Постанова

від 29.06.2023 по справі 754/1212/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2023 року м. Київ

Справа № 754/1212/21

Провадження: № 22-ц/824/2605/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В.А., Кулікової С. В.

розглянувши в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Шульженка Сергія Сергійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе»

на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2022 року

та на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Зотько Т.А.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15 жовтня 2020 року її було звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується наказом № 44-К від 15.10.2020 року та було внесено запис до її трудової книжки. 15 жовтня 2020 року нею була написана заява на ім`я директора відповідача ОСОБА_3 з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також невикористану додаткову соціальну відпустку, як особі, яка має дитину-інваліда та особі, що виховує дитину до 15 років без участі батька, за весь період роботи позивачки на підприємстві з 2010 по 2020 рр. На підтвердження правомірності даних вимог вона надала копію свідоцтва про народження дитини від 03.11.2007 року; копію свідоцтва про розлучення від 01.03.2005 року; копію свідоцтва (посвідчення) про інвалідність від 09.10.2008 року; довідку з навчального закладу дитини-гімназія "Троєщина" від 05.10.2020 та довідку з Деснянської РДА про кількість проживаючих осіб від 30.09.2020. Дана заява від 15.10.2020 року з додатками, була прийнята помічником директора ОСОБА_4 та присвоєно номер Вхідн.№ 1/91-20 від 15 жовтня 2020 року. 21 жовтня 2020 року на підставі наказу № 36 від 21.10.2020 року, виданого відповідачем, їй, позивачці, була виплачена компенсація невикористаної додаткової відпустки, як особі, яка має дитину - інваліда в розмірі 62 451,66 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при здійсненні виплати компенсації за 4 (чотири) робочих дні, період 16.10.2020- 21.10.2020 (згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України) в розмірі 3 518,88 грн. Однак, відповідачем не було здійснено виплату належної їй компенсації невикористаної додаткової відпустки, як особі, яка виховує дитину до 15 років, без участі батька. Після 21.10.2020 року нею, ОСОБА_2 , було надано відповідачу ряд документів на підтвердження її права на отримання вищевказаної компенсації, однак 14 грудня 2020 року з отриманої відповіді відповідача їй стало відомо про відмову у здійсненні такої виплати. За наведених обставин просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як жінці, яка виховує дитину без батька, за період з 2010 по 2020 рік у розмірі 39 741,80 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 55 422,36 грн за період з 22.10.2020 року по 20.01.2021 року

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2022 року позов ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Атлант-М Лепсе» на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у розмірі 39741,80 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.10.2020 року по 20.01.2021 рік в загальному розмірі 50144,04 грн., а всього 89885,84 грн.

Стягнуто з ТОВ «Атлант-М Лепсе» на користь держави судовий збір у розмірі 1816 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмолено.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року заяву адвоката Бондаренко І.Ю. в інтересах ОСОБА_2 про стягнення судових витрат задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Атлант-М Лепсе» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5250 грн.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, Шульженко С.С. в інтересах ТОВ «Атлант-М Лепсе» подав апеляційні скарги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивачкою за час перебування у трудових відносинах з відповідачем не було надано жодного документу на підтвердження статусу одинокої матері, будь-яких заяв про надання таких відпусток нею подано не було. Позивачка не зверталась до Служби у справах дітей та сім`ї щодо обстеження умов проживання її дитини або участі/неучасті батька у вихованні дитини, і не оформлювала відповідну державну допомогу. Вказував, що надана позивачем довідка з гімназії «Троєщина» не може бути належним доказом на підтвердження такого статусу, окрім того, в даній довідці визначений період навчання дитини лише з 2018 року, в той час, коли позивачка зазначає, що є одинокою матір`ю з 2010 року. Також не можуть бути належними доказами й акт, складений сусідами, і довідка з ЖЕКу № 310, оскільки такі документи не мають жодного відношення до трудових відносин позивачки з відповідачем. За наведених підстав, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. У зв`язку з цим, просив також скасувати й додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що нею було надано усі необхідні докази на підтвердження її статусу як одинокої матері. Також вказала, що звернення до відповідних служб щодо оформлення державної допомоги є її правом, а не обов`язком. Вважала, що скаржник належним чином не обґрунтував у чому полягає незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, а тому просила залишити такі судові рішення в силі.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Як встановлено судом першої інстанції, 16 вересня 2020 року ОСОБА_2 подано заяву про звільненняїї з посади фахівця з управлінського обліку ТОВ «Атлант-М Лепсе» з 15 жовтня 2020 року.

Також, 15 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подала заяву про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також невикористану додаткову соціальну відпустку, як особі, яка має дитину-інваліда та особі, що виховує дитину до 15 років без участі батька, за весь період роботи на підприємстві з 2010 по 2020 рр.

15 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.

21 жовтня 2020 року ОСОБА_2 була виплачена компенсація невикористаної додаткової відпустки, як особі, яка має дитину - інваліда в розмірі 62 451,66 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при здійсненні виплати компенсації за 4 (чотири) робочих дні, період 16.10.2020- 21.10.2020 (згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України) в розмірі 3518,88 грн.

28.10.2020 року ОСОБА_2 направила на адресу товариства додатково довідку СНВК «Київські каштани» № 125, довідку Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» № 333/02.

Даний лист було вручено адресату 04.11.2020 року, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Укрпошти.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що вимога позивачки про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері, яка виховує дитину без батька, за весь період роботи з 2010 по 2020 р.р. у загальному розмірі 39741,80 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Здійснивши перевірку розрахунку наданого позивачкою, суд першої інстанції важав, що вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 28.10.2020 (час направлення позивачкою відповідачу додаткового пакету документів на підтвердження статусу одинокої матері) по 20.01.2021 року (дата звернення з вказаним позовом до суду) (57 робочих днів * 879,72 грн.) у загальному розмірі 50 144,04 грн.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, Кодексом законів про працю України.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» та статтею 74 КЗпП України встановлено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Законодавством визначено такі види відпусток:

- щорічні відпустки: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці, а також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

- соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст.182-1 КЗпП України, ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Частиною 7 статті 20 Закону України «Про відпустки» встановлено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6,7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжується у порядку визначеному ст.11 цього Закону.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» та статтею 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Визначення «одинокої матері» наведено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9.

В пункті 9 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Пунктом 5 частини 12 статті 10 Закону України «Про відпустки» зазначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Отже, п.5 ч.12 ст.10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання для надання відпустки значення не має.

Виходячи з наведеного в сукупності, право на додаткову відпустку як одинокі матері мають: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити жінці, яка виховує дитину без батька.

Для підтвердження права на вказану відпустку в даному випадку працедавцеві має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, такими документами, наприклад, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією або будь-якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому із слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка з школи про те, що батько не бере участь у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участь у батьківських зборах) тощо.

Отже, розлучена жінка, яка дійсно виховує дитину сама (без батька), для отримання щорічної додаткової відпустки має надати копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини.

Положеннями частини 2 статті 24 КЗпП України обов`язок надання «інших документів» при влаштуванні на роботу покладений на працівника.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підтвердження доводів про те, що вона є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, надала відповідачу свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про розірвання шлюбу та довідку з шкільного закладу про те, що батько дитини не бере участі у вихованні та навчанні дитини,довідку з Деснянської РДА про кількість проживаючих осіб.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано 01 березня 2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6 , батьками у свідоцтві про народження дитини зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Згідно довідок про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 21.09.2006 року, а ОСОБА_6 зареєстрований за вказаною адресою з 31.07.2008 року. Інших зареєстрованих осіб за вказаною адресою станом на вересень 2020 року немає.

Згідно довідки СНВК «Київські каштани» № 125, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закінчив початкову школу даного закладу у 2018 році. ОСОБА_7 до закладу приводила і забирала мама ОСОБА_2 . На шкільні свята, відкриті уроки, виховні заходи приходила мати ОСОБА_2 .

Додатково, ОСОБА_2 було надано довідку КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», складену на підставі акту від 07 жовтня 2020 року, про те, що ОСОБА_5 не приймає участі у вихованні дитини ОСОБА_6 з 2010 року.

Факт виховання дитини ОСОБА_2 без участі батька підтвердили й свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними й такими, що спростовуються матеріалами справи, доводи скаржника про недоведеність позивачкою статусу одинокої матері.

При цьому, слід відмітити, що відповідач, маючи сумніви у наданих позивачкою документах на підтвердження статусу одинокої матері, мав право створити соціально-побутову комісію для підтвердження чи спростування факту відсутності участі батька у вихованні дитини. Однак, відповідачем таких дій вчинено не було.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає що суд першої інстанції дослідивши надані позивачкою докази, та надавши їм мотивовану оцінку, правильно вважав підтвердженим і той факт, що позивачка має статус одинокої матері, оскільки самостійно виховує дитину без участі батька з 2010 року, тобто, під час трудових правовідносин з відповідачем.

Оскільки відповідачем не надавалася позивачці додаткова соціальна відпустка як одинокій матері, ураховуючи положення частини сьомої статті 20 Закону № 504/96-ВР, вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період. Отже, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 компенсація за 70 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки підлягала виплаті у розмірі 39 741,80 грн, а відтак, висновок суду про стягнення компенсації є правильним.

Доводи скаржника про те, що позивачка не зверталася до відповідача із заявами про надання соціальної відпустки як одинокій матері та не надавала відповідні документи не впливають на правильне вирішення даної справи по суті, оскільки використання такої соціальної відпустки є правом, а не обов`язком позивачки. Більш того, чинним законодавством України передбачено право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення працівника, і таке право не залежить від волевиявлення працівника на отримання такої соціальної відпустки.

Як встановлено вище, позивачка скористалась таким правом, подавши відповідну заяву з відповідними доказами в період трудових відносин, а не після її фактичного звільнення.

Не спростовують правильні висновки суду першої інстанції й посилання на те, що позивачка не зверталась до Служби у справах дітей та сім`ї щодо обстеження умов проживання її дитини або участі/неучасті батька у вихованні дитини, і не оформлювала відповідну державну допомогу, оскільки такі звернення є правом, а не обов`язком позивачки.

Окрім того, як зазначено вище, закон не визначає конкретного переліку документів, які слід пред`явити жінці, яка виховує дитину без батька. Для отримання щорічної додаткової відпустки одним із документів (але не виключно), може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією або будь-якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому із слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка з школи про те, що батько не бере участь у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участь у батьківських зборах) тощо.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з проведеним районним судом розрахункомсереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.10.2020 (час направлення позивачкою відповідачу додаткового пакету документів на підтвердження статусу одинокої матері) по 20.01.2021 року (дата звернення з вказаним позовом до суду) у загальному розмірі 50 144,04 грн.

Більш того, питання правомірності обрахунку періоду затримки не є предметом апеляційного оскарження, жодних доводів з цього приводу апеляційна скарга не містить.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуальног права, які виявились у недопущенні до участі у справі представника відповідача ОСОБА_11 колегія суддів звертає увагу на те, що згідно наявного в матеріалах справи ордеру на надання правової допомоги інтереси ТОВ «Атлант-М Лепсе» у Деснянському районному суді м. Києва представляв адвокат Теровий О.В. Не надання ОСОБА_11 належних доказів на підтвердження повноважень на представництво інтересів відповідача та відповідно недопущення судом останньої до участі у справі не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В будь-якому випадку, вказані обставини не спростовуюють правильні висновки суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів як позивача, так і відповідача, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2022 року слід залишити без змін.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вважав, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 250 грн підтверджені належними та допустимими доказами, окрім того, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 у позовній заяві зазначила про наявність судових витрат на правову допомогу, докази на підтвердження розміру яких будуть надані нею у строки, встановлені законом.

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, позивачка на обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 250 грн, надала суду копії договору про надання правової допомоги від 06.01.2021року, укладеного між адвокатом Бондаренко І.Ю.та Чаюн О.С., додаткову угоду № 1 від 06.01.2021 року до договору про надання правової допомоги від 06.01.2021 року, розрахунок суми гонорару адвоката за надану правову допомогу згідно договору від 06.01.2021 року, акт виконаних робіт, квитанцію та меморіальний ордер на суми 4900 грн та 350 грн, відповідно.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16.

Ухвалюючи додаткове рішення та задовольняючи заяву ОСОБА_2 про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 5250 грн, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позов частково задоволено, позивачем надані належні докази на підтвердження понесених витрат, а розмір витрат відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт.

Відповідач, діючи на власний розсуд, не скористався правом на подання клопотань про зменшення розміру таких витрат, доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності зі складністю справи та її значенням для позивача, не подав. Таких заперечень відповідачем не висловлено і в поданій ним апеляційній скарзі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, в результаті чого ухвалене законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а тому додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва також підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Шульженка Сергія Сергійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе»залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2022 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

С. В. Кулікова