Постанова

від 17.05.2022 по справі 552/3667/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 552/3667/19

провадження № 61-16667св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Концерн «Військторгсервіс», філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс», філія «Військторг» Концерну «Військторгсервіс»,

третя особа - Головне управління Держпраці у Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс», філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс», філії «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» про встановлення факту перебування у трудових правовідносинах, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс», філії «Військторг» Концерну «Військторгсервіс», третя особа - Головне управління Держпраці у Харківській області, про встановлення факту перебування у трудових правовідносинах, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі.

Позовні вимоги, з урахуванням змін та доповнень, мотивовано тим, що

у грудні 2017 року ОСОБА_1 подав письмову заяву на ім`я начальника Харківської філії (на момент звернення до суду - філія «Східна») Концерну «Військторгсервіс» про прийняття на роботу на посаду начальника дільниці № 3 (м. Полтава) Харківської філії концерну «Військторгсервіс».

01 січня 2018 року позивача було фактично допущено до роботи з режимом роботи: з понеділка до п`ятниці з 09:00 год. до 18:00 год., де він на постійній основі отримував заробітну плату, виконував усні та письмові розпорядження безпосередніх керівників. Також із метою представлення інтересів відповідача на його ім`я були видані письмові довіреності на

2018-2019 роки, проте копії наказів про прийняття на роботу та звільнення позивач не отримував.

У січні 2019 року ОСОБА_1 повідомили, що весь період роботи у філії він працював на підставі цивільно-правового договору, який у грудні 2018 року припинив свою дію.

Позивач указував, що жодного договору між ним та філією «Східна» не укладалося, фактичний допуск його до роботи був без оформлення трудових правовідносин, що свідчить про порушення вимог частини третьої статті

24 КЗпП України.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 остаточно просив суд:

- встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових правовідносинах із філією «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та роботи на посаді начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» з 01 січня 2018 року;

- зобов`язати начальника філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про прийняття його на роботу на посаду начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» із 01 січня 2018 року;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника дільниці № 3

(м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс».

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 17 березня 2020 року, позов задоволено.

Встановлено факт трудових правовідносин ОСОБА_1 із філією «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та факт роботи на посаді начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» у період із

01 січня 2018 року.

Зобов`язано начальника філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про прийняття на роботу на посаду начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» із 01 січня 2018 року.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника дільниці № 3

(м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 березня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та філія «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» є структурними підрозділами юридичної особи Концерн «Військторгсервіс», разом із тим матеріали справи не містять відомостей про те, що вказана юридична особа була обізнана про розгляд спору.

З огляду на зазначене, оскільки суд ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, враховуючи, що касаційні скарги містять посилання на вказану обставину, ухвалені у справі судові рішення підлягали обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у результаті нового розгляду справи

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2021 року залучено Концерн «Військторгсервіс» до участі у справі як співвідповідача.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 14 вересня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини між філією «Східна» Концентру «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 не є трудовими, а мають ознаки цивільно-правових та ґрунтуються на підставі цивільно-правового договору, відповідно до якого позивач виконував роботу щодо організації та функціонування нерухомого майна філії, яке розміщене у м. Полтаві.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами укладання між сторонами трудового договору. Посада начальника дільниць введена до штатного розпису філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» наказом

від 31 січня 2018 року, проте відповідно до вказаного штатного розпису було створено чотири дільниці: дільниця № 1 (м. Новомосковськ), дільниця № 2 (м. Чугуїв), дільниця № 3 (м. Запоріжжя), дільниця № 4 (м. Харків) та не передбачалося створення дільниці філії «Східна» у м. Полтаві.

Крім того, ОСОБА_1 із 08 грудня 2017 року до 31 липня 2018 року працював на посаді директора приватної фірми «Антарес», позивачем не було надано начальнику філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» чи іншій уповноваженій особі його трудову книжку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У грудні 2021 року справу № 552/3667/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Суди повно та всебічно не дослідили обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті, та помилково зробили висновок про існування між сторонами цивільно-правових відносин, який ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах, оскільки відповідачами не було надано оригіналів або належним чином завірених копій цивільно-правового договору від 01 січня 2018 року № 6 та актів прийому-передачі виконаних робіт.

У порушення норм процесуального права, судами не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 03 березня

2021 року у справі № 279/6777/19 та від 09 лютого 2021 року у справі

№ 279/6702/19, відповідно до яких виконавець, який працює за цивільно-правовим договором на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. При цьому працівник не зараховується до штату установи (організації) та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаді. Разом із тим, суди не надали належної оцінки наказу начальника філії «Східна» Концентру «Військторгсервіс» від 29 листопада 2018 року № 138-ЗД, яким надано право начальнику дільниці № 3

(м. Полтава) Гудимі Ю. С. укладати договори зберігання ТМЦ по Полтавській області, що свідчить про трудові правовідносини сторін.

Крім того, поза увагою судів залишилося рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, у якому встановлено факт перебування ОСОБА_1 саме у трудових правовідносинах із філією «Східна» Концерну «Військторгсервіс».

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року Концерн Військторгсервіс» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не свідчать про незаконність оскаржуваних судових рішень, оскільки судами встановлено та підтверджено матеріалами справи відсутність факту трудових правовідносин між сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що Концерн «Військторгсервіс» (код ЄДРПОУ 33689922) є юридичною особою, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 100, т. 4).

Філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та філія «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» є відокремленими підрозділами вказаної юридичної особи.

Вказана інформація підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про відокремлені структурні підрозділи юридичної особи: філію «Східну» Концерну «Військторгсервіс» та філію «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» (а. с. 98, 99, т. 4).

Відповідно до наказу від 29 листопада 2018 року № 138-3Д ОСОБА_1 як начальнику дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» надано право укладати договори зберігання ТМЦ по Полтавській області (а. с. 8, т. 1).

Довіреністю від 10 січня 2018 року № 20 філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» в особі начальника Клопкова С. М. уповноважила

ОСОБА_1 на представництво майнових та інших немайнових інтересів філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» (а. с. 9, т. 1).

Аналогічна довіреність була видана 28 грудня 2018 року за № 399 (а. с. 10,

т. 1).

Відповідно до листа Головного управління Держпраці у Харківській області від 11 червня 2019 року № Г-303/Г-315/02.03/12-08/6633 у звітності філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» відображено нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за січень-грудень 2018 року з кодом категорії застрахованої особи 26 (Цивільно-правовий договір) та рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду з метою встановлення факту перебування у трудових правовідносинах (а. с. 16-18, т. 1).

Згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5, встановлено, що ОСОБА_1 отримував грошові кошти у розмірі

2 500,00 грн на місяць від підприємства з кодом 38746882 «Східна» філія Концерну «Військторгсервіс» (а. с. 21-24, т. 1).

Постановою Державної служби України з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області від 21 червня 2019 року накладено на філію «Східна» Концерну «Військторгсервіс» штраф у розмірі 125 190,00 грн. Постанова про накладення штрафу мотивована тим, що адміністрацією філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» у порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України було допущено працівника ( ОСОБА_1 ) до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а. с. 53-55, т. 1).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 520/9275/19 відмовлено в задоволенні позову Концерну «Військторгсервіс» до Головного управління Держпраці

у Харківській області про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови. У вказаній справі встановлено, що у порушення частини третьої статті 24 КЗпП України ОСОБА_1 було допущено до роботи без укладання трудового договору, оформленого належним чином. Оскільки оформлення трудових правовідносин шляхом підписання трудового договору, видання відповідного наказу або розпорядження роботодавця чи уповноваженого ним органу проведено не було, суд вважав обґрунтованим висновок Головного управління Держпраці у Харківській області про накладання штрафу, а постанову про накладання штрафу від 21 червня 2019 року такою, що винесено із дотриманням вимог законодавства (а. с. 210-213, т. 1).

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 із 08 грудня 2017 року

до 31 липня 2018 року працював на посаді директора приватної фірми «Антарес», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а. с. 140-143, т. 2).

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні правовідносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт трудових правовідносин із філією «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та роботи на посаді начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» із 01 січня 2018 року, зобов`язати внести до трудової книжки запис про прийняття його на роботу та поновити на роботі.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс», філії «Військторг» Концерну «Військторгсервіс»

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 47 ЦПК України регламентовано, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

За приписами статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України).

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 ЦК України).

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зроблено висновок про те, що філії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 09 лютого 2022 року у справі № 607/4090/21, від 09 лютого 2022 року

у справі № 213/4206/19, від 07 липня 2021 року у справі № 712/13066/18,

від 10 листопада 2021 року у справі № 552/2889/20, що свідчить про сталість судової практики при вирішенні питання процесуального статусу філії чи представництва у справі.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позов, зокрема, до філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та філії «Військторг» Концерну «Військторгсервіс», які не мають статусу юридичної особи.

Розглядаючи справу та вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» відповідно до положень статей 47, 48 ЦПК України не можуть виступати стороною у цивільному процесі, а тому такий позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.

Ураховуючи наведене, рішення Київського районного суду м. Полтави

від 02 червня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду

від 14 вересня 2021 року в частині вирішення вимог до філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та філії «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» підлягають скасуванню із закриттям у цій частині провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо суті спору (вирішення позовних вимог, пред`явлених до Концерну «Військторгсервіс»)

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки правовідносини, які виникли між філією «Східна» Концентру «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 , не є трудовими, а мають ознаки цивільно-правових та ґрунтуються на підставі цивільно-правового договору.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких належить і право на звернення до суду для вирішення спору.

Згідно зі статтею 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Таким чином, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладення трудового договору свідчить про те, що між працівником та роботодавцем виникли правовідносини, що зобов`язують їх виконувати певні функції та дотримуватися вимог, встановлених для сторін трудового договору законодавством про працю.

При цьому фактичний допуск до роботи вважається укладанням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органом.

У свою чергу, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання (отримання) певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні правовідносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76, 80 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що правовідносини між філією «Східна» Концентру «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 не є трудовими, а мають ознаки цивільно-правових та ґрунтуються на підставі цивільно-правового договору, відповідно до якого позивач виконував роботу щодо організації та функціонування нерухомого майна філії, яке розміщене у м. Полтаві.

Разом із тим у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір, який би передбачав кінцевий результат зі встановленням обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, сторонами не складено жодного акта виконаних робіт за цивільно-правовим договором.

Таким чином, висновок судів про наявність між сторонами цивільно-правових відносин на підставі цивільно-правового договору, згідно з умовами якого позивач виконував роботи щодо організації та функціонування нерухомого майна філії, ґрунтується виключно на припущеннях, що є порушенням норм процесуального права.

Суди не врахували, що оплата праці за виконану роботу ОСОБА_1 мала систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, а не була разовою, що є ознакою цивільно-правових відносин. Також суди не надали належної правової оцінки наказу начальника філії «Східна» Концентру «Військторгсервіс» від 29 листопада 2018 року № 138-ЗД, яким надано право начальнику дільниці № 3 (м. Полтава) Гудимі Ю. С. укладати договори зберігання ТМЦ по Полтавській області, що свідчить саме про трудові правовідносини сторін.

Посилання судів на відсутність посади начальника дільниці № 3 (м. Полтава) Харківської філії Концерну «Військторгсервіс» не можуть спростовувати факт використання позивачем найманої праці ОСОБА_1 , характер виконання якої свідчить про трудові, а не цивільно-правові правовідносини з таким працівником.

Крім того, рішенням Харківського окружного адміністративного суду

від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі

№ 520/9275/19, встановлено факт порушення Концерном «Військторгсервіс» вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, оскільки останнім не було видано відповідного наказу або розпорядження роботодавця чи уповноваженого ним органу при оформленні трудових правовідносин з ОСОБА_1 .

У вказаній справі зроблено висновок про те, що надана позивачем угода з ОСОБА_1 не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує такі цивільно-правові (договірні) відносини, зважаючи на процес праці такої особи, який є характерним для трудових функцій. Таким чином, встановлено формальне оформлення відповідачем цивільно-правової угоди, яка була надана до адміністративного суду, з метою приховування трудових правовідносин між сторонами.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу в частині встановлення факту трудових правовідносин ОСОБА_1 із філією «Східна» Концерну «Військторгсервіс» у період із 01 січня 2018 року, дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, пред`явлених до Концерну «Військторгсервіс», у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову у цій частині.

Рішення суду про встановлення факту перебування у трудових правовідносинах є підставою для внесення відповідного запису до трудової книжки ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги про зобов`язання начальника філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» внести до трудової книжки запис про прийняття його на роботу на посаду начальника дільниці № 3

(м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» із 01 січня 2018 року та позовні вимоги про поновлення на роботі є передчасними і не підлягають задоволенню.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Установивши порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Київського районного суду м. Полтави

від 02 червня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду

від 14 вересня 2021 року в частині вирішення вимог до філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та філії «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» із закриттям провадження у справі.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про задоволення позову у частині встановлення факту трудових правовідносин ОСОБА_1 із філією «Східна» Концерну «Військторгсервіс» у період із 01 січня 2018 року.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс», філії «Військторг» Концерну «Військторгсервіс» скасувати, провадження у справі у цій частині закрити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» скасувати, позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити факт трудових правовідносин ОСОБА_1 з Концерном «Військторгсервіс» та роботи на посаді начальника дільниці № 3

(м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» у період із 01 січня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Сердюк