Рішення
від 30.05.2022 по справі 521/3015/22
МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Рішення

ІмЕНЕм України

справа № 521/3015/22

провадження № 2/521/2574/22

31 травня 2022 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді Михайлюка О.А.,

при секретарі Жезняк Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, негайного допуску до роботи та нарахування заробітної плати, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного навчального закладу «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, негайного допуску до роботи та нарахування заробітної плати, посилаючись на те, що 17 листопада 2021 року видано наказ №250 про відсторонення її від роботи з 18 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили, а саме через відсутність профілактичного щеплення проти COVID-19.

Позивач зазначає, що даний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, тому просить суд скасувати його, зобов`язати відповідача допустити її до роботи та здійснити нарахування та виплати заробітної плати в період відсторонення.

Позивач в судове засідання з`явилась, позовні вимоги підтримала, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що заявлені вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що позивач працює у Державному навчальному закладі «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування» на посаді майстра виробничого навчання, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17 травня 1993 року.

05 листопада 2021 року з метою забезпечення виконання п.п. 10 п.3.5 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 та листа Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації №1904/01/52-03 від 04 листопада 2021 року, Державним навчальним закладом «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування» винесено наказ №237 «Про виконання алгоритму дій адміністрацією ДНЗ «ОВПУТТХ» відносно відсторонення від роботи з 08.11.2021 року осіб, які не пройшли щеплення щодо COVID-19».

Відповідно до доповідної заступника директора з навчально-виховної роботи ДНЗ «ОВПУТТХ» Терновського В.Г., майстер виробничого навчання ОСОБА_1 ознайомлена із змістом наказу №237 від 05 листопада 2021 року та станом на 17 листопада 2021 року на запрошення прибути до училища для особистого підписання наказу не відреагувала, так як вважає викладені в ньому вимоги незаконними та категорично заперечує вимоги щодо надання будь-якої конфіденційної інформації медичного характеру.

17 листопада 2021 року директором Державного навчального закладу «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування» винесено наказ №250 «Про відстороення від роботи працівників ДНЗ «ОВПУТТХ», відповідно до якого майстра виробничого навчання ОСОБА_1 відсторонено з 18 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили.

Підставою відсторонення вказано пункт 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04 жовтня 2021 року та у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19.

Позивач ознайомилась з зазначеним наказом 18 листопада 2021 року о 10:30 годин та вказала, що вона заперечує.

Судом також встановлено, що відповідно до наказу ДНЗ «ОВПУТТХ» №35 від 03 березня 2022 року поновлено на роботі майстра виробничого навчання ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року у зв`язку з тим, що Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п.п. а,б ст.10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року №12-рп/09, відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ України).

Наказом МОЗ України від 05 лютого 2020 року за № 521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п. 41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що вказані нормативно-правові акти відповідають Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя, а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цих актів Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992року №731).

Тож до вказаних нормативно-правових документів та питань щодо їх законності не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення їх в дію вони пройшли.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавались, отже відсутні підстави вважати наведені Закони України, рішення Кабінету Міністрів України і наказ Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи незаконними.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді майстра виробничого навчання у Державному навчальному закладі «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування» та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як слідує зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, остання не надала роботодавцю довідки/медичного висновку відповідної форми про наявність у неї протипоказів до вакцинації, що могло б стати підставою для її не відсторонення від роботи та не надаласертифікату про проходження щеплення, посилаючись на те, що стан про здоров`я є конфіденційною інформацією.

Ну думку суду, це свідчить про свідоме небажання позивача виконувати вимоги законодавства, тож роботодавець був зобов`язаний відсторонити її від роботи без збереження заробітної плати, що відповідає вимогам наказу.

Статтею 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" передбачено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Інформація про наявність профілактичного щеплення не включає в себе відомостей щодо звернень до лікаря та/чи діагнозу, не є конфіденційною в розумінні норм ст. 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я".

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що інформація щодо щеплення проти COVID-19 не є медичною таємницею.

Також, з огляду на ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 348 від 29 березня 2017 року, суд відноситься критично до аргументу позивача про можливість не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

При цьому суд звертає увагу, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Статтею 46 КЗпП України передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що на думку суду, має місце в даному випадку.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Слід визначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках передбачених законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.04.2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст. 8 Конвенцією.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15.11.2016 року, з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене, рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження відносно позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Відповідно до вказаної статті кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року по справі №331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Керуючись Конституцією України, ЗУ «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», ЗУ «Про захист населення від інфекційний хвороб», ст. 43, 46 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 2, 10, 89, 265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, негайного допуску до роботи та нарахування заробітної плати відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.Михайлюк

31.05.22

СудМалиновський районний суд м.Одеси
Дата ухвалення рішення30.05.2022
Оприлюднено24.06.2022
Номер документу104626005
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Судовий реєстр по справі —521/3015/22

Постанова від 06.06.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Постанова від 06.06.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Ухвала від 24.05.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Ухвала від 25.04.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Ухвала від 24.02.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Ухвала від 17.01.2023

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Ухвала від 18.08.2022

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Ухвала від 18.08.2022

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Ухвала від 18.08.2022

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Таварткіладзе О. М.

Рішення від 30.05.2022

Цивільне

Малиновський районний суд м.Одеси

Михайлюк О. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні