Рішення

від 19.05.2022 по справі 754/1212/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/246/22

Справа №754/1212/21

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2022 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Зотько Т.А.,

за участі секретаря судового засідання Микитюк А.В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду із вищевказаною позовною заявою. Вимоги позову вмотивовані тим, що 16 вересня 2020 року позивачкою було написано заяву з проханням звільнити з посади фахівця з управлінського обліку з 15 жовтня 2020 року. Дана заява була прийнята помічником директора ОСОБА_3 та присвоєно Вхідн. № 1/82 -20 від 16 вересня 2020.

15 жовтня 2020 року в останній робочий день, позивачкою була написана заява на ім`я Директора відповідача ОСОБА_4 з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також невикористану додаткову соціальну відпустку, як особі, яка має дитину-інваліда та особі, що виховує дитину до 15 років без участі батька, за весь період роботи позивачки на підприємстві з 2010 по 2020 рр.

На підтвердження правомірності даних вимог позивачкою було надано наступні документи: копія свідоцтва про народження дитини від 03.11.2007 року; копія свідоцтва про розлучення від 01.03.2005 року; копія свідоцтва (посвідчення) про інвалідність від 09.10.2008 року; довідка з навчального закладу дитини Гімназія "Троєщина" від 05.10.2020 та довідки з Деснянської РДА про кількість проживаючих осіб від 30.09.2020.

Дана заява від 15.10.2020 року з додатками, була прийнята помічником директора ОСОБА_3 та присвоєно номер Вхідн.№ 1/91-20 від 15 жовтня 2020 року.

15 жовтня 2020 року позивачку було звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується Наказом № 44-К від 15.10.2020 року та було внесено запис до її трудової книжки.

21 жовтня 2020 року на підставі Наказу № 36 від 21.10.2020 року, виданого відповідачем позивачці була виплачена компенсація невикористаної додаткової відпустки, як особі, яка має дитину - інваліда в розмірі 62 451,66 (шістдесят дві тисячі гривень чотириста п`ятдесят одна гривня 66 коп.), та середній заробіток за час затримки розрахунку при здійсненні виплати компенсації за 4 (чотири) робочих дні, період 16.10.2020- 21.10.2020 (згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України) в розмірі З 518,88 (три тисячі п`ятсот вісімнадцять гривень 88 коп.), що підтверджується випискою за 21.10.2020 року посвідченою банком.

Позивачка вказала, що нею додатково після 21.10.2020 було надано відповідачу ряд документів на підтвердження іі права на отримання вищевказаної компенсації, однак 14 грудня 2020 року з отриманої відповіді на ім`я представника позивачки на адвокатський запит № 2/262-20 від 03 грудня 2020 року, стало відомо про відмову відповідача у здійсненні вказаних виплат в порушення прав позивачки.

Враховуючи той факт, що відповідачем не було здійснено виплати належної позиваці компенсації невикористаної додаткової відпустки, як особі, яка виховує дитину до 15 років без участі батька,вона вимушена звертатись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді від 01.02.2021 було відкрито провадження у вказаній справі, з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11.03.2021 року від представника відповідача - Адвоката Тернового О.В. надійшла заява з запереченням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

16.03.2021 року від представника відповідача - Адвоката Тернового О.В. надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 20.05.2021 клопотання представника відповідача - адвоката Тернового О.В. було задоволено та витребувано письмові докази.

Також, ухвалою, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 20.05.2021, визначено проведення розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження та замінено судове засідання підготовчим засіданням.

17.03.2021 від представника відповідача - адвоката Тернового О.В. на адресу суду надійшов відзив, згідно з яким останній зазначає про безпідставність пред`явлених до відповідача вимог. Посилається на те, що обставини викладені в позові не відповідають дійсності, дійсно позивачка працювала на посаді фахівця з управлінського обліку та була звільнена 15.10..2020 року за згодою сторін на підставі п. 1 ч. І ст. 36 КЗпП. В цей же день, вона подала заяву з вимогою виплатити з 2010 по 2020 рік компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку, так як має дитину інваліда та виховує дитину без участі батька, додавши копії документів. На особистій зустрічі, позивачці було запропоновано надати документи, які б підтверджували статус одинокої матері, а саме будь-які документи зі Служби у справах дітей та сім`ї, які б могли б підтвердити факт неучасті батька ОСОБА_5 в у вихованні дитини. 21.10.2020 року згідно наказу № 36 позивачці здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку, як жінці яка має дитину з інвалідністю та середній заробіток за 4 (чотири) дні за час затримки розрахунку. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, ст. 47, 83, 116, 117 КЗпП України, ст. 10, 19 Закону України «Про відпустки», п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9, листами Мінсоцполітики від 30.05.2014 р. № 193/13/123-14. від 25.02.2015 р. № 76/13/116-15 та наполягає на тому, що вона має статус одинокої матері, і відповідач з власної вини не виплатив їй компенсацію за невикористану відпустку за період 2010-2020 рік. Проте, відповідач не погоджується з даним обгрунтуванням, проводячи аналогію законодавства, яке регулює подібні відносини, а саме відносини щодо призначення та виплату державної допомоги одиноким матерям. Відповідач вважає, що у позивачки як на даний час так і за період з 2010-2020 р. відсутні документи, які підтверджували б статус одинокої матері та надавали б право надавати таку соціальну відпустку та/або здійснювати виплату компенсації під час звільнення. Позивачка за весь час роботи жодного разу не зверталась до відповідача як за наданням такого виду відпустки так і представленням відповідних підтверджуючих документів. Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, 03.11.2021 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення її позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно ухвали суду від 04.11.2021 у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

В судовому засіданні позивачка та її представник - адвокат Бондаренко І.Ю. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та поданих заявах поясненнях по справі.

Представник відповідача - Адвокат Терновий О.В. просив у позові відмовити на підставах викладених у відзиві.

Приписами ч.1 ст.58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з висновком Конституційного Суду України (рішення від 8 квітня 1999 року №3-рп/99) за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

В судове засідання 20.05.2022 з`явилась представник відповідача - Закатюра І.О., разом з тим, вказана представник не надала суду документів на підтвердження своїх повноважень як особи, яка здійснює представництво, як адвокат, а відтак була допущена до участі в судовому засіданні в якості вільного слухача.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, показання свідків, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1-2 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа вільна у виборі способу захисту цивільних прав судом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 16 вересня 2020 року позивачкою було написано заяву з проханням звільнити її з посади фахівця з управлінського обліку з 15 жовтня 2020 року. Дана заява була прийнята помічником директора ОСОБА_3 та присвоєно Вхідн. № 1/82 -20 від 16 вересня 2020.

15 жовтня 2020 року в останній робочий день, позивачкою була написана заява на ім`я Директора відповідача ОСОБА_4 з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також невикористану додаткову соціальну відпустку, як особі, яка має дитину-інваліда та особі, що виховує дитину до 15 років без участі батька, за весь період роботи позивачки на підприємстві з 2010 по 2020 рр. з дорученням до вказаної заяви наступних документів: копія свідоцтва про народження дитини від 03.11.2007 року; копія свідоцтва про розлучення від 01.03.2005 року; копія свідоцтва (посвідчення) про інвалідність від 09.10.2008 року; довідка з навчального закладу дитини Гімназія "Троєщина" від 05.10.2020 та довідки з Деснянської РДА про кількість проживаючих осіб від 30.09.2020.

Дана заява від 15.10.2020 року з додатками, була прийнята помічником директора ОСОБА_3 та присвоєно номер Вхідн.№ 1/91-20 від 15 жовтня 2020 року.

15 жовтня 2020 року позивачку було звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується Наказом № 44-К від 15.10.2020 року та було внесено запис до її трудової книжки.

21 жовтня 2020 року на підставі Наказу № 36 від 21.10.2020 року, виданого відповідачем, позивачці була виплачена компенсація невикористаної додаткової відпустки, як особі, яка має дитину - інваліда в розмірі 62 451,66 (шістдесят дві тисячі гривень чотириста п`ятдесят одна гривня 66 коп.), та середній заробіток за час затримки розрахунку при здійсненні виплати компенсації за 4 (чотири) робочих дні, період 16.10.2020- 21.10.2020 (згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України) в розмірі 3518,88 (три тисячі п`ятсот вісімнадцять гривень 88 коп.), що підтверджується випискою за 21.10.2020 року посвідченою банком.

Спір між сторонами виник з приводу стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з вимогами ст. 182-1 КЗпП України, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього КодексуДані спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1 статті 1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із ч.1 статті 2 Закону, право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Положеннями статті 4 цього Закону встановлено наступні види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Згідно із ч.1 статті 19 Закону України «Про відпустки», жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Згідно позиції Верховного суду, що викладена постанові від 30.01.2019 р. по справі №753/14765/15-ц одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

При цьому факт отримання чи неотримання аліментів не має значення для надання відпустки.

Таким чином, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з вимогами статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Як встановлено в ході розгляду справи судом, позивачкою на підтвердження доводів про те, що вона є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, було надано наступні документи: копія свідоцтва про народження дитини від 03.11.2007 року; копія свідоцтва про розлучення від 01.03.2005 року; копія свідоцтва (посвідчення) про інвалідність від 09.10.2008 року; довідка з навчального закладу дитини Гімназія "Троєщина" від 05.10.2020 та довідки з Деснянської РДА про кількість проживаючих осіб від 30.09.2020.

В подальшому на виконання вимог Наказу №36 від 21.10.2020 на підтвердження наявності у відповідачки вищевказаного статусу, ОСОБА_1 28.10.2020 було на адресу товариства додатково направлено листом наступні документи: Довідку СНВК «Київські каштани» № 125, в якій зазначено, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 закінчив початкову школу даного закладу у 2018 році. ОСОБА_6 до закладу приводила та забирала мама ОСОБА_1 . На шкільні свята, відкриті уроки, виховні заходи приходила мама ОСОБА_1 ; Довідку Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» № 333/02, складену на підставі Акту від 27.10.2020 підписаного двома сусідами, що проживають в будинку АДРЕСА_1 , про те, що ОСОБА_7 не приймає участі у вихованні дитини ОСОБА_5 (2007 р.н.) з 2010 року та копія Акту від 27.10.2020 р. - 1 арк..

Даний лист було вручено адресату 04.11.2020 року, що підтверджується інформацією з офіційного сайту укрпошта.

Крім того, в судовому засіданні було допитані в якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які показали суду, що знайомі з позивачкою на протязі тривалого часу. За весь період спілкування жодного разу не бачили батька дитини. Ані позивачка, ані дитина про батька ніколи не розповідали. Дитиною займаються виключно мама та бабуся з дідусем, батько будь-якої участі у вихованні та утриманні дитини не приймає.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 2010 по 2020 р.р. у загальному розмірі 39741,80 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяціроботи.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 21 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), далі - Порядок. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Згідно з п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати позивача буде вересень - жовтень 2020 року, за який позивачці було нараховано та виплачено заробітну плату, що підтверджується довідкою з Пенсійного фонду України.

Отже, середньоденна заробітна плата позивачки за відповідним вищевказаним розрахунком складає 879,72 грн.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачений прямий обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку наданого позивачкою, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягаєють частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню середній заробіток за період з 28.10.2020 (час направлення позивачкою відповідачу додаткового пакету документів на підтвердження статусу одинокої матері) по 20.01.2021 року (дата звернення з вказаним позовом до суду) (57 робочих днів * 879,72 грн.) у загальному розмірі 50 144,04 грн.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Оцінивши надані позивачкою докази, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд визнає їх належними і допустимими, а відтак з огляду на викладене, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 816, 00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.129 Конституції України ст.ст. 116, 117, 182-1 КЗпП України, Законом України «Про відпустки», ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 83, 89, 141, 178, 191, 209, 235, 258-259, 263-265, 352, 354- 355 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» (місцезнаходження: м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4, Код ЄДРПОУ: 36645529) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку в розмірі 39741,80 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.10.2020 р. по 20.01.2021 р. в загальному розмірі 50144,04 грн., а всього стягнути 89885,84 грн..

В задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» (місцезнаходження: м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4, Код ЄДРПОУ: 36645529) на користь держави судовий збір в розмірі 1816,00 грн..

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 03.06.2022.

Суддя: