2022 року.

В судовому засіданні 01.06.2022 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в ході досудового розслідування у кримінальному провадження № 42020101030000111 від 05.08.2020 року за фактом підроблення офіційного договору купівлі-продажу адміністративно-складської будівлі за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 літ. Г-1 від 07.06.2000 року укладеного між BAT "Київхімволокно" та ФОП Омельченко М.А., за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3, 4 ст. 358 КК України Деснянській окружній прокуратурі стало відомо, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С.М. було проведено реєстраційні дії та прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю (адміністративно- складська) літера Г-1 по вул. Магнітогорська, 1 за ФОП Омельченко М.А., яке виникло до 01.01.2013 та не було зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності 02.03.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С.М. згідно запису № 25177516 зареєстровано за відповідачем нежитлову будівлю (адміністративно-складська), літера Г-1, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1 загальною площею 469, 3 кв.м на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2020 року, який укладено між ФОП Омельченко та ВАМ "Київхімволокно". (а.с. 20).

В подальшому згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 09.08.2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства "Peєстрація нерухомості" Макаровим О.В. (індексний номер рішення: 42467590) внесено зміни до відомостей про реєстрацію запису № 25177516 від 02.03.2018 року щодо площі об`єкту нерухомості нежитлової будівлі (адміністративно складська), літера Г-1 за адресою вул. Магнітогорській, 1 у м. Києві з загальної площі (кв.м.) 469, 3 змінено на загальна площа (кв.м.) 180,5. (а.с. 19-20).

В матеріалах справи також наявний наказ Міністерства юстиції України від 24.11.2020 року вих. № 4066/5 "Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антонової С.М.", яким встановлено, що при проведенні реєстраційної дії та прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю (адміністративно- складська), літера Г-1, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1 за ФОП Омельченком М.А., приватним нотаріусом Антоновою С.М. здійснено в порушення вимог ч. 3 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", проведено реєстраційні дії на право власності на нерухоме майно, яке виникло до 01.01.2013 року, що не було зареєстровано відповідно до законодавства та передбачало обов`язковість такої державної реєстрації, у зв`язку з чим заблоковано нотаріусу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 місяць. (а.с. 24-26).

В матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу від 07.06.2000 року. (а.с. 81-82) та акту прийому-передачі об`єкту нерухомості від 09.06.2000 року (а.с. 83).

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу від 07.06.2000 року, нежитлова будівля належить продавцеві (ВАТ "Київхівмволокно") на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта затвердженого Ватутінською районною державною адміністрацією від 30.12.1999 № 938 згідно розпорядження від 20.12.1999 року.

Відповідно до листів Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.04.2021 року № 102103/40-2542 та від 07.06.2021 року № 19-57 вбачається, що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нежитлової будівлі літ. Г-1, по вул. Магнітогорська, 1 в м. Києві, затверджений Ватутінською районною державною адміністрацією від 03.12.1999 року № 938 згідно розпорядження від 20.12.1999 року, відсутній. (а.с. 32, 62).

Також, відповідно до листа Державного архіву м. Києва від 13.08.2020 року вих. № 068/05-17/1490 вбачається, що архівом на постійне зберігання прийнято документи з основної діяльності "Київське виробниче об`єднання "Хімволокно" ім. 50-pіччя Bеликої Жовтневої соціалістичної революції Всесоюзного госпрозрахункового об`єднання промисловості хімічних волокон Міністерства хімічної промисловості СРСР та його профспілковий комітет" за 1938-1941 та 1944-2002 рр. За описом справ № 4 до фонду № P-1030 "Відкрите акціонерне товариство "Київхiмволокно" за 1944-2002 р. договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості не виявлено. (а.с. 27).

З наявного в матеріалах справи листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 26.08.2021 року № 062/14-8967 (И-2020) вбачається, що згідно з даними реєстрових книг по нежитловому фонду за адресою в м. Києві на вул. Магнітогорська, 1 нерухоме майно літ. Г-1 на праві власності не зареєстровано. (а.с. 28-29).

Враховуючи вказані вище обставини, Київська міська прокуратора № 3 листом від 12.03.2021 року вих № 10.33-59-1414вих-21 звернулася до Київської міської ради з проханням проінформувати прокуратуру щодо ряда питань в тому числі: чи приймалося рішення Київською міською радою про надання в користування Омельченку М.В. земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, на якій розміщено нежитлову будівлю (адміністративно-складська) з літ. Г-1, площею 180, 5 кв.м. (опис приміщення від № 1 до № 9) та чи звертався громадянин Омельченко М.А. з клопотанням про відведення вказаної земельної ділянки. Доручено співробітникам департаменту провести обстеження вказаної земельної ділянки на предмет правомірності її використання фізичними та юридичними особами. (а.с. 55-57).

Відповідно до відповіді Департаменту земельних ресурсів від 22.03.2021 року вих. № 0570202/3-6058 вбачається, що департаменту надійшла заява дозвільного характеру фізичної особи-підприємця Омельченка М.А. від 22.12.2020 року № 50104-005457722-031-03 (справа № 547639969) на отримання адміністративної послуги щодо підготовки проекту рішення Київської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки на вул. Магнітогорській, 1 (літ.Г-1) у Деснянському районі м. Києва з проектом землеустрою, погодженим в установленому порядку відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України. Департаментом підготовлено проект рішення Київської міської ради "Про передачу фізичній особі-підприємцю Омельченку Михайлу Андрійовичу земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративно-складської будівлі на вул. Магнітогорська, 1 (літ-Г-1) у Деснянському районі м. Києва" та 19.02.2021 року переданий на розгляд до Київської міської ради. (а.с. 59-61).

В той же час, в матеріалах справи наявний лист Київської міської ради від 27.04.2021 року за вих. № 225-СК-1837 з якого вбачається, що Київська міська рада не прийняла рішення "Про передачу фізичній особі-підприємцю Омельченку Михайлу Андрійовичу земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративно-складської будівлі на вул. Магнітогорська, 1 (літ-Г-1) у Деснянському районі м. Києва". (а.с. 65).

Також, з листа Департаменту земельних ресурсів від 10.06.2021 року вих. № 05716-14360 вбачається, що працівниками департаменту на підставі листа Деснянської окружної прокуратури міста Києва від 24.05.2021 року № 10.59-39-1914вих-21, проведено візуальне обстеження вищевказаної земельної ділянки та складено відповідний акт обстеження. Також у вказаному листі зазначено, що рішень Київська міська рада щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) не приймала, а документи, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою не зареєстровані. Крім того, департамент у даному листі повідомляє Деснянську окружну прокуратуру міста Києва про те, що заходи цивільно-правового характеру, зокрема щодо усунення порушень законодавства при використанні земельної ділянки на вул. Магнітогорській, 1 (літ. Г-) ним не вживалися, а відтак просить прокуратуру задля захисту інтересів держави та недопущення подвійного звернення з позовною заявою в інтересах Київської міської ради звернутися до суду. (а.с. 96-97).

В матеріалах справи наявний акт обстеження земельної ділянки від 03.06.2021 року № 21-0430-03 в якому встановлено, що цільове призначення такої земельної ділянки: 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку). Вид використання: для експлуатації та обслуговування адміністративно-складської будівлі. Фактичне використання: на земельній ділянці розташовано металеву споруду (ангар). Площа згідно Державним земельним кадастром: 0,0218 га - результати обстеження: земельна ділянка площею 0,0218 га, кадастровий номер 8000000000:62:068:0241. Рішень Київська міська рада щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) не приймала. В результаті візуального обстеження встановлено: земельна ділянка огороджена. На земельній ділянці розташовано металеву споруду (ангар). (а.с. 98-99).

Окрім того, в матеріалах справи наявний акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30.08.2021 року № 21-0022-03 встановлено, що власником будівлі - металевої споруди (ангару), розташованої на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:62:068:0241 на вул. Магнітогорська, 1(літ. Г-1) у Деснянському районі міста Києва Омельченком М.А. порушено ст. 125, 126 Земельного кодексу України - використання земельної ділянки площею 0, 0218 га без правовстановлюючих документів. (а.с. 102).

Отже, як вже було зазначено вище, спір у даній справі на думку прокурора виник у зв`язку з тим, що реєстрація права власності на будівлю проведена на підставі договору купівлі-продажу, який не укладався та в силу закону є нікчемним, а також без будь-яких документів, що відповідно до вимог законодавства засвідчують право на початок будівництва та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Тому, відповідач, як особа яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої особи (власника земельної ділянки-Київської міської ради) повинен привести спірну земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків і споруд та відповідно повернути її власнику - територіальній громаді міста Києва.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з місцевим господарським судом щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зі змісту статті 1 та ч. 2 ст. 5 Конституції України вбачається, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Приписами статей 13, 41 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор звертаючись до суду з даним позовом фактично просить суд відновити права Київської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:068:0241, яке в свою чергу було порушено незаконними діями відповідача щодо оформлення права власності на об`єкт нерухомості площею 180, 5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, літ. Г-1 та вчинення відповідачем дій щодо оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Деснянською окружною прокуратурою міста Києва здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42020101030000111 під час якого було встановлено незаконність дій відповідача в частині підстав щодо оформлення права користування земельною ділянкою, яка належить Київській міській раді.

Колегія суддів звертає увагу, що Деснянською окружною прокуратурою міста Києва листами № 10.33-59-1414вих-21 від 12.03.2021 року (а.с. 55-57), № 10.53-59-949вих21 від 15.04.2021 року (а.с. 63-64) повідомлено про факти порушення прав Київської міської ради, як компетентного органу власника земель територіальної громади міста Києва та відповідно запитано, які заходи цивільно-правового характеру вживалися Київською міською радою задля відновлення її порушеного права на землю.

В свою чергу, Департамент земельних ресурсів (виконавчий орган Київської міської ради) в листі від 22.03.2021 року вих №. 0570002/3-6058 повідомив, що жодних дій цивільно-правового характеру щодо скасування державної реєстрації права власності спірної земельної ділянки департаментом вчинено не було.

Крім того, Департамент земельних ресурсів в листі від 10.06.2021 року вих № 05716-14360 самостійно просив Деснянську окружну прокуратуру звернутися до суду з позовом задля захисту інтересів держави. (а.с. 96-97).

Також, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявний лист Деснянської окружної прокуратури міста Києва від 03.09.2021 року №10.53-59-4684ВИХ-21 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яким прокурор повідомив Київську міську раду, що оскільки радою самостійно не вживаються цивільно-правові заходи, прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради до ФОП Омельченка М.А. про скасування державної реєстрації права власності за ФОП Омельченко М.А. на нежитлову будівлю (адміністративно-складська), літера Г-1 площею 180, 5 кв.м., за адресою м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 літ. Г-1 у Деснянському районі міста Києва та повернення земельної ділянки. (а.с. 104).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, колегія суддів зазначає, що з березня 2021 року Київська міська рада знали або повинні були знати про можливе порушення інтересів держави, оскільки прокурором було звернуто на це увагу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Відтак, колегія суддів вважає, що критерій "розумності", який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 має визначається з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Окрім того, колегія суддів вже зазначала, що компетентний орган в даному випадку був, або повинен був бути достеменно обізнаний з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави з березня 2021 року, що свідчить про тривалу бездіяльність уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи наведені правові висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, колегією суддів встановлено, що зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Київською міською радою, з якого вбачається, що компетентний орган був, або повинен був бути достеменно обізнаний з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснив самостійний захист інтересів держави в суді.

А тому, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, враховуючи бездіяльність Київської міської ради, тобто нездійснення повноважень по захисту державних інтересів, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття міською прокуратурою заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави, при тому що можливість здійснення прокурором захисту інтересів держави в особі відповідного органу не залежить від факту притягнення до будь-якого виду відповідальності посадової особи такого органу за неналежне виконання або невиконання нею своїх посадових обов`язків.

З огляду на викладене, доводи скаржника стосовно відсутності у прокурора підстав для звернення до суду з даним позовом не знаходять свого підтвердження.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, до якого віднесено і земельні ділянки, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Отже, скаржник зазначає, що підставою для реєстрації права власності за відповідачем об`єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, на якій розміщено нежитлову будівлю (адміністративно-складська) з літ. Г-1, площею 180, 5 кв.м. (опис приміщення від №1 до №9) став саме укладений між відповідачем та ВАТ "Київхімволокно" договір купівлі продажу від 07.06.2000 року, відповідно до умов якого продавець (ВАТ "Київхімволокно") зобов`язується передати у власність ФОП Омельченко М.А. (покупець) нежитлову будівлю площею 460, 3 кв.м., яка в свою чергу належить продавцю на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта затвердженого Ватутінською районною державною адміністрацією від 30.12.1999 № 938 згідно розпорядження від 20.12.1999 року.

В той же час, як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи предмету за договором купівлі-продажу від 07.06.2000 року (нежитлова будівля площею 460, 3 кв.м.) не будувався, а також не вводився в експлуатацію, оскільки матеріали справи не місять таких доказів.

Зокрема в матеріалах справи відсутній акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта затвердженого Ватутінською районною державною адміністрацією від 30.12.1999 № 938 та розпорядження від 20.12.1999 року, який відповідно до п. 1.2. договору встановлює факт належності такої будівлі ВАТ "Київхімволокно".

Колегія суддів звертає увагу, що в листах Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.04.2021 року № 102103/40-2542 та від 07.06.2021 року вих. № 19-57 встановлено відсутність зазначених вище акту та розпорядження.

Крім того, Державним архівом міста Києва в листі № 068/05-17/1490 від 13.08.2020 року підтверджено відсутність самого договору купівлі-продажу від 07.06.2000 року.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували б факт відсутності акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта затвердженого Ватутінською районною державною адміністрацією від 30.12.1999 № 938 та розпорядження від 20.12.1999 року, а також договору купівлі-продажу від 07.06.2000 року.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що у 1999 році ВАТ "Київхімволокно" не здійснювало будівництво нежитлової будівлі площею 180, 5 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 літ. Г-1, не подавало документи на отримання дозвільних документів та відповідно не вводило таку будівлю в експлуатацію, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, яка діяла на час проведення реєстраційних дій) визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону (у редакції, яка діяла на час проведення реєстраційних дій), державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні pішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2000 року об`єкту нерухомості визначався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839.

Пунктом 1.4 розділу 1 Інструкції було передбачено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах. полігонах і т.п.). Згідно з пунктом 1.6 Інструкції державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників незалежно від форми власності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції що діяла на момент проведення реєстрації) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наявного в матеріалах справи наказу Міністерства юстиції України від 24.11.2020 року вих. № 4066/5, приватний нотаріус Антонова СМ. провела реєстраційні дії на право власності на нерухоме майно, яке виникло до 01.01.2013 року, що не було зареєстроване відповідно до законодавства та передбачало обов`язковість такої державної реєстрації, тобто порушенням законодавчо-визначених на той час вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції що діяла на момент проведення реєстрації) (далі Закон) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

За умовами п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції що діяла на момент проведення реєстрації) (далі Закон) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що реєстрація за відповідачем права власності на нежитлову будівлю (адміністративно-складська), літера Г-1 площею 469,3 кв.м, (в подальшому змінено на 180, 5 кв. м.) опис: приміщення від № 1 до № 9 за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 у Деснянському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1503178580000 проведено з порушенням ч. 3 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки приватним нотаріусом Антоновою С.М. здійснено реєстрацію права власності нерухомого майна за відповідачем, яке виникло до 01.01.2013, яке не було зареєстровано відповідно до вимог законодавства та передбачало обов`язковість такої реєстрації, що в свою чергу є підставою для задоволення вимоги прокурора про скасування зазначеного рішення та здійсненої на його підставі державної реєстрації права власності за ФОП Омельченком М.А.

Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 125 та ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до наявних доказів в матеріалах справи, а саме листа Київської міської ради від 27.04.2021 року № 225-СК-1837, листа Департаменту земельних ресурсів від 10.06.2021 року вих. № 05716-14360, акту обстеження земельної ділянки від 03.06.2021 року № 21-0430-03 та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30.08.2021 року № 21-0022-03 Київською міською радою не приймалися рішення щодо передачі спірної земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:068:0241) у власність (користування), а відтак Омельченко М.А. здійснює користування останньою без правовстановлюючих документів.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не місять будь-яких належних та допустимих доказів того, що об`єкт нерухомості, а саме адміністративно-складська будівля на вул. Магнітогорській, 1 (літ. Г) у Деснянському районі міста Києва, якою користується ФОП Омельченко М.А. та на підставі чого останній просив відвести земельну ділянку площею 0, 0218 га збудовано відповідно до вимог чинного законодавства.

Окрім того, як вже встановлено вище, земельна ділянка площею 0, 0218 га, кадастровий номер 8000000000:626068:0241 по вул. Магнітогорській, 1 (літ. Г-1) не була була відведена відповідачу для цієї мети та використовується останнім без відповідних дозвільних на це документів, в тому числі без належно затвердженого проекту, без введення спірного об`єкту в експлуатацію, а відтак таке володіння відповідача не може породжувати права власності та розпорядження щодо вказаного майна.

Отже, зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач незаконно здобув право власності на об`єкт нерухомості на земельній ділянці територіальної громади міста Києва, що в свою чергу свідчить про недобросовісність дій відповідача в частині звернення до позивача із клопотання про виділення відповідачу земельної ділянки на праві користування.

Відтак, колегія суддів зазначає, що оскільки відповідач користується спірною земельною ділянкою без належних на те дозвільних документів Київської міської ради, в результаті чого було здійснено самочинне будівництво площею 180,5 кв. м., яке у відповідності до вимог ст. 212 Земельного кодексу України та ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України підлягає знесенню за рахунок відповідача задля відновлення права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою площею 0, 0218 га, кадастровий номер 8000000000:626068:0241 по вул. Магнітогорській, 1 (літ. Г-1), у зв`язку з чим вимоги прокурора про зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0, 0218 га (кадастровий номер 8000000000:62:068:0241) по вул. Магнітогорській, 1 (літера Г-1) у Деснянському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Щодо доводів скаржника, що позов пред`явлено з порушенням строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення Європейський суд з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 367/2271/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 362/44/17 від 17.10.2018 року зроблено конкретизований висновок щодо застосування строку позовної давності, який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України є обов`язковим до застосування.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 9 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ні Деснянська окружна прокуратура, ні Київська міська рада не були учасниками правовідносин щодо укладення договору від 07.06.2000 року та реєстрації за відповідачем спірного об`єкту нерухомості, у зв`язку з чим, останні не могли самостійно дізнатися про вчинення 02.03.2018 року незаконних реєстраційних дій.

В той же час, відповідно до матеріалів справи, про вказані реєстраційні дії Деснянській окружній прокуратурі міста Києва стало відомо в ході досудового розслідування у кримінальному провадження № 42020101030000111 від 05.08.2020 року.

В своєму листі від 12.03.2021 вих № 10.33-59-1414вих21 Київська місцева прокуратура № 3 зазначає, станом на березень 2021 прокуратурі було відомо про факт можливого порушення інтересів територіальної громади міста Києва на заволодіння та користування земельною ділянкою, а тому з метою з`ясування необхідних обставин вказаний лист було направлено на адресу Київської міської ради. (а.с. 55-57).

В свою чергу, Департамент земельних ресурсів листом від 22.03.2021 року вих. № 0570202/3 повідомив прокуратуру, що дійсно відповідачем вчинено дії, а саме подано заяву дозвільного характеру від 22.12.2020 року № 50104-005457722-031-03 на отримання в користування земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 (літ. Г-1) з огляду на існування у відповідача на праві власності об`єкта нерухомості. (а.с. 59-61).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що про факт порушення інтересів територіальної громади міста Києва позивачу (Київській міській раді) стало відомо з березня 2021 року з листів Деснянської окружної прокуратури міста Києва. В той же час, з даним позовом прокурор звернувся 09.09.2021 року про, що свідчить штамп на поштовому конверті. (а.с. 113).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокуратурою не пропущено строк позовної давності, у зв`язку з чим доводи скаржника в цій частині є не обґрунтованими.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Омельченка Михайла Андрійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року у справі №910/14844/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року у справі №910/14844/21 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14844/21.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.06.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко