Рішення

від 05.06.2022 по справі 127/1990/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/1990/22

Провадження № 2/127/241/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 рокумісто Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Волошин С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Вінницької дитячої музичної школи №2 Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької дитячої музичної школи №2 Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, в останній редакції якого просила визнати незаконним наказ закладу «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради від 08.11.2021 №126 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та скасувати його; стягнути з закладу «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради на її користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу в період відсторонення, починаючи з 08.11.2021 року по 01.03.2022 року в розмірі 51 661,34 гривня.

Позов мотивований тим, що позивач працює викладачем музично-теоретичних дисциплін в закладі «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради з 05.12.2018 року згідно наказу керівника закладу від 03.12.2018 року за №117. Керівник закладу (Відповідача) під загрозою відсторонення її від роботи без збереження оплати праці, тобто в примусовому порядку, вимагав від неї надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення від COVID-19 або протипоказань до його застосування, що, на думку Позивача, є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини. 12.10.2021 року позивач подала на ім`я директора Закладу з посиланнями на норми матеріального права заяву про відмову від щеплення проти інфекційної хвороби COVID-19. 08.11.2021 року позивача було відсторонено від роботи викладачем музично-теоретичних дисциплін в закладі «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач вважає відсторонення її від роботи незаконним, оскільки вчинене на підставі незаконних нормативних актів Кабінету Міністрів України (постанови №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2») та МОЗ України (наказу №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»). Відповідачем допущено Позивача до виконання посадових обов`язків викладача музично-теоретичних дисциплін в закладі «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради з 02.03.2022 року. Відтак, час вимушеного прогулу Позивача за період з 08.11.2021 року по 01.03.2022 року склав 78 робочих днів, середньоденний заробіток становить 661,04 грн, загальний розмір середнього заробітку за вказаний період склав 51 661,34 гривень. Викладене стало підставою для звернення Позивача до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в період незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою суду від 24.03.2022 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, надано сторонам термін для подання до суду заяв по суті спору.

15.04.2022 року від директора Закладу «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради Москаленка В.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Відзив мотивований тим, що Заклад «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради є закладом позашкільної освіти. Відповідно до п.3 Наказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, в тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Твердження Позивача зводяться до незгоди з чинним протиепідемічним законодавством, однак Позивач не зверталася до суду з позовом про оскарження Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року. Відповідач вважає, що вакцинація для працівників з наведеного вище переліку, наказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153 є обов`язковою, вакцинацію можуть не робити лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, наполягав на законності оспорюваного наказу №126 від 08.11.2021 року. Вказав, що бездіяльність роботодавця щодо відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього самого. Крім того, посадовою інструкцією викладача закладу «Вінницька дитяча музична школа №2» передбачено його обов`язок забезпечувати безпеку учнів під час проведення шкільних та позашкільних заходів, дотримуватися виробничої санітарії. Вважає, що діяв у межах повноважень та на підставі норм чинного законодавства та жодних протиправних дій ним вчинено не було, підстави для задоволення позову відсутні.

25.05.2022 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягала на задоволенні позову, вважала доводи Відповідача, наведені у відзиві на позов, такими, що не ґрунтуються на законі. Вважала, що посилання відповідача на рішення ЄСПЛ щодо вакцинації є спробою маніпулювання, та такі рішення не можуть бути застосованими щодо правовідносин, які склалися між сторонами. Наполягала, що відсутній Закон України, який зобов`язував би її вакцинуватися проти COVID-19, а тому рішенням відповідача про відсторонення було порушено її трудові права.

01.06.2022 року від директора Закладу «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради Москаленка В.О. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому представник відповідача вважає відповідь на відзив, подану позивачем, необґрунтованою та безпідставною. Вказав на те, що незгода позивача з вакцинацією проти COVID-19 не спростовує нормативно - правового регулювання та обґрунтування вказаного протиепідемічного заходу.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку надавши оцінку фактичним обставинам справи суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що врегульовані нормами цивільного та трудового законодавства.

Як встановлено судом з посвідченої копії трудової книжки серії НОМЕР_1 заведеної 01.09.1994, позивача по справі, згідно Наказу № 117 від 03.12.2018 прийнято на роботу на посаду викладача по класу музично - теоретичних дисциплін. (а.с.13).

Як вбачається з посадової інструкції викладача закладу «Вінницька дитяча музична школа № 2», затвердженої в.о. Директора ВДМШ «№ 2 Москаленком В.О. 25.09.2019, викладач, з поміж інших обов`язків зобов`язана: забезпечувати безпеку учнів під час проведення шкільних та позашкільних заходів; дотримуватись правил безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки. (п. 3.1. Інструкції). (а.с. 9).

Відповідно до Наказу № 126 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », який винесено директором закладу Москаленком В.О. , позивача по справі ОСОБА_1 на підставі ст. 46 КЗпП України ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 № 2153, п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, яка працює на посаді викладача музично - теоретичних дисциплін, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. (а.с. 15 зворот).

Позивачем, в позовній заяві, визнано обставину подання на ім`я директора Закладу заяву про відмову від щеплення проти інфекційної хвороби COVID-19, що вчинено 12.10.2021, а тому вказана обставина в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

02.03.2022 позивача допущено до виконання своїх трудових обов`язків, про що позивачем зазначено в новій редакції позовної заяви, а тому вказана обставина в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України також не підлягає доказуванню.

Не проходження позивачем вакцинації пов`язано з її внутрішніми переконаннями.

Відсторонення позивача від виконання своїх трудових обов`язків з 08.11.2021 по 01.03.2022 включно та невиплата у цей період відсторонення заробітної плати і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до п. а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, а зокрема: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, зазначена норма передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно з статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон) та статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік N 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. Міністерство юстиції України зробило висновок про те, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», практиці Європейського суду з прав людини та зареєструвало відповідний наказ.

За вищезазначеним Переліком Вінницька дитяча музична школа №2 Вінницької міської ради є закладом позашкільної освіти.

Вказаним наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку N2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за N 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Наказ МОЗ №2153 від 04.10.2021 року, по суті, визнав обов`язковим щеплення від COVID-19 для певних професій, зокрема і для професії позивача.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 за станом здоров`я має протипоказання до проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

ОСОБА_1 заздалегідь, а саме 04.11.2021 року, було повідомлено про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Оскільки відповідних дій позивач не вчинила, роботодавцем виданий оскаржуваний нею наказ про відсторонення її від роботи (а.с.15 зворотній бік ).

Міністерство юстиції України зробило висновок про те, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», практиці Європейського суду з прав людини та зареєструвало відповідний наказ.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом sars-cov-2» (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096) керівників державних органів (державної служби), підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статі 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти covid-19 та надали виданий закладом охорони здоров`я медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти covid-19; а також узяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівником державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

З урахуванням наведеного суд вважає, що директор Вінницької дитячої музичної школи №2 Вінницької міської ради, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прийняв правомірне рішення про тимчасове відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

При цьому суд бере до уваги, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 КпАП України «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Водночас, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. Керівник має ознайомити з таким наказом працівника. Якщо працівник відмовляється ознайомитись з наказом та поставити свій підпис, про це складається акт. На період відсторонення за працівником зберігається робоче місце.

Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 висловив правову позицію про те, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Як свідчить зміст оспорюваного наказу у ньому зазначено і підстави відсторонення - ненадання підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, і строк відсторонення - до моменту усунення причин відсторонення.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ N 1236 (в оновленій редакції).

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (статті 2 КЗпП України).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому в разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява N 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява N 47621/13), наголосив таке: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], N 28859/11 і 28473/12, § 167, 15листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті є захисними, а не каральними за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Відповідно до ст.43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд вказав, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, нормою статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Такі ж висновки викладені в постановах Вінницького апеляційного суду за результатами розгляду спорів, що виникли з аналогічних правовідносин, зокрема, але не виключно, в справах №130/3227/21 від 26.05.2022 року (в складі колегії суддів Берегового О.Ю., Панасюка О.С., Шемети Т.М.), №130/3572/21 від 11.05.2022 року (в складі колегії суддів Денишенко Т.О., Медвецького С.К., Рибчинського В.П.), №129/3315/21 від 15.03.2022 року (в складі колегії суддів Якименко М.М., Берегового О.Ю., Сала Т.Б.), №1471165/21 від 15.04.2022 року (в складі колегії суддів Ковальчука О. В., Берегового О.Ю., Шемети Т.М.).

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №126 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » задоволенню не підлягають, а виходячи з цього, задоволенню не підлягають і вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення.

За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі ч.ч. 1,2 ст. ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької дитячої музичної школи №2 Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП відсутній, адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Заклад «Вінницька дитяча музична школа №2» Вінницької міської ради, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Стрілецька, 16, код ЄДРПОУ 05464508.

Суддя: