Ухвала

від 17.05.2022 по справі 5002-9/1127-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"18" травня 2022 р. м. Київ Справа № 5002-9/1127-2011

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенко Д.Ю., розглянувши матеріали скарги акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні № 47387121 щодо виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 у справі № 5002-9/1127-2011 за позовом

публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, код 00032112)

до

відкритого акціонерного товариства «Схід» (03170, м. Київ, вул. Перемоги, буд. 9, оф. 19, код 05502539)

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.05.2011 у справі № 5002-9/1127-2011, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.02.2012, позов публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства «Схід» на користь публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» 5912335,40 доларів США та 31249,91 гривень заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором № 151107К79 від 14.12.2007 та договором поруки № 151107Р21 від 14.12.2007.

На примусове виконання постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 у справі № 5002-9/1127-2011 Господарським судом Автономної Республіки Крим 17.04.2012 видано відповідний наказ.

На адресу суду 27.04.2022 від акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі стягувач/скаржник) надійшла скарга на дії та бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі орган ДВС) під час виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 у справі № 5002-9/1127-2011, в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не відновлення виконавчого провадження № 47387121;

- зобов`язати відповідальну посадову особу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № 47387121 з примусового виконання наказу № 5002-9/1127-2011 виданого 17.04.2012 Господарським судом Автономної Республіки Крим.

Мотивуючи вимоги поданої скарги скаржник вказує на те, що органом ДВС ігноруються вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 07.09.2016 у справі № 5002-9/1127-2011, якою, зокрема, скасовано постанову від 30.06.2016, винесену в рамках ВП № 47387121 з примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011 про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011, та станом на день звернення до суду зі скаргою не забезпечено виконання вказаної ухвали, чим порушено права стягувача у виконавчому провадженні № 47387121.

Крім того скаржник зазначає, що зверненню до суду зі скаргою передувало звернення зі скаргою до органу ДВС, у задоволенні якої останнім було відмовлено з мотивів пропуску скаржником процесуального строку для звернення зі скаргою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.04.2022 розгляд скарги призначено на 18.05.2022.

До суду 12.05.2022 від органу ДВС надійшли письмові пояснення щодо поданої скарги, за змістом яких останній заперечує проти задоволення скарги та просить суд відмовити у її задоволенні. Аргументуючи свої заперечення орган ДВС посилається на те, що скарга подана до суду із порушенням скаржником строку для її подання, встановленого ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», тому, на переконання органу ДВС, подана скарга підлягає залишенню судом без розгляду.

Також, орган ДВС посилаючись на Розділ ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах держаної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, вказує на відсутність підстав для перевірки матеріалів виконавчого провадження, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2016 ВП № 47387121 та відновлення виконавчого провадження.

До суду 18.05.2022 від скаржника надійшла заява про поновлення строку для подання скарги, у якій скаржником додатково аргументовано дотримання ним процесуальних строків звернення до суду зі скаргою.

В судове засідання 18.05.2022 з`явився представник стягувача та органу ДВС. Представник боржника у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся судом належним чином.

Суд зазначає, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду (ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши в судовому засіданні скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун`єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України").

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97).

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Відповідно до п. 4.2 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" та п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Не можна очікувати, що особа, яка одержала остаточне рішення суду проти держави, буде вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Metaxas v. Greece" та "Lizanets v. Ukraine", "Ivanov v. Ukraine").

Забезпечити виконання рішення проти держави є зобов`язанням державних органів влади (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Yavorivskaya v. Russia" ("Яворівська проти Росії"), від дати, коли рішення стає обов`язковим і обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Burdov v. Russia N 2" ("Бурдов проти Росії").

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України").

Аналіз наведеної практики у своїй сукупності свідчить, що основною ідеєю права на судовий захист (права на суд) є не лише прийняття судом рішення про захист прав та інтересів особи, а й виконання зазначеного судового рішення, яке в країні, що поважає верховенство права, не може залишатися невиконаним та є складовою частиною судового розгляду. При цьому на державу в особі її органів влади, покладається забезпечення реалізації зазначеного права.

Судом встановлено, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 27.04.2015 відкрито виконавче провадження № 47387121 щодо виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 у справі № 5002-9/1127-2011.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 30.06.2016 винесено постанову ВП № 47387121 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи свої права порушеними, внаслідок прийняття 30.06.2016 постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, останній 19.07.2016 звернувся до суду зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2017, визнано незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення АТ «Укрексімбанк» наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011, скасовано постанову від 30.06.2016, винесену в рамках ВП № 47387121 з примусового виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011, про повернення виконавчого документа стягувачеві, зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011.

Статтею 129-1 Конституції України та приписами частин 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2016, яка є обов`язковою до виконання на всій території України, на орган ДВС, зокрема, покладено обов`язок відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011.

Матеріалами справи підтверджується, що стягувач звернувся до органу ДВС із заявою від 14.03.2017 № 176-00/335, в якій просив відновити виконавче провадження № 47387121 з примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011.

Проте, згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, органом ДВС виконавче провадження № 47387121 не відновлено та не вчинено подальших дій щодо виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011.

В подальшому стягувач 19.01.2022 звернувся до органу ДВС зі скаргою щодо поновлення виконавчого провадження № 47387121.

Розглянувши вказану скаргу відділ примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 22.02.2022 № 22605/11326-33-22 відмовив у її задоволенні.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що підставою для відмови у задоволенні скарги слугувало те, що скаржник із заявою щодо відновлення виконавчого провадження звернувся до органу ДВС 14.03.2017, водночас скаргу на бездіяльність державного виконавця скаржником подано лише 19.01.2022, тобто, як зазначено у листі, скаржником пропущено встановлений ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» процесуальний строк для звернення зі скаргою.

Також орган ДВС посилаючись на розділ ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5 зауважив, що у органу ДВС відсутні підстави для задоволення скарги, перевірки матеріалів виконавчого провадження, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувану та подальшого відновлення виконавчого провадження.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Отже, в разі визнання судом неправомірною постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа, державний виконавець повинен прийняти постанову про відновлення виконавчого провадження. Строк для прийняття такої постанови не пізніше наступного робочого дня з дня одержання державним виконавцем рішення суду.

Як вже зазначалось ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2016, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання, скасовано постанову від 30.06.2016, винесену в рамках ВП № 47387121 про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Київської області від 07.09.2016 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України отримав.

Тобто з вересня 2016 орган ДВС був обізнаний зі скасуванням постанови про повернення виконавчого документу з примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011, тому виконавче провадження мало бути відновлено не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

До того ж, представник органу ДВС був присутній у судових засіданнях як 07.09.2016 під час оголошення ухвали Господарського суду Київської області, так і 30.11.2016 під час проголошення вступної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду, прийнятої за результатами апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Київської області від 07.09.2016, а також орган ДВС скористався правом на касаційне оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 07.09.2016.

Проте, станом на день розгляду цієї скарги у матеріалах справи відсутні докази відновлення державним виконавцем виконавчого провадження № 47387121. Водночас, інформація про прийняття державним виконавцем постанови про відновлення виконавчого провадження № 47387121 також відсутня в Автоматизованій системі виконавчого провадження.

Враховуючи те, що постанова державного виконавця від 30.06.2016, винесена в рамках ВП № 47387121 з примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 № 5002-9/1127-2011, про повернення виконавчого документа стягувачу скасована, а подальша бездіяльність органу ДВС котра виразилась у невиконанні вимог ухвали Господарського суду Київської області від 07.09.2016 суперечить принципу обов`язковості виконання судових рішень, суд дійшов висновку, що виконавче провадження № 47387121 на підставі частини 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає відновленню.

Зважаючи на викладене вище, суд визнає скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому, посилання органу ДВС на те, що у відповідності до Розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах держаної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, відсутні підстави для перевірки матеріалів виконавчого провадження, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2016 ВП № 47387121 та відновлення виконавчого провадження, суд оцінює критично з огляду на наступне.

Як вже зазначалось судом згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 названого Закону визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Суд зазначає, що постанова державного виконавця від 30.06.2016 про повернення виконавчого документа стягувачу є такою, що порушує права стягувача у виконавчому провадженні № 47387121, адже наказ Господарського суду Автономної республіки Крим від 17.04.2012 у справі № 5002-9/1127-2011 станом на день розгляду цієї скарги є не виконаним.

Вказаним обставинам надано оцінку в ухвалі Господарського суду Київської області від 07.09.2016, якою зокрема скасовано постанову від 30.06.2016 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Вказана ухвала суду набрала законної сили, не скасована та є чинною на час розгляду скарги.

Водночас посилання органу ДВС на знищення матеріалів виконавчого провадження за закінченням терміну їх зберігання, не може прийматися як обґрунтована підстава у невідновленні виконавчого провадження та подальшому невиконанні судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки за протилежних умов нівелюється така засада судочинства як обов`язковість виконання судового рішення.

Крім того, органом ДВС взагалі не обґрунтовано мотиви прийняття ним рішення про знищення виконавчого провадження, з огляду на його обізнаність із покладеним на нього ухвалою суду від 07.09.2016 обов`язком відновити виконавче провадження № 47387121.

Щодо доводів органу ДВС про порушення скаржником процесуальних строків для звернення до суду зі скаргою.

Так, у своїх поясненнях орган ДВС вказує на те, що скаржник звернувся із скаргою до суду поза межами процесуальних строків на подання скарги, оскільки із заявою щодо відновлення виконавчого провадження скаржник звертався до органу ДВС 14.03.2017, проте зі скаргою до суду звернувся лише 27.04.2022, тобто із порушенням процесуального строку, встановленого ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, орган ДВС посилається на постанову Верховного Суду від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г, у якій викладено правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Згідно статті 341 Господарського процесуального кодексу України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (ч. 1). Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч. 2). Приписи вказаної статті кореспондуються із положеннями ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові Верховного Суду від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г колегія суддів акцентує увагу на тому, що порівняльний аналіз змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. При цьому, процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

Звертаючись до суду зі скаргою позивач зазначив, що процесуальний строк для подання скарги ним не пропущений, адже бездіяльність державного виконавця є триваючим правопорушенням, тому початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.

При цьому, скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 10.01.2022 у справі № 908/5303/15.

Дійсно, як зазначає скаржник з посиланням на практику Верховного Суду, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається

Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Водночас, стаття 41 Закону України «Про виконавче провадження» чітко встановлює строки здійснення державним виконавцем виконавчих дій, а саме в даному випадку такі дії мали бути вчинені не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем судового рішення (ухвали суду від 07.09.2016) про скасування постанови від 30.06.2016 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи скаржник звертався до органу ДВС із заявою від 14.03.2017 № 176-00/335 про відновлення виконавчого провадження, яка залишена без відповіді та задоволення.

Отже, скаржник принаймні з 2017 року гарантовано був обізнаний про бездіяльність, яку, як стверджує скаржник, було допущено державним виконавцем.

Таким чином, суд визнає не обґрунтованими доводи скаржника щодо своєчасного звернення останнього зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.

Разом із тим, відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Так, в перебігу розгляду справи скаржник звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку для звернення зі скаргою.

Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України, не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд, керуючись принципом верховенства права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним стороною обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Суд, дослідивши заяву акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця, враховуючи принцип обов`язковості виконання судових рішень, відверто необґрунтовану бездіяльність органу ДВС щодо невиконання вимог ухвали суду від 07.09.2016 та з огляду на передбачену частиною 2 статті 341 Господарського процесуального кодексу України можливість поновлення судом пропущеного строку для подання такої скарги, вважає за можливе поновити скаржнику зазначений строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку, що вимоги скаржника є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні № 47387121 щодо виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 у справі № 5002-9/1127-2011 задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати неправомірною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не відновлення виконавчого провадження № 47387121.

3. Зобов`язати відповідальну посадову особу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № 47387121 з примусового виконання наказу № 5002-9/1127-2011 виданого 17.04.2012 Господарським судом Автономної Республіки Крим.

Ухвала складена та підписана 02.06.2022, набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ст.ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.М. Колесник